Главная | Обратная связь

Розвиток почуттів у дошкільному віці 2 страница

Діти раннього віку вже можуть переживати внутрішні конфлікти у зв'язку з протистоянням спонук. Однак най­частіше вони діють без свідомого вибору, під впливом сильнішої спонуки. Наприклад, за необхідності вибрати з кількох іграшок ту, що найбільше подобається, дитина розглядає їх, довго вагається, нарешті, вибирає. Коли ди­тині пропонують перейти з вибраною іграшкою до іншої кімнати, вона може, поклавши її на місце, знову поспіхом перебирати всі інші.

Інакше в аналогічній ситуації поводяться діти до­шкільного віку. Навіть молодші дошкільники свідомо ви­бирають іграшку, обґрунтовують свій вибір і без особливих вагань беруть те, чого у них на той момент немає, а вони хо­тіли б мати. Це означає, що дошкільники вже здатні зва­жити свої спонукання, свідомо віддавати перевагу одному з них. Таку розсудливість вони виявляють лише у най­простіших випадках, за необхідності здійснити вибір між однорідними бажаннями (взяти ту чи іншу іграшку). Знач­но важче їм дається раціональне рішення, якщо у ситуації збігаються доступні моральні норми, правила поведінки і ситуативні бажання. Наприклад, молодші дошкільники, як і діти раннього віку, ще не можуть перебороти бажання роздивлятися привабливий для них об'єкт, навіть якщо це суворо заборонялося дорослими. Однак із цим легко справ­ляються 3—4-річні діти. Під впливом дорослих у них мо­жуть сформуватися наміри відповідно поводити себе: не просити в магазині купити іграшки, не вимагати місця в автобусі, ділитися іграшками з іншими дітьми тощо, при­душуючи в собі імпульсивні бажання.

Можливості раціонального вибору суттєво розширю­ються у старшому дошкільному віці. Основою їх є підпо­рядкування мотивів, унаслідок чого рішення обумовлю­ється не сильнішим, а важливішим мотивом. Це стимулює розвиток самовладання, уміння стримувати ситуативні ба­жання, почуття та їхні прояви, зміцнює волю дитини. Од­нак і у старшого дошкільника вольові дії, пов'язані з ви­бором, боротьбою мотивів, не завжди вирішуються на користь більш значущого мотиву. Це залежить від інди­відуальних особливостей дитини, ситуації, у якій відбу­вається вибір, присутності дорослих людей, однолітків та їх оцінки. Дитина, залишившись наодинці, значно рідше стримує свої безпосередні спонукання, ніж перебуваючи серед однолітків або дорослих.

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

Воля і її роль у поведінці дитини

 

Посилення регулювальної ролі мовлення у виконанні дій

Виконання вольових дій залежить від мовного плану­вання і мовної регуляції. У формі слів дитина формулює для себе завдання, обговорює можливі рішення під час бо­ротьби мотивів, нагадує собі, для чого вона виконує дію, примушує себе досягати мети. Мовлення не відразу вико­нує у поведінці дитини регулювальну роль. Дитина оволо­діває вмінням словесно спрямовувати і регулювати власні дії, застосовуючи форми управління поведінкою, які до неї застосовували дорослі. У процесі спілкування з ними і спільної діяльності дитина вчиться здійснювати дії або від­мовлятися від них за словесною вказівкою.

У ранньому дошкільному віці дитина, добре розуміючи мовлення, використовуючи його у спілкуванні, ще не вміє виконувати за словесною інструкцією складні дії. Вказів­ки дорослого можуть спонукати дошкільника почати дію або зупинити. Мовлення дитини лише супроводжує дії і виражає їх результати, але ще не планує і не регулює їх. Дитина може позначити словами мету дії (намалювати м'ячик, побудувати будинок), однак не пояснить словесно, як її виконуватиме.

Для дитини середнього дошкільного віку мовні вка­зівки дорослих набувають стійкішого значення. Отри­мавши інструкцію і зрозумівши її, дитина відразу пра­вильно виконує дії, починає застосовувати власне мов­лення для їх планування («Буду малювати зелений луг. Спочатку намалюю травичку, а потім квіточки») і керів­ництва ними. Спрямовуючи власні дії, вона, як правило, говорить уголос. Однак мовне регулювання їх ще недос­конале.

Старші дошкільники вже здатні виконувати складні мовні інструкції дорослих. У словесному плануванні влас­них дій вони здебільшого не використовують мовлення вголос, а складають план і керують своїми діями подумки. Проте у важких випадках, які вимагають, наприклад, стримування сильних бажань, діти часто промовляють вголос.

Подолання труднощів у виконанні вольової дії відобра­жається у свідомому вольовому зусиллі. Воля є реакцією на перешкоду. Безпосередньою передумовою вольового зу­силля є усвідомлення перешкоди внаслідок розуміння си­туації, усвідомлення мети і засобів її досягнення.

Особистісний аспект розвитку волі дошкільників

Воля є складною інтегративною системою, яка охоп­лює не лише свідомо поставлені цілі, а й емоційну пам'ять, уяву, моральні та інші почуття, поєднання яких дає змогу людині керувати своєю поведінкою. її розвиток обумовле­ний розвитком усіх інших психічних процесів. Воля нале­жить до механізму виникнення психологічних новоутво­рень у межах перебудови окремих функцій (перехід мимо­вільної пам'яті, мимовільного сприймання у довільні), до функціональної системи (єдність різних психічних проце­сів). Із психологічного погляду вона є перетворенням мов­лення у виконання дії. Вольова дія також безпосередньо пов'язана з мисленням.

Прояви цілеспрямованості і наполегливості, як свідчать дослідження, залежать від рівня розвитку мислительної ді­яльності дітей. Чим успішніше дитина аналізує, порівнює, узагальнює, тим довше вона прагне до мети, втримує її у по­лі зору і здійснює зусилля. Зв'язок наполегливості і цілес­прямованості з пізнавальними процесами зумовлений де­термінованістю волі зовнішніми умовами. Для успішної діяльності, подолання перешкод необхідно пізнати зако­номірності об'єктивної дійсності.

Розвитку цілеспрямованості сприяють уміння сприй­мати поставлене завдання, аналізувати його, знаходити найдоцільніші способи розв'язання, обдумувати план дій, доводити розпочату справу до кінця, переборюючи труднощі.

Необхідною умовою виникнення волі є певний рівень розвитку самосвідомості.

Наприкінці раннього дитинства виникає потреба у са­мостійності, яка виражається вимогою: «я сам». Для її за­доволення дитина здатна на значні зусилля. Якщо виховні впливи дорослого не відповідають можливостям, не врахо­вують зміни в особистості дитини, виникає суперечність між новими можливостями й існуючим способом життя, яка виражається у негативізмі, невмотивованій протидії впливам дорослого. Такі прояви притаманні дітям, яких звільняють від вольових зусиль або яким пред'являють за­надто високі вимоги.

Завдяки самосвідомості в дитини відбувається форму­вання образу-мети, образу-моделі дії, у яких поєднуються потреби, мотиви, цілі, моральні й естетичні уявлення. Од­нією з функцій самосвідомості є співвіднесення імпульсив­них потягів з моральними принципами поведінки. За до-

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

ііоля і її роль у поведінці дитини

 

помогою волі особистість контролює, регулює свої дії і вчинки. Щодо цього К. Ушинський зауважував: «Чим сильніша самосвідомість, тим сильніше самовладання, яке з неї витікає».

Усвідомлення себе як суб'єкта діяльності породжує в дошкільника прагнення до самостійності, а також бажан­ня діяти відповідно до вимог дорослих, бути «як усі». До­рослі ставлять дитині вимоги, а вона, в свою чергу, щоб бу­ти визнаною, прагне виконувати їх. Це прагнення стає потребою дошкільника, яку він задовольняє завдяки своїй вольовій поведінці.

У дошкільному віці дитині для регуляції своєї поведін­ки потрібна зовнішня опора. Нею є виконання ролі у грі, під час якої правила адресуються дошкільнику не прямо, а через роль. Тому він легко дотримується правил у сюжет­но-рольовій грі, хоч може порушувати їх у житті. Усвідом­лення правил особистісної (не рольової) поведінки почина­ється у дитини з 4-х років, насамперед в іграх із правила­ми, коли вона починає розуміти, що недотримання правил унеможливлює результат, позбавляє гру сенсу. Тоді вона починає мислити про те, як слід себе поводити.

Розвиток довільності пов'язаний з усвідомленням ди­тиною окремих компонентів діяльності і себе у ній. 4-річ-на дитина розрізняє об'єкт діяльності і мету його перетво­рення; 5-річна — розуміє взаємообумовленість різних компонентів діяльності, виокремлює мету, об'єкти і спо­соби дії з ними, 6-річна — використовує узагальнений досвід діяльності.

Про сформованість довільних дій можна робити вис­новки насамперед з активності й ініціативності самої ди­тини, яка не лише виконує вказівки вихователя («Іди ми­ти руки», «Прибери іграшки», «Намалюй кішку»), а й са-моініціативно діє («Підемо пограємося», «Давай водити хоровод»).

Довільна поведінка — поведінка, організована за власними пра­вилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в сус­пільстві.

Показником довільності є відносна незалежність дош­кільника від дорослого у постановці мети, плануванні й ор­ганізації своїх дій, усвідомленні себе не виконавцем, а дія­чем. Адже часто дитина, мотивуючи необхідність дотриму­ватися моральної норми вимогою дорослого, легко її порушує у самостійній діяльності, за відсутності зовнішньо­го контролю, що свідчить про несформованість внутрішньо-

го механізму регуляції своїх дій. Довільність передбачає і вміння надати смислу своїм діям, врахувати набутий досвід. Діти, які уявляють радість мами від виготовленого ними по­дарунка, охочіше і легше доводять роботу до кінця.

У дошкільному віці на основі самооцінки, самоконтро­лю виникає саморегуляція власної діяльності. Передумо­ви контролю за своєю поведінкою формуються у переддо-шкільника, вони зумовлені прагненням до самостійності. Самоконтроль у дошкільників проявляється завдяки усві­домленню правил, результату і способу дії. Його розвиток забезпечують освоєння способів самоперевірки і потреби перевіряти, коригувати свою роботу.

Діти ще не вміють знаходити допущені ними помилки, їм важко усвідомлювати сам факт співвіднесення викону­ваних дій зі зразком. Навіть добре усвідомлюючи вимоги дорослого, вони не можуть співвідносити з ними свою ді­яльність. Найчастіше дошкільники вдаються до самопере­вірки за вимогою вихователя. Потребу в самоконтролі по­роджує необхідність долати труднощі, внаслідок чого у ди­тини виникає сумнів у правильності своїх дій.

Упродовж усього дошкільного віку дітей приваблюють не способи виконання діяльності, а її результат. 5—7-річні діти вважають самоконтроль особливою діяльністю, спря­мованою на поліпшення роботи, подолання її недоліків. Попри те, вони легше контролюють однолітків, ніж себе, без впливу дорослого можуть і не усвідомлювати потреби у самоконтролі.

Оптимально розвивається самоконтроль в умовах взає­моконтролю, коли діти почергово виконують функції «ви­конавця» і «контролера». Це підвищує вимогливість до своєї роботи, бажання виконати її краще, прагнення порів­нювати її з роботою інших, стимулює освоєння самоконтро­лю (співвіднесення виконуваної діяльності з правилом).

Управління розвитком волі у дошкільників

Дитина без допомоги дорослого ніколи не навчиться ке­рувати своєю поведінкою і бачити себе з боку. Усвідомити власну діяльність і себе у ній вона може лише у спілкуван­ні і спільній з дорослим діяльності. Розвиток волі відбува­ється у всіх видах діяльності, які потребують отримання своїх спонукань і досягнення мети. Наприклад, при осво­єнні фізкультурних і танцювальних рухів потрібно не­ухильно дотримуватися заданих зразків, прикладів, уни-

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

Воля і її роль у поведінці дитини

 

кати непотрібних рухів. Демонстрування допомагає діяти відповідно до певних вимог.

Уміння керувати собою формується і під час дидактичних і рухливих ігор, правила яких допомагають дитині усвідом­лювати, контролювати свої дії. У дидактичних іграх дитина має змогу порівнювати себе з однолітками, дивитися на себе їх очима, що полегшує самоуправління, робить його осмисле­ним. В іграх дошкільник переборює бажання, внутрішні труднощі (переживаючи, щоб не бути спійманим, малюк не втікає, доки не прозвучить сигнал, що дозволяє бігти).

Особливо важлива роль ігор у молодшому дошкільному віці, коли діти ще не можуть поставити перед собою мети і свідомо досягати її, погано засвоюють і виконують декларо­вані дорослими правила поведінки. На цьому етапі життя гра є найважливішим регулятором діяльності дитини. Крім того, дидактичні ігри, спрямовані на розвиток довільної по­ведінки, вміщують умови, які полегшують виконання пра­вил. Оскільки ці правила пов'язані з рухами, необхідність і факт їх виконання (невиконання) є очевидними, наочними. Наочність, нескладність правил (бігти за сигналом, не пе­реступати накреслену лінію та ін.) дають змогу навіть 3-річ­ній дитині контролювати їх виконання (спочатку у поведін­ці інших, потім — у власній). Поступово дитина добровіль­но, без натяку починає ставити перед собою певні вимоги.

Природному засвоєнню правил сприяє спільне здій­снення ігрових дій, завдяки чому спрацьовує ефект наслі­дування. Відчуваючи реакцію однолітків, дитина починає дивитися на себе їхніми очима, що надає осмисленості її зусиллям, робить їх потрібними для всіх. Полегшує управ­ління своєю поведінкою у грі її сюжетно-образний харак­тер, що активізує уяву дошкільників, забезпечує прийнят­тя і виконання ігрової ролі.

Кожна гра вимагає від її учасників певних зусиль. Діти повинні утримуватися від імпульсивних рухів, діяти за сигналом, переборювати внутрішні перешкоди (страх бути спійманим, бажання побігти або схопити привабливий предмет та ін.), що є наступним етапом у розвитку довіль­ної поведінки. Важливо, що це відбувається не за вимогою старшого, а добровільно. Ця маленька перемога над собою, яка зовні виглядає як виконання ігрових правил, прино­сить дітям радість і задоволення.

З дорослішанням дітей правила ігор ускладнюються, стають вимогливішими до внутрішньої і зовнішньої діяль­ності учасників. До виконання їх дітей необхідно готувати поступово.

Засобом розвитку волі є також мовне спілкування, як­що воно включене у діяльність дітей, відповідає їхнім інте­ресам. Мовлення як засіб формування волі допомагає ди­тині усвідомити власні дії. Спостерігаючи і беручи участь у діяльності дітей, вихователь час від часу запитує: «У яку гру ви граєтеся?», «Що ти збираєшся зараз робити?». Як­що діти не знають, що відповісти, можна підказати їм: «Тобі вже, напевно, нудно гратися? Може, ти хочеш малю­вати?». Важливо, щоб пропозиція дорослого не пригнічу­вала їх ініціативу. За допомогою запитань педагог допома­гає дітям побачити зв'язок між теперішніми, минулими і майбутніми діями, мету і засоби її досягнення: «Що ти хо­чеш побудувати? Що тобі для цього потрібно? З чого поч­неш?». За необхідності можна підказати дитині спосіб дії, але обов'язково слід врахувати можливу незгоду дитини і її варіант відповіді.

Своїми висловлюваннями педагог ставить дитину в си­туацію вибору, спонукає самостійно приймати рішення, уявляти різні варіанти своєї дії, усвідомлювати своє ба­жання: «З ким ти хочеш гратися? Ким хочеш бути в грі?». При цьому не можна оцінювати відповіді дитини, адже го­ловне завдання — побачити, підтримати самостійні дії, на­дати їм довільного усвідомленого характеру.

За участю мовлення виникає ситуація боротьби моти­вів, коли дорослий запитує: «Чому ти так хочеш? А як можна інакше? А як буде правильно?»; «Ти закінчив свою роботу. Можеш іти гратися... Або можеш допомогти Юлі, у неї складніша робота». Мовлення педагога спонукає ди­тину прогнозувати і обговорювати можливі наслідки своїх дій: «А що буде, якщо...».

Завдяки мовленню дитина досягає поставленої мети, розвиває цілеспрямованість. Цьому сприяє використання таких прийомів:

а) висунення проміжної мети: дорослий, зауваживши,
що малюку важко йти, він утомився, говорить: «Ось там
собачка! Підемо подивимося на неї. А ось горобчики, підій­
демо до них. Відпочинемо он біля того деревця. А ось і наш
будинок»;

б) обмеження і конкретизація мети: дитині, якій пот­
рібно намалювати кружечки, дорослий пропонує: «Нама­
люй один рядочок кружечків. А тепер ще один. Намалюй
три гарних кружечки»;

в) дозування й ускладнення завдання, що передбачає
нарощування зусиль, дорослий пропонує: «Намалюй один

Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

 

квадратик. А тепер ще один, такий же гарний і навіть ще кращий» або: «Намалюй кружечок. А тепер ще два і ще один. А тепер три і ще один...» Дорослий за допомогою по­рад, нагадувань, оцінок допомагає дитині завершити поча­ту справу, досягти передбачуваного результату.

Мовлення є засобом організації життєдіяльності дітей у часі, яке допомагає перебороти ситуативність і мимовіль-ність. Розмови про те, що було вчора, сьогодні вранці, буде ввечері або завтра, переконують дошкільників у тому, що життя у дитячому садку — організований процес пов'яза­них між собою подій, які вони самі планують. Усвідомлен­ня подій свого життя є необхідною умовою самостійного планування дій, оволодіння своєю поведінкою. Тому щодня у дошкільному закладі потрібно планувати і підводити під­сумки, налаштовувати дітей на події, які мають відбутися, щоб вони чекали і внутрішньо готувалися до них. Важливо виділити і зробити привабливим головний епізод, щоб діти позитивно переживали те, що потрібно буде зробити.

Дошкільники можуть планувати свою діяльність са­мостійно, з допомогою педагога пов'язувати у свідомості минулі події з майбутніми, організовуючи свою діяльність і своїх ровесників.

Упродовж дошкільного дитинства формується само­контроль у діяльності і поведінці, розвивається здатність до вольового зусилля, складається довільність у сфері ру­хів, дій, пізнавальних процесів і спілкування з дорослими.

Запитання. Завдання

1. Порівняйте особливості вираження емоцій і почуттів у дітей дошкільного віку і у дорослих.

2. Доведіть взаємозв'язок розвитку почуттів дошкільника з розу­мовим розвитком.

3. Чим зумовлений розвиток інтелектуальних почуттів? Яка роль у цьому дорослого?

4. Чим спричинені емоційні порушення у дітей дошкільного віку?

5. Назвіть причини конкретних і символічних страхів. За допо­могою яких методів можна нейтралізувати цей негативний емоцій­ний стан?

6. Доведіть важливість закладених основ позитивних емоцій і почуттів у дошкільному віці.

7. У чому полягає регулювальна роль мовлення дитини дошкіль­ного віку у виконанні дій?

8. Доведіть взаємозв'язок розвитку волі з розвитком особистості дошкільника.

6.

Формування особистості дошкільника

Суспільство є інститутом, який завжди продукує об­раз особистості, процес розвитку якої спрямований на осягнення соціуму, його предметів і відношень, історично вироблених форм і способів спілкування з природою і норм людських взаємин. Однак дитина самореалізується, коли стає особистістю, носієм соціально-людської діяльності у результаті її здійснення.

У дошкільні роки формуються психологічні механізми особистості, нові психологічні якості і форми поведінки, Я-концепція, система якостей, які забезпечують психоло­гічну готовність дитини до школи, закладаються основи морального розвитку.

6.1. Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку

Особистість людини є складним утворенням, процес розвитку, становлення і формування якого залежить від багатьох чинників: біологічних, природного і соціального середовища, виховання і навчання, власної активності ди­тини.

Формування особистості дошкільника

Із немовлячого віку людина розвивається як істота со­ціальна. Джерелом і умовою цього розвитку є суспільне се­редовище. З допомогою людей, через людей вона весь час взаємодіє з навколишньою дійсністю. Взаємодія дитини із середовищем, передусім із соціальним оточенням, мікро-середовищем, засвоєння культури людства відіграють важливу роль у її психічному розвитку, становленні її як особистості.

Особистість — людина, яка досягла певного рівня психічного роз­витку, у якої склалися власні погляди на оточення, певний рівень саморозуміння, набули структури психічні процеси і властивості.

Вона виникає у результаті культурного і соціального розвитку.

У дошкільному віці формуються психологічні якості і механізми особистості, налагоджуються зв'язки, відноси­ни, які становлять ядро особистості. У цей період форму­ється стійкий внутрішній світ, форми поведінки, які да­ють підстави вважати дитину особистістю.

Вплив дорослих

на розвиток особистості дошкільника

Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприя­ють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми ін­тересами і думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислен­ня, пам'яті, вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані.

Розвиток особистості дитини охоплює такі якісні зміни:

1) розуміння дитиною навколишнього світу, усвідом­лення свого місця в ньому, що породжує нові мотиви пове­дінки, під впливом яких вона здійснює свої вчинки;

2) розвиток почуттів і волі, що забезпечують дієвість мотивів, стійкість поведінки, її незалежність від зовніш­ніх обставин.

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку 333

Основний вплив дорослих на розвиток особистості ди­тини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильні-ше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей. Однак цей вплив не обме­жується близькими людьми. Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони працюють, слухаючи розповіді, казки, перег­лядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка лю­дей, яких поважають, про кого схвально говорять, автори­тетних однолітків, персонажів казок, мультфільмів та ін. Вирішальними в освоєнні зразків поведінки є оцінки, які дають дорослим, дітям, персонажам казок, фільмів, розпо­відей люди, думка яких для дитини найавторитетніша.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистос­ті дитини, навчають дитину правил поведінки, які органі­зовують її у повсякденних справах, налаштовують на пози­тивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово ма­люки починають самостійно оцінювати свої вчинки на ос­нові власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники.

У молодшому дошкільному віці діти засвоюють прави­ла, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотри­мання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти ци­ми правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти зверта­ються до вихователя з приводу порушення правил поведін­ки їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх. Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.

У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми, оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів. Дітям нелегко опановувати такі правила, вони часто застосову­ють їх формально, не розуміючи суті й особливостей кон­кретного випадку. Оволодіння ними відбувається на осно­ві досвіду.

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як пра­вило, сім'я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється від-

Формування особистості дошкільника

носною самостійністю дитини, залежністю життя і благо­получчя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі впливи, як схвалення і несхвалення бать­ків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дити­ни. Від їх характеру залежить формування деяких власти­востей дитини та її поведінки.

Виховання з використанням суворих, але суперечли­вих вимог і заборон, як стверджують психіатри, зумовлює у дітей неврози, нав'язливі стани і психостенію. Негатив­но впливають на їхню самооцінку і досягнення, породжу­ють невпевненість у власних силах намагання дорослих ізолювати дитину від однолітків, позбавлення її елемен­тарної самостійності, докучливі повчання і моралізування (з метою привчання до доброго, позитивного), образи, при­ниження, висміювання і фізичні покарання за помилки і невдачі, навіювання дитині її слабкості і неповноцінності.

У кожній сім'ї між дитиною і батьками, попри певні спільні ознаки, складаються особливі індивідуальні сто­сунки. Залежно від використання батьками методів впли­ву їх стосунки з дітьми кваліфікують як демократичні й авторитарні.

За демократичної форми сімейного впливу дорослі на­магаються на рівних контактувати з дитиною, довіряють їй, поважають думку, роз'яснюють прийняті у сім'ї прави­ла, змістовно відповідають на дитячі питання тощо.

Використання багатьох обмежень відносно дітей перед­бачає авторитарна форма сімейного впливу. Батьки-дик­татори дбають про непохитність власного авторитету, не­ухильне підкорення дітей їх волі, до мінімуму зводять спілкування з метою пояснення правил поведінки тощо.

Діти з демократичних сімей частіше виявляють схиль­ність і прагнення до творчості, ініціативність, лідерські якості, нонконформізм (неприйняття пристосовництва), адекватну емоційність у соціальних взаєминах.

Психологічний клімат у сім'ї, який відображається на характері спілкування з дітьми, рівні інтересу до них, їх­ніх проблем, піклуванні та увазі до них, є суттєвим чин­ником формування морального обличчя дитини. Чим мен­ше ласки, піклування і тепла одержує дитина, тим повіль­ніше формується як особистість, тим більше схильна до пасивності й апатичності, тим вища ймовірність форму­вання у неї слабкого характеру. Дружні стосунки, тепла сімейна атмосфера, в якій росте дитина, сприяють форму­ванню почуття особистої захищеності, впевненості в собі, оптимізму.

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку 335

На формування особистості дошкільника впливає і склад сім'ї. Дитина, у вихованні якої, крім батьків, беруть участь бабусі і дідусі, більше здатна до співчуття, добро­зичливіша, однак менш самостійна і наполеглива, їй бра­кує організаторських здібностей.

Вплив родичів на розвиток дитини залежить від того, як вона ставиться до них, оцінює їх. Прихильність дитини до рідних виражається у бажанні бути поруч (особливо, ко­ли дитина хворіє або переживає страхи, налякана), грати­ся з ними, зробити їм приємний подарунок, у співпережи­ванні радощам і смуткам батьків. Ці почуття діти реалізо­вують і у малюнках, висловлюваннях.

Особлива роль у сімейному мікросередовищі дитини належить матері, оскільки їй віддають перевагу діти всіх вікових груп. Важливе значення мають також стосунки з батьком, братом, сестрою, дідусем і бабусею, нерідко — з далекими родичами.

Роль однолітків у розвитку особистості дитини

Симпатія до дітей, що з'являється у ранньому віці, з ча­сом стає потребою у спілкуванні з ними. Розвивається ця потреба на основі спільної гри, виконання трудових дору­чень тощо. Для 4—5-річних дітей відчутним покаранням є позбавлення їх можливості спілкуватися з ровесниками.