Главная | Обратная связь

Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці 5 страница

Із часом мимовільна увага дошкільників досягає високо­го рівня розвитку. Вирішальне значення у цьому має органі­зація навчально-виховної роботи. Знайомлячи дошкільни­ка з навколишньою дійсністю, спонукаючи його активно ві­дображати її у своїх іграх, заняттях, зображувальній діяльності, вихователь стимулює інтерес до нових предме­тів і явищ, мимовільне зосередження на них уваги. '

Основну роль у дошкільному віці відіграє мимовільна увага, зумовлена зацікавленістю дитини у тому, на чому їй

і іічі()/іивості уваги дітей дошкільного віку 225

необхідно зосередитися. Через це вихователь, знайомлячи дітей з тим, що їх оточує, повинен підбирати цікаві об'єк­ти для спостереження, організовувати захопливі ігри, за­няття з дидактичним матеріалом, збуджувати мимовільну увагу, домагаючись завдяки цьому належного засвоєння інань і вмінь.

Довільна увага дитини дошкільного віку і умови її формування

Основне досягнення у розвитку уваги в дошкільному піці полягає у зародженні її нового виду — довільної ува­ги, пов'язаної із свідомо поставленою метою, вольовим зу­силлям. Це особливо помітно у дидактичних іграх, коли дитині доводиться свідомо зосереджуватись у процесі гри, виготовлення іграшок, під час виконання доручення ви­хователя.

Довільна увага — вид уваги, який виникає внаслідок свідомо по­ставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

4—5-річні діти вперше починають керувати своєю ува­гою, свідомо спрямовувати її і утримувати на певних пред­метах, явищах, застосовуючи при цьому певні способи.

Виникнення довільної уваги — важливе новоутворен­ня у психіці дитини, яке знаходиться поза її особистістю. Основним із них є взаємодія дитини з дорослим, який за­лучає її до нових видів діяльності, спрямовує та організо­вує, дитячу увагу. Завдяки цьому дитина набуває здатності самостійно керувати своєю увагою.

Цю особливість формування довільної уваги охаракте­ризував Л. Виготський. За його словами, кожна людина у своєму розвитку завдяки спілкуванню з іншими людьми оволодіває способами організації власної уваги. Перші ета­пи цього процесу спостерігаються у старшому дошкільно­му віці.

Л. Виготський описав їх на основі спостережень за грою дітей, яким запропонували відгадати, у яких чаш­ках, розставлених перед ними, знаходяться горіхи. Одна­кові за розміром і формою чашки були накриті темно-сіри­ми картонками (у них знаходилися горіхи) і світло-сірими. ДІТИ, відгадавши чашку з горіхом, брали його собі, апоми-'іпишись — «платили штраф». При цьому діяли методом спроб і помилок, не фіксуючи, що горіхи вони знаходили і і ІЬКИ у чашках з темно-сірими кришками. Після кількох

Цитлча психологія

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

безуспішних спроб засмучувалися, навіть відмовлялися гратися, бо їм здавалося, що горіх «переходить» із чашки у чашку. Коли дорослий поклав горіх у чашку в присутнос­ті дитини, вказавши на темний колір її кришки, наступ­ним рухом — на сіру кришку, якою була закрита порожня чашка, цього виявилося достатньо, щоб вона зафіксувала потрібну ознаку і керувалася нею у своїх майбутніх діях.

Вказівний жест є допоміжним засобом організації до­вільної уваги, а вирішальним, універсальним є мовлення. Спочатку дорослі організовують увагу дитини за допомо­гою словесних вказівок: нагадують про необхідність вико­нувати дію, враховувати її обставини (складання пірамід­ки тощо). Пізніше дитина починає самостійно словесно позначати предмети і явища, на які необхідно звертати увагу, щоб досягнути результату. З часом роль мовлення в організації уваги дітей зростає. Наприклад, діючи за інс­трукцією дорослого, діти старшого дошкільного віку про­мовляють її у 10—12 разів частіше, ніж молодші дошкіль­ники. На ранніх етапах дорослий за допомогою словесних інструкцій організовує увагу дитини на майбутній діяль­ності, потім вона сама використовує прийоми, які застосо­вував дорослий. Найдоступніші для дітей старшого до­шкільного віку прийоми організації уваги — групування дидактичного матеріалу, планування своїх дій уголос, промовляння інструкцій дорослого тощо.

Із розвитком планувальної функції мовлення дитина набуває здатності попередньо організовувати свою увагу на діяльності, що має відбутися, формулювати словесно чинники, на які повинна орієнтуватися. Значення словес­ної самоінструкції для організації уваги розкривається на такому прикладі. Дошкільникам запропонували з 10-ти картинок, на яких зображені тварини, відібрати певні картинки, однак не брати ті, де зображений, наприклад, ведмідь. Картинки діти відбирали декілька разів підряд. Спочатку їм не допомагали жодними порадами щодо спо­собу дії, тому вони часто помилялися. Однак після пропо­зицій повторити вголос інструкцію (уважно розглянути зображення на картинках, згадати, які з них можна бра­ти, які — ні) діти почали діяти безпомилково, навіть! розв'язуючи складніші завдання (включення в умову кар­тинок із новими тваринами). При цьому вони активно ви­користовували мовлення для організації своєї уваги. Цей приклад дає підстави для висновків про зростання ролі мовлення у розвитку довільної уваги, регулюванні пове­дінки дошкільників.

• і. іігшивості уваги дітей дошкільного віку 227

Рівень розвитку уваги характеризує не лише спрямова-111 < -ті. інтересів, а й особистісні, вольові якості людини. Як-іци мимовільна увага залежить від зовнішніх об'єктів, то ЦОВІльна — від самої особистості дорослого чи дитини: 'мені потрібно бути уважним, і, попри все, я змушую себе бути таким». Дитині це дається не завжди легко, їй склад­но уважно діяти у незвичній обстановці, за наявності бага­тьох різноманітних подразників, наприклад яскравого І податкового матеріалу на занятті. Вона краще працює за иідсутності сильних подразників, коли на її робочому міс­ці немає нічого зайвого.

Тривалий час утримувати на належному рівні довільну увагу діти також не можуть, оскільки це потребує вольо­вих зусиль, породжує втому. Однак коли вони захоплю­ються певною діяльністю, бачать її мету, увага стає неви­мушеною, напруження знижується, робота дається легко, и втома майже не відчувається. Це свідчить, що стійкість довільної уваги залежить від інтересу до діяльності, якою займається дитина.

Формування довільної уваги дошкільника залежить і під характеру діяльності: одноманітність послаблює її, ба­гатоманітність посилює. Це зумовлено особливостями його нервової системи — переважанням збудження над гальму­ванням. Постійні зміни діяльності забезпечують відпочи­нок і нагромадження нових сил, здатність дітей безперер­вно діяти. Змінюючи діяльність дитини, писав К. Ушин-ський, педагог спонукає її виконати значно більший обсяг роботи і не відчувати втоми, ніж спрямовуючи її діяль­ність в одному напрямі. Дитина, яку змусили йти, стриба­ти, стояти чи сидіти дуже швидко стомиться. Однак вона може весь день невтомно бешкетувати, гратися, змінюю­чи ці види діяльності. Подібне відбувається і у процесі навчання.

Оволодіння довільною увагою є важливим надбанням дошкільників, проте мимовільна увага залишається ос­новною для них упродовж усього дошкільного дитинства. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малоприваб-ливій для них діяльності, хоч вони довго можуть бути уважними під час розв'язання емоційно насиченого про­дуктивного завдання. З огляду на цю особливість їх уваги дошкільне навчання не може вибудовуватися на завдан­нях, які вимагають постійного напруження довільної ува­ги, а повинне охоплювати елементи гри, продуктивні види і форми діяльності, які часто змінюватимуться. Завдяки

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

цьому воно підтримуватиме увагу дітей на достатньо висо­кому рівні.

У старшому дошкільному віці діти набувають здат­ності утримувати увагу на інтелектуально значущих для них діях (ігри-головоломки, загадки, завдання навчаль­ного типу).

Формування мимовільної уваги є найважливішою умо­вою підготовки дитини до навчання у школі.

Післядовільна увага дошкільників

Мимовільна і довільна увага дошкільників взаємо­пов'язані, іноді переходять одна в одну. Наприклад, дити­на повинна зібрати з деталей конструктора літак. Спочатку їй важко зосередитися на виконанні завдання, але потім во­но стає все більш привабливим, і дитину вже не відволікти від цього заняття. Це відбулося внаслідок перетворення до­вільної уваги на мимовільну або післядовільну.

Післядовільна увага — вид уваги, яка виникає після того, як свідоме зосередження на певному об'єкті переходить у невиму­шене.

Головним спонукальним чинником, який викликає післядовільну увагу, є стійкий інтерес не тільки до розумо­вої діяльності, а й до самого процесу виховання. Післядо­вільну увагу називають вторинною мимовільною. Оскільки вона має ознаки як мимовільної (не вимагає спеціальних вольових зусиль), так і довільної (залишається цілеспрямо­ваною і передбачуваною). Перехід від довільної уваги до післядовільної зменшує напруженість діяльності і підви­щує її ефективність через зменшення потреби у витрачан­ні зусиль на зосередження у роботі.

Післядовільна увага має важливе значення у роботі з дітьми дошкільного віку, формується на основі розвитку довільної уваги. Знаючи умови і можливості перерос­тання довільної уваги у післядовільну, педагог зможе складне і малоцікаве для дітей завдання зробити захоп­люючим.

Однак у навчальній і трудовій діяльності багато рутин­ної роботи, яка потребує зусиль, терпіння, наполегливості. Така робота не приносить задоволення дитині, але виховує працелюбність, дисциплінованість, зібраність, полегшую­чи у такий спосіб перехід довільної уваги у продуктивнішу післядовільну.

її інипості уваги дітей дошкільного віку 229

Розвиток властивостей уваги у дошкільному віці

У процесі онтогенезу формуються різні якісні прояви mini: стійкість, обсяг, розподіл, переключення, коливан-' і і Упродовж дошкільного віку у зв'язку з ускладненням •і і її л і,пості дітей та їх поступу узагальненому розвитку ува­ра стає більш зосередженою і стійкою.

Стійкість уваги — тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.

Вона проявляється у тривалому зберіганні однієї домі-и.іпти, зосередженні її на певних об'єктах, видах діяльнос-м. а з дорослішанням дитини підвищується, що познача-і іься на тривалості дитячих ігор. Згідно з дослідженнями, діти у віці 1-го року зберігають у середньому одну домінан­ту 14,5 хв., 3-річні — 27 хв., 5—6-річні — 96—100 хв. Мо­лодші дошкільники для розгляду малюнка витрачають (і 7 с, старші—12—19 с.

Показником стійкості уваги є і тривалість кожної пау-III. Старші дошкільники рідше і на коротший час відволі­каються від заняття, ніж діти середньої і молодшої груп.

Стійкість уваги залежить і від особливостей діяльності. Найменше стомлює дітей невимушена, творча гра, яка не потребує великого розумового напруження. Зі значними во-пі.овими зусиллями пов'язані словесні форми діяльності — розв'язання завдань з математики, бесіда про прослухане, усні відповіді на питання, оскільки вимагають більшої концентрації уваги, сильніше стомлюють. Вищою є стій­кість уваги дітей, якщо їх діяльність пов'язана із наочни­ми зображеннями емоційно привабливих, відомих дітям об'єктів і явищ.

Індивідуальні особливості дітей також впливають на їхню увагу: у стриманих, урівноважених дітей вона у 1,5— :' рази стійкіша, ніж в особливо збудливих.

Стійкість уваги розвивається постійно, однак у стар­шому дошкільному віці вона ще слабка: 6-річні діти актив­но і продуктивно займаються однією справою не більше 10—15 хв. Це пов'язано з необхідністю зосередитися на за­няттях з підготовки до школи, які відбуваються в старшій групі. Причинами нестійкої уваги є зрілість нервової сис­теми дошкільників, внаслідок чого збудження переважає над гальмуванням, та індивідуальні особливості нервової системи дітей.

У старшому дошкільному віці розширюється обсяг ува­ги, завдяки чому дитина одночасно сприймає не один пред-

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

мет, як у 3—4 роки, а значно більше (4—5), зважаючи при цьому на їх деталі.

Обсяг уваги — кількість об'єктів, які людина здатна сприймати од­ночасно за конкретний проміжок часу.

До 6-ти років змінюється і коло предметів, які приверта­ють увагу дітей. З—4-річний дошкільник передусім зважає на яскраві, незвичні предмети, а в старшому дошкільному віці здатний затримувати увагу на непривабливих об'єктах. На заняттях все частіше увагу малюка привертає людина, її діяльність, загадки, питання. У результаті чого дитина у зовнішньому вигляді, поведінці та діяльності людини, у предметах помічає все більше деталей.

Незважаючи на ці якісні зміни, обсяг уваги в дошкіль­ному віці залишається дуже малим.

Водночас у дітей навіть старшого дошкільного віку сла-борозвиненим є розподіл уваги.

Розподіл уваги — здатність людини уважно виконувати одночас­но кілька видів діяльності.

Значною мірою він залежить від ступеня оволодіння видами діяльності, для виконання яких потрібен. Чим значущіша для дітей ця дія, чим частіше вони її викону­ють, тим легше поєднують з іншими діями. Тому діти ран­нього віку не володіють розподілом уваги, незначну здат­ність до цього мають і дошкільники.

У процесі навчання і виховання розвивається переклю­чення уваги.

Переключення уваги — переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Переключення уваги дає змогу дитині швидко орієнту­ватися у навколишньому світі, приступати до виконання нових завдань. Воно формується у різних іграх, вправах, що вимагають від дитини швидкого орієнтування в обста­новці, яка раптово змінюється.

Ступінь концентрації уваги дошкільника то зростає, то спадає. Це зумовлено, в першу чергу, перевагою процесів збудження над процесами гальмування. Зміни ступеня концентрації уваги називають коливанням.

Коливання уваги — періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.

Залежно від ситуації воно може бути повним або частко­вим, легшим чи важчим. Увага дошкільників переключа­ється лише, коли існує між попередньою і наступною дія-

і її оішивості уваги дітей дошкільного віку 231

ми, коли наступна діяльність цікавіша за попередню, а та­кож за умови, що попередній вид діяльності завершений.

Коливання збудження, яке переважає в дошкільному міці над гальмуванням, зумовлює різну тривалість (коли-нання) уваги дитини.

Оскільки інтенсивність цих коливань у всіх дітей неод­накова, то і їхня увага різна за тривалістю у часі: одні діти уважніші і легко переключаються на нові види роботи, ін­ші не можуть надовго зосереджуватись, швидко стомлю­ються. Посилення інтересу до того, чим займаються діти, сприятиме концентрації уваги, зменшенню її коливання.

Відволікання дошкільників від діяльності, труднощі у зосередженні на малоцікавих для них предметах чи видах діяльності є проявами неуважності.

Неуважність — невміння зосередитися на предметі чи виді діяль­ності, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

Відсутність здатності до тривалої і стійкої зосередже­ності навіть у старших дошкільників обумовлене особли­востями вищої нервової діяльності.

Неуважність можуть спричинювати втома під час ви­конання важкої і нецікавої роботи, яка вимагає тривалого зосередження, перевантаження мозку великою кількістю вражень, недостатньо гнучке переключення уваги. Так, надмірність отриманих дитиною у вихідні яскравих пере­живань (перегляд вистав, гості, гостросюжетний фільм то­що) заважає їй зосередитися на діяльності в понеділок та інші дні. Причинами неуважності також є розпорошеність інтересів дитини, неправильне виховання у сім'ї (відсут­ність режиму занять, розваг, відпочинку, звільнення від обов'язків, виконання всіх її забаганок). Іноді це зумовле­но діяльністю вихователя, який проводить заняття з діть­ми нецікаво, одноманітно, дає їм надто легкі завдання, не спонукає до активного мислення, що провокує нудьгу, по­шук привабливого заняття на стороні.

Поганий стан здоров'я також може призводити до не­уважності. Наприклад, у дітей з аденоїдами неправильне дихання, через що знижується їхня працездатність, змі­нюється зовнішній вигляд.

Важливим засобом попередження неуважності є пра­вильне педагогічне спілкування з дітьми, довіра і повага до них, емоційне, виразне мовлення педагога, що стиму­лює увагу дошкільника, робить його активним учасником всього, що відбувається в групі.

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Мпилення і його розвитоку дошкільному віці

 

Шляхи і засоби організування і підтримання уваги дошкільників

Розвиток уваги дошкільників залежить від характеру спілкування дорослих з ними, від того, як організована їх­ня діяльність. Сприяє цьому режим дня, який дисциплінує життєдіяльність дітей, полегшує переключення, розподіл, концентрацію їхньої уваги. Для розвитку уваги можуть бу­ти використані різноманітні ігри, в яких діти грають ролі дорослих, героїв улюблених казок, розповідей тощо.

Продуктивними у розвитку переключення, збільшенні обсягу уваги дітей молодшої групи є ігри типу «Маленькі ніжки і великі ноги». Граючи у неї, вихователь виголошує текст у такий спосіб: декілька разів говорить про маленькі ніжки, потім про великі ноги, діти повинні повторювати за ним, чергуючи швидкі і повільні рухи. У цій грі їм дово­диться одночасно тримати у свідомості текст гри і спосіб дій відповідно до нього.

Допомагають розвитку уваги спостереження дітей за пташкою у клітці, кроликом, машиною та іншими об'єк­тами, ігри і заняття з предметами (нанизування кілець на стержень, побудова башти з кубиків, складання конструк­тора, пазлів тощо).

У середній групі дошкільного закладу для розвитку уваги пропонуються ігри типу «Скільки?». її суть полягає у тому, що вихователь читає дітям вірш, а потім ставить питання, які стосуються його змісту: скільки пташок сиді­ло на дереві; скільки зайців ховалося від мисливців; скіль­ки човників пливло по річці? Також використовують ігри: «Що потрібно?», «Накриємо стіл для гостей» (називання посуду), «Посадимо сад» (називання фруктових дерев), «Меблі», «Одяг». Довільну увагу розвивають ігри, у яких діти описують предмет по пам'яті, знаходять у ньому сут­тєві ознаки, впізнають предмет за описом, що потребує ви­сокої організації уваги, добре розвинених її властивостей («Відгадай», «Чарівна торбинка», «Магазин»).

Зміст і характер діяльності, яку організовує вихователь дошкільного закладу, визначають шляхи і засоби організа­ції уваги дітей. Вибір конкретних прийомів залежить від ві­кових особливостей і характеру їхньої діяльності. Вихова­тель повинен враховувати властивості уваги дітей, з якими він працює: чим молодший вік дошкільнят, тим коротшими мають бути заняття, які вимагають зосередженості (у мо­лодшій групі тривалість занять не повинна перевищувати 10—15 хв., у середній — 20—25 хв., старшій 25—ЗО хв.).

Увагу дітей у процесі занять забезпечує їхня інтелекту­альна активність, тому заняття має бути організовано на науковій основі, враховувати вимоги педагогіки, психоло­гії, гігієни тощо. Оскільки у дітей дошкільного віку краще розвинена мимовільна увага, вихователь повинен переду­сім спиратися на неї, при цьому пропонуючи завдання, які активізують довільну увагу.

Збереженню уваги дітей сприяє зміна видів діяльності під час одного заняття, впродовж дня, що допоможе уник­нути одноманітності, яка послаблює інтерес дітей до робо­ти, знижує їхню увагу. Раціональне чергування видів ді­яльності сприяє підтриманню стійкості уваги. Наприклад, після занять фізкультурою, коли діти дуже збуджені, не­доцільно пропонувати роботу, яка вимагає великої зосе­редженості. Після інтенсивних занять проявляється вто­ма, знижується стійкість уваги. Недоцільно на одному за­нятті вводити відразу 3—5 нових компонентів.

У дітей дуже швидко відбувається перехід від мимо­вільної уваги до довільної. Дорослі повинні стимулювати дошкільника виконувати не те, що він хоче, а те, що йому слід робити, привчати зосереджуватись і виконувати зав­дання, особливо, якщо воно нецікаве, рутинне. Результа­тивність розвитку властивостей уваги забезпечують пра­вильно побудований виховний процес, різні форми, мето­ди, прийоми роботи з дітьми, знання вихователем дитячої психології та особливостей дітей у дошкільній групі, пова­га, довіра до їхньої особистості, нейтралізування причин неуважності.

4.2. Мовлення і його розвиток у дошкільному віці

Усі психічні функції розвиваються за безпосереднього впливу мовлення, яке стимулює і поглиблює розвиток. Роз­виток мовлення продовжує здійснюватись за активної участі дорослих.

Мовлення — процес спілкування, опосередкований мовою.

У дошкільному віці дуже інтенсивно розвиваються ко­мунікативні форми і функції мовної діяльності, удоскона­люються практичні мовні навички, суттєво змінюється словниковий обсяг мовлення, відбувається усвідомлення мовної діяльності загалом.

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Дитина дошкільного віку активно засвоює мовлення, оскільки це зумовлюють її потреби дізнатись, розповісти, вплинути на себе й на інших.

Оволодіваючи мовою у процесі спілкування з доросли­ми, дитина отримує не лише засіб ефективного спілкуван­ня з оточенням, а й засіб успішного керування власною по­ведінкою. За допомогою мови дитина може сформулювати мету своїх дій, спланувати їх послідовність, а також зіста­вити зміст і цілі діяльності. Після оволодіння мовою та мовленням дитина здатна спрямувати свої дії чи утрима­тись від виконання деяких із них. У дошкільному віці про­цес оволодіння основами мовлення зазвичай завершується.

Воно супроводжує всі види діяльності дошкільника, сприяє встановленню і розвитку його соціальних контак­тів, стає ефективним інструментом мислення. Зміст і фор­ми дитячих висловлювань залежать від форм спілкування, комунікативних завдань дошкільника. У процесі спілку­вання мовлення удосконалюється, набуває нових якостей, зумовлює перебудову психічних процесів тощо. Основни­ми напрямами його розвитку є розширення лексичного за­пасу слів і граматичної структури мовлення.

Розвиток лексичного запасу і граматичної будови мовлення дітей дошкільного віку

У розвитку словника дошкільника відбуваються сут­тєві якісні і кількісні зміни. Збагачення лексичного запасу мовлення залежить від умов життя і виховання, ін­дивідуальних особливостей дитини. Порівняно з раннім дитинством словник дошкільника збільшується втричі: у З роки дитина засвоює приблизно 1200—1500 слів; у 4 ро­ки — 2000; у 5 років — 2500—3000; у 6—7 років — 4000— 4500 слів.

Розширення лексичного запасу слів дошкільника від­бувається за рахунок усіх частин мови. Дитина вживає сло­ва різної складності, з конкретним, прямим і переносним значеннями, рідше — абстрактним, її мовлення збагачують синоніми, антоніми, омоніми, метафори, багатозначні сло­ва, фразеологічні звороти. Постійно розширюється і зміст слів, які вона використовує. Кількісно і якісно словнико­вий запас слів дитини досягає такого рівня, що вона може легко спілкуватися з дорослими і дітьми, підтримувати розмову на будь-яку тему в межах свого розуміння.

Моилення і його розвиток у дошкільному віці 235

У першу чергу діти дошкільного віку оволодівають на­янами наочно уявлених або доступних їхній діяльності предметів, явищ, якостей, властивостей, що зумовлено на­очно-дійовим і наочно-образним мисленням. З цієї причи­ни у їхньому словниковому запасі майже відсутні абстрак­тні поняття. Смисловим змістом слова діти оволодівають поступово, з розвитком пізнавальних можливостей. Напри­кінці 1-го — на початку 2-го року життя слово означає для дитини тільки один певний предмет, тобто вона еквівален­тне його чуттєвому образу. А вже по завершенні 2-го року означає групу однорідних предметів (чашка — це різнома­нітні чашки), має значно ширше, хоч менш конкретне, зна­чення. Дитина 3-х — 4,5 років уже здатна узагальнювати однорідні предмети: меблі, іграшки, одяг. Сигнальне зна­чення слова-узагальнення дуже широке, віддалене від кон­кретних образів предметів.

4—5-річні діти опановують останній ступінь узагальнен­ня. У їхньому мовленні, наприклад, слово «рослина» охоп­лює такі групи, як ягоди, дерева, фрукти та ін. Сигнальне значення такого слова надзвичайно широке, а зв'язок його з конкретними предметами простежити все важче.

Лексичне узагальнення ґрунтується на найяскравіших ознаках, які дитина засвоїла у власній практичній діяль­ності. Тобто втілене у слові узагальнення є конкретним і наочним. За кожним словом дошкільника фігурує його уявлення про конкретний предмет або ситуацію. Старший дошкільник, уживаючи слова, які позначають абстрактні категорії, пояснює їх на основі власного досвіду взаємодії з людьми. Наприклад, жадібний — той, хто не ділиться іг­рашками; добрий — той, хто не б'ється. Із конкретною си­туацією пов'язані і моральні поняття. Тому в мовленні дошкільника переважають» слова, що позначають макси­мально наближені до дитини конкретні об'єкти, а також об'єкти, з якими вона діє самостійно.

Накопичений у мовленні дошкільника словниковий запас слів не може самостійно забезпечити спілкування і пізнання. Для цього необхідно вміти будувати словосполу­чення і речення, дотримуючись правил граматики мови. Тому у дошкільному віці активно розвивається і граматич­на будова мови (засвоєння морфологічної системи мови, відмін і відмінювання). Оволодіння формами відмін у до­шкільників зазвичай відбувається за їх орієнтування на фор­му слова, тобто на його закінчення у називному відмінку.

Діти дошкільного віку найчутливіші до мовних явищ. Засвоєння ними суфіксів, префіксів рідної мови виявля-

236 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

ється у самостійному словотворенні: «я втік і притік на­зад», «дощик викапався», «ти будеш продавець, а я — ку-півець», «цукор — цукорик».

У самостійному словотворенні, за твердженнями Д. Ельконіна, полягає робота дитини з опанування мови як реальної предметної дійсності. Реалізується словотво­рення у мовленнєвій практиці дитини. Словотворчість є показником оволодіння мовою, яка підпорядковується її законам, основою яких є граматичні значення слів. її спро­би помітно активізуються у 4,5—5-річному віці. Придума­ні малюком нові слова не суперечать правилам граматики, хоч і не враховують мовних винятків. У 5 років словотвор­чість стає менш активною, оскільки дитина вже міцно зас­воює граматичні форми і вільно їх використовує. У 3—3,5 років вона легко використовує основні граматичні законо­мірності: змінює слова за відмінками, числами, особами; вживає всі часи дієслів; будує прості і складні речення.

У дошкільному віці вдосконалюється оволодіння мор­фологічними засобами оформлення граматичних катего­рій, відбувається засвоєння типів відмін і відмінювання, чергування звуків, способів словозміни і словотворення, діти вчаться будувати складні речення. Однак упродовж дошкільного дитинства у їхньому мовленні спостерігаєть­ся ще багато помилок через недостатнє оволодіння прави­лами мови і їх винятками.

Розвиток звукового і синтаксичного аспектів мовлення. Усвідомлення дошкільниками звукового складу слова

Мовленнєве спілкування дошкільника відбувається за законами рідної мови, які є певною системою фонетичних, лексичних, граматичних та інших законів і правил спілку­вання.

Розвиток мовлення неможливий без засвоєння звуко­вої культури мовлення, яка є основою оволодіння мовою, підвищує здатність до орієнтування дошкільника у склад­них співвідношеннях граматичних форм, забезпечує осво­єння морфологічної системи мови. її складовими є фонема­тичний слух і правильна звуковимова.

Опанування фонематичного складу мовлення почина­ється наприкінці 1-го року життя. До початку дошкільно­го віку діти зазвичай володіють усіма звуками рідної мови. Однак у деяких дошкільників і у старшому віці спостеріга-

Монлення і його розвиток у дошкільному віці 237

ються недоліки звуковимови, дефекти мовлення, що спри­чинено повільним розвитком моторики мовного апарату.

Вирішальне значення для засвоєння звуків рідної мови має розвиток сенсорної основи мовлення, тобто фонема­тичного слуху.

Фонематичний (грец. рпдпёта — звук, голос) слух — здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати й узагальню­вати їх у словах як смислорозрізнювальні одиниці.