Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці 7 страница
Зміст сенсорного виховання у дошкільному закладі полягає в ознайомленні дітей із сенсорними еталонами і навчанні їх способів обстеження предметів. У повсякденному житті під час самостійних ігор, праці, на прогулянках малята мають справу з багатьма властивостями предметів, однак помічають, виокремлюють, усвідомлюють лише деякі з них. Практика і спеціальні дослідження підтверджують, що набутий стихійно, без керівництва дорослих, сенсорний досвід є досить бідним, поверховим. Керівництво сенсорним вихованням дитини повинне враховувати її вікові особливості. До трьох років вона ще не здатна зрозуміти значення зразків (еталонів), з якими необхідно порівнювати властивості предметів. Кружечок, кулька, кольорова смужка для неї такі одиничні і конкретні, як м'яч, годинник, чашка, книжка тощо. На цьому етапі важливо забезпечити нагромадження різноманітних уявлень, сформувати основу для подальшого засвоєння і використання сенсорних еталонів, використовуючи у роботі з дітьми основні види форм і кольорів, які згодом Розвиток пізнавальних процесів дошкільника і:<чісорний розвиток дошкільників
виступатимуть як еталони. Вихователь повинен використовувати назви кольорів і форм, організовувати такі дії малят з предметами, які спрямовуватимуть увагу на їх певні властивості, сприятимуть утворенню відповідних уявлень. При цьому не потрібно вимагати, щоб дитина обов'язково запам'ятала їх. Повноцінне засвоєння назв можливе тільки після засвоєння сенсорних еталонів. У цій роботі важливо знати і використовувати дії, які забезпечують виокремлення властивостей й утворення елементарних уявлень про них. Такими діями є зіставлення предметів за формою, розміром, кольором: дитина добирає пари з групи предметів або шукає серед них названий дорослим. Важливо, щоб вона навчилася використовувати як зразок будь-який предмет, що сприятиме засвоєнню засвоєння загальноприйнятих еталонів. Найлегше малята вибирають предмет за формою, складніше — за розміром (величиною), і найважче — за кольором. Опановуючи зіставлення предметів за властивостями, добираючи предмети з однаковими властивостями, діти спочатку накладають їх один на інший, порівнюють за формою, величиною або кольором. Це дається їм легко, а згодом, оволодівши прийомами зовнішнього зіставлення, вони переходять до зіставлення «на око» (зорове зіставлення). У ранньому і молодшому дошкільному віці у процесі сенсорного виховання доцільніше використовувати плоскі предмети, які легко і зручно накладати, прикладати, порівнюючи за певними властивостями. Із набуттям дитиною певного досвіду можна використовувати об'ємні предмети. Сучасна методика сенсорного виховання спрямована передусім на формування пізнавальної активності дитини. Для цього вона повинна володіти процедурою обстеження залежно від його мети. Перед конструюванням, наприклад, головну увагу звертають на будову, основні вузли кріплень, розглядають предмет з різних боків для визначення його форми. Перед малюванням увагу дітей зосереджують на контурі предмета. Для цього вихователь пропонує обвести пальцем або долонею його зовнішню частину, рухом руки у повітрі відтворити його форму. Характер обстеження предметів залежить від наступної продуктивної діяльності дітей. Під час організації діяльності дошкільників виокремлюють такі головні моменти: а) сприймання цілісного предмета, створення загально б) виокремлення основних частин предмета, визначен в) визначення просторового розміщення одних частин г) виокремлення дрібніших частин предмета і з'ясуван ґ) повторне цілісне сприймання предмета, закріплення ираження. У цій послідовності обстежують найрізноманітніші предмети, тому таке обстеження називають узагальненим. Для обстеження під час праці на природі важливо, щоб діти вміли відрізнити суху землю від вологої, розпушену від твердої, культурну рослину від дикоростучої. Для цього їм потрібні уявлення про характерні властивості ґрунту (колір, консистенція, вологість) і рослин (ознаки стебел і листків). Розрізнення звуків мови (звуковий аналіз слова, формування фонематичного слуху) організовують у формі підкресленої, розчленованої вимови. Отже, способи обстеження, які застосовуються у сенсорному вихованні залежать від характерних властивостей предметів (колір, форма, звук, запах тощо) і його мети. Спрямовані вони на організацію пізнавальних дій дитини, формування її розумової активності. У дошкільному закладі сенсорне виховання здійснюється на заняттях і у повсякденному житті, під час різноманітної діяльності дітей. Усі його форми спрямовані на створення у дітей багатого чуттєвого досвіду, здатності орієнтуватися в різноманітних властивостях предметів, на виховання культури сприймання, уважності, здатності реагувати на безпосередній вплив явищ дійсності. Розвиток сенсорних еталонів у дошкільників Пізнання властивостей предметів пов'язане із засвоєнням сенсорних еталонів і розвитком дій сприймання. Провідну роль у сенсорному розвитку дитини відіграє ознайомлення із сенсорними еталонами і способами їх використання. Засвоєння сенсорних еталонів значно розширює сферу пізнання дитиною властивостей, взаємозв'язків між ними. Засвоєні у ранньому дитинстві уявлення про властивості предметів починають відігравати роль зразків, з якими вона порівнює властивості нових предметів у процесі їх сприймання. У дошкільному дитинстві відбувається перехід від застосування зразків, засвоєних у результаті узагальнення Розвиток пізнавальних процесів дошкільника їй орний розвиток дошкільників
власного сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Засвоєння сенсорних еталонів, як і формування уявлень про властивості предметів, відбувається за результатами сприймання (обстеження форми, кольору, відношення за величиною та ін. властивостями і відношень, які набувають значення зразків). Для цього необхідно, щоб дитина виокремила основні властивості, що застосовуються як еталони, і порівняла з ними властивості конкретних предметів. Умови для оволодіння загальноприйнятими еталонами створюються у продуктивних видах діяльності. Дитина, отримавши завдання відтворити в малюнку, конструкції, аплікації певний предмет, намагається зіставити його особливості з особливостями наявного у неї матеріалу. Це спонукає її по кілька разів обстежувати матеріал, запам'ятовувати кольори фарб, форми кубиків, елементи мозаїки. Оскільки під час зображення різних предметів діти використовують одні й ті самі фарби, кубики, елементи мозаїки, вони зіставляють їх властивості із властивостями багатьох предметів, які поступово набувають значення зразків, еталонів. Унаслідок ускладнення продуктивних видів діяльності дитина засвоює нові еталони форми і кольору (до 4-х — 5-ти років повноцінно оволодіває ними відповідно до програми дошкільного закладу). Нелегко засвоюють діти уявлення про величину предметів. Загальноприйняті еталони величини (сантиметр, метр), на відміну від еталонів форми і кольору, мають умовний характер. Система мір і способи їх використання, як правило, не засвоюються у дошкільному дитинстві. Сприймання величини розвивається у дошкільників на основі уявлень про відношення за величиною між предметами. Ці відношення позначають словами, що вказують місце, яке займає предмет серед інших (великий, маленький, найбільший тощо). До початку дошкільного віку діти мають лише уявлення про відношення за величиною між двома предметами (більший — менший). Визначити величину ізольованого предмета вони ще не можуть, бо для цього потрібно відновити у пам'яті його місце серед інших. У молодшому і середньому дошкільному віці у дітей складається уявлення про співвідношення за величиною між трьома предметами (великий, менший, найменший). Вони визначають великі або маленькі знайомі їм предмети, незалежно від їх порівняння з іншими («слон великий», «муха маленька»). Від засвоєння окремих еталонів форми, кольору 5—6-річна дитина переходить до засвоєння зв'язків і відношень 11 >к ними, уявлень про ознаки, за якими властивості предметів можуть змінюватися. За допомогою дорослих у спе-ціально організованій діяльності вона засвоює, що одна і її сама форма може змінюватися за величиною кутів, співці дпошенням осей або сторін, що форми можна згрупувати, відокремивши прямолінійні від криволінійних. Удосконалення уявлень про кольори сприяє засвоєнню іонів спектра. Дитина дізнається про змінюваність кожного кольору за ясністю, групування їх на теплі і холодні, Про м'які, пастельні кольори та їх поєднання. Уявлення про величину збагачуються внаслідок зіставлення дитиною предмета з іншими предметами різної ве-чн'іини. Крім загальних еталонів величини, у неї формуються уявлення про окремі її виміри — довжину, ширину, висоту. Засвоюють діти ці уявлення у процесі практичної ді-:і.п і.ності, повсякденного орієнтування у довкіллі, однак не всі з цих уявлень можуть бути усвідомлені і виражені словесно. Засвоєння сенсорних еталонів відбувається також відносно всіх інших властивостей предметів і явищ. Наприклад, у процесі мовного спілкування дошкільники засвоюють зразки, що відповідають системі звуків рідної мови; музичної діяльності — зразки звуковисотних і ритмічних відношень тощо. Ознайомлення дітей із сенсорними еталонами зобов'язує вихователя організувати запам'ятовування дитиною слів, які позначають основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва фіксує, закріплює у пам'яті дитини сенсорний еталон, робить його застосування усвідомле-нішим. Це відбувається за умови використання назв еталонів на основі дій дитини з обстеження і застосування відповідних еталонів. Якщо дитині лише показують різновиди геометричних форм, кольорів, відношення величини і домагаються запам'ятовування їх назв, навіть правильно вжите слово не сприяє вдосконаленню її уявлень і сприймань. Ознайомлення дошкільників із сенсорними еталонами поступово поглиблюється, оскільки з'являються тонші різновиди еталонних властивостей. Так відбувається перехід від ознайомлення з кольорами спектра до ознайомлення з їх відтінками; від ознайомлення з основними геометричними фігурами до ознайомлення з їх варіантами за співвідношенням осей і сторін, величини кутів та ін. Крім Розвиток пізнавальних процесів дошкільника і . п. орний розвиток дошкільників
того, дітей ознайомлюють зі зв'язками і відношеннями між еталонами — порядком розміщення кольорів у спектрі, послідовністю зміни відтінків за якістю, групуванням кольорових тонів на теплі і холодні, м'які і контрастні, поєднання кольорів; діленням фігур на овальні і прямолінійні тощо. Розвиток у дошкільників дій сприймання Дитина досягає дошкільного віку, володіючи діями сприймання, які склалися у ранньому дитинстві. Однак ці дії ще не є досконалими, унеможливлюють виокремлене сприймання складних властивостей предметів, створення чітких і точних їх образів, що спрямовувало б і регулювало нові види діяльності дитини, насамперед виконання продуктивних завдань, у яких необхідно відтворювати особливості форми, кольору, відношень за величиною предметів. Ступінь точності і відокремленості сприймання, якого достатньо для врахування властивостей предметних дій, зовсім недостатній для продуктивних дій. Молодший дошкільник, отримавши завдання змалювати нескладну фігуру, яка має контур і деталі, робить це краще чи гірше, навіть не намагаючись однаково справитися з обома завданнями. У процесі будування із кубиків за зразком дитині не вистачає кубиків певної форми і розміру, коли поруч є купка таких кубиків вона порівняно легко знаходить потрібний. Однак за необхідності знайти кубик, використаний в іншій будові, яку їй пропонують розібрати, дитина не бачить його, не виокремлює з цілого. Це свідчить, що дії сприймання не дають можливості послідовно і ретельно обстежувати предмет, виокремити його частини й ознаки. Зміни дій сприймання у дошкільному віці проявляються під час ознайомлення дітей з новими для них предметами. 3-річні дошкільники, коли їм дають новий предмет і просять розповісти, який він, для чого він може служити, відразу починають маніпулювати ним. Намагання розглянути предмет, відчути його на дотик їм ще не притаманні; на питання, який предмет, вони не відповідають. 4-річні діти вже починають розглядати предмет, але роблять це не послідовно, не систематично, а часто переходячи до маніпулювання. У словесному описі вони називають лише окремі частини і ознаки, не пов'язуючи їх між собою. 5—6-річні діти починають більш планомірно і посліді )ішо обстежувати та описувати предмет. Розглядаючи, Крутять його у руках, обмацують, звертають увагу на найпомітніші особливості. Тільки деякі 6—7-річні діти цілком систематично і планомірно розглядають предмети, успішно описують його властивості через зорове сприймання, не тримаючи його у руках. Отже, спочатку дитина намагається одержати відомості про властивості предметів не зі сприймання, а з практичної дії з ними. Потім сприймання поєднується з практичною дією, вони доповнюють одне одного. Лише наприкінці дошкільного дитинства дії сприймання стають достатньо організованими й ефективними, забезпечують повноцінне уявлення про предмет. За спостереженнями О. Запорожця, якісно новий етап у розвитку сприймання настає під час переходу від раннього до дошкільного віку, коли під впливом ігрової і конструктивної діяльності у дітей формуються складні види зорового аналізу і синтезу: здатність мислено розчленовувати об'єкт, що сприймається, на частини у зоровому полі; дослідження кожної частини окремо; об'єднання частин у єдине ціле. Перцептивні (лат. perceptio — сприймання) дії — структурні одиниці процесу сприймання у людини, які забезпечують свідоме перетворення сенсорної інформації, що забезпечує побудову образу, адекватного предметному світу. Розвиток сприймання як процес розвитку і формування перцептивних дій охоплює такі етапи: 1) формування у дитини матеріальних, практичних дій з предметами, розвиток їх у процесі гри-маніпуляції з ними. Провідну функцію у контакті з предметним світом на цьому етапі виконують руки, завдяки яким маленька дитина отримує інформацію про основні просторові характеристики предмета: форму, об'єм, місце у перцептивному полі тощо. Завдяки цьому у малюка створюються уявлення про предмети матеріального світу, формуються операції психічної діяльності, на основі яких дитина вчиться і набуває здатності адекватно сприймати світ; 2) використання з перцептивною метою сенсорних процесів. Дитина починає адекватно сприймати предмети реального світу за відсутності безпосереднього контакту з ними, що є наслідком роботи її рецепторних апаратів. Наприклад, вона вже може обстежити предмет очима. Тобто в процесі розвитку відбувається інтеріоризація, у якій полягає суть психічного розвитку людини; 256 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника 3) набуття перцептивними діями прихованості, згорну-тості. У перцептивній діяльності дитини зникають зовнішні (ефекторні) ланки, сприймання позбавляється зовнішніх проявів. Однак воно і надалі залишається активним процесом, який відбувається тільки у внутрішньому плані, тобто стає елементом і завданням психічної діяльності дитини. Отже, у дошкільників удосконалюються перцептивні дії, діти починають опановувати орієнтування у просторі і часі, у них формується художнє сприймання і сприймання людей. Сприймання дошкільниками простору Значні зміни у дошкільний період відбуваються у сприйманні дітьми простору за його головними ознаками. Сприймання простору — відображення відстані, розміру, форми рельєфу оточуючих об'єктів, що діють на аналізатори. Уже в ранньому віці дитина добре оволодіває вмінням враховувати просторове розміщення предметів, однак ще не виокремлює напрямків руху і просторових відношень між предметами. Уявлення про предмети та їх властивості виникають раніше і є основою уявлень про простір. Перші уявлення про напрямок руху, який засвоює 3-річ-на дитина, пов'язані з її власним тілом, яке є для неї центром, від якого вона визначає напрямок. Під керівництвом дорослих малюк починає вирізняти і правильно називати свою праву руку, якою виконує основні дії: «Цією рукою я їм, малюю, вітаюсь. Значить, вона права». Положення інших частин тіла як «правих» або «лівих» дитина визначає тільки відносно правої руки. Наприклад, на пропозицію показати праве око молодший дошкільник спочатку відшукує свою праву руку, а після цього показує на око. «Праве» і «ліве» здаються дитині чимось постійним, вона не може зрозуміти, як те, що для неї знаходиться праворуч, для іншого — ліворуч. Вона орієнтується у напрямках вперед — назад, вгору — вниз, вправо — вліво, якщо рухається у той чи інший бік або змінює відповідно положення тулуба, голови, рук і контролює ці рухи зором. У просторовому розпізнаванні мовлення не відіграє вирішальної ролі. Пізніше діти починають виокремлювати відношення між предметами (один предмет за іншим, перед іншим, ліворуч, праворуч від нього, між предметами тощо). Утво-
сі'іісорний розвиток дошкільників роння уявлень про просторові відношення пов'язане із зас-поенням їх словесних позначень, які допомагають дитині розрізняти і фіксувати кожний вид відношень. Засвоєння слів-позначень у старшому віці обумовлює розуміння відносності просторових відношень залежно від точки відліку. У кожному з відношень (над — під, за — перед) дитина спочатку засвоює уявлення про один елемент пари (наприклад, над, перед), а потім, спираючись на нього, засвоюють друге. Засвоюючи уявлення про відношення між предметами, дитина довго оцінює ці відношення лише зі своєї позиції, не будучи спроможною змінити точку відліку, зрозуміти, чому відношення змінюються, якщо розглядати предмети з іншого боку: те, що було спереду, виявляється ззаду, а те, що було зліва, буде справа тощо. Формування узагальнених уявлень про простір забезпечують здатність дитини визначити напрямок не лише підносно себе, а й відносно інших осіб і предметів. Руки й орієнтувальні дії поступово переходять у план уявних дій. А мовні акти, звільняючись від початкового зв'язку з рухами тіла і рук, набуваючи провідного значення, переносяться у внутрішній план, тобто розвиваються як процеси внутрішнього мовлення. Тільки по завершенню дошкільного віку дитина опановує орієнтування у просторі, незалежне від власної позиції, удосконалює уміння міняти точки відліку. Таке орієнтування можна легко сформувати за допомогою навчання, в якому діти самі змінюють просторові відношення між предметами, розглядають їх з різних позицій і позначають словесно. Специфіка сприймання часу дошкільниками Дитині значно важче дається сприймання часу, ніж сприймання простору. Адже час не має наочної форми, з ним не можна виконувати дії (будь-які дії відбуваються у часі, а не з часом), він плинний, незворотний, сприймання його залежить від суб'єктивних станів, має особистісний характер. Сприймання часу — відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності. У дитини ознайомлення з часом починається із засвоєнням вироблених людством позначень і мір часу. Усвідомити їх нелегко, оскільки вони мають умовно-відносний і) Дитяча психологія Розвиток пізнавальних процесів дошкільника характер. Відрізки часу, позначені словами «сьогодні», «завтра», «тепер», безперервно змінюються: те, що напередодні називалося «завтра», стає «сьогодні», а наступного дня — «вчора». Один і той самий проміжок часу сприймається по-різному залежно від змісту і характеру діяльності дитини, її стану на той момент: якщо вона, наприклад, очікує привабливу подію, здається, що час іде надто повільно. Тому діти довго не розуміють логіки часових відношень, упродовж дошкільного віку не сприймають тривалі часові періоди. їм недоступне розуміння таких категорій, як «рік», «століття», «епоха» тощо. У ранньому і молодшому дошкільному віці дитина ще не орієнтується у часі. Формування часових уявлень починається пізніше і має свою специфіку. Так, невеликі відрізки часу діти вчаться визначати на основі своєї діяльності, зважаючи на те, що за певний час можна зробити, який результат отримати. Корисні при цьому ознайомлення дітей з певними проміжками часу і відповідними комбінуваннями. Однак без відповідного навчання навіть 6—7-річні діти не мають уявлень про тривалість невеликих відрізків часу. Вони чують слово «хвилина», але не уявляють, скільки вона триває. Одні вважають, що за хвилину можна пообідати, інші — погратися, треті — сходити в магазин. Засвоюючи уявлення про час доби, діти насамперед орієнтуються на власні дії — вранці вмиваються, снідають; удень — граються, займаються, обідають; увечері лягають спати; уночі сплять. Найлегше вони визначають ніч і ранок, дещо важче — вечір і день. Діти середнього і старшого дошкільного віку частіше спираються на суттєві ознаки у визначенні часу (ранок — «світло, коли сонечко встає» тощо). Засвоєння уявлення про пори року відбувається у процесі ознайомлення із сезонними явищами природи. По-різному діти засвоюють назву днів тижня. Старші дошкільники, які відвідують дошкільний заклад, найчастіше називають суботу, неділю і понеділок через їхню емоційну насиченість, особливу значущість (суботу і неділю проводять разом з батьками; понеділок — знову йти у дошкільний заклад). Навіть старші дошкільники часто зазнають труднощів у диференціюванні, виокремленні різноманітних часових інтервалів. Так, до переліку «дні тижня» вони можуть включити слова «субота, неділя, завтра, учора» або «неділя, понеділок, травень, новий рік». Особливо важко дається їм засвоєння уявлень про суть понять «вчора», «сьогодні», «завтра» тощо. Позитивні зміни щодо цього відбуваються у Сенсорний розвиток дошкільників 259 другій половині дошкільного періоду: діти засвоюють часові позначення, починають правильно їх вживати, беручи за точку відліку уявлення про сьогоднішній день. Однак уявлення про історичні періоди, послідовність подій у часі, тривалість життя людей, існування речей тощо ще не сформовані, оскільки вони не мають для розуміння цих уявлень певних еталонів, не можуть спертися на власний досвід. Наочний характер психічних процесів зумовлює специфічні особливості сприймання часу. Наприклад, дошкільник шукає матеріального виразника часу (годинник), упевнений, що якщо стрілки перевести, час зміниться (швидше настане завтра), не усвідомлює, що час не залежить від бажання людей (не розуміє об'єктивності часу). Тому провідна роль у розвитку сприймання часу належить дорослому, який виокремлює часові відрізки, встановлює їх зв'язок із діяльністю малюка, позначає їх словом, включає у різноманітні життєві ситуації. Сприймання дошкільниками художніх творів, малюнків і картин Згідно з теорією психології художнє сприймання є результатом індивідуального розвитку особистості. Під час слухання літературних творів дитина не бачить намальованих на сторінках книги подій, вона повинна їх уявити, спираючись на власний досвід. Від якості цього процесу залежить розуміння твору. Сприймання літературних і фольклорних творів на 2-му році життя має конкретний характер. Воно виникає за умови, що текст супроводжує дії, які виконує дитина або розігрує дорослий за допомогою іграшок. 2—4-річні діти, з переходом від ситуативного сприймання до узагальненого, поступово починають уявляти окремі образи, цілісні картини, епізоди, які складаються із взаємозв'язаних дій; розуміти не лише життєві, буденні ситуації, а й непередбачувані, оригінальні повороти сюжету, вчаться «прогнозувати» поведінку героїв, результати їх дій. їх цікавить результат дій персонажів, хвилює власна співучасть у тому, що відбувається. На підставі психологічних досліджень сприймання дітьми казки (О. Запорожець, Д. Арановська, Т. Кондратович) було зроблено висновок, що розуміння її спирається на безпосереднє емоційне ставлення до подій і героїв, не має інтелектуального характеру і не послуговується роз- 260 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника мірковуваннями. Воно виникає у процесі активного співпереживання героям. Отже, виникаючи у свідомості і спираючись на уявлення, розуміння казки має подвійний характер. Дошкільники намагаються вникнути у сюжет, вплинути на події. При повторному прочитанні вони часто просять пропустити епізоди, у яких улюбленим героям щось загрожує. Отже, діти займають позицію всередині твору, позиція слухача формується пізніше, приблизно у 7-річному віці. Сприймання дошкільниками живопису залежить від рівня їхнього естетичного розвитку. На першому рівні (3— 4 роки) дитина емоційно радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнавала на картинці. Ставлення до них має предметний або життєвий характер (вибрав листівку тому, що «вдома такої немає», «тому, що тут човен, можна покататися», «тому, що яблуко, воно смачне»). На другому рівні (до 5-ти років) дитина починає бачити й усвідомлювати елементарні естетичні якості, які роблять для неї картину привабливою, може отримувати елементарну естетичну насолоду, оцінюючи колір, їх поєднання, рідше — форму і композиційні прийоми. На третьому (6—7 років) — діти сприймають більше, ніж закладено у зовнішніх ознаках зображуваних явищ, вловлюють внутрішню усвідомле-ність художнього образу. Діти молодшого дошкільного віку можуть помітити на одному малюнку не більше 4-х предметів; середнього — 5-ти; старшого дошкільного віку — до 10-ти предметів. Більша їх кількість опиняється поза полем зору дитини, яка, зосереджуючись на деталях, пропускає головне. Тому, добираючи картинки для розгляду дітьми, слід враховувати, що багатопредметність гальмує процес сприймання зображеного. Тривалість розглядання картинки залежить від віку дитини: 3—4-річна зосереджується на ній 6 хв., 5—7-річ-на — до 12 хв. У цих часових межах доцільно демонструвати картинки дошкільнятам, оскільки триваліший показ знижуватиме гостроту сприймання і послаблюватиме роз-вивальний ефект. Сприймання малюнка дошкільниками розвивається за такими етапами: 1) зміна ставлення дитини до малюнка як до відображення дійсності; 2) формування вміння правильно співвідносити зображення з реальною дійсністю, бачити зображене на ньому; 3) удосконалення розуміння змісту малюнка.
сенсорний розвиток дошкільників Діти раннього віку та дошкільнята добре впізнають .чнайомі предмети і ситуації, однак ставляться до картинки інакше, ніж дорослі. Для дитини вона є повторенням дійсності, особливим її видом, а не відтворенням (зображенням) її. їй часто видається, що намальовані люди, предмети можуть мати ті самі ознаки, що й справжні. Коли 3-річному малюкові показують картинку, де зображено спиною до нього людину, на запитання, «де в неї обличчя», він обертає малюнок зворотною стороною, сподіваючись там його побачити. Може, наприклад, захищати намальоване козеня від намальованого вовка, дивуватися, чому намальовані на картині люди, які прямували до будинку, так і залишилися на своїх місцях. Поступово діти з'ясовують, які ознаки предметів можуть бути зображені, а які — ні, на власному досвіді переконуються, що з намальованими предметами не можна діяти так, як зі справжніми. Хоча малята, граючись, «їдять» намальоване яблуко, зі страхом поглядають на зображену осу, однак вони чудово розуміють, що це лише їх уява. Тому на пропозиції дорослого погратися намальованим м'ячиком, відігнати намальованого собаку, 4-річна дитина відповість відмовою: «Це ж картинка, це — намальоване». Осмислення сюжетних картинок, розуміння зображених на них ситуацій та подій залежать від правильності сприймання і характеру зображеного сюжету: наскільки він складний, знайомий, доступний дитині. Про прості картинки вони розповідають досить детально, розглядаючи складні — перелічуватимуть постаті і предмети. Від складності малюнка залежить і його трактування. 3-річна дитина ще не може осмислити композицію з багатьма фігурами і предметами. Старші дошкільники вже спроможні послідовно і детально розглянути композиційно складні малюнки, пояснити їх, якщо сюжет не виходить за межі їх життєвого досвіду. Тому перед демонструванням якоїсь картинки доцільно спочатку провести бесіду, у якій фігуруватимуть зображені на ній об'єкти. Адже ефективність сприймання зумовлюється досвідом дитини, її знанням зображених предметів. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|