Главная | Обратная связь

Розвиток почуттів у дошкільному віці 3 страница

Дитина, яка постійно перебуває серед однолітків, має з ними різноманітні стосунки, набуває перших навичок по­ведінки у колективі, встановлює рівноправні і рівноцінні взаємини, набуває досвіду співжиття і співдіяльності. Са­ме серед однолітків дитина формується як суспільна істо­та. За таких обставин вона діє, реалізовує себе «як суб'єкт, особа, що живе своїм життям, як член маленького сус­пільства з його інтересами, вимогами, зв'язками» (О. Усо­ва). На думку Я. Коломінського, дошкільна група є гене­тично раннім ступенем соціальної організації людей, який змінюється потім шкільним колективом.

У спілкуванні з однолітками дитина постійно опиня­ється перед необхідністю реалізовувати на практиці норми поведінки щодо інших людей, застосовувати їх до різнома­нітних ситуацій. У спільній діяльності дітей безперервно виникає необхідність узгодження дій, вияву доброзичли­вого ставлення до однолітків, уміння відмовитися від осо­бистих бажань заради досягнення спільної мети. У цих си­туаціях діти не завжди знаходять потрібні способи пове-

Формування особистості дошкільника

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку

 

дінки. Часто між ними виникають конфлікти, коли кожен відстоює своє право, не беручи до уваги права однолітків. Втручаючись у конфлікти, вирішуючи їх, вихователь учить дітей усвідомленому виконанню норм поведінки.

Спілкування і спільна діяльність вправляють дітей у правильних вчинках, необхідних, щоб дитина знала нор­ми поведінки і керувалася ними.

Вплив дитячого оточення на розвиток особистості дітей, засвоєння ними норм поведінки забезпечує також колек­тивна думка. У групі 3-річних дітей її ще немає, думка од­нієї дитини не впливає на думку іншої. Однак у 4—5 років діти починають прислухатися до думок однолітків, підко­ряються думці більшості, навіть якщо вона суперечить їх­нім враженням і знанням, тобто виявляють конформність.

Конформність (лат. conformis — подібний) — тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей, пристосову­вати її до їхніх вимог.

Яскравим прикладом вияву схильності до конформнос-ті є дослід, під час якого спеціально підготовлені діти ска­зали про чорну і білу пірамідки, що вони обидві білі. Дити­на, яка не брала участі у змові, вислухавши думку одноліт­ків, на питання про колір пірамідки також відповіла, що вони білі.

У 6-річних дітей конформність суттєво знижується. За­галом у дошкільному періоді конформність є перехідним етапом в оволодінні вмінням узгоджувати свої думки. Од­нак у деяких дітей вона закріплюється і може стати нега­тивною властивістю особистості.

Кожна дитина займає у групі дошкільного закладу пев­не становище, яке виявляється у ставленні до неї одноліт­ків. Як правило, двоє-троє дітей користуються найбіль­шою популярністю: з ними хочуть дружити, сидіти поряд на заняттях, їх наслідують, охоче виконують їхні прохан­ня. Майже у кожній групі є діти, з якими мало спілкують­ся, не діляться іграшками, яких не залучають до ігор. Решта дітей позиціонуються між цими полюсами. Рівень популярності дитини залежить від її знань, розумового розвитку, особливостей поведінки, уміння встановлювати контакти, зовнішності, фізичної сили і витривалості тощо.

Особливою популярністю користуються товариські, дружелюбні, веселі, емоційно і розумово розвинені діти, які вміють придумувати та організовувати ігри, мають певні художні здібності, активні на заняттях, достатньо самостійні у своїх діях, мають привабливу зовнішність.

Найменш популярні — невпевнені у собі, нетовариські або занадто комунікабельні, надокучливі, озлоблені діти. Зде­більшого вони відстають від своїх однолітків у розвитку, безініціативні, іноді мають погану вимову (дизлексія), ва­ди зовнішності. Вихователь не повинен залишати таких ді­тей без уваги. Його завдання — виявити і розвинути в них позитивні якості, виробити адекватну самооцінку, рівень домагань, підвищити статус у системі особистісних стосун­ків. Усе це потребує педагогічного такту, мудрості, перег­ляду свого ставлення до таких дітей, особистої мотивації і зусиль у співпраці.

Вихователь повинен врівноважено ставитись до авто­ритетних серед однолітків дітей, щоб роль лідера не розви­нула у них зазнайства, зарозумілості, схильності прини­жувати інших. Вихователь повинен знати, завдяки яким якостям діти здобули лідерство, на чому ґрунтується їхній авторитет. Оскільки не завжди моральність і ціннісні орі­єнтації таких дітей відповідають віковим завданням. Іноді В позиції лідера може опинитися дитина, схильна нав'язу­вати свою волю іншим, не зважаючи на інтереси і права решти дітей. Такі лідери часто мають необмежений вплив на однолітків.

У дошкільному віці у дітей виникають складні і різно­манітні стосунки з однолітками, які значною мірою впли­вають на становлення їхньої особистості. Виявити характер -особистісних стосунків дітей у групі вихователю дає змогу спостережливість, використання спеціальних методів соці­ально-педагогічних та психологічних досліджень (бесіда, соціометричний метод, вибір у дії, метод одномоментних зрізів та ін.). Вивчення цих стосунків є передумовою ціле­спрямованого формування їх з метою створення для кожної дитини сприятливого емоційного клімату в групі.

Психологічні основи

статевого виховання дошкільників

Основним джерелом інформації дитини про себе є ото­чуючі люди, які також допомагають їй усвідомити стате­ву належність. Наприкінці раннього дитинства відбува­ється ідентифікація дитиною себе зі статтю. Однак вона ще не знає, яким змістом наповнені слова «хлопчик» і «дівчинка».

Дорослі свідомо або несвідомо допомагають дитині опа­нувати її статеву роль відповідно до загальноприйнятих

338 Формування особистості дошкільника

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку

 

стереотипів, прищеплюючи зразки статево-рольової пове­дінки хлопчика чи дівчинки. Хлопчикам дозволяють більше проявів агресивності, заохочують активність, іні­ціативність, витримку («Не плач. Ти не дівчинка. Ти — чоловік!»); від дівчаток чекають ніжності, чуйності й емо­ційності («Не бийся, не лазь по огорожі і деревах. Ти — дівчинка!»). Орієнтація дитини на статеву роль відбуваєть­ся здебільшого в сім'ї.

Стереотипи чоловічої і жіночої поведінки дитина засво­ює через безпосереднє спостереження за поведінкою чоло­віків і жінок, а також через твори мистецтва. До 3-х років малюк зауважує зовнішні відмінності чоловіків і жінок у манері поведінки, в одязі. Часто індивідуальні особливості поведінки чи зовнішності людини він сприймає як ознаки певної статі. Після 3-х років діти розуміють, що стать не змінюється з часом, зі зміною одягу, зачіски, роду занять тощо. Дитина наслідує не лише форми поведінки дорослих своєї статі, а й шкідливі звички, які іноді починає вносити у сюжети ігор.

У дошкільному віці зароджуються і розвиваються від­мінності у спрямованості спілкування хлопчиків і дівча­ток, доброзичливість до дітей своєї статі: хлопчик частіше обирає хлопчиків, а дівчатка — дівчаток. Розвивається ус­відомлення себе як хлопчика або як дівчинки. Граючись, діти часто групуються за ознакою статі. В іграх проявля­ється емоційність дитини, відпрацьовуються варіанти чо­ловічої і жіночої ролі форм поведінки. У рольовій грі хлоп­чик, наслідуючи чоловіків, обирає роль шофера, космо­навта, моряка; дівчинка — лікаря, вихователя, перукаря. Дівчатка швидше і легше пристосовуються до нової ситуа­ції, ніж хлопчики.

Інтереси хлопчиків зосереджені на техніці, іграх-зма-ганнях, у яких можна реалізувати своє прагнення до пере­моги, лідерства. Вони визнають лідерами сильних, сміли­вих та ініціативних однолітків. Водночас дівчатка нада­ють перевагу міжособистісним стосункам з веселими, поступливими ровесницями з м'якою вдачею.

Статева належність дітей також проявляється у виборі іграшок, який відображає розрізнення дитиною специфіки чоловічої і жіночої діяльності: уже на 4-му році життя хлоп­чики вибирають для ігор машини, кубики, інструменти; дів­чатка — ляльки, посуд. У хлопчиків спостерігається біль­ший розвиток технічних навичок, у дівчаток — побутових.

До кінця дошкільного віку діти усвідомлюють незво­ротність статевої належності і починають відповідно буду-

вати свою поведінку. У них виникають своєрідні індивіду­алізовані ставлення до деяких ровесників іншої статі. На­приклад, хлопчик може відчувати радість, хвилювання, побачивши дівчинку. Дорослі повинні уважно ставитись до почуттів дитини, недозволяючи собі іронії або поблаж­ливої зарозумілості. Водночас не слід і заохочувати дитячу закоханість, краще переключити увагу дитини на інші сфери, які можуть зацікавити її. Пізнавальний інтерес до повсякденного життя людей і міжособистісних стосунків чоловіків і жінок відображається у дитячих розмовах про любов, одруження і народження дітей.

Усвідомлення статевої належності виникає в дитини у зв'язку з її загальними пізнавальними інтересами, коли вона починає цікавитися будовою власного тіла та інших людей. Воно включається у структуру образу Я. Дитина, чуючи від дорослих: »ти — хлопчик» або «ти — дівчинка», переосмислює ці найменування у зв'язку зі своїми стате­вими особливостями. її безпосередньо цікавить власне ті­ло, статеві органи, вона ніяковіє при оголенні перед інши­ми людьми. У результаті виховного впливу у неї з'являєть­ся почуття ніяковості, сором'язливості.

Здебільшого сучасні діти рано розрізняють ознаки тіла хлопчика і дівчинки, засвоюють ставлення дорослих до оголеного тіла. Батьки, які ніяковіють під час перевдяган­ня у присутності дитини, передають їй своє почуття ніяко­вості, і навпаки — природна поведінка формує спокійне сприйняття оголеного тіла. Деяких дітей збуджує вид ого­лених батьків, вони проявляють спрямований інтерес до нього. Інтерес до статевих органів також може виявлятися у малюнках, де діти зображують їх.

Однак багато дітей дошкільного віку не знають про фі­зичні відмінності людей, не бачать їх, не сприймають від­мінностей статі, дивлячись на оголену натуру, навіть коли їм пропонують уважно роздивитися її, щоб правильно зоб­разити. Деякі діти, вперше побачивши оголених ляльок, відразу звертають увагу на відмінності в їхньому фізично­му вигляді. Одні з них спокійно сприймають це, інші, со­ромлячись, опускають очі. Чим старші діти, тим сильніше вони переживають почуття сорому внаслідок споглядання оголених ляльок (відвертаються, закривають очі руками, не хочуть малювати запропоновану їм натуру).

Процес статевої самоідентифікації дитини представни­ки наукових шкіл пояснюють по-різному. У тлумаченні ці­єї проблеми домінують такі теорії:

а) теорія ідентифікації. її представники основними вважають психологічні механізми цього процесу, під-

Формування особистості дошкільника

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку

 

креслюють роль емоцій і наслідування, стверджуючи, що дитина несвідомо імітує поведінку представників своєї статі;

б) теорія статевої типізації. Ця теорія ґрунтується на
концепції соціального научіння, пояснює статеву іденти­
фікацію дією підкріплення: батьки та інші люди заохочу­
ють маскулінну поведінку у хлопчиків; дівчатка отриму­
ють позитивне підкріплення фемінної поведінки. Спочат­
ку дитина вчиться розрізняти диференційовані за статтю
зразки поведінки, потім узагальнює цей досвід, перено­
сить на нові ситуації, набуваючи вміння виконувати пра­
вила поведінки відповідно до своєї статі;

в) теорія самокатегоризації. Вона зосереджена на піз­
навальних (когнітивних) аспектах цього процесу: дитина
спочатку засвоює статеву ідентичність, визначаючи себе
як хлопчика або дівчинку, а потім намагається поводити­
ся відповідно до статевої належності.

На етапі раннього дитинства відбувається первинна ідентифікація, починає вибудовуватися статева самоіден-тичність.

Статева самоідентичність (середньолат. identicus — той самий) — усвідомлення своєї належності до статі.

Культура статевої поведінки є результатом впливу сте­реотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За гра­мотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адек­ватне ставлення до статевих відмінностей і ролей, стосун­ків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.

Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей, дотримуватимуться такту, враховуватимуть вік і психоло­гічні особливості кожної дитини. Також ці питання діти обговорюють між собою.

Вихователь повинен знати позицію батьків щодо пи­тань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.

Статеве виховання — засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.

Роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важли­ва. Оскільки від правильності побудови виховного проце­су залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей

чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих від­мінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і най­ближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.

Діяльність і розвиток особистості дошкільника

Дорослі й однолітки впливають на дитину у процесі ді­яльності, у якій вона має різні стосунки, випробовує свої можливості і вміння, оцінює себе, розвивається як особис­тість, набуває навичок взаємодії.

Найважливіше значення для розвитку особистості ди­тини має гра. Виконуючи роль дорослих, відтворюючи їх­ню діяльність і взаємини, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керують­ся дорослі в трудовій і громадській діяльності, спілкуван­ні між собою. Наприклад, виконуючи роль лікаря, дитина намагається відтворити його турботливість і уважність до хворого тощо.

Гра захоплює дітей, примушує їх переживати почуття інших персонажів: співчувати хворим, симпатизувати ді­тям, поважати старших тощо. Інтерес до гри, бажання зіграти певну роль спонукає дітей виконувати неприваб­ливі дії. Вона є способом входження у реальне життя до­рослих. Будь-яке втручання дорослого в гру дитини поз­бавляє її творчої сили, тому дорослим слід допомогти дити­ні створити умови для гри.

Дії і взаємини, які діти розігрують відповідно до ролей, допомагають їм краще зрозуміти мотиви поведінки, вчин­ки і почуття дорослих, але ще не забезпечують їх засвоєн­ня. У процесі взаємин, що розгортаються з приводу гри, під час обговорення її змісту, розподілу ролей, ігрового ма­теріалу тощо діти вчаться враховувати інтереси товариша, співчувати йому, поступатися своїми інтересами, працю­вати заради спільної справи. Часто між ними виникають конфлікти з приводу організації і проведення гри, спричи­нені невмінням узгоджувати свої плани і дії. У таких ви­падках їм повинен допомагати вихователь.

Складність гри, кількість її учасників і узгодженість між їхніми діями формують вимоги до поведінки дітей, їх­ніх взаємин. Тому з ускладненням ігор підвищується і їх значення у розвитку особистості дітей.

У більшості ігор ролі дітей нерівноцінні, серед них є го­ловні (вихователь, лікарь, продавець) і другорядні (няня,

Формування особистості дошкільника

Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини 343

 

дитина, медсестра, покупець). Головні ролі привабливіші для дитини, тому, граючись із ляльками, вона обов'язково виконує головну роль. У кожній групі є діти, які придуму­ють і організовують ігри, розподіляють ролі, підказують іншим потрібні дії. Вони, як правило, виконують головні ролі, хоч можуть і поступитися ними на користь інших ді­тей. Від них залежить і специфіка взаємин між усіма діть­ми у грі. Визнання їх однолітками не викликає жодних сумнівів щодо їхніх слів, дій і не створює конфліктних си­туацій. Іноді можливі прояви незгоди, боротьба за лідерс­тво, з'ясування стосунків з допомогою сили.

Сила і зміст позитивного впливу гри на розвиток осо­бистості дітей залежать від вихователя, який за необхід­ності має підказати дітям її зміст, простежити розподіл ро­лей, узгодженість дій. При цьому важливо, щоб діти пос­тупово переходили до ігор, які потребують тісної взаємодії учасників, уміння враховувати думки один одного. Особ­ливої уваги вихователя потребують лідери дитячих ігор, використання доцільних способів регулювання їхньої по­ведінки щодо інших дітей.

У продуктивних видах діяльності, під час виконання трудових і навчальних завдань формується спрямованість дитини на отримання результату, схваленого дорослими й однолітками. Цим результатом можуть бути малюнок, конструкція, прибране приміщення, скопана грядка, розв'язання арифметичної задачі тощо.

Необхідність досягнення результату привчає дитину планувати свої дії, керувати ними, розвиває її волю, вмін­ня контролювати свою поведінку. На основі результату ді­яльності дитина порівнює свої вміння і старання з уміння­ми і стараннями ровесників. Спочатку таке порівняння ви­користовують дорослі, пізніше, оволодіваючи навичками самооцінки, усвідомлення власних якостей і досягнень, його виконує дитина.

У дошкільників формуються нові мотиви поведінки: виконання, наприклад, навчальних завдань сприяє роз­витку пізнавальних мотивів (допитливість, прагнення піз­нати нове, інтереси до різних галузей діяльності тощо), що створюють умови для розвитку їх загальних і спеціальних здібностей.

Спрямованість на результат діяльності розвиває праце­любність дитини, без якої неможливо досягти успіху. Прагнення до визнання спонукає її до нових досягнень, формує внутрішню налаштованість на певний вид діяль­ності.

6.2. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини у дошкільному віці

Мотиваційна сфера дошкільника розвивається актив­но, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для дошкільного віку.

Формування самосвідомості знаходиться у взає­мозв'язку з розвитком мотиваційної сфери. На основі їх розвитку у дитини з'являється усвідомлення свого соці­ального Я і формування внутрішньої позиції.

Основою мотивів є первинні (природні) і вторинні (на­буті) потреби, які відображаються у формі переживань, по­чуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять, моральних ідеалів, переконань тощо.

Загальна характеристика мотивів поведінки дитини

Одна і та сама діяльність може бути спричинена різ­ними мотивами, які перебувають у певній субординації: одні відіграють провідну роль, інші — другорядну. Спів­відношення їх утворює систему мотивів певного акту по­ведінки.

Мотив розкриває сенс, який мають для людини її дії і вчинки, їх життєве значення. Він має складний індивіду­альних характер.

Мотив (франц. motif, лат. motus — рух) — усвідомлена причина дій і вчинків людини.

Будучи усвідомленим, мотив поведінки дитини є ру­шійною силою у її розвитку.

Під впливом розвитку внутрішньої структури особис­тості, зовнішніх обставин її життєдіяльності мотиви пове­дінки динамічно змінюються.

Мотивація — система мотивів, яка визначає конкретні форми по­ведінки, діяльності людини.

Розкриття причин поведінки, дій і вчинків людини пе­редбачає аналіз сукупності мотивів, якими зумовлено конкретну поведінку. Зрозуміти дитину значно простіше, ніж дорослу людину, оскільки мотиви її вчинків помітні в усьому.

Формування особистості дошкільника

На різних вікових етапах мотивація обумовлюється провідними видами діяльності і соціальною ситуацією роз­витку.

У дошкільному віці, дитина знає і вміє багато, але по­казником сформованості особистості є її внутрішня струк­тура, яку утворюють мотиви поведінки, під впливом яких вона діє, воля та почуття.

Найбільший вплив на поведінку дітей дошкільного ві­ку мають типові для них мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих, прагненням діяти, як вони. Бажання бути схожим на дорослого керує малюком і в рольовій грі. Його часто використовують у вихованні дитини: «Ти ж вели­кий, а великі одягаються самі», «Чоловіки не плачуть».

У поведінці дітей постійно виявляються ігрові мотиви, пов'язані з інтересом до процесу гри, які переплітаються з прагненням діяти, як дорослі. Також ці мотиви забарвлю­ють поведінку дитини, створюють неповторну специфіку дошкільного дитинства. Іноді вони породжують непорозу­міння, коли дитина видає бажане за дійсне: «Ми з татом ка­талися на човні, який перевернувся...». Висловлювання про те, чого не було, не дають підстав вважати хлопчика брехуном, адже він створює уявну ситуацію, у якій з гри фантазія перемістилася у розповідь. Будь-яку справу ди­тина може перетворити на гру: іноді здається, що вона зайнята серйозною справою, а насправді — грається, ство­ривши для себе вигадану ситуацію. Наприклад, під час психологічного дослідження дітям пропонували із зобра­жень чотирьох предметів (людина, лев, кінь і віз) відібра­ти «зайвий». Діти назвали зайвим лева, пояснивши: «Дя­дя запряже коня у віз і поїде, а для чого йому лев? Лев мо­же з'їсти і його, і коня, тому його потрібно відправити в зоопарк».

Важливе значення в поведінці дошкільника мають мо­тиви встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими та дітьми. Кожна дитина потребує доброзич­ливого ставлення оточення. Своїми діями вона намагаєть­ся заслужити їхнього схвалення. Прагнення до позитив­них взаємин з дорослими змушує дитину зважати на їхні думки й оцінки, виконувати встановлені ними правила по­ведінки.

З подорослішанням все більшого значення набуває для дітей ставлення до них однолітків. Наприклад, 3-річна ди­тина, яка прийшла у дошкільний заклад, перші місяці ні­би не помічає інших дітей, не зважає на них у своїй пове­дінці (може забрати стільчик у сусіда, якщо захоче сісти).

Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини 345

Однак із розвитком спільної діяльності, формуванням ди­тячого колективу здобуття позитивної оцінки, симпатії од­нолітків стають дієвим мотивом поведінки дошкільника. Особливо намагаються вони здобути симпатію авторитет­них у групі однолітків або тих, хто подобається їм особис­то. Для вихователя важливо, щоб дитина здобувала виз­нання однолітків своїми особистісними якостями, старан­нями і результатами в ігровій, продуктивній діяльності, а не спекулятивним шляхом.

У дошкільному дитинстві розвиваються мотиви само­любства, самоствердження. Вони проявляються у бажанні виокремитися серед інших, досягти того, щоб її поважали і слухались, звертали на неї увагу, виконували її прохання, що виражає намагання дітей виконувати головні ролі в іг­рах. Прагнення до самоствердження 3—5-річних дітей зас­відчують приписування ними собі позитивних якостей, без особливих переживань щодо відповідності їх дійсності, пе­ребільшення своєї сміливості, сили тощо. Наприклад, на питання, чи сильний він, малюк, не задумуючись, відпові­дає, що може підняти великий камінь.

За певних умов прагнення до самоствердження може спричинити і негативні прояви (вередування, впертість). Вередування подібне до проявів негативізму дітей у період кризи 3-х років, що здебільшого є наслідком неправильно­го ставлення до дитини, закріплення негативних форм вза­ємин з нею. Вдаючись до нього, дитина намагається зверну­ти на себе увагу, довести щось дорослим. Такими зазвичай стають безініціативні діти, які не можуть задовольнити прагнення до самоствердження іншими шляхами, зокрема у спілкуванні з однолітками.

Протягом дошкільного дитинства мотиви поведінки дитини суттєво змінюються. Молодший дошкільник, як і дитина раннього віку, здебільшого діє під впливом ситуа­тивних почуттів і бажань, не усвідомлюючи того, що зму­шує його до певних вчинків. Більш усвідомленою є діяль­ність старшого дошкільника, що виявляється у його здат­ності пояснити, чому вчинив так, а не інакше.

Один і той самий вчинок дітей різного віку має різні причини: 3-річний малюк кидає курям крихти, щоб поди­витися, як вони збігаються і клюють, а 6-річний — щоб до­помогти мамі по господарству.

Про розвиток мотивів поведінки дитини свідчать:

1) перетворення епізодичних, розрізнених (іноді супе­речливих) спонукань на систему відносно послідовних

346 Формування особистості дошкільника

мотивів. Наприклад, 6—7-річні діти, для яких має зна­чення громадська думка, завжди зважатимуть у своїх вчинках на інтереси, оцінки товаришів. Про це дбати­муть навіть діти, які перебувають у групі в ролі лідерів. Послідовність і системність мотивів дошкільника має ще відносний і нестійкий характер, тому його поведінка не­рідко буває несподіваною для вихователя, підпорядкову­ється емоційно сильному спонуканню (образа, велике ба­жання), наслідком чого є порушення добре відомих йому правил;

2) чіткий прояв спонукальної сили різних мотивів. Наприклад, завдання ігрового характеру (знайти схований прапорець) має найбільшу спонукальну силу для молод­ших дошкільників; трудове завдання (зробити ляльки для спектаклю) — для 5—б-річних дітей; інтелектуальні зада­чі (складання прапорця з мозаїки) — для старших до­шкільників.

З усвідомленням себе і свого місця у світі дорослих ти­пи мотивів поведінки дошкільника змінюються якісно: з'являються інші причини, ситуативні бажання перемі­щуються на задній план.

Пізнавальні і змагальні мотиви дошкільника

У період дошкільного дитинства відбувається фор­мування нових видів мотивів, пов'язаних з ускладнен­ням діяльності дітей. Такими є пізнавальні і змагальні мотиви.

Пізнавальні мотиви дитини виявляються у перших дитячих питаннях («щоце?», «аяк?», «длячого?»), однак вони не є свідченням істинно пізнавальних мотивів. Пізні­ше переважає питання «чому?». Часто діти не лише запи­тують, а й намагаються знайти відповіді, використати свій досвід для пояснення незрозумілого, вдаються з цією ме­тою цього до «експерименту» (розривають іграшки, нама­гаючись дізнатись, що у них у середині).

Ці факти часто вважають показником властивої дош­кільникам допитливості. Однак насправді дитячі питання не завжди виражають їхній пізнавальний інтерес, праг­нення отримати нові відомості про навколишній світ. Мо­лоділі і середні дошкільники нерідко у такий спосіб нама­гаються привернути увагу дорослого, закликати його до спілкування, поділитися з ним переживаннями. Це є при-

Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини 347

чиною того, що діти, не дослухавши відповіді на свої запи­тання, перебивають дорослого і ставлять нові.

Поступово під впливом дорослих, які навчають дити­ну, повідомляють їй різноманітну інформацію, доступно та обґрунтовано відповідають на питання, дитина починає все більше цікавитися світом і подіями в ньому, прагне піз­нати нове. Завдяки цьому у неї починають формуватися пізнавальні мотиви, які розвиваються чи не розвиваються у шкільні роки. У дошкільному віці пізнавальні мотиви пов'язані переважно з практичною діяльністю: відомості, які отримує дитина від дорослих, потрібні для використан­ня у грі, малюванні, конструюванні тощо. Тільки такі по­яснення дорослих молодші дошкільники вислуховують. Спроби здогадатися про причини явищ, здійснити «експе­римент» пов'язані з ускладненнями у практичній діяль­ності. І лише у старшому дошкільному віці інтерес до знань стає самостійним мотивом дій дитини, починає спрямовувати її поведінку.

Змагальні мотиви дитини мають своєрідну характе­ристику. З—4-річні діти не порівнюють свої успіхи і невда­чі з успіхами і невдачами інших дітей. Прагнення до са­моствердження і бажання отримати похвалу дорослих во­ни виражають не у спробах зробити щось краще за інших, а в приписуванні собі позитивних якостей, у виконанні дій, які отримують позитивну оцінку дорослого. Так, у експерименті, де молодші дошкільники, яким запропону­вали гратися у дидактичну гру і пояснили, що переможець отримає в нагороду зірочку, вирішили всі дії виконувати разом, а не по черзі, як вимагали умови гри. Вони підказу­вали однолітку, якщо їм була відома відповідь, а по закін­ченні гри кожна дитина вимагала зірочку, незалежно від досягнутого нею результату.

На основі прагнення до самоствердження у старших дошкільників переважає прагнення виграти, бути пер­шим. Майже всі настільні ігри і більшість спортивних пов'язані із змаганням, про що часто свідчить їхня назва («Хто спритніший?», «Хто швидший?», «Хто перший?» тощо). Старші дошкільники керуються змагальними мо­тивами і у діяльності, яка не передбачає змагання, порів­нюючи свої успіхи, люблять похвалитися, переживають невдачі. Підтримуючи змагальність у спортивних іграх, дорослі не повинні стимулювати конкуренцію у всіх видах діяльності. Нездорова конкуренція є джерелом брехні та хвастливості дітей.

348 Формування особистості дошкільники

Розвиток моральних мотивів у дошкільників

Моральні мотиви поведінки виражають ставлення ди­тини до оточуючих. Вони змінюються і розвиваються уп­родовж дошкільного дитинства у зв'язку із засвоєнням ті усвідомленням моральних норм і правил поведінки, розу­мінням значення своїх вчинків для інших людей. Спершу виконання загальноприйнятих правил поведінки є для ма­люка тільки засобом підтримання позитивних взаємин з дорослими, які цього вимагають. Похвала, прихильність, які дошкільники отримують за гарну поведінку, прино­сять їм приємні переживання, зумовлюють сприймання виконання правил, як щось позитивне й обов'язкове. Вони діють відповідно до моральних норм тільки щодо тих до­рослих або дітей, до яких відчувають симпатію. Цим діти керуються, коли діляться іграшками, солодощами з одно­літками. У старшому дошкільному віці моральна поведін­ка поширюється і на людей, які не мають з дитиною безпо­середнього зв'язку. Це зумовлено усвідомленням дітьми суті і значення моральних норм і правил, розумінням їх за­гальнообов'язковості.