Главная | Обратная связь

У подальшому розвитку дитини

Досягнутий до кінця немовлячого віку рівень фізично­го і психічного розвитку уможливлює перехід дитини на новий віковий етап — раннє дитинство. У подальшому їй не вдасться вже стільки досягнути та набути у своєму пси­хічному розвитку, як за ці роки. Дитина не лише оволоді­ває прямим ходінням, а і впевнено, спритно рухається. Вона не тільки засвоїла мовлення, але і застосовує склад­ну гру особових займенників. Вона вже вміє любити і боя­тися, виявляти свою особистість, демонструвати, на що здатна.

Соціальна ситуація розвитку у ранньому дитинстві

Особливістю соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві є спільна діяльність дитини з дорослим на пра­вах співпраці. Розкривається вона у стосунках «дитина — предмет — дорослий». Зміст спільної діяльності полягає у засвоєнні малюком спеціально вироблених способів вико­ристання предметів. Наприкінці немовлячого віку він ви­окремив предмети як щось постійне, наділене стійкими властивостями. Тепер він прагне навчитися діяти з ними.

Дитина в цьому віці, за словами Л. Виготського, пере­буває у світі речей і предметів, у своєрідному їх «силовому полі». Кожен предмет спонукає дитину доторкнутися до нього, взяти в руки або, навпаки, не торкатися його. Сходи ваблять дитину, щоб ходити по них; двері — щоб їх зачиня­ти і відчиняти; дзвіночок — щоб дзвонити; коробочка — щоб закрити і відкрити; кругла кулька — щоб котити. Кожна річ заряджена для дитини в цій ситуації афектив­ною силою, яка притягує або відштовхує, і, відповідно, спонукає (спрямовує) її до діяльності.

1—3-річний малюк, захоплений предметом, не може від нього відволіктися. Заглиблений у предметну дію, він не бачить, що за предметом завжди фігурує дорослий, який створює предмети певного призначення, володіє спо­собами їх використання. Малюк не може самостійно пізна­ти функції предметів, оскільки їхні фізичні властивості прямо не вказують, як їх потрібно використовувати. Тіль­ки дорослий може підказати способи використання пред­метів. У цьому полягають суперечності соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві.

 

особливості психічного розвитку дітей раннього віку

Дитина виконує індивідуальну дію відповідно до зада­ного дорослим зразка, інакше вона не зможе досягти пра-ипльного результату. Тому провідною для неї стає пред­метна діяльність, а ситуативно-ділове спілкування — засо­бом її здійснення. Предметна діяльність спрямована на оволодіння дитиною призначенням предметів, уміння дія­ти з ними відповідно до закладених у них функцій.

На думку Д. Ельконіна, основними напрямами розвит­ку предметної дії дитини є:

— перехід від спільного з дорослим до самостійного її ш і конання. Наслідком цього є виокремлення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати;

— розвиток засобів і способів орієнтації дитини під час миконання предметної дії. Це сприяє оволодінню специфіч-11 ими способами використання предмета, перенесенню дії з одного предмета на інший, з однієї ситуації на іншу, а зага-пом — до узагальнення дії і виникнення ігрової дії. Унаслі­док цього соціальна ситуація розвитку розпадається, вини­кає предметне ставлення до дійсності, за якої дитина не ли­ше дізнається про призначення, а й про функцію предметів, и також виникає особиста дія, усвідомлене «Я сам».

Отже, у процесі предметної діяльності, послуговую­чись ситуативно-діловим спілкуванням, дитина під керів­ництвом дорослого оволодіває умінням діяти з предмета­ми відповідно до їх функціонального призначення.

Роль ходьби у психічному розвитку дитини

Найважливішими досягненнями раннього дитинства є оіюлодіння прямим ходінням, мовленням, розвиток пред­метної діяльності.

Перші самостійні кроки дитина робить, як відомо, нап­рикінці немовлячого періоду. Оволодіння прямою ходьбою Є важкою справою для неї. Маленькі ніжки ступають з ве­ликим напруженням, управління рухами ходьби ще не ви­робилося, тому дитина постійно втрачає рівновагу. Най­менші перешкоди (стілець, який потрібно обійти, дрібний предмет, що потрапив під ноги) втомлюють, і дитина після кількох кроків падає на руки дорослого або на підлогу.

Важливу роль у цій ситуації відіграє дорослий, його по-іюдінка, ставлення до перших спроб дитини в оволодінні простором. Похвала дорослих, їх радісна підтримка спону­кає дитину при паданні підніматися і знову крокувати. До­ги ть швидко вона починає отримувати задоволення від то-

Психологічні особливості дитини

го, що робить зі своїм тілом. Щоденні вправи зумовлюють вдосконалення ходьби, розвиток рухового апарату. Вони все менше падають, упевненіше ідуть до мети, але їх рухи ще довго залишаються недостатньо координованими.

Поступово діти починають пересуватися значно вільні­ше, виконувати рухи без великого напруження. Півтора­річні малюки шукають додаткові труднощі — ідуть туди, де гірки, сходинки, різні нерівності, наступають на дрібні камінчики. Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштову­ють. Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу: крокують вперед спиною, крутяться, пересуваються із заплющени­ми очима.

На 2-му році життя ходьба стає потребою, діти багато і самостійно пересуваються, проявляють виняткову актив­ність. Захоплення ходьбою дещо послаблюється, коли во­на здійснюється по рівній поверхні автоматизовано.

Отже, на перших порах оволодіння ходьбою є для дити­ни особливим завданням, пов'язаним із сильними пережи­ваннями. Автоматизація цього способу пересування дося­гається поступово, і він перестає викликати у дитини са­мостійний інтерес.

Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку дитини. Навчив­шись ходити, вона вступає у новий період свого життя. У дитини з'являються нові можливості пізнання світу.

1. Доступність усе більшої кількості предметів. До ро­ку дитина могла гратися з іграшками, які давали їй дорос­лі. Уміння ходити дало їй змогу активно ознайомлюватись з новими, привабливими для неї предметами, часто з таки­ми, які дорослий не дав би їй.

Завдяки орієнтувально-дослідницькому рефлексу, який І. Павлов назвав рефлекс «що таке?», дитина, пізнав­ши можливості пересування по кімнаті, подолання її меж, частіше і з більшим бажанням вдається до ходьби. Вона прагне ознайомлюватися з предметами, які використову­ють дорослі. У цих діях швидко вдосконалюються, стають точними, спрямованими та узгодженими її рухи, збагачу­ються досвід і знання.

Основним засобом ознайомлення дитини з предметами в першій половині раннього віку є дія з ними. На 2-му році життя маніпулювання з предметами урізноманітнюється, набуває іншої якості. Дії з ними дитина виконує не лише за допомогою рук та очей, у цих діях все частіше беруть учать корпус, шия, ноги. Сфера дій з предметами помітно розширюється.

і к.обливості психічного розвитку дітей раннього віку 115

У середині 2-го року життя діти засвоюють різноманіт-п і рухи: переносять речі у руці, пересувають їх, штовха­ють; возять за шнурочок назад і вперед, з одного краю кім­нати в інший пересувають предмет уздовж столу, дивану або дошки, висувають із-за інших предметів, підвозять під стіл; перевозять або переносять предмети з однієї кімнати н іншу, ховають під ліжко або за шторку, дістають з підві­коння, установлюють на поличці тощо.

Така рухова активність має важливе значення для роз­витку моторики, вироблення точності й узгодженості ру­хів дитини, координації роботи рук і ніг, контролю ока.

На 3-му році життя, коли ходьба зазвичай засвоєна, предметні дії все більше стають ігровими і трудовими. Во-11 и ще не мають сюжетного задуму, тому їх не можна наз­нати грою. Однак виконання цих дій свідчить про нові можливості дитини, коли вони стають чіткими та вмотиво­ваними. Дитина підпорядковує їх не лише своїм бажан­ням, але й вимогам вихователя.

Якщо на 2-му році життя дитина могла виконувати тільки одну дію, на яку їй було вказано, то наприкінці ран­нього періоду вона спроможна вислухати, зрозуміти, за­пам'ятати і виконати кілька вимог.

Отже, першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати різноманітні рухи і дії з предметами. Завдяки цьому вона ознайомлюється з багать­ма новими для неї речами, у неї інтенсивно розвиваються органи чуття (зір, дотик, слух), які починають більш узгод­жено працювати; її вправляння у виконанні різноманітних дій з предметами розвивають велику і дрібну мускулатуру, м'язи тулуба, ніг, рук, тобто весь нервово-фізичний апарат, потрібний для виконання складніших дій.

2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати пред­мети. Дитина впізнає не лише дрібні предмети, а й більші. Немовля, сидячи на колінах у матері, бачило стіл збоку і зверху. Ставши на ніжки, дитина обходить стіл кругом, під­лазить під нього і вилазить з протилежного боку. Вона рухає стілець, тягне його за собою, переміщує табуретку і робить багато інших рухів. Завдяки цьому пізнає об'єм, форму предметів і їх частин, робить висновки про їх величину.

3. Розширення контактів дитини з навколишнім сере­довищем. Немовля пізнавало лише найближчий простір, в якому знаходилося, передусім завдяки діям своїх рук, до яких поступово приєднувалась робота ока. Дитина ранньо­го віку починає орієнтуватися в просторі.

Розпочавши ходити, малюки завдяки пересуванню з допомогою ніг, пізнають віддаль і напрям виконання своїх

Психологічні особливості дитини

рухів. У них з'являється певна узгодженість в роботі очей, ніг і рук, розвивається окомір, виробляється вміння оці­нювати віддаль і місцезнаходження предмета (близько, да­леко, вправо, вліво, вгору, вниз). Поступово вони визнача­ють відстань речей, меблів у кімнаті. Дитина виходить за межі кімнати і таким чином розширюється коло речей, які вона пізнає.

Однак 1-річні і дещо старші діти можуть, наприклад, стоячи на землі, протягувати іграшку татові, який вигля­дає з вікна четвертого поверху, або спокійно крокують з краю ліжечка вперед, не передбачаючи падіння.

4. Постійна необхідність подолання труднощів і переш­
код, виникнення все нових завдань. Завдяки цьому розви­
ваються початкові форми мислення дитини. Уже на 2-му
році життя вона отримує перші уроки практичного мислен­
ня, на 3-му — часто самостійно застосовує деякі знайомі їй
дії для розв'язування конкретних завдань: сміливо пере­
вертає коробочку, викидає з неї щойно вкладену кольорову
кульку. Цього вона навчилася, наслідуючи дорослого.

Початкову форму мислення іноді називають «мислен­ня руками», або дійовим практичним мисленням. Воно необхідне для подальшого розумового розвитку дитини.

5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань. Дитину пе­реповнює радість від своїх досягнень, які вона бачить щод­ня, щогодини. Невдовзі малюк проявляє різноманітнішу активність: залазить під стіл, вилазить на сходинки, радіс­но і гордо повідомляючи про свої досягнення. Такі пережи­вання допомагають дитині усвідомити себе, свої сили, можливості. Вона робить висновок: «Ось що я можу зроби­ти сама».

6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляє дитину у виконанні перших вольових дій. Вико­нуючи дії, дитина іноді забуває про свою початкову мету, оскільки її сильно приваблює сама дія. Тому вона по кіль­ка разів залазить на диван, табуретку або заповзає під ліж­ко, дістає іграшку і знову її туди кидає. Вона радіє своїм досягненням. Так починають розвиватися самостійність і наполегливість.

Вихователь зобов'язаний підтримувати і розвивати са­мостійність дитини, викликати і берегти почуття радості, яке виникає у неї при досягненні бажаної мети. Водночас не можна допускати порушення встановлених правил по­ведінки. Чим старшою й активніпіою стає дитина, тим більшого значення набуває керівництво її поведінкою. Як­що виховання немовляти вимагало від дорослих зазвичай

■ и ооливості психічного розвитку дітей раннього віку 117

дотримання правильного режиму і заповнення періодів йо­го неспання простими іграми, то керівництво поведінкою дитини на 2-му і 3-му році життя значно складніше. Потріб­но вже прагнути, щоб дитина засвоїла встановлені правила поведінки, на їх основі вміла вільно і самостійно діяти.