Главная | Обратная связь

Психологічні особливості дитини

«читають». Доречна порада може посприяти включенню дитини в нову за змістом гру, якщо відповідні дії знайомі їй. Перенесення дії з одного предмета на інший свідчить про суттєвий прогрес дитини в оволодінні діями. Однак при цьому ще відсутнє ігрове перетворення предметів, ви­користання одних предметів замість інших. Виникає воно пізніше і є першим кроком до перетворення предметної дії на власне ігрову.

Діти починають доповнювати сюжетні іграшки різно­манітними предметами як замінниками відсутніх предме­тів: кубик, брусок, котушка, камінчик можуть бути вико­ристані як мило при вмиванні ляльки; паличка, пенал — для вимірювання у неї температури тощо. На перших по­рах малюки ще не дають предмету-заміннику ігрової наз­ви. Пізніше не лише використовують одні предмети як за­мінники інших, але й самостійно дають їм ігрові назви. У ранньому віці діти спочатку діють з предметом, потім усві­домлюють його суть у грі. При цьому вони потребують, щоб з предметом-замінником можна було діяти так само, як із реальним. Подібність кольору, форми, величини, ма­теріалу поки що для них не актуальна.

В іграх дітей раннього віку ще немає розгорнутих ро­лей, однак уже помітне поступове формування для цього передумов. Одночасно з появою в іграх предметів-замінни-ків діти починають зображувати дії конкретних дорослих (мами, вихователя, няні, лікаря, перукаря). Тоді вони, як правило, називають себе іменами дорослих: спочатку гра­ються, а потім називають себе, впізнаючи у своїх діях дії дорослих.

Отже, передумовами рольової гри є перейменування предметів, ототожнення дитиною своїх дій із діями дорос­лого, називання себе іменем іншої людини, формування дій, що відтворюють дії інших людей. Усе засвоюється ди­тиною під керівництвом дорослого.

Виникнення зображувальної діяльності

У ранньому віці зароджуються такі продуктивні види ді­яльності дитини, як малювання, ліплення, аплікація, конс­труювання, їх виникнення також пов'язане з предметною діяльністю.

Великий інтерес виявляють діти ще в ранньому віці до рухів олівця, ручки по аркушу паперу, виникнення на ньо­му слідів. Зображувальній діяльності передує значний під-

іі .миності психічного розвитку дітей раннього віку 125

і.ловчий період, протягом якого вони ознайомлюються з і» повними властивостями олівця і паперу, набувають не-оохідних навичок і вмінь їх використання.

Поступово малюки вчаться наносити олівцем штрихи U папір, писати каракулі, засвоюючи зображувальну фун­кцію малювання, тобто починають розуміти, що мають ■дптність відтворювати на папері певні предмети.

Початок малювання каракуль пов'язаний з маніпулю-ічшням олівцем і папером. Дитина наслідує дорослих, во­пить олівцем по паперу і починає помічати сліди на ньому (злегка заокруглені лінії, що часто перериваються, з одна­ковим слабким натиском). Невдовзі вона засвоює функцію олівця як знаряддя, призначеного для нанесення ліній. її рухи стають точнішими, а каракулі — різноманітнішими. Дитина зосереджує на них увагу, починає надавати пере­кату одним каракулям над іншими, повторювати їх багато разів. На цій стадії лінії ще нічого не відтворюють, тому її називають дозображувальною. Основними фазами перехо­ду дитини від дозображувальної стадії до зображувальної є: впізнавання предмета у випадковому поєднанні ліній; навмисне зображення.

Перші штрихи дитини ще нічого не означають, хоча і мають важливе значення для розвитку зображувальної ді­яльності. У віці від 20-ти місяців до 3-х років під впливом розглядання картинок, спостереження процесу малюван­ня дорослими, особистого досвіду дитина засвоює, що пок­реслений олівцем листок паперу є «малюнком» або «кар­тиною». Сприймання власного малюнка відбувається ви­падково — декілька ліній викликають за асоціацією образ певного предмета. Завдяки цьому дитина робить важливе відкриття: її малюнок щось зображує. Одне і те саме поєд­нання ліній може бути витлумачено нею по-різному в різ­ний час чи за різних обставин. Наприклад, один і той самий малюнок хлопчик першого разу прочитав «дядя», наступ­ного дня — «гвинтик», а через два дні — «муха».

Після того як дитина навчиться читати свій малюнок, бачити в ньому певний зміст, називати намальовані кара­кулі, у неї виникає бажання зображувати за власним «за­думом» певні предмети. Намір відтворити певний пред­мет, словесне формулювання цього наміру є початком зоб­ражувальної діяльності дитини.

Перший «задум» часто буває в дітей вкрай нестійким. Він змінюється під впливом випадкових асоціацій. Коли дитина раннього віку висловлює намір щось зобразити, во­на має на увазі знайомий їй графічний образ — поєднання

Психологічні особливості дитини

особливості психічного розвитку дітей раннього віку

 

ліній, яке в минулому досвіді зафіксоване, як певний пред­мет. Графічним образом багатьох предметів є замкнена за­округлена лінія. Походження графічних образів, які вико­ристовує дитина, може бути різним. Деякі з них вона зна­ходить під час черкання, інші — у процесі наслідування, копіювання запропонованих дорослими малюнків.

Для формування зображувальної діяльності недостат­ньо відпрацювання техніки нанесення ліній і збагачення сприймання та уявлень. Необхідне формування графічних образів, що можливе за систематичного впливу дорослого. Під час малювання, ліплення, аплікації дитина діє так, як у реальній ситуації: наклеївши силует зайчика, мишки, пташки, вона гладить їх рукою, розмовляє, починає з ни­ми гратися.

Розвиток малювання в ранньому віці пов'язаний з пси­хічними досягненнями дитини. Одна і та сама зовнішня форма каракуль має різне значення для дитини. За спосте­реженням психологів (В. Мухіна та ін.), розвиток значен­ня каракуль долає такі стадії:

1) каракулі як результат вільного маніпулювання олівцем;

2) каракулі як результат вільного маніпулювання олів­цем за візуальних асоціацій з реальними предметами. Наз­ва словом цих асоціацій (графічна побудова) набуває зна­чення знака;

3) каракулі як запланований знак реального предмета, який не несе в собі зображальності;

4) каракулі як специфічний для зображувальної діяль­ності знак — графічна побудова предмета.

Важлива роль у зародженні зображувальної діяльності дитини належить дорослому, який створює передумови її своєчасної появи, сприяє збагаченню сенсорики дитини, формуванню перших графічних образів.

Подальший розвиток малювання, ліплення, конструю­вання, аплікації, перетворення їх на особливий (зображу­вальний) вид діяльності відбувається у дошкільному віці.

Розвиток спілкування з дорослими і однолітками

У ранньому віці, особливо у першій його половині, ди­тина залишається залежною від дорослого. Завдяки спіл­куванню з мамою і близькими людьми вона оволодіває нормативною поведінкою. У цей період мотиви її поведін­ки не усвідомлені і не вибудувані в систему за ступенем

:нгачущості. Внутрішній світ дитини формується поступо­во під впливом дорослих, тому вона не може відразу засво­їти ставлення до людей і речей, якого від неї очікують.

Вирішальне значення для розвитку мовлення має в ран­ньому віці зміна форм спілкування дитини з дорослими, яка відбувається у зв'язку з оволодінням предметною діяльніс­тю. Безсловесні форми керівництва дитиною (показування дій, управління рухами, похвала жестами і мімікою) недос­татні для навчання її прийомів і правил використання пред­метів. Інтерес до предметів, їх властивостей і дій з ними спо­нукає малюка постійно звертатися до дорослих. Однак для цього необхідно оволодіти мовним спілкуванням.

Зазвичай це залежить від змісту спілкування дорослих з дитиною, вимог, які вони їй пред'являють. Позбавлені спілкування діти помітно відстають у розвитку мовлення. Однак якщо дорослі у спілкуванні з нею намагаються вга­дувати і виконувати кожне її бажання за першим жестом, дитина може довго обходитися без мовлення. Добре, коли дорослі спонукають малюка говорити зрозуміло, чітко, наскільки це можливо, оформляти словами свої бажання і тільки після цього виконують їх.

Потреба в мовному спілкуванні розвивається у дитини не сама по собі, а через спілкування з дорослим з приводу предметної діяльності, у якій створюються основи для зас­воєння значення слів, їх зв'язку з образами предметів і явищ навколишнього світу.

Ситуативно-ділове спілкування зароджується у другій половині немовлячого періоду і зберігається до 3-х років. Воно відбувається на фоні практичної взаємодії з дорослим і включене у предметну діяльність. У цьому процесі діти відчувають все більшу потребу у співучасті в діях дорослих. За такого співробітництва вони отримують доброзичливу увагу, співучасть у практичних діях. Завдяки особистим контактам зауваження і вказівки дорослого набувають особливого значення при засвоєнні правильних дій з пред­метами. Діти переходять від неспецифічних, примітивних маніпуляцій до специфічних, а потім і до культурно-фіксо­ваних дій з предметами. Ця форма спілкування має ситуа­тивний характер, тобто стосується певного місця і часу.

В 1—1,5-річних малюків зміст контактів з однолітка­ми залишається таким, як і в немовлят. Ровесники їх при­ваблюють насамперед об'єктивними якостями (зовніш­ність, поведінка). Спільні дії у них виникають дуже рідко і швидко припиняються. Малюки ще не можуть узгоджу­вати свої бажання і не враховують інтереси один одного.

Психологічні особливості дитини

Перелом у стосунках з ровесниками настає у 1,5 року: розвиваються ініціативні дії з метою зацікавлення собою однолітків, чутливе ставлення до них. До 2-х років виникає перша (емоційно-практична) форма спілкування з одноліт­ками. Потреба у спілкуванні з однолітками посідає четвер­те місце після потреб в активному функціонуванні, спілку­ванні з дорослими і в нових враженнях. Зміст її полягає в очікуванні від однолітка співучасті в пустощах, забавах, прагненні до самовираження. Спілкування зводиться до бі­ганини, веселих криків, забавних рухів і є розкутим і без­посереднім. Дітей приваблює сам процес спільних дій, ви­конання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення. Мотиви такого спілкування поляга­ють у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне нас­лідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його об­раз ще дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхові.

Спілкування малюків з товаришами є епізодичним, во­ни довго граються самі. Для встановлення контактів вико­ристовують дії, якими оволоділи у спілкуванні з доросли­ми (жести, пози, міміку). Емоції дітей дуже глибокі та ін­тенсивні. Участь у предметно-дійових операціях сприяє встановленню контактів.

Отже, одночасно зі змінами стосунків з дорослими на 3-му році життя в дитини виникає інтерес до інших дітей, потреба у спілкуванні з ними. Поступово розвиваючись і збагачуючись, спілкування з однолітками перетворюється на справжню соціальну взаємодію, внаслідок чого відбува­ється створення маленьких дитячих товариств із власними законами і правилами життя.