Главная | Обратная связь

Розвиток почуттів у дошкільному віці 1 страница

Почуття 3—4-річної дитини, хоч і яскраві, але дуже си­туативні і нестійкі. Так, любов дитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова, але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її ті­шили. Дитина ще не здатна до тривалого співчуття і піклу­вання про інших, навіть рідних людей.

Не тривалі почуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вони дружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба засно­вана не на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається або сидить поряд за столом.

З часом почуття дитини набувають більшої глибини і стійкості. Старші дошкільники можуть виявляти істинне піклування про близьких людей, намагаються відгородити їх від хвилювання, засмучення. Типовою для них стає пос­тійна дружба з однолітками, хоч часто трапляються і про­яви почергово!" дружби. Для виникнення дружби основне значення має не зовнішня ситуація, а взаємна симпатія ді­тей, позитивне ставлення до їхніх якостей («Він знає бага­то ігор», «З ним весело», «Вона добра»).

Розвиток почуттів у дошкільному дитинстві пов'яза­ний з розумовим розвитком дитини, пізнанням навколиш-

нього світу, ознайомленням з наслідками своїх вчинків, усвідомленням, що добре і що погано.

Бездушність, навіть жорстокість маленьких дітей у ставленні до тварин (розчавлюють мух, топчуть жуків, розривають метеликів, хапають за горло кошенят) є нас­лідком бажання проникнути всередину речей і нерозумін­ня суті таких дій.

3-річні діти радіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості і сорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживання стосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслі­док засвоєння норм і правил поведінки, формування само­оцінки дитина переживає виконання (невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість або смуток, сором.

Суттєво змінюються і зовнішні прояви почуттів дош­кільників, які поступово оволодівають умінням стримува­ти бурхливі, різкі їх вираження. 5—6-річна дитина може стримати сльози, вгамувати страх тощо, засвоює «мову» почуттів — прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, усмішок, міміки, жестів, пози, рухів, інтонації голосу.

Найрізкіші прояви почуттів (плач, сміх, крик) пов'яза­ні з роботою вроджених механізмів мозку і тільки у немов-лячому віці мають мимовільний характер. З часом дитина вчиться управляти ними (стримувати, свідомо використо­вувати, інформуючи дорослих, однолітків про свої пере­живання, впливаючи на них). Витонченіші засоби вира­ження почуттів мають соціальне походження, дитина ово­лодіває ними шляхом наслідування.

Розвиток вищих почуттів у дошкільників

У дошкільний період у дитини інтенсивно розвивають­ся різноманітні вищі почуття: моральні, інтелектуальні, практичні і естетичні. У них відображено багатство емо­ційних ставлень людини до соціальної дійсності.

Вищі почуття — емоційні процеси, які виражають цілісне став­лення до світу, людей, відображають моральну позицію особис­тості.

Одним із найважливіших елементів системи вищих по­чуттів є гуманні почуття — переживання, у яких вира­жається ставлення до людей, визнання їх самоцінності,

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

особливості емоцій і почуттів у дошкільному віці

 

прав і свобод. їх джерелом є взаємини з близькими людь­ми, доброзичливість, увага, піклування, любов дорослих. Особливі переживання властиві ставленню дітей до своїх батьків: маму і тата вважають найкращими у світі людьми. Вони роблять багато компліментів своїм батькам, хочуть у всьому бути на них схожими. Основним приводом для радості є спілкування з батьками у спільній діяльнос­ті. Діти гостро переживають розлади у сім'ї, сварки з одно­літками, несправедливість щодо них.

Оволодіння нормами поведінки також є джерелом роз­витку моральних почуттів — переживань, у яких вияв­ляється ставлення до суспільних подій та їх учасників, до себе. Переживання тепер породжуються тим, що думають про дитину дорослі й однолітки. Досвід таких переживань узагальнюється у формі моральних почуттів. Молодші дошкільники оцінюють вчинок лише з огляду на його без­посереднє значення для людей («Битися не можна, а то попадеш прямо в око»), старші вже узагальнюють оцінку («З товаришами битися не можна, тому що соромно обра­жати їх»).

Могутнім фактором розвитку гуманних почуттів є сю­жетно-рольова гра, у якій діти вчаться розуміти іншого, враховувати його становище, настрій, бажання, співпере­живати. Радість від загального успіху, задоволення від ви­конання своїх обов'язків, незадоволення від поганої робо­ти діти переживають у трудовій діяльності, спрямованій на досягнення корисного для всіх результату.

Ознайомлення з працею дорослих формує любов і пова­гу до неї, намагання старанно працювати.

На 3-му році життя зароджується моральне почуття обов'язку. Малюк підкоряється вимогам дорослого, не ус­відомлюючи їх смислу, не розуміючи значення для інших здійснених ним вчинків. Він лише фіксує і нагромаджує первинні моральні уявлення: «можна», «неможна», «по­гано» , «добре», співвідносить їх зі своїми діями. Його емо­ційні реакції на позитивне і негативне у вчинках дорослих ще нестійкі.

Перші відносно складні прояви почуття обов'язку ви­никають у 4—5-річних дітей. На основі життєвого досвіду і первинних моральних уявлень у них зароджується мо­ральна свідомість, вони здатні розуміти смисл вимог і спів­віднести їх зі своїми вчинками і діями, а також з діями і вчинками інших.

Дитина переживає радість, задоволення при здійснен­ні нею гідних вчинків і смуток, незадоволення, коли вона

або інші порушують загальноприйняті вимоги, роблять негідні вчинки. Почуття зумовлюються не лише оцінкою дорослих, а й оцінним ставленням дитини до своїх і чу­жих вчинків. Такі почуття вона переживає під час дій і нчинків людей, з якими вона безпосередньо спілкується, до яких відчуває прихильність, симпатію, співчуття, хоч нони ще неглибокі і нестійкі. У 5—7-річних дітей виникає почуття обов'язку щодо багатьох дорослих, однолітків, малюків.

Наприкінці дошкільного періоду дитина усвідомлює необхідність, обов'язковість правил поведінки і підпоряд­ковує їм свої вчинки. Підвищується її здатність до само­оцінки. Порушення правил, негідні вчинки викликають у неї ніяковість, почуття провини. У цьому віці почуття обов'язку ґрунтується не лише на прихильності, а поши­рюється і на людей, з якими дитина безпосередньо не взає­модіє, її переживання достатньо глибокі і тривалі.

У дошкільному віці вищі моральні почуття поглиблю­ють почуття гордості і самоповаги — задовлення від усві­домлення досягнутих успіхів, першості у чому-небудь, по­ваги до себе. До 7-ми років ці почуття набувають характеру індивідуальних стійких проявів особистості дошкільника. В одних дітей почуття гордості, самоповаги розвинені силь­ніше, вони не допускають приниження з боку дорослих і однолітків, інші — постійно перебувають під чиїмось впли­вом, нездатні і не прагнуть дати відсіч кривднику. Почуття гордості і самоповаги є важливим емоційним компонентом самооцінки дитини, що мотивує її поведінку.

Іноді ці почуття переходять у егоїзм ■— прагнення збе­регти за собою право бути шанованим усіма, не маючи при цьому обов'язків щодо інших.

Товаришування і дружба починаються задовго до того, як діти усвідомлюють свої стосунки з товаришами відпо­відно до моральних норм. У 5-річних дітей переважає дружба по черзі з багатьма дітьми, яка залежить від обста­вин, або дружба відразу з кількома дітьми. Дружба з ба­гатьма дітьми зберігається до 7-ми років, хоч у страшому дитинстві найчастіше виникає парна дружба — дружба двох дітей. Дружба невеликими групами виникає здебіль­шого у грі на основі ігрових, інтелектуальних інтересів і нахилів. Парна дружба супроводжується глибокою симпа­тією. Якщо малюк дружить з ровесником тому, що той з ним грається (гратися і дружити для нього означає одне й теж), то старший дошкільник грається з тими, з ким дру-

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

Особливості емоцій і почуттів у дошкільному віці

 

жить на основі симпатії і поваги. Отже, парна дружба 5— 7-річних дітей поєднується з товаришуванням.

Із становленням пізнавальної діяльності відбувається розвиток інтелектуальних почуттів — переживань, які виникають і розвиваються у розумовій діяльності, спря­мованій на теоретичне пізнання дійсності. Радість при пізнанні нового, здивування і сумнів не лише супрово­джують відкриття дитини, а й зумовлюють їх. Найяскра­вішими інтелектуальними почуттями є здивування і до­питливість, що відображають ставлення дитини до нових фактів дійсності, які вона пізнає. Почуття здивування, що виникає як природна реакція на новизну, завдяки під­тримці дорослого, дає імпульс для допитливості. Навко­лишній світ, природа приваблюють малюка таємничістю, загадковістю, спонукають до пізнання їх природи і суті. Здивування породжують питання, на які малюк намага­ється знайти відповіді.

Важливе місце у розвитку особистості дитини займа­ють естетичні почуття — переживання, спричинені сприйманням та взаємодією з естетичними цінностями (почуття прекрасного і потворного, почуття гармонії, по­чуття ритму, почуття комічного). їх розвиток пов'язаний зі становленням художньо-творчої діяльності дітей і ху­дожнього сприймання. У життєдіяльності дитини естетич­ні почуття взаємопов'язані з моральними: вона схвалює прекрасне і добре, засуджує потворне і зле у житті, мистец­тві, літературі.

Для 3—4-річного дошкільника красиве обов'язково має бути яскравим, блискучим, нарядним тощо. Старший дошкільник починає знаходити красу у ритмічності, гар­монії фарб і ліній, музичній мелодії, пластичності танцю. Сильні переживання викликає у нього краса природних явищ, пейзажів, святкових виступів. Чим краще дитина орієнтується у життєвих реаліях, тим різноманітнішими і складнішими є чинники, які породжують у неї почуття прекрасного.

Особливою категорією емоційних переживань, пов'я­заних з діяльністю дитини, є праксичні почуття — пере­живання, зумовлені пізнавальною діяльністю, її успіхами і невдачами, труднощами здійснення. Передумовою їх ви­никнення є виконання певних дій: успіхи породжують яск­раві позитивні переживання, які можуть не проявлятися бурхливо; невдачі — різкий прояв невдоволення. Пов'язані з діяльністю неприємні переживання можуть довго зберіга­тися у пам'яті дитини, внаслідок чого у неї з'являється

невпевненість у своїх силах, страх перед новими завдання­ми. Іноді під впливом невдач виникає стійке негативне ставлення до діяльності, супроводжуване агресивними ре­акціями щодо важких дій, предметів, з якими дитині необ­хідно діяти.

Праксичні емоції впливають на тонус, темп, кількісні і якісні показники діяльності, є своєрідними резервуарами енергії. Чим інтенсивніші праксичні емоції, тим ефектив­ніша дія. Однак за великої складності дій підвищення си­ли емоцій лише погіршує показники діяльності. Дуже на­сичений темп дій може завершитись передчасно, задовго до одержання результату; надмірна інтенсивність прак-сичних почуттів замість позитивних наслідків породжує дезорганізаційний ефект.

До кінця дошкільного дитинства вищі почуття стають мотивами поведінки дитини. За допомогою них відбува­ється регуляція вчинків, дій, бажань відповідно до вста­новлених норм і вимог суспільства.

Емоційні порушення у дошкільників

Емоції дитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціями розуміння, переживан­ня яких викликає у неї певні емоційні стани. Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) у дитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликає негативне самопо­чуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя.

Афект — короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супро­воджують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх орга­нів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Як правило, афект зумовлений слабкістю коркового гальмування, тому збудження у дитини може переважати над гальмуванням. Невміння дитини загальмувати бур­хливий прояв позитивних емоцій може спровокувати у неї негативні емоції: бурхливі веселощі закінчуються плачем, слізьми.

На розвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості. Центральне для певного віку новоут­ворення, що виникає у відповідь на потреби дитини, міс­тить емоційний компонент. Якщо нові потреби, що з'яви­лись наприкінці кожного етапу, не задовольняються або

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

придушуються, у дошкільника розпочинається стан фрустрації.

Фрустрація (лат. frustratio — обман, розлад) — психічний стан лю­дини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Проявляється вона як агресія (на фрустратора, на уяв-лювану причину, на себе) або як депресія. У стані агресії дитина переживає гнів, лють, прагнення фізичної розпра­ви з противником; у депресії вона пасивна, пригнічена. Якщо дитина починає малювати себе у важких ситуаціях або постійно зображує страшні сни — це сигналізує про її емоційне неблагополуччя. Воно може спричинюватися не­задоволеністю дитини спілкуванням з дорослими (батьки) й однолітками, дефіцитом людського тепла, ласки, розла­дами у сім'ї. Симптомами фрустрації є тривожно-песиміс­тичні очікування, невпевненість малюка, почуття незахи­щеності, іноді страх у зв'язку з імовірним негативним ставленням дорослого. Все це провокує у нього впертість, небажання підкорятися вимогам батьків, тобто є серйоз­ним психологічним бар'єром між ним і дорослими.

Насичені емоційні контакти, під час яких дитина як особистість є об'єктом доброзичливого і водночас вимогли­вого оцінного ставлення, формує у неї впевнено-оптиміс­тичні очікування, яким притаманне переживання можли­вого успіху, похвали, заохочення близькими дорослими.

Емоційне неблагополуччя, пов'язане з труднощами у спілкуванні, може спровокувати різні типи поведінки, від­повідно до яких дітей поділяють на такі основні групи:

1) неврівноважені, легкозбудливі діти. Нестримність емоцій часто дезорганізовує їхню діяльність. При виник­ненні конфліктів з однолітками емоції дітей часто проявля­ються в афектах (спалахи гніву, образи), часто супроводжу­ваних грубістю, бійками, супутними вегетативними зміна­ми (почервоніння шкіри, посилене потовиділення та ін.). Негативні емоційні реакції можуть бути породжені сер­йозними або незначними причинами. Швидко виникаючи, вони швидко припиняються;

2) переважно «легкогальмівні» діти зі стійким нега­тивним ставленням до спілкування. Образа, незадоволен­ня, неприязнь надовго зберігаються у їхній пам'яті, однак проявляються не надто бурхливо. Такі діти поводяться ві­докремлено, уникають спілкування. їхнє емоційне небла­гополуччя часто проявляється у небажанні відвідувати дошкільний заклад, незадоволеності стосунками з вихова-

Особливості емоцій і почуттів у дошкільному віці 317

телем або однолітками. Гостра сприйнятливість, надмірна їх вразливість можуть спричинити внутріособистісний конфлікт;

3) діти, чиє емоційне неблагополуччя є наслідком їхніх індивідуальних особливостей, специфіки внутрішнього світу (вразливість, сприйнятливість, що породжують стра­хи). Гострота сприймання і вразливість можуть стати при­чинами страхів дитини.

Страх— негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існу­ванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Поява страхів залежить від життєвого досвіду дити­ни, рівня розвитку самостійності, уяви, емоційної чут­ливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості, невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інс­тинкт самозбереження. Залежно від ситуації, яка скла­лася, ступеня її небезпечності та індивідуальних особли­востей людини він може набувати різної інтенсивності: від легкого побоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову.

Для дитини дошкільного віку нестерпна навіть корот­ка розлука з матір'ю, тому вона плаче, погано засинає і прокидається у сльозах, а вдень намагається бути ближче до неї. Страх темноти і самотності не виникає, якщо ди­тина звикла спати у неосвітленій кімнаті. Найчастіше страхи проявляються перед сном. Тому після вечері пот­рібно подбати про затишок і спокій довкола дитини. Пе­ред сном недоречні гомірні ігри, перегляди фільмів, чи­тання казок, сюжети яких здатні спровокувати страх. За­побігають страхам емоційний комфорт у сім'ї, увага до почуттів і переживань малюка, готовність завжди допо­могти йому.

Вирізняють конкретні і символічні страхи. Конкрет­ними страхами є емоції, що виникають у ситуації, коли небезпека пов'язується з конкретними предметами, істо­тами чи явищами навколишньої дійсності. У віці 3-х років дитина вже перестає боятись конкретних предметів, лю­дей, тварин тощо, у неї зменшується кількість конкретних страхів, натомість з'являються страхи символічні. Симво­лічними страхами називають переживання стану або си­туації загрози безпосередньо до предмета; загрозливою постає ситуація невизначеності або фантазії.

Невиправдане суворе ставлення дорослого, неадекватні аасоби виховання перенапружують нервову систему дити-

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

і іоля і її роль у поведінці дитини

 

ни і створюють сприятливу основу для появи страхів. До цього призводять погрози, суворі покарання (іноді — ті­лесні), штучне обмеження рухів, зневага до інтересів і ба­жань малюка та ін. Постійне залякування робить дітей безсилими, нездатними міркувати, викликає стан тривож­ності. Виникнення страхів у дитини спричинюють і страхи матері. Пам'ятаючи свої дитячі страхи, вона мимовільно відгороджує малюка від об'єктів її страху, наприклад тва­рин. Так неусвідомлено формуються тривожні почуття — «спадкові» страхи.

На основі розвитку уяви до 3-х років у дитини виника­ють страхи, пов'язані з казковими героями, темрявою, по­рожньою кімнатою. Діти, які схильні до страхів, нетова­риські, некомунікабельні. Крім страхів, у них можуть ви­никати агресивність, упертість, вередування. Розвиток страхів нерідко стимулюють дорослі, змушуючи дітей стримувати свої емоції, не розуміюючи їхніх переживань. Тому зовні стримані діти насправді можуть переживати сильні негативні почуття.

Не можна соромити дитину за страх, який вона пере­живає, адже страх і сором взаємопов'язані. Боячись насмі­шок, вона приховуватиме страх, який не лише не зникне, а й посилюватиметься.

Від 3-х до 5—6-ти років діти переживають найрізнома­нітніші страхи, які часто переходять у нав'язливі форми, подібні до невротичних станів. їх можуть зумовлювати ви­сока емоційність, малий життєвий досвід, багата уява. Та­кі страхи впродовж 3—4-х тижнів зникають. Часто вони можуть бути спричинені необдуманими вчинками дорос­лих, наприклад помилками у розумовому вихованні, які зумовлюють зниження рівня орієнтації у соціальному се­редовищі. Для уникнення страхів необхідно давати пра­вильні відповіді на те, що цікавить і турбує дитину, збага­чувати її знання про предмети і явища. Бо, не отримавши відповіді, вона шукатиме її самотужки і результат зусиль рідко буде оптимальним. Не слід залишати дитину саму у незнайомій, складній обстановці. Потрібно брати участь у діяльності, яка її лякає (наприклад, увійти в темну кімна­ту), словом і вчинком вселяти впевненість, оптимізм, під­тримувати її конструктивні спроби, разом з нею радіти ди­тячим досягненням.

Емоційно-вольова сфера дошкільника характеризуєть­ся: ускладненням змісту емоційної сфери; імпресивністю емоцій і почуттів; формуванням загального емоційного фо-

11 у психічного життя дитини; зміною експресивної сторони емоцій і почуттів дитини-дошкільника. У цьому віці засво­юється «мова» почуттів. За допомогою поглядів, жестів, міміки, посмішок, пози, рухів, інтонацій голосу діти ви­словлюють свої переживання. Дошкільник може з допомо­гою слів пояснити свій стан; поступово оволодіває вмінням стримувати бурхливе та різке вираження почуттів, розумі­ючи, як потрібно себе вести у певній ситуації. У дитини з'являється воля.

У дошкільників система емоцій і почуттів ще тільки формується. Тому так важливо саме в цьому віці закласти основи позитивних емоцій і почуттів, які посідають важ­ливе місце у психічному розвитку дитини, у підготовці її до школи.

5.2. Воля і її роль у поведінці дитини

У дошкільному віці виникає і активно розвивається во­ля дитини, що виявляється у заучуванні та усвідомленні рухів, становленні основних етапів вольової дії, оволодінні дитиною своєю поведінкою, свідомому управлінні своєю діяльністю, вмінні планувати, підпорядковувати дії досяг­ненню мети і контролювати їх, вдосконалювати зусилля, переборювати перешкоди тощо.

Воля — властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх дій), спрямована на подолання труднощів при досягненні мети.

Передумови її формуються з виникненням перших ці­леспрямованих дій (хапальні рухи, предметні дії) і поєд­нанням їх із мовленням.

Вона залежить від уміння керувати власними емоція­ми, бажаннями, потребами, намірами. Мимовільна пове­дінка базується на звичках і регулюється ситуацією, а до­вільна здійснюється всупереч звичкам і пов'язана з вольо­вим зусиллям.

У дошкільний період воля проходить важливий етап свого розвитку у зв'язку з підготовкою до навчання і пра­ці; виникають і формуються вольові дії, змінюється її роль у поведінці, яка набуває довільного характеру, виникає са­морегуляція власної діяльності дитини.

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

і іоля і її роль у поведінці дитини

 

Особливості розвитку вольових дій дошкільників

Одним із перших проявів волі є розвиток довільних ру­хів. У молодших дошкільників вони ще недостатньо коор­диновані, їм важко сидіти, дотримуючись однієї пози. Для цього спочатку малюку необхідно здійснювати зоровий контроль за положенням своїх рук і ніг, пізніше вони цс здійснюють на основі м'язових відчуттів.

Розвиток довільних дій відбувається у процесі насліду­вання, яке включає такі етапи:

1) попереднє орієнтування. У результаті спостережень дитини за діями дорослого, інших дітей у неї формується образ необхідних дій;

2) здійснення показаних малюку рухів, доведення їх до певної досконалості, порівняння рухів із зразком.

Регулятором довільних дій є сенсомоторний образ.

Успішність засвоєння довільних дій залежить від її ус-відомленння. 2-річна дитина усвідомлює результат дії, од­нак ще не знає, який спосіб дії і окремі рухи слід зробити для його досягнення. Молодші дошкільники усвідомлю­ють результат і спосіб дії з предметом, але також ще не ос­мислюють окремих операцій. Середні дошкільники здатні розуміти власні рухи, навмисно відтворюють їх під час повторення дій з предметом. У старшому дошкільному ві­ці рухи стають об'єктом свідомої вольової діяльності.

Дитина у дошкільному віці вчиться досягати мети, пе­реборюючи труднощі, оволодіває вмінням контролювати свою позу, сидіти спокійно на заняттях, починає управля­ти своїми сприйманням, пам'яттю, мисленням. Приблиз­но в 4 роки вона починає ставити перед собою спеціальну мету (наприклад, запам'ятати доручення дорослого, вір­шик); у середньому і старшому дошкільному віці — нама­гається творчо підходити до розв'язання завдань, пропо­нує різні варіанти, послідовно переходить від одного етапу до іншого.

У дошкільному дитинстві змінюються не лише вольові дії, а і їх роль у поведінці дитини. Волю у молодшому дош­кільному віці становлять імпульсивні вчинки, вона прояв­ляється лише за особливо сприятливих обставин. Кіль­кість вольових проявів збільшується, але вони ще не є ви­рішальними у поведінці. Тільки у старшому дошкільному віці дитина здатна до тривалих вольових зусиль, хоча ще значно поступається школярам.

Отже, в дошкільному віці виникають і розвиваються вольові дії, основними напрямами розвитку яких є: розкп

ток їх цілеспрямованості; встановлення відношень між ме­тою дій і їх мотивам; посилення регулювальної ролі мов­лення у їх виконанні.

Розвиток цілеспрямованості вольових дій

Виконання цілеспрямованих дій спостерігається вже у пемовлячому віці, наприклад, коли дитина ставить мету підповзти до іграшки. Ця цілеспрямованість ще не робить дію вольовою, адже дитину приваблює предмет, а справ­жня вольова дія відбувається на основі самостійно постав­леної мети, яку сформулювала інша людина (батьки, вихо­вателі, ровесники).

Цілеспрямованість починає формуватися у ранньому віці, проявляючись здебільшого у постановці, а не у досяг­ненні мети, доведенні справи до кінця. Часто зовнішні обс­тавини відволікають дитину, спричинюють її відмову від мети. Лише у дошкільному віці діти починають виявляти вміння тривалий час діяти відповідно до мети. Здатність дошкільників утримувати її залежить від складності зав­дання і тривалості його виконання. Наприклад, жодна ■1 річна дитина не змогла заповнити у певному порядку різнокольоровими фішками 156 клітинок шахової дошки, однак це завдання виявилося під силу багатьом 5—6-річ-ним дошкільникам. Зменшення кількості клітинок до 64 зробило завдання посильним і для 4-річних дітей. Не­просто дається дітям завдання, яке вимагає складної сис­теми дій (наклеювання різних за розміром геометричних фігур за певним малюнком). Як правило, вони потребу­ють нагадувань, порад про те, що потрібно робити на кож­ному етапі. Розчленування завдання на послідовні етапи, своєчасні нагадування про способи досягнення мети допо­магають дитині організувати свої дії, підвищують їх цілес­прямованість, формують уміння виконувати їх самостійно і послідовно.

Велике значення для формування цілеспрямованості мають успіхи і невдачі при виконанні дій. На подолання труднощів і тривалість збереження мети молодшими дош­кільниками вони ще істотно не впливають. Невдачі їх не засмучують, у них ще не відбувається внутрішня боротьба мотивів. Однак уже у середньому дошкільному віці невда­чі в діяльності позбавляють дітей стимулу у досягненні ме­ти, тому якщо діяльність успішна, діти намагаються до­нести роботу до завершення. Боротьби мотивів на цьому

І 1 Дитяча психологія

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

Воля і її роль у поведінці дитини

 

життєвому етапі ще немає. Лише у старшому дошкільному віці виникає прагнення перебороти труднощі. За опти­мального розвитку подій діти доводять справу до кінця, невдачі псують їм настрій, породжують боротьбу мотивів. У подоланні труднощів багато старших дошкільників ви­являють значно вищий рівень цілеспрямованості, харак­терний для дітей шкільного віку.

Встановлення відношень між метою дій і їх мотивами

Розвиток волі дитини пов'язаний зі зміною мотивів по­ведінки, формуванням їх підпорядкованості. З появою ці­леспрямованості на перший план виходять найважливіші для дитини мотиви, внаслідок чого вона свідомо, не відво­лікаючись, досягає поставленої мети. Серед них особливе місце починають займати суспільні мотиви (бажання за­хистити малюка, поділитися іграшкою, бути схожим на героя казки).

Під впливом виховання дитина оволодіває вмінням підпорядковувати свої дії віддаленим від мети мотивам, зокрема суспільного характеру (зробити подарунок ма­люкам, мамі). Однак у порівняно складній і тривалій ді­яльності дошкільники середнього і навіть старшого віку пам'ятають про мотив і підпорядковують йому свої дії ли­ше у присутності дорослого, який запропонував завдан­ня. Якщо дорослий виходить з приміщення, вони беруть­ся за дії, що не відповідають завданню, або зовсім перес­тають їх виконувати. Це зумовлено сприйняттям дітьми дорослого як представника тих осіб, для яких виконуєть­ся завдання. Залишені на самоті, вони швидко втрачають мотив, перестають про нього думати. Та якщо дорослий виходить, залишаючи замість себе одного-двох дітей ви­конувати його роль, робота продовжується на тому само­му рівні. Аналогічну роль виконує і залишений на столі дорослим предмет, який нагадуватиме дітям про мету ро­боти. Це свідчить, що підпорядкування дії віддаленим мотивам, встановлення зв'язку між ними і метою (безпо­середнім результатом дії) у дошкільному віці є ще недос­татньо сформованим і вимагає підкріплення зовнішніми обставинами.

Особливого прояву волі дитини потребують ситуації, у яких збігаються два різноспрямовані мотиви, що поро­джує необхідність обирати між двома можливими рішен-

ігями. У такій ситуації вибору неминуча боротьба мотивів, яка закінчується перемогою одного з них.