Здавалка
Главная | Обратная связь

Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці 4 страница



Особливості спілкування дитини з батьками

Криза 3-х років змінюється стабільним станом. Однак і надалі чергуватимуться періоди відносного спокою і емо­ційного напруження, що значною мірою залежить від сти­лю спілкування дорослого з дитиною.

З-річна дитина починає відчувати свою самостійність, що втішає її. Однак дитині важко дається перехід до нових форм спілкування: від «мама—малюк», «тато—малюк» до «мама—тато—малюк». її не влаштовує, що мама і тато на­лежать не лише їй — вона обурюється, ревнує. З часом ди­тина приймає ці нові форми спілкування, однак пильно стежить за батьками, нерідко надаючи перевагу спочатку одному, а через деякий час — іншому. Пізніше ревнощі минають, дитина встановлює душевну рівновагу, однаково любить і маму, і тата.


212 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному ВІЦІ

У неповній сім'ї дитина з часом починає усвідомлю вати, що із батьків, наприклад, у неї є лише одна мами, це вселяє їй хвилювання, стурбованість, підвищує збуд­ливість нервової системи. За таких обставин мама повин­на подбати, щоб хтось із рідних і близьких чоловіків до­поміг малюку справитися з нереалізованою потребою у татові.

У старшому дошкільному віці дитина за правильного виховання починає діяти самостійно, однак потребує бать­ківської ласки. 5—6-річні діти набувають більшої врівно­важеності, особливо, якщо вони задоволені своїм станови­щем у сім'ї і собою.

Труднощі виникають, коли дитина перестає бути єди­ною, оскільки у сім'ї несподівано для неї з'являється друга дитина — братик чи сестричка, на яких переключа­ється увага батьків. У цей час дуже важливо, щоб батьки приділяли належну увагу своїй першій дитині, щоб вона не почувала себе обділеною їхнім теплом, опікою, не втрачала впевненості у собі, не переживала з приводу ста­новища у сім'ї. За таких умов перша дитина не лише не ревнуватиме батьків, а й відчуватиме себе старшою сес­тричкою (братиком). Якщо в цей період дитину, яка рані­ше не відвідувала дошкільний заклад, відправляють ту­ди, вона думатиме, що ці зміни сталися у її житті через новонародженого. Тому до дошкільного закладу первіс­тка слід віддавати задовго до появи у сім'ї другої дитини, допомагаючи йому адаптуватися до нової ролі, здобути впевненість у здатності справитися з усіма своїми новими обов'язками.

Характер спілкування дитини з батьками значною мі­рою залежить і від того, якого стилю при цьому вони дот­римуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стяг­ненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які пере­вищують її можливості, що формує у неї комплекс непов­ноцінності. Дотримання ліберально-потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлен­ня дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостій­ності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистос­ті і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання і переконання.


 

шин дитини з дорослими і однолітками

Специфіка спілкування дитини з вихователем

У спілкуванні дитини з вихователем конструктивну, ічіриятливу роль відіграє атмосфера дружнього взаєморо-

■ лиіня, що дає дітям позитивні емоції, впевненість у собі,
і іуміння значення співробітництва у спільній діяльнос-
11, лабезпечує співрадість від успіху. З часом у них з'явля-

■ п.ся почуття «ми», співучасті у спільній справі.

Ставлення до вихователя дошкільники мотивують по­ртному. Молодші дошкільники, як правило, оцінюють йо­го узагальнено (вона хороша!), іноді — на підставі харак­терних ознак зовнішності (у неї зачіска гарна). 5—7-річні діти часто беруть за основу особисте ставлення вихователя до них (подарувала іграшку), а також його знання і вміння (:піає багато казок, все вміє робити), моральні якості вихо­вателя (ласкава, завжди строга), вияви довіри до них, під­тримання їхньої самостійності (дозволяє книги підклеїти, чергувати у куточку книги). Здебільшого діти дають пози­тивну характеристику педагогу та його моральним якос­тям. Однак вони ще рідко оцінюють його з огляду на увагу до всіх дітей (водить на прогулянки, годує).

Ставлення дошкільників до педагога залежить від їх­нього віку, особливостей особистісного розвитку, місця се­ред однолітків тощо. В активних, ініціативних дітей воно більш усвідомлене і має різноманітніші мотиви. На став­лення дітей до вихователя впливає і те, як про нього вис­ловлюються авторитетні для них дорослі. Має значення і стиль спілкування вихователя: діти прихильніші до тих, хто дотримується демократичного стилю взаємодії з ними.

Іноді у старших дошкільників виникають елементи критичного ставлення до вихователя і його діяльності (не дозволяє малювати й ліпити), хоч загалом воно не типове для них.

Ставлення дітей до особистості педагога часто дзер­кально відображає ставлення педагога до них. Заохочу­вальне ставлення педагога до дитини передбачає увагу і піклування, активне використання у спілкуванні позитив­них оцінок і вимог, які підбадьорюють. За таких умов ді­тям стають зрозумілі почуття, які переживає вихователь, у них виникають переживання, співзвучні його пережи­ванням, і відповідні ініціативні дії. Дошкільники особли­во чутливі до позитивних оцінок, нерідко спонукають до­рослих виявляти до себе позитивне емоційне ставлення, переживають яскраво виражене задоволення від похвали. Емоційно виразний прояв вихователем свого ставлення до


214 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

негативного вчинку дитини спонукає її до переживання почуття вини, уникнення надалі таких дій.

Формально-вимогливе ставлення полягає в опорі на ме­ханізми управління і керівництва. При цьому нерідко пе­реважають негативні оцінки, осудливі висловлювання, емоційна безбарвність спілкування. Вихователь пригнічує ініціативність, бажання дітей, які негативно реагують не лише на нього, а й на дошкільний заклад загалом. Тому ефективність зусиль вихователя дуже низька.

Непослідовний тип ставлення до дітей супроводжу­ється неврівноваженими емоційними проявами, нестабіль­ними вимогами, відсутністю контролю за виконанням по­бажань, вказівок. Поведінку дітей такий вихователь оці­нює ситуативно, залежно від свого настрою, зважаючи не на вчинок, а на власні симпатії та антипатії. Діти намага­ються заслужити прихильність вихователя, але без належ­ного його заохочення це прагнення згасає. Адже в одних ситуаціях він помічає і оцінює старання малюків, а в ін­ших — ігнорує. Із часом це знижує значущість оцінок ви­хователя для дітей, вони починають уникати прямих кон­тактів із ним, не виявляють ініціативи й активності у спіл­куванні.

Для переживання дитиною того, як її оцінює дорослий, потрібно, щоб вона відчувала себе об'єктом його уваги і по­ваги. Без зацікавленого емоційного ставлення вихователя до дітей неможливі відповідні їхні емоційні переживання, адекватне сприймання педагогічного впливу.

Загалом дитина сприймає вихователя як моральний зразок, незалежно від його емоційної привабливості, часто наслідує навіть у дрібницях («ефект ролі»). Таке насліду­вання дошкільників особистісно осмислене і не є простим копіюванням вихователя. Діти фіксують певні поведінко-ві штампи дорослого, що свідчать про його владу. Зобра­жуючи у своїх імпровізованих інсценізаціях вихователя, вони сідають на стілець, повторюють його жести; обравши роль конкретного вихователя, навіть неагресивні, спокійні діти дозволяють собі окрик, суворі інтонації, осуд одноліт­ків. Рольовий стереотип вихователя в очах дітей зумовлю­ється також ореолом «непогрішності» — приписуванням йому особливих якостей, здібностей, умінь. Наслідком цьо­го є некритичне сприйняття дошкільниками висловлю­вань, оцінок, дій, вад характеру, недоліків поведінки, по­милок вихователя.

Вихователь часто постає в очах багатьох дітей як носій якості «надконтролю», яка іноді може суттєво розходити-


 

спілкування дитини з дорослими і однолітками

ся з тим, як він насправді їх контролює. Діти почувають се­бе постійно під пильним наглядом педагога, переживають нідкритість, ймовірність опинитися під впливом доросло­го, його здатності «все бачити і все оцінювати». Проте іде­алізують вони не так конкретну особу, як соціальну фун­кцію педагога.

Педагогічне спілкування із дошкільниками

Професійна діяльність вихователя неможлива без ефективного педагогічного спілкування, покликаного максимально сприяти психічному розвитку дітей.

Педагогічне спілкування система взаємодії педагога з дітьми з метою здійснення на них виховного впливу, формування педаго­гічно доцільних взаємин, створення сприятливого для їхнього пси­хічного розвитку мікроклімату.

Для забезпечення ефективного педагогічного спілку-нання вихователю потрібно знати, чого чекають від спілку­вання з ним вихованці, враховувати їхню потребу у спіл­куванні з дорослими, розвивати її. Педагогічно правильне спілкування з дітьми у «зоні найближчого розвитку» сут­тєво сприяє реалізації їхніх потенційних можливостей, го­тує до нових складніших видів діяльності. Форма і зміст його обумовлюються завданнями, які педагог намагається розв'язати у роботі з дошкільниками.

Ефективність педагогічного спілкування також зале­жить від уміння вихователя враховувати вікові та індивіду­альні особливості дітей: з найменшими він частіше виявляє особливу теплоту, використовує ласкаві форми звертання, до яких вони звикли у сім'ї; зі старшими йому потрібні не лише чуйність і зацікавленість, а й уміння пожартувати, а :іа необхідності — вдатися до категоричності. Позначають­ся на спілкуванні педагога інтереси, нахили, стать дітей, особливості їхнього сімейного мікросередовища.

У процесі взаємодії з дітьми педагог використовує:

а) прямий педагогічний вплив, який безпосередньо
звернений на вихованців, стосується їхньої поведінки, вза-
< мин: пояснення, вказівки, заохочення, покарання тощо;

б) непрямий педагогічний вплив, який здійснюється
■ісрез інших осіб, відповідну організацію спільної діяль­
ності. Педагог не створює жодних перешкод, не дає вказі-
иок, але так змінює умови, що діти особисто вибирають ба­
лету для них форму діяльності.


       
   
 
 

216 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному і І ці

Найефективнішим у роботі з дошкільниками, особли п< І молодшого і середнього віку, є непрямий вплив, для здііі снення якого вихователь використовує гру, ігрове спілку­вання. Завдяки цьому він без натиску, моралізування спрямовує діяльність дітей, їхній розвиток, регулює взає­мини, вирішує конфлікти. Для цього можуть бути вико­ристані казки, вірші, приказки, малюнки, іграшки тощо.

Правильно організоване педагогічне спілкування ство­рює найсприятливіші умови для розвитку творчої актив­ності дошкільників. Щодо цього особливим потенціалом наділене особистісно-ділове спілкування, яке задовольняє потреби у співробітництві, співпереживанні, взаєморозу­мінні, сприяє створенню атмосфери співтворчості. Його ефективність підвищується раціональним вибором стилю педагогічного спілкування (найширші можливості для пе­дагога і дитини створює демократичний стиль).

Оптимальне педагогічне спілкування є запорукою мак­симального використання особистісного потенціалу, про­фесійних умінь, навичок, здібностей вихователя. Значною мірою це залежить і від психологічного клімату у колекти­ві дошкільного закладу.

Форми спілкування дошкільників з однолітками

Спілкування дошкільників з однолітками багато в чо­му відрізняється від спілкування з дорослими. Воно емо­ційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть ба­гатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контак­тах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими.

У контактах з товаришами їхні ініціативні висловлю­вання переважають над висловлюваннями-відповідями, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж когось вислухати. А тому бесіда з однолітками рідко вдається дошкільникам, бо кожний говорить про своє, не вислухо­вуючи співрозмовника, перебиваючи його.

Спрямовані на однолітків дії дошкільника різноманіт­ні за метою і функціями. Спілкуючись з товаришами, він намагається керувати їхніми діями, контролювати їх, ро­бити зауваження, навчати, демонструвати свої здібності і вміння, нав'язувати власний зразок поведінки, діяльнос­ті, порівнювати їх із собою.


і'ияш дитини з дорослими і однолітками

<'пілкування з однолітками відіграє важливу роль у

ін пхічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною

>ю формування у нього суспільних якостей, прояву і

I ні; і нитку елементів колективістських взаємин у групі
,ч і .шкільного закладу.

Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змі­цніють одна одну емоційно-практична, ситуативно-ділова, по;іаситуативно-ділова, позаситуативно-особистісна фор­ми спілкування дошкільника з однолітками.

Емоційно-практична форма спілкування характерна D ч я дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.

У 4—6-річному віці у дошкільників домінує ситуа-пшвно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємо­дія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною,

II m зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-
і кільової гри та інших видів колективної діяльності. Дош­
кільники намагаються налагодити ділове співробітниц­
тво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує
потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності
настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на
компроміс, поступаючись одне одному іграшками, най-
привабливішою роллю у грі тощо.

У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто — насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються приверну­ти до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи.

Вони ще не вміють побачити істинну суть, спрямова­ність інтересів, бажань своїх товаришів, не розуміють мо­тивів їхньої поведінки, хоча часто і пильно цікавляться всім, що роблять їх ровесники. Потреба дошкільника у спілкуванні зумовлена прагненням до визнання і поваги, а у характері спілкування домінує емоційний аспект.

Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуа­тивним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-осо-бистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці фор­ми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників.

Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуатив-


218 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

ного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єк­тивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник ба­чить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізна­вальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення.

Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлю­вання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися вра­женнями, привернути увагу до себе з допомогою предме­тів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упро­довж усього дошкільного віку.

Діти середнього дошкільного віку частіше демонстру­ють одноліткам те, що вміють робити і як це у них вихо­дить. 5—7-річні розповідають про себе, про те, що їм подо­бається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту).

Кожна форма спілкування по-своєму впливає на пси­хічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних пере­живань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, твор­чості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допо­магає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уяв­лення про самого себе.

Конфлікти між дітьми і їх причини

Різноманітні контакти дошкільників з однолітками не­рідко переростають у суперечки, а то й конфлікти між дітьми.

Конфлікт зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань.

У немовлячому і ранньому дитинстві конфлікти з одно­літками найчастіше виникають через поводження з іншою


Спілкування дитини з дорослими і однолітками 219

дитиною, як із неживим об'єктом, невміння гратися на-ніть за наявності достатньої кількості іграшок. У цьому ві­ці іграшка для дитини значно привабливіша, ніж однолі­ток. Часто вона замінює партнера-однолітка, гальмує роз­питок позитивних стосунків.

Дошкільнику особливо важливо продемонструвати се­бе, хоча б у чомусь перевершивши товариша. Йому необ­хідні впевненість, що його помічають, відчуття, що він найкращий. У середовищі ровесників малюк доводить своє право на унікальність, порівнює себе з ними, роблячи вис­новки тільки на свою користь. Він розглядає однолітка ли­ше як об'єкт для порівняння із собою, погляд на однолітка як на особистість йому ще не притаманний, інтереси ровес­ника йому ще байдужі, а тому ігноруються. Малюк помі­чає іншого, коли той починає заважати. Тоді відразу одно­літок отримує сувору оцінку, непривабливу характеристи­ку. Дошкільник чекає від ровесника схвалення і похвали, іце не розуміючи, що й від нього очікують аналогічних дій, на які він ще нездатний. Погано усвідомлюючи причини поведінки своїх ровесників, ще зовсім не розуміє, що одно­літок — теж особистість зі своїми інтересами і потребами.

У 5—6-річному віці кількість та інтенсивність конфлік­тів знижується. Дитині стає важливіше гратися разом, ніж утвердитися в очах однолітка, тому вона частіше діє з позиції «ми», починає розуміти, що в товариша можуть бути інші інтереси, заняття, ігри. Правда, як і раніше, дошкільники часто сваряться і б'ються.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку дитини у до­шкільному віці.

2. Яку роль відіграє гра у психічному розвитку малюка у цей період? Які зміни вона зумовлює у його психіці?

3. Який вид ігрової діяльності дошкільника провідний? Розкрийте його суть.

4. Обґрунтуйте чотири рівні розвитку ігрової діяльності за Д. Ель-коніним.

5. Назвіть і дайте характеристику іграм дошкільника. Елементи якої діяльності формуються у цих іграх?

6. У чому полягає суть і значення дидактичної гри?

7. Які є види іграшок і як вони впливають на психічний розвиток дошкільника?

8. Прокоментуйте розвиток зображувальної діяльності у дошкіль­ному віці.


220 Психологічна характеристика діяльності дитини у дошкільному віці

9. Які стадії проходить розвиток малювання у дошкільників?

10. Розкрийте особливості змісту малюнка дитини дошкільно­го віку.

11. У чому полягає вплив зображувальної діяльності на психічний розвиток дошкільників?

12. Обгрунтуйте вплив конструктивної діяльністі на психічний роз­виток дитини.

13. Розкрийте своєрідність трудової діяльності дошкільника. Як розвиваються діти у цій діяльності?

14. Опишіть процес становлення навчальної діяльності у дошкіль­ному віці.

15. Проаналізуйте причини розвитку пізнавальних інтересів у дошкільника.

16. Дайте характеристику умовам розвитку навчальної діяльності дітей дошкільного віку.

17. Доведіть, що умінням вчитися дитина оволодіває у дошкільно­му закладі. У яких видах діяльності воно формується?

18. Охарактеризуйте рівні розвитку навчальної діяльності дошкіль­ника (за О. Усовою).

19. Прокоментуйте особливості спілкування дитини з дорослими.

20. Якими формами спілкування послуговується дошкільник? Що впливає на їх розвиток?

21. Назвіть спільне і відмінне у спілкуванні дитини з батьками і вихователем.

22. У чому полягають особливості спілкування дошкільника з од­нолітками і дорослими?

23. Проаналізуйте фактори, які визначають ставлення дитини до педагога. Як вони впливають на спілкування з ним?

24. Охарактеризуйте конфлікти між дітьми і їх причини.


 

4.

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ та про себе, засво­ює нову інформацію, запам'ятовує, розв'язує певні зав­дання. Серед них виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Необхідною умовою протікан­ня психічних процесів є увага. Мова і мовлення поста­ють одним із засобів мислення та розуміння. Науково-психологічний підхід вимагає аналітичного розгляду процесів пізнання, однак у реальному житті всі вони взаємопов'язані.

4.1. Особливості уваги дітей дошкільного віку

Успішність в оволодінні тією чи іншою діяльністю за­лежить від уваги дитини. Вона завжди включена у діяль­ність, є найважливішою умовою її продуктивності і висту­пає у єдності з пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.

Роль уваги полягає у забезпеченні психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових) та успішної роботи


Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

свідомості. Вона пропускає через себе все, що входить у ду­шу людини із зовнішнього світу, оскільки є формою орга­нізації психічної діяльності людини, яка полягає у спря­мованості й зосередженості її на об'єктах, які мають для неї певне значення.

Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

1) нетривала зосередженість, схильність до значних ко­
ливань. Протягом короткого часу діти неодноразово пере­
ходять від одного виду діяльності до іншого, по кілька ра­
зів змінюють свій задум;

2) піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незнач­ний сторонній подразник відволікає увагу дитини від ді­яльності;

3) залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від неціка­вих занять через 5 хв. після їх початку;

4) неспроможність переключення на власний розсуд з одного об'єкта на інший за відсутності довільної психічної регуляції;

5) залежність від віку дітей. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосередитися на словах дорослого, ос­кільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабли­ві предмети (слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже само-ініціативно спрямовує на них свою увагу;

6) слабкий розподіл уваги (неможливість одночасно ви­
конувати два або більше видів діяльності), невеликий об­
сяг (неспроможність утримувати багато об'єктів за корот­
кий проміжок часу).

Зосередженість і спрямованість на об'єктах забезпечує їх виразне відображення. Дитина не може бути уважною взагалі, її увага завжди проявляється у конкретних пси­хічних процесах: вона приглядається, прислухається, від­гадує загадку, намагається прочитати слово, малює, гра­ється тощо.

Функції уваги у дошкільників

Будучи пізнавальним процесом, увага сприяє отриман­ню знань дитини про світ і себе у ньому, спрямовуючись як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє


і 'і ооливості уваги дітей дошкільного віку 223

ниття. Вона не лише створює умови для психічної діяль­ності, а й виконує охоронну функцію, зумовлюючи своє­часне реагування людини на зміни у навколишньому середо-1ИЩІ і в собі.

Основи уважності як важливого фактора пізнавальної діяльності формуються у ранньому дитинстві. Зароджу-і гься увага у перші тижні життя дитини. Із часом вона по-чмнає зосереджувати свій зір і слух на тому, що збуджує, насторожує її, рефлекторно відповідає на цей вплив відпо-нідними рухами. Завдяки увазі відбувається зв'язок орга­нізму дитини з навколишнім середовищем.

Увага є рефлекторним актом, який пов'язує централь­ну нервову систему з навколишнім світом, одним із вирі­шальних чинників, що зумовлюють регуляцію найважли-ніших психофізичних процесів в організмі дитини. Завдя­ки їй всі психічні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення) стають багатшими, повнішими, доско­налішими.

У житті і діяльності дитини увага виконує різнома­нітні функції: активізує потрібні і гальмує непотрібні на певний момент психічні і фізіологічні процеси; сприяє підбору інформації відповідно до потреб дитини; забезпе­чує вибіркову, короткочасну або тривалу зосередженість на одному об'єкті або виді діяльності. З нею пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів, точ­ність і деталізація сприймання, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислительної діяльності.

Якщо діти зосереджують свою увагу не на тому, що по­яснює їм вихователь, а на тому, що відбувається за вікном, на мріях про гру, вони нічого не сприймуть і не зрозуміють із того, що їм розповідає педагог. Однак міркування, пора­ди, оцінки вихователя їм особливо потрібні, адже без них їхня діяльність не матиме потрібної вмотивованості, до­цільності, належної організованості. Слово вихователя є дороговказом у мінливій діяльності дошкільників, спону­кає їх до уважності.

У дошкільному віці всі види і властивості уваги заз­нають суттєвих змін, основними серед яких є: розши­рення обсягу; підвищення стійкості; розвиток здатності до переключення і розподілу; формування довільної уваги.

Ці зміни урізноманітнюють внутрішнє життя дитини, сприяють розширенню її світогляду.


 
 

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Мимовільна увага і умови її розвитку у дошкільному віці

Увага дітей, особливо молодшого дошкільного віку, за­галом мимовільна, тобто виникає без усвідомлення її мети. Дошкільники керуються інтересами, які швидко зміню­ються, їхня увага залежить від відчуття задоволення або незадоволення, об'єкта зосередження, значною мірою обу­мовлюється інтересом, має помітні ознаки гри.

Мимовільна увага вид уваги, який виникає незалежно від сві­домого наміру людини і полягає в невимушеному її зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Цей вид уваги не має у своїй основі вольового чинника. Зокрема, це помітно у дитячій поведінці: увагу дітей при­вертають об'єкти, які з'являються раптово, змінюють свою інтенсивність або є незвичними за певних обставин. Увага дитини відображає її інтереси до предметів, які її оточують, і дій, що з ними виконуються. Вона зосереджена доти, доки не згасне інтерес. Поява у її полі зору нового предмета переключає увагу на нього. Тому молодші до­шкільники рідко тривалий час займаються однією і тією самою справою.

У дошкільному віці мимовільна увага постійно розви­вається і вдосконалюється. На ранніх стадіях розвитку увага дитини залежить від новизни, сили та інших специ­фічних подразників, пізніше — від подразників, які ма­ють сигнальне значення внаслідок їх зв'язку із задоволен­ням потреб дитини, а також із обставинами, які зумовлю­ють яскраві, емоційні переживання.

Поява у дошкільному дитинстві нових інтересів, участь у нових видах діяльності спонукають дитину зосе­реджуватися на все нових сторонах дійсності. У дошкіль­ника підвищується здатність довго займатися певною справою, предметом: він може годинами гратися у цікаву для нього гру, малювати, конструювати.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.