Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці 4 страница
Особливості спілкування дитини з батьками Криза 3-х років змінюється стабільним станом. Однак і надалі чергуватимуться періоди відносного спокою і емоційного напруження, що значною мірою залежить від стилю спілкування дорослого з дитиною. З-річна дитина починає відчувати свою самостійність, що втішає її. Однак дитині важко дається перехід до нових форм спілкування: від «мама—малюк», «тато—малюк» до «мама—тато—малюк». її не влаштовує, що мама і тато належать не лише їй — вона обурюється, ревнує. З часом дитина приймає ці нові форми спілкування, однак пильно стежить за батьками, нерідко надаючи перевагу спочатку одному, а через деякий час — іншому. Пізніше ревнощі минають, дитина встановлює душевну рівновагу, однаково любить і маму, і тата. 212 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному ВІЦІ У неповній сім'ї дитина з часом починає усвідомлю вати, що із батьків, наприклад, у неї є лише одна мами, це вселяє їй хвилювання, стурбованість, підвищує збудливість нервової системи. За таких обставин мама повинна подбати, щоб хтось із рідних і близьких чоловіків допоміг малюку справитися з нереалізованою потребою у татові. У старшому дошкільному віці дитина за правильного виховання починає діяти самостійно, однак потребує батьківської ласки. 5—6-річні діти набувають більшої врівноваженості, особливо, якщо вони задоволені своїм становищем у сім'ї і собою. Труднощі виникають, коли дитина перестає бути єдиною, оскільки у сім'ї несподівано для неї з'являється друга дитина — братик чи сестричка, на яких переключається увага батьків. У цей час дуже важливо, щоб батьки приділяли належну увагу своїй першій дитині, щоб вона не почувала себе обділеною їхнім теплом, опікою, не втрачала впевненості у собі, не переживала з приводу становища у сім'ї. За таких умов перша дитина не лише не ревнуватиме батьків, а й відчуватиме себе старшою сестричкою (братиком). Якщо в цей період дитину, яка раніше не відвідувала дошкільний заклад, відправляють туди, вона думатиме, що ці зміни сталися у її житті через новонародженого. Тому до дошкільного закладу первістка слід віддавати задовго до появи у сім'ї другої дитини, допомагаючи йому адаптуватися до нової ролі, здобути впевненість у здатності справитися з усіма своїми новими обов'язками. Характер спілкування дитини з батьками значною мірою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дотримуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, що формує у неї комплекс неповноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостійності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистості і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання і переконання.
шин дитини з дорослими і однолітками Специфіка спілкування дитини з вихователем У спілкуванні дитини з вихователем конструктивну, ічіриятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморо- ■ лиіня, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі, ■ п.ся почуття «ми», співучасті у спільній справі. Ставлення до вихователя дошкільники мотивують портному. Молодші дошкільники, як правило, оцінюють його узагальнено (вона хороша!), іноді — на підставі характерних ознак зовнішності (у неї зачіска гарна). 5—7-річні діти часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них (подарувала іграшку), а також його знання і вміння (:піає багато казок, все вміє робити), моральні якості вихователя (ласкава, завжди строга), вияви довіри до них, підтримання їхньої самостійності (дозволяє книги підклеїти, чергувати у куточку книги). Здебільшого діти дають позитивну характеристику педагогу та його моральним якостям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей (водить на прогулянки, годує). Ставлення дошкільників до педагога залежить від їхнього віку, особливостей особистісного розвитку, місця серед однолітків тощо. В активних, ініціативних дітей воно більш усвідомлене і має різноманітніші мотиви. На ставлення дітей до вихователя впливає і те, як про нього висловлюються авторитетні для них дорослі. Має значення і стиль спілкування вихователя: діти прихильніші до тих, хто дотримується демократичного стилю взаємодії з ними. Іноді у старших дошкільників виникають елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності (не дозволяє малювати й ліпити), хоч загалом воно не типове для них. Ставлення дітей до особистості педагога часто дзеркально відображає ставлення педагога до них. Заохочувальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитивних оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов дітям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його переживанням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особливо чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають дорослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до 214 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці негативного вчинку дитини спонукає її до переживання почуття вини, уникнення надалі таких дій. Формально-вимогливе ставлення полягає в опорі на механізми управління і керівництва. При цьому нерідко переважають негативні оцінки, осудливі висловлювання, емоційна безбарвність спілкування. Вихователь пригнічує ініціативність, бажання дітей, які негативно реагують не лише на нього, а й на дошкільний заклад загалом. Тому ефективність зусиль вихователя дуже низька. Непослідовний тип ставлення до дітей супроводжується неврівноваженими емоційними проявами, нестабільними вимогами, відсутністю контролю за виконанням побажань, вказівок. Поведінку дітей такий вихователь оцінює ситуативно, залежно від свого настрою, зважаючи не на вчинок, а на власні симпатії та антипатії. Діти намагаються заслужити прихильність вихователя, але без належного його заохочення це прагнення згасає. Адже в одних ситуаціях він помічає і оцінює старання малюків, а в інших — ігнорує. Із часом це знижує значущість оцінок вихователя для дітей, вони починають уникати прямих контактів із ним, не виявляють ініціативи й активності у спілкуванні. Для переживання дитиною того, як її оцінює дорослий, потрібно, щоб вона відчувала себе об'єктом його уваги і поваги. Без зацікавленого емоційного ставлення вихователя до дітей неможливі відповідні їхні емоційні переживання, адекватне сприймання педагогічного впливу. Загалом дитина сприймає вихователя як моральний зразок, незалежно від його емоційної привабливості, часто наслідує навіть у дрібницях («ефект ролі»). Таке наслідування дошкільників особистісно осмислене і не є простим копіюванням вихователя. Діти фіксують певні поведінко-ві штампи дорослого, що свідчать про його владу. Зображуючи у своїх імпровізованих інсценізаціях вихователя, вони сідають на стілець, повторюють його жести; обравши роль конкретного вихователя, навіть неагресивні, спокійні діти дозволяють собі окрик, суворі інтонації, осуд однолітків. Рольовий стереотип вихователя в очах дітей зумовлюється також ореолом «непогрішності» — приписуванням йому особливих якостей, здібностей, умінь. Наслідком цього є некритичне сприйняття дошкільниками висловлювань, оцінок, дій, вад характеру, недоліків поведінки, помилок вихователя. Вихователь часто постає в очах багатьох дітей як носій якості «надконтролю», яка іноді може суттєво розходити-
спілкування дитини з дорослими і однолітками ся з тим, як він насправді їх контролює. Діти почувають себе постійно під пильним наглядом педагога, переживають нідкритість, ймовірність опинитися під впливом дорослого, його здатності «все бачити і все оцінювати». Проте ідеалізують вони не так конкретну особу, як соціальну функцію педагога. Педагогічне спілкування із дошкільниками Професійна діяльність вихователя неможлива без ефективного педагогічного спілкування, покликаного максимально сприяти психічному розвитку дітей. Педагогічне спілкування — система взаємодії педагога з дітьми з метою здійснення на них виховного впливу, формування педагогічно доцільних взаємин, створення сприятливого для їхнього психічного розвитку мікроклімату. Для забезпечення ефективного педагогічного спілку-нання вихователю потрібно знати, чого чекають від спілкування з ним вихованці, враховувати їхню потребу у спілкуванні з дорослими, розвивати її. Педагогічно правильне спілкування з дітьми у «зоні найближчого розвитку» суттєво сприяє реалізації їхніх потенційних можливостей, готує до нових складніших видів діяльності. Форма і зміст його обумовлюються завданнями, які педагог намагається розв'язати у роботі з дошкільниками. Ефективність педагогічного спілкування також залежить від уміння вихователя враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей: з найменшими він частіше виявляє особливу теплоту, використовує ласкаві форми звертання, до яких вони звикли у сім'ї; зі старшими йому потрібні не лише чуйність і зацікавленість, а й уміння пожартувати, а :іа необхідності — вдатися до категоричності. Позначаються на спілкуванні педагога інтереси, нахили, стать дітей, особливості їхнього сімейного мікросередовища. У процесі взаємодії з дітьми педагог використовує: а) прямий педагогічний вплив, який безпосередньо б) непрямий педагогічний вплив, який здійснюється 216 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному і І ці Найефективнішим у роботі з дошкільниками, особли п< І молодшого і середнього віку, є непрямий вплив, для здііі снення якого вихователь використовує гру, ігрове спілкування. Завдяки цьому він без натиску, моралізування спрямовує діяльність дітей, їхній розвиток, регулює взаємини, вирішує конфлікти. Для цього можуть бути використані казки, вірші, приказки, малюнки, іграшки тощо. Правильно організоване педагогічне спілкування створює найсприятливіші умови для розвитку творчої активності дошкільників. Щодо цього особливим потенціалом наділене особистісно-ділове спілкування, яке задовольняє потреби у співробітництві, співпереживанні, взаєморозумінні, сприяє створенню атмосфери співтворчості. Його ефективність підвищується раціональним вибором стилю педагогічного спілкування (найширші можливості для педагога і дитини створює демократичний стиль). Оптимальне педагогічне спілкування є запорукою максимального використання особистісного потенціалу, професійних умінь, навичок, здібностей вихователя. Значною мірою це залежить і від психологічного клімату у колективі дошкільного закладу. Форми спілкування дошкільників з однолітками Спілкування дошкільників з однолітками багато в чому відрізняється від спілкування з дорослими. Воно емоційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть багатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контактах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими. У контактах з товаришами їхні ініціативні висловлювання переважають над висловлюваннями-відповідями, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж когось вислухати. А тому бесіда з однолітками рідко вдається дошкільникам, бо кожний говорить про своє, не вислуховуючи співрозмовника, перебиваючи його. Спрямовані на однолітків дії дошкільника різноманітні за метою і функціями. Спілкуючись з товаришами, він намагається керувати їхніми діями, контролювати їх, робити зауваження, навчати, демонструвати свої здібності і вміння, нав'язувати власний зразок поведінки, діяльності, порівнювати їх із собою. і'ияш дитини з дорослими і однолітками <'пілкування з однолітками відіграє важливу роль у ін пхічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною >ю формування у нього суспільних якостей, прояву і I ні; і нитку елементів колективістських взаємин у групі Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і зміцніють одна одну емоційно-практична, ситуативно-ділова, по;іаситуативно-ділова, позаситуативно-особистісна форми спілкування дошкільника з однолітками. Емоційно-практична форма спілкування характерна D ч я дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення. У 4—6-річному віці у дошкільників домінує ситуа-пшвно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємодія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, II m зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно- У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто — насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються привернути до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи. Вони ще не вміють побачити істинну суть, спрямованість інтересів, бажань своїх товаришів, не розуміють мотивів їхньої поведінки, хоча часто і пильно цікавляться всім, що роблять їх ровесники. Потреба дошкільника у спілкуванні зумовлена прагненням до визнання і поваги, а у характері спілкування домінує емоційний аспект. Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуативним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-осо-бистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці форми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників. Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуатив- 218 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці ного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єктивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник бачить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізнавальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення. Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлювання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу до себе з допомогою предметів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упродовж усього дошкільного віку. Діти середнього дошкільного віку частіше демонструють одноліткам те, що вміють робити і як це у них виходить. 5—7-річні розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту). Кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допомагає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уявлення про самого себе. Конфлікти між дітьми і їх причини Різноманітні контакти дошкільників з однолітками нерідко переростають у суперечки, а то й конфлікти між дітьми. Конфлікт — зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань. У немовлячому і ранньому дитинстві конфлікти з однолітками найчастіше виникають через поводження з іншою Спілкування дитини з дорослими і однолітками 219 дитиною, як із неживим об'єктом, невміння гратися на-ніть за наявності достатньої кількості іграшок. У цьому віці іграшка для дитини значно привабливіша, ніж одноліток. Часто вона замінює партнера-однолітка, гальмує розпиток позитивних стосунків. Дошкільнику особливо важливо продемонструвати себе, хоча б у чомусь перевершивши товариша. Йому необхідні впевненість, що його помічають, відчуття, що він найкращий. У середовищі ровесників малюк доводить своє право на унікальність, порівнює себе з ними, роблячи висновки тільки на свою користь. Він розглядає однолітка лише як об'єкт для порівняння із собою, погляд на однолітка як на особистість йому ще не притаманний, інтереси ровесника йому ще байдужі, а тому ігноруються. Малюк помічає іншого, коли той починає заважати. Тоді відразу одноліток отримує сувору оцінку, непривабливу характеристику. Дошкільник чекає від ровесника схвалення і похвали, іце не розуміючи, що й від нього очікують аналогічних дій, на які він ще нездатний. Погано усвідомлюючи причини поведінки своїх ровесників, ще зовсім не розуміє, що одноліток — теж особистість зі своїми інтересами і потребами. У 5—6-річному віці кількість та інтенсивність конфліктів знижується. Дитині стає важливіше гратися разом, ніж утвердитися в очах однолітка, тому вона частіше діє з позиції «ми», починає розуміти, що в товариша можуть бути інші інтереси, заняття, ігри. Правда, як і раніше, дошкільники часто сваряться і б'ються. Запитання. Завдання 1. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку дитини у дошкільному віці. 2. Яку роль відіграє гра у психічному розвитку малюка у цей період? Які зміни вона зумовлює у його психіці? 3. Який вид ігрової діяльності дошкільника провідний? Розкрийте його суть. 4. Обґрунтуйте чотири рівні розвитку ігрової діяльності за Д. Ель-коніним. 5. Назвіть і дайте характеристику іграм дошкільника. Елементи якої діяльності формуються у цих іграх? 6. У чому полягає суть і значення дидактичної гри? 7. Які є види іграшок і як вони впливають на психічний розвиток дошкільника? 8. Прокоментуйте розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці. 220 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці 9. Які стадії проходить розвиток малювання у дошкільників? 10. Розкрийте особливості змісту малюнка дитини дошкільного віку. 11. У чому полягає вплив зображувальної діяльності на психічний розвиток дошкільників? 12. Обгрунтуйте вплив конструктивної діяльністі на психічний розвиток дитини. 13. Розкрийте своєрідність трудової діяльності дошкільника. Як розвиваються діти у цій діяльності? 14. Опишіть процес становлення навчальної діяльності у дошкільному віці. 15. Проаналізуйте причини розвитку пізнавальних інтересів у дошкільника. 16. Дайте характеристику умовам розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку. 17. Доведіть, що умінням вчитися дитина оволодіває у дошкільному закладі. У яких видах діяльності воно формується? 18. Охарактеризуйте рівні розвитку навчальної діяльності дошкільника (за О. Усовою). 19. Прокоментуйте особливості спілкування дитини з дорослими. 20. Якими формами спілкування послуговується дошкільник? Що впливає на їх розвиток? 21. Назвіть спільне і відмінне у спілкуванні дитини з батьками і вихователем. 22. У чому полягають особливості спілкування дошкільника з однолітками і дорослими? 23. Проаналізуйте фактори, які визначають ставлення дитини до педагога. Як вони впливають на спілкування з ним? 24. Охарактеризуйте конфлікти між дітьми і їх причини.
4. Розвиток пізнавальних процесів дошкільника Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ та про себе, засвоює нову інформацію, запам'ятовує, розв'язує певні завдання. Серед них виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Необхідною умовою протікання психічних процесів є увага. Мова і мовлення постають одним із засобів мислення та розуміння. Науково-психологічний підхід вимагає аналітичного розгляду процесів пізнання, однак у реальному житті всі вони взаємопов'язані. 4.1. Особливості уваги дітей дошкільного віку Успішність в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою. Роль уваги полягає у забезпеченні психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) та успішної роботи Розвиток пізнавальних процесів дошкільника свідомості. Вона пропускає через себе все, що входить у душу людини із зовнішнього світу, оскільки є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає у спрямованості й зосередженості її на об'єктах, які мають для неї певне значення. Увага дітей дошкільного віку має такі особливості: 1) нетривала зосередженість, схильність до значних ко 2) піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незначний сторонній подразник відволікає увагу дитини від діяльності; 3) залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від нецікавих занять через 5 хв. після їх початку; 4) неспроможність переключення на власний розсуд з одного об'єкта на інший за відсутності довільної психічної регуляції; 5) залежність від віку дітей. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосередитися на словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети (слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже само-ініціативно спрямовує на них свою увагу; 6) слабкий розподіл уваги (неможливість одночасно ви Зосередженість і спрямованість на об'єктах забезпечує їх виразне відображення. Дитина не може бути уважною взагалі, її увага завжди проявляється у конкретних психічних процесах: вона приглядається, прислухається, відгадує загадку, намагається прочитати слово, малює, грається тощо. Функції уваги у дошкільників Будучи пізнавальним процесом, увага сприяє отриманню знань дитини про світ і себе у ньому, спрямовуючись як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє і 'і ооливості уваги дітей дошкільного віку 223 ниття. Вона не лише створює умови для психічної діяльності, а й виконує охоронну функцію, зумовлюючи своєчасне реагування людини на зміни у навколишньому середо-1ИЩІ і в собі. Основи уважності як важливого фактора пізнавальної діяльності формуються у ранньому дитинстві. Зароджу-і гься увага у перші тижні життя дитини. Із часом вона по-чмнає зосереджувати свій зір і слух на тому, що збуджує, насторожує її, рефлекторно відповідає на цей вплив відпо-нідними рухами. Завдяки увазі відбувається зв'язок організму дитини з навколишнім середовищем. Увага є рефлекторним актом, який пов'язує центральну нервову систему з навколишнім світом, одним із вирішальних чинників, що зумовлюють регуляцію найважли-ніших психофізичних процесів в організмі дитини. Завдяки їй всі психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення) стають багатшими, повнішими, досконалішими. У житті і діяльності дитини увага виконує різноманітні функції: активізує потрібні і гальмує непотрібні на певний момент психічні і фізіологічні процеси; сприяє підбору інформації відповідно до потреб дитини; забезпечує вибіркову, короткочасну або тривалу зосередженість на одному об'єкті або виді діяльності. З нею пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів, точність і деталізація сприймання, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислительної діяльності. Якщо діти зосереджують свою увагу не на тому, що пояснює їм вихователь, а на тому, що відбувається за вікном, на мріях про гру, вони нічого не сприймуть і не зрозуміють із того, що їм розповідає педагог. Однак міркування, поради, оцінки вихователя їм особливо потрібні, адже без них їхня діяльність не матиме потрібної вмотивованості, доцільності, належної організованості. Слово вихователя є дороговказом у мінливій діяльності дошкільників, спонукає їх до уважності. У дошкільному віці всі види і властивості уваги зазнають суттєвих змін, основними серед яких є: розширення обсягу; підвищення стійкості; розвиток здатності до переключення і розподілу; формування довільної уваги. Ці зміни урізноманітнюють внутрішнє життя дитини, сприяють розширенню її світогляду. Розвиток пізнавальних процесів дошкільника Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці Увага дітей, особливо молодшого дошкільного віку, загалом мимовільна, тобто виникає без усвідомлення її мети. Дошкільники керуються інтересами, які швидко змінюються, їхня увага залежить від відчуття задоволення або незадоволення, об'єкта зосередження, значною мірою обумовлюється інтересом, має помітні ознаки гри. Мимовільна увага — вид уваги, який виникає незалежно від свідомого наміру людини і полягає в невимушеному її зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті. Цей вид уваги не має у своїй основі вольового чинника. Зокрема, це помітно у дитячій поведінці: увагу дітей привертають об'єкти, які з'являються раптово, змінюють свою інтенсивність або є незвичними за певних обставин. Увага дитини відображає її інтереси до предметів, які її оточують, і дій, що з ними виконуються. Вона зосереджена доти, доки не згасне інтерес. Поява у її полі зору нового предмета переключає увагу на нього. Тому молодші дошкільники рідко тривалий час займаються однією і тією самою справою. У дошкільному віці мимовільна увага постійно розвивається і вдосконалюється. На ранніх стадіях розвитку увага дитини залежить від новизни, сили та інших специфічних подразників, пізніше — від подразників, які мають сигнальне значення внаслідок їх зв'язку із задоволенням потреб дитини, а також із обставинами, які зумовлюють яскраві, емоційні переживання. Поява у дошкільному дитинстві нових інтересів, участь у нових видах діяльності спонукають дитину зосереджуватися на все нових сторонах дійсності. У дошкільника підвищується здатність довго займатися певною справою, предметом: він може годинами гратися у цікаву для нього гру, малювати, конструювати. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|