Главная | Обратная связь

Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці 10 страница

Довільна пам'ять — процес запам'ятовування і відтворення ма­теріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає во­льових зусиль.

Вона починає формуватися у середньому дошкільному віці. Ранні її прояви спостерігаються в запам'ятовуванні умов сюжетно-рольової гри, без якого неможливе успішне виконання дитиною взятої на себе ролі. У грі вона за­пам'ятовує значно більше слів, ніж за вимогою дорослого.

Оволодіння довільними формами пам'яті охоплює кілька етапів.

1. Виокремлення завдань запам'ятати, пригадати за відсутності в практиці дитини необхідних для цього при­йомів. Завдання пригадати вона виокремлює раніше, ос­кільки часто від неї чекають саме пригадування, відтво­рення того, що вона раніше сприймала або робила. Завдан­ня запам'ятати виникає на основі досвіду пригадування,

усвідомлення дитиною, що, не запам'ятавши, вона не змо­же відтворити того, чого від неї чекають.

2. Використання прийомів запам'ятовування і прига­
дування внаслідок підказок дорослих. Дорослий, даючи
дитині доручення, пропонує його повторити, запитуючи
про що-небудь, спрямовує пригадування дитини запитан­
нями: «А що далі?», «А що він сказав?» тощо. Прийом
повторення формує запам'ятовування. Дитина найшвид­
ше оволодіває ним, тому її довільне запам'ятовування спо­
чатку переважно механічне. Від повторення вголос вона
переходить до повторення пошепки, про себе. Поступово
вчиться осмислювати, зв'язувати матеріал, використову­
вати ці зв'язки з метою запам'ятовування.

3. Усвідомлення необхідності спеціальних дій за­
пам'ятовування, оволодіння умінням використовувати у
них допоміжні засоби. Дитина розуміє, що потрібно за­
пам'ятати, тому послуговується різними прийомами, спо­
собами, щоб досягти цієї мети.

Пам'ять 3—4-річних дітей проходить три рівні розвит­ку: 1) відсутність мети запам'ятати і пригадати; 2) наяв­ність мети за несформованості способів, спрямованих на її здійснення; 3) поєднання мети запам'ятати, пригадати із застосуванням способів досягнення цього.

До завершення дошкільного періоду мимовільна па­м'ять залишається провідною. Довільне запам'ятовування і відтворення діти використовують порівняно рідко — ко­ли цього потребують відповідні завдання або вимагають дорослі(табл. 4.2).

Мимовільне запам'ятовування під час активної розу­мової роботи над матеріалом у дошкільному дитинстві про­дуктивніше, ніж довільне. Наприклад, діти, які без мети запам'ятати розкладали картинки відповідно до зображе­них предметів (для саду, для кухні тощо), запам'ятовува­ли їх значно краще, ніж діти, які розглядали ті самі кар­тинки із завданням запам'ятати. Однак мимовільне за­пам'ятовування, не пов'язане з виконанням активних дій ■ приймання і мислення, є менш тривалим, ніж довільне.

Для розвитку довільної пам'яті у дітей дошкільного ві­ку необхідно: розвивати їхню мимовільну пам'ять, яка є основою для наступного довільного відтворення (важливо, щоб було чим користуватися, що згадувати); спонукати дитину до відтворення спочатку під час виконання нею практичних доручень у грі, а потім — у навчальній діяль­ності; ставити перед дітьми завдання, вправляти їх у за­пам'ятовуванні, тренувати їхню пам'ять у діяльності; на-

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

ги піиюк пам'яті дітей дошкільного віку

 

вчати різних способів запам'ятовування, звертаючи особ­ливу увагу на розвиток логічної пам'яті.

У дошкільному віці дуже важливо спрямувати дитину на довільне запам'ятовування, донести до її свідомості не­обхідність у ньому, навчити спеціальних прийомів за­пам'ятовування.

Формування елементів логічної і інших видів пам'яті у дошкільному дитинстві

Дітям старшого дошкільного віку доступні не лише ме­ханічне запам'ятовування, а й елементи логічного, що ви­являється під час їхньої роботи із зрозумілим текстом. Як правило, вони відтворюють у середньому 4—8 добре знайо­мих слів, 1—2 — незнайомих.

Логічна пам'ять — пам'ять, яка грунтується на розумінні, осмис­ленні матеріалу.

Основну роль у її розвитку відіграє навчання. За спос­тереженням російського психолога Зінаїди Істоміної, діти, яких спеціально навчали прийомам організації логічних зв'язків (здійснювати вибір картинок до слова, щоб потім за картинками можна було пригадати слова), демонструва­ли у півтора раза вищі результати, ніж ті, хто намагався зробити це самотужки. Адже у процесі спеціального нав­чання діти оволоділи такими прийомами логічного запам'я­товування, як смислове співвіднесення і смислове групуван­ня, і успішно використовували їх. Таке навчання здійсню­ють у два етапи: 1) формування смислового співвіднесення і смислового групування як розумових дій; 2) формування вміння застосовувати ці дії у мнемічній діяльності.

Поетапне формування розумових дій використовують і під час мнемічної класифікації — мислительної операції, яка вимагає вміння аналізувати матеріал, зіставляти (співвідносити) між собою окремі його елементи, знаходи­ти у них спільні ознаки, здійснювати на цій основі узагаль­нення, розподіляти об'єкти на групи на основі виокремле­них у них і відображених у слові ознак. При цьому мнеміч-на класифікація проходить такі етапи:

1) практичні дії (діти використовують матеріально-практичні дії — вчаться розкладати картинки на групи);

2) мовні дії (після попереднього ознайомлення з кар­тинками дитина розповідає, які з них можна зарахувати до тієї чи іншої групи);

3) розумові дії (дитина подумки розподіляє картинки іm групи, потім називає їх).

Діти, навчившись виокремлювати у матеріалі групи (тпприни, посуд, одяг тощо), зараховувати картинки до псиної групи або до узагальнюючої картинки підбирати елементи, переходять до застосування групування з метою ;ішіам'ятовування.

Засвоєння групування як прийому логічного за­пам'ятовування спричиняє у дошкільників труднощі. (' початку у багатьох дітей відбувається роздвоєння розу­мової і мнемічної діяльності: виконуючи смислове групу-пшшя, вони забувають про необхідність запам'ятовувати картинки, а намагаючись їх запам'ятати, перестають гру­пувати. Однак після його засвоєння у дітей суттєво поліп­шується запам'ятовування, навіть без свідомого викорис­тання його у мнемічних цілях.

Опанування смисловим співвіднесенням як прийомом запам'ятовування залежить від віку та індивідуальних особливостей дитини, ефективності їх самоконтролю. Уперше його виявляють 4-річні діти. Помітно підвищуєть­ся він на межі 4—5 років. 5—6-річні діти успішно контро­люють себе, запам'ятовуючи і відтворюючи матеріал, ви­правляючи текстуальні неточності (4-річні виправляють лише сюжетні відхилення). Це свідчить, що пам'ять усе більше контролюється дитиною.

У своєму розвитку пам'ять дошкільників долає певні етапи. Найпершою розвивається у них рухова (моторна) нам'ять — запам'ятовування і відтворення рухів. На її ос­нові формуються навички. У старшому дошкільному віці ця пам'ять досягає високого рівня розвитку, забезпечує засвоєння виконання достатньо складних рухів. З ураху-панням цього тренери здійснюють відбір у секції гімнасти­ки, акробатики, фігурного катання тощо.

Високого рівня розвитку у старшому віці досягає емо­ційна пам'ять — запам'ятовування і відтворення емоцій і почуттів. Дитина запам'ятовує не взагалі почуття, а почут­тя до конкретної людини, предмета, тобто її емоційна пам'ять невіддільна від образної, наочної. Основою пам'яті дошкільника є образна пам'ять — засвоєння і від-тиорення образів (зорова, слухова, дотикова, нюхова то­що), її виникнення пов'язане з дитячими спогадами (3—4 роки), а змістом є дитячі уявлення. З часом збільшується їх обсяг, завдяки культурі сприймання вони стають більш осмисленими, чіткими, диференційованими і системними, 11.бувають узагальненого характеру, можуть бути об'єдна-

ні Дитяча психологія

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

і'п пинок пам'яті дітей дошкільного віку

 

ні у групи, категорії або картини. Дитина може вільно ви­користовувати засвоєні образи у різних видах діяльності і ситуаціях, викликати і комбінувати їх відповідно до мети завдань.

Уявлення — наочні образи раніше сприйнятих предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Найефективнішою щодо запам'ятовування є зорова пам'ять — фіксування образів предметів і явищ, відтво­рення раніше зафіксованих уявних образів. У процесі за­пам'ятовування беруть участь й інші органи чуття (зір, слух, смак, дотик), але найдієвішим у дітей є зір. Деяким дошкільникам притаманна ейдетична (грец. eidos — об­раз, вигляд) пам'ять («яскраве бачення») — чітке і яскра­ве фіксування образів сприймання, згадуючи які, дитина ніби знову бачить їх і може описати в усіх деталях. Завдяки їй запам'ятовують вірші, казки, прізвища всіх футболістів. З роками ейдетична пам'ять зникає і лише в окремих лю­дей залишається на все життя (В.-А. Моцарт у 4 роки за­пам'ятав вперше почутий у соборі реквієм, В. Суриков пи­сав зимовий пейзаж улітку, І. Левітан — літній узимку).

У дошкільному віці відбувається формування словесно-логічної (вербальної) пам'яті — запам'ятовування і від­творення словесно оформленого матеріалу, що відображає предмети і явища у їх загальних властивостях, істотних зв'язках і відносинах. П. Блонський назвав її пам'яттю-розповіддю. Словесно-логічна пам'ять тісно пов'язана з мисленням. Основними її видами є проста репродуктивна пам'ять, вибіркова, репродуктивна і грамотна словесно-логічна.

Розвиток словесно-логічної пам'яті починається у ран­ньому віці, коли дитина намагається замінити незнайомі слова знайомими, ігноруючи дрібні деталі, запам'ятовує істотні, додає деякі від себе, змінює послідовність викладу подій. Залежить ця пам'ять від змісту і структури матері­алу, мовного розвитку дітей, оволодіння прийомами за­пам'ятовування. Важливу роль відіграє і стать дитини, ос­кільки у хлопчиків і дівчаток різні утворення мозку дозрі­вають з неоднаковою швидкістю, різним є темп розвитку лівої і правої півкуль, які суттєво відрізняються своїми функціями. У дівчаток значно швидше, ніж у хлопчиків, розвиваються функції лівої півкулі; у хлопчиків активні­шою є права півкуля у зв'язку зі швидшим дозріванням її функції. Ліва півкуля більше, ніж права, відповідає за ус­відомлені довільні акти, словесно-логічну пам'ять, раціо-

пильне мислення, позитивні емоції; правій належить про-іідва роль у реалізації мимовільних, інтуїтивних реакцій, ірраціональної мислительної діяльності, образної пам'яті, штативних емоцій. Важливо розвивати всі види пам'яті, ш' падаючи переваги якійсь одній. Оскільки кожен вид 11.1 м'яті є передумовою виникнення наступного.

Управління розвитком пам'яті дітей дошкільного віку

У розвитку мимовільної пам'яті дошкільників особли-iiv роль відіграють спостереження. Спрямовуючи увагу ма-іі кжа на різні сторони об'єктів, організовуючи їх обстежен­ня, вихователь забезпечує формування повного і точного образу пам'яті. Цю особливість охарактеризував К. Ушин-гі.кий: «Якщо хочете, щоб дитя засвоїло що-небудь міцно, Гв змусьте брати участь зір, показуючи карту або картину, але і в акті зору примушуйте брати участь не тільки муску­ли ока безкольоровими обрисами зображень, але й головну сітку дією фарб розфарбованої картини. Залучіть до участі дотик, нюх і смак... Під час такого дружного сприяння псіх органів у акті засвоєння... ви побачите найлінивіпіу нам'ять. Звичайно, таке складне засвоєння відбуватиметь­ся повільно, але не треба забувати, що перша перемога нам'яті полегшує другу, друга — третю тощо»¹. Це озна­чає, що пам'ять залежить від повноти сприймання, адже для утворення уявлень недостатньо пасивного споглядан­ня об'єкта, потрібні його активний аналіз, встановлення співвідношень між частинами, компонентами ситуації, називання об'єктів та їхніх властивостей словом.

Мимовільне запам'ятовування забезпечується вклю­ченням матеріалу у цілеспрямованому діяльність. Сприя­ють запам'ятовуванню інтелектуальні почуття здивуван­ня, задоволення від зробленого відкриття, захоплення, сумнів, що зумовлюють виникнення і підтримання інтере­су до об'єкта пізнання і відповідної діяльності.

Перенасичений фактами, подіями матеріал залишає у пам'яті нечіткі, розмиті спогади. Якщо після перегляду спектаклю дитина згадує лише одну-дві репліки, це свід­чить не про її погану пам'ять, а про емоційне переванта-Щоб малюк не забув матеріалу, необхідно створю-

Ушинський К. Д. Пам'ять. // Вибрані педагогічні твори у двох томах. — К.: Рад. школа, 1983. — Т. 1. — С. 259.

292 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

вати ситуації для його використання під час гри, бесіди, розглядання картинок, спонукати його активізовувати власний досвід.

Найважливішим засобом, що забезпечує мимовільне запам'ятовування і відтворення, накопичення досвіду життєдіяльності, спілкування, пізнання, є режим дня — виконання аналогічних дій в один і той самий час.

Довільна пам'ять розвивається краще, якщо дорослий спонукає дитину до свідомого відтворення досвіду у грі, продуктивній і мовній діяльності, під час переказування, заучування, розповідання, створення історій і казок, тобто ставить мету згадати. Важливо, щоб вимога запам'ятати була зумовлена потребами діяльності, до якої залучений дошкільник. Він повинен розуміти, для чого потрібно за­пам'ятовувати. Використання засвоєних знань має відбу­ватися відразу після запам'ятовування.

Старші дошкільники повинні цілеспрямовано оволоді­вати логічними прийомами запам'ятовування, що зале­жить від ступеня освоєння відповідних мислительних опе­рацій, змісту і характеру матеріалу, особливостей навчан­ня, яке робить запам'ятовування логічним, потреби дитини у правильному і точному запам'ятовуванні і прига­дуванні, прагненні перевірити його результати.

Дитину потрібно навчати, спонукати до контролюван­ня й оцінювання своєї мнемічної діяльності, аналогічної діяльності однолітків, порівнюючи результати відтворен­ня зі зразком. При цьому слід мати на увазі, що поєднання запам'ятовування і самоконтролю підвищує ефективність пам'яті, на 5—6-му році життя. Однак у будь-який період дошкільного дитинства краще двічі сприйняти матеріал, а між його поданням спробувати відтворити, ніж відразу сприймати багато і відтворювати.

Використання з метою розвитку довільної пам'яті ди­дактичних ігор створює мотивацію, підпорядковує за­пам'ятовування зрозумілій дитині меті, допомагає усві­домлювати способи виконання діяльності, дає змогу дорос­лому керувати мнемічною діяльністю, не з відкрито дидактичної позиції. Такі ігри використовують для нав­чання дітей оволодівати класифікацією як способом логіч­ного запам'ятовування.

У діяльності дошкільників 6-го і особливо 7-го року життя актуалізується навчальний мотив. Тому на початку занять необхідно пояснювати дітям, що вони вчитимуться запам'ятовувати, це потрібно буде їм у школі. У результа­ті навчання діти оволодівають умінням самостійно подум-

 

Формування уяви у період дошкільного дитинства

ки класифікувати і запам'ятовувати матеріал. Це має важливе значення для їхньої підготовки до навчання в школі. Отже, упродовж дошкільного дитинства пам'ять зазнай значних кількісних змін і якісних перетворень, які визначають подальший її розвиток. Цьому сприяє безперервне розширення кругозору, оволодіння знання­ми і вміннями, ускладнення діяльності та взаємин з до­рослими.

4.6. Формування уяви

у період дошкільного дитинства

Творча діяльність не можлива без уяви, яку дошкіль­ники використовують постійно у різноманітних ситуаці­ях: граючись, розповідаючи казки, розмовляючи про своє майбутнє тощо.

Завдяки уяві дошкільник адаптується у соціумі, спіл­кується нарівні з дорослими. Як правило, він з довірою ставиться до образів своєї уяви.

Уява — процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

Уява дитини розвивається поступово, з набуттям нею досвіду. Усі образи уяви, якими б вони не були, ґрунтують­ся на уявленнях і враженнях, які людина отримує у реаль­ному житті (Л. Виготський). Тому уява дитини в багатьох випадках є навіть багатшою, ніж уява дорослого. Іноді ди­тина, не маючи достатнього досвіду, по-своєму пояснює життєві явища, які дорослі сприймають як неочікувані й оригінальні відкриття її уяви. Насправді уява досягає сво-еї зрілості у дорослому віці.

Особливості уяви дошкільника

У процесі набуття досвіду, з розвитком мислення про­тягом дошкільного віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються удосконаленням ми­мовільної і відтворювальної уяви. Важливим новоутво­ренням цього періоду є поява якісно нових її типів — до­вільної і творчої.

У цьому віці уява дитина характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності.

294 Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітніши­ми, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими ко­ристується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необ­меженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономір­ностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.

Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; не­вимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшен­ня) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехли­вості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вига­даних образів — з реальними; нестійкість (олівець — спо­чатку дерево, потім — термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); не­достатня узагальненість образів уяви (перекотиполе — ко­лобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.

Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкіль­ника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з доміну­ванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяль­ності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажано­го з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулюваль­ної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дош­кільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.

Розвиток уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних об­разів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виник­нення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5—3 ро­ки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: «го­дує» паличкою ляльку, укладає «спати» ведмедика у ко­робку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особли­вості уяви розглянуті у табл. 4.2.

Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіг­рати: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю — конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки пе­ретворити палицю на коня, якщо не діє з нею.

Формування уяви у період дошкільного дитинства 295

У грі 3—4-річних дітей істотне значення має подіб­ність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов'язкова. Поступово підбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тоб­то відбувається зародження уяви як особливого психічно­го процесу.

Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уя­ві. В. Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві у подорож, годинами просиджуючи у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних ко­ней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри роз­гортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявля­ли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.

Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяль­ності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у ма­люванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.

Розвиток видів уяви у дошкільників

Уява дітей дошкільного віку є зазвичай мимовільною, її предметом є те, що дуже схвилювало, захопило, прива­било дитину: прочитана казка, переглянутий мультфільм, нова іграшка.

Мимовільна уява — цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Образи уяви у дітей молодшого дошкільного віку ще нестійкі, напрям її роботи швидко змінюється під впливом зовнішніх вражень. За нетривалий час діти кілька разів переходять від одних ігор до інших. Такими нестійкими є образи уяви, створені в інших видах діяльності. Діти легко перетворюють подумки один предмет на інший, наділяючи його різноманітними якостями: стілець використовують як літак, будинок, паровоз тощо.

Малюки ще не вміють планувати діяльності, не можуть сказати, що робитимуть далі. Не володіючи достатнім практичним досвідом, вони погано диференціюють образи уяви й уявлення про сприйняті предмети і явища, інколи не розрізняють уявне від дійсного, видумане від побачено­го і пережитого. Це ілюструє випадок із російським теат-

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

Формування уяви у період дошкільного дитинства

 

ральним режисером К. Станіславським, який 3-річним хлопчиком перелякав усіх, сказавши, що він проковтнув голку. Насправді все це він вигадав і так яскраво уявив не­існуючий факт, що сам повірив у його правдивість. Поєд­нування уявного і реального притаманне і старшим дітям. Однак старші дошкільники здебільшого добре розрізня­ють, що є вигадкою, а що — дійсністю.

З кожним роком уява дітей стає стійкішою. Дошкіль­ники середнього і старшого віку можуть довго гратися в одну сюжетну гру, навіть і після перерви на інші справи легко повертаються до попереднього сюжету, знайомих малюнків, споруд.

Із розвитком мимовільної уяви виникає довільна, зу­мовлена участю у нових, складніших видах діяльності, змі­ною змісту і форм спілкування з дорослими і ровесниками.

Довільна уява — цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і пе­ретворення отриманих раніше вражень.

Спочатку образи довільної уяви виникають під впли­вом словесних дій дорослого у сюжетно-рольовій грі. Пізні­ше вона виявляється і в інших видах діяльності, які вима­гають попереднього планування (малювання, ліплення, конструювання, праця, навчання тощо). Цілеспрямованість уяви дитини, стійкість її задумів з кожним роком підвищу­ються, що виявляється у більшій тривалості гри на одну те­му, стійкості ролей, детальнішому її плануванні. Наприк­лад, молодші дошкільники граються 10—15 хв. При цьо­му зовнішні фактори зумовлюють появу побічних ліній у сюжеті, втрату первинного задуму. У 4—5 років гра триває 40—50 хв., у 5—6 років — декілька годин і навіть днів. У старших дошкільників ігрові задуми відносно стійкі, час­то діти реалізують їх до кінця.

Зі здатністю планувати пов'язане вміння створювати цілісні твори. З—4-річні діти використовують лише еле­менти попереднього планування гри або продуктивних видів діяльності, 4—5-річні — ступінчасте планування (ланцюжок образів, що відображають основний зміст ді­яльності). Старші дошкільники здатні фантазувати до­вільно, до початку діяльності планують процес виконання задуму, попередньо вибирають і готують необхідне облад­нання.

Розвиток уяви в дітей спочатку відбувається під впли­вом дорослих, які спонукають їх довільно створювати об­рази. З часом дошкільники самостійно уявляють план своїх дій. Передусім це відбувається у колективних іграх,

продуктивних видах діяльності, тобто з використанням реальних об'єктів і ситуацій на основі узгодженості дій учасників.

Пізніше довільність уяви виявляється в індивідуаль­ній діяльності, яка необов'язково передбачає опору на ре-м и і.ні предмети і зовнішні дії (мовна діяльність).

Важливим моментом у плануванні є оформлення заду­му і плану в мовленні. Включення слова у процес уяви ро­бить її усвідомленою, довільною: дошкільник бачить зміст і послідовність передбачуваних дій, розуміє логіку розвит­ку ситуації, аналізує проблему з різних позицій.

У першій половині дошкільного дитинства переважає нідтворювальна уява, яка- полягає у відображенні описа­них у віршах, казках, розповідях дорослого образів. їх особливості залежать від досвіду дитини, накопиченого в її нам'яті матеріалу, розуміння того, що вона чує від дорос­лих, бачить на картинках. Через недосвідченість дитини, низький рівень розуміння образи її уяви часто далекі від реальності, у них поєднується реальне і казкове, фантас­тичне.

Відтворювальна (репродуктивна) уява — процес створення лю­диною образів об'єктів на основі опису, схем, креслень, нотних за­писів тощо.

У старших дошкільників відтворювальна уява значно повніше і точніше відображає дійсність, дитина починає розрізняти реальне і фантастичне. Найбільше актуалізу­ється вона під час слухання казок, оповідань.

Дошкільні роки є періодом початку розвитку творчої уяви. Перші елементи її спостерігаються вже тоді, коли дитина здатна відтворити почуте, доповнити образ героя казки новими рисами, придумати нові події. Під час малю­вання елементи творчої уяви виявляються у комбінуванні малюнка, використанні кольорів. Ще більше творчих ком­понентів можна спостерігати у рольових іграх дітей. Чим старшою стає дитина, тим більше вона може доповнювати предмети, яких не вистачає, уявними, подумки перетво­рювати реальні умови, в яких відбуваються дії.

Творча уява — процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

За своєю суттю творча уява є особливою інтелектуаль­ною діяльністю, спрямованою на перетворення навколиш­нього світу. Опорою для створення образу з її використан­ням слугує не лише реальний предмет, а й виражені у сло­ві уявлення. Це зумовлює активний розвиток словесних

Розвиток пізнавальних процесів дошкільника

•І'прмування уяви у період дошкільного дитинства

 

форм уяви, пов'язаних з розвитком мовлення, мислення, коли дитина створює в уяві казки, історії поза конкретною ситуацією, переживаючи почуття свободи, незалежності від неї, бачить її очима різних людей, тварин, предметів.

Виникнення творчої уяви не лише є важливим показ­ником розвитку пізнавальної сфери дитини, а й тісно пов'язане з формуванням її особистості загалом. Розвиток мимовільної уяви, довільної, відтворювальної, творчої — вагомий чинник успішного формування особистості.

Розвиток операцій уяви у дошкільному віці

Творчий характер уяви залежить від володіння діть­ми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтен­сивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відо­мі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.

Найпоширенішим прийомом у словесній творчості є уособлення — наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, ін­терпретує поведінку тварин на людський лад, відображаю­чи досвід соціальних взаємин.

Під час створення образів діти часто користуються при­йомом антропоморфізації (грец. antropos — людина і morph — форма) — оживлення предметів — про який вони дізнаються у процесі слухання казок.

Складнішим прийомом, який використовують дош­кільники, є аглютинація (лат. agglutinatio — склеюван­ня) — поєднання якостей, частин, деталей у незвичайні комбінації, що не зустрічаються у повсякденному житті. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєд-нувані сторони різних об'єктів.

Створенню оригінальних образів сприяє зміщення ве­личини — збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об'єктів.

При створенні образів може використовуватись і комбі­нування — поміщення об'єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують