Розвиток почуттів у дошкільному віці 5 страница
3) «байдужі дорослі». Несистематично, випадково вони оцінюють дії дитини, що позбавляє її орієнтирів у діяльності і поведінці, породжує недисциплінованість; 4) «справедливі дорослі». Однаково помічаючи успіхи і невдачі, дорослі відповідно оцінюють їх. Діти легко розрізняють, за що їх хвалять, що засуджують. Вони впевнені в собі, що сприяє розвитку адекватної самооцінки. Оцінки дорослого бувають позитивними (спонукають до дій) і негативними (з метою загальмувати або не допустити певні дії). Зловживання підвищеним тоном, суворими безумовними формами вимог і оцінок, постійними нагадуваннями породжують пасивність, сліпу слухняність, низьку ініціативність і несамостійність. Особливо шкодять формуванню особистості завчасні негативні оцінки, оскільки вони виконують функцію песимістичного прогнозу, виражають впевненість у нездатності на добрі, правильні, потрібні, результативні дії. Оцінна діяльність вимагає від дорослого вміння виявляти доброзичливість стосовно дітей, аргументувати свої вимоги, гнучко і вмотивовано використовувати оцінки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх становища серед однолітків. При цьому бажано негативну оцінку пом'якшувати своїми сподіваннями, прогнозуванням позитивної. Досвідчені педагоги спочатку підкреслюють успіхи, потім тактовно і конструктивно вказують на недоліки. За таких умов позитивні оцінки посилюють схвалювані форми поведінки, розширюють ініціативу дитини; негативні — перебудовують діяльність і поведінку, орієнтують на досягнення результату. За відсутності негативної оцінки позитивна втрачає свою виховну силу, оскільки дитина не відчуває її цінності. Велика кількість негативних оцінок за відсутності позитивних породжує невпевненість, страх нового, створює напруження у стосунках з дорослими. Тільки врівноважене поєднання позитивної і негативної оцінок створює сприятливі умови для розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки. Моральне становлення особистості дошкільника 361 6.3. Моральне становлення особистості дошкільника Функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах життя виконує мораль. В основу морального виховання дитини покладений процес передавання моральних норм, правил і принципів поведінки з метою перетворення їх у значущі регулятори її соціальних проявів. Становлення моральної свідомості і способів розв'язання моральних проблем відбувається у реальній діяльності, спілкуванні з оточуючими, поведінці, у яких формуються моральні поняття, почуття, звички тощо. Формування морально зрілої особистості і моральної поведінки має низку передумов. Воно потребує певного рівня розумового розвитку дитини, здатності сприймати, застосовувати і оцінювати норми і вчинки; емоційного розвитку, зокрема здатності співпереживати, співчувати; особистого досвіду свідомих моральних учинків і їх самооцінки; впливу певного соціального середовища, у якому функціонують приклади моральної і неморальної поведінки. У дошкільному віці створюються найсприятливіші умови для морального розвитку дітей. У цей період формуються перші моральні судження й оцінки, моральна поведінка, зростає дієвість моральних уявлень. Дорослі у процесі виховання дитини повинні забезпечити не тільки засвоєння норм, вироблення звичок поведінки, а й позитивне емоційне ставлення до цих норм, формувати внутрішню позицію дошкільника. За твердженнями Ж. Піаже, який вважав, що моральність дитини тісно пов'язана з її інтелектуальністю, у роки дитинства функціонують такі види моральності: а) моральність примусу. Генетично вона є першою, б) моральність співпраці. Вона виникає на основі роз Дослідження Ж. Піаже, як діти розуміють і трактують моральні правила, привели до висновку, що в період від п'яти до дванадцяти років уявлення дитини про справедливість змінюються від морального реалізму (тверде і непорушне розуміння добра і зла, у якому критерієм справедливості є авторитет дорослого) до морального релятивізму (принцип, за яким кожен має рівне право на справедливість і повагу). Формування особистості дошкільника Моральне становлення особистості дошкільника
Дитячі ігри і взаємини у групі ровесників дають цінний матеріал для роздумів про їхню моральність. На стадії морального реалізму діти вірять, що існує лише одне істинне правило для будь-якої гри. Старші дошкільники вважають, що правила можна змінювати або приймати нові за згодою всіх учасників гри. Отже, вони вже не підкоряються сліпо авторитету дорослих, розглядають закони моральності як результат співпраці, узгодженої діяльності і взаємодії ровесників. У цей період діти розмірковують про дії старших і ровесників спершу за їх наслідками, а не за намірами. Це яскраво ілюструють їхні роздуми про поведінку двох хлопчиків, один з яких, допомагаючи матері, ніс на кухню тацю з багатьма склянками і ненароком їх розбив, другий, крадькома дістаючи з шафи тістечко, розбив одну склянку. Молодші дошкільники вважають, що гірше вчинив перший хлопчик, бо він розбив багато склянок; старші — що другий, бо в нього був намір, який вони оцінюють, як негативний. Ж. Піаже вивчав лише один аспект морального розвитку — моральні судження й оцінки, що не вичерпує всіх аспектів морального розвитку особистості. Його ідеї значно розширив і поглибив американський психолог Лоренс Кольберг (1927—1987), який обґрунтував загальну теорію морального розвитку особистості, що охоплює весь її життєвий шлях. Розвиваючи ідею Ж. Піаже, що еволюція моральної свідомості дитини відбувається паралельно з розумовим розвитком, Л. Кольберг вирізнив у цьому процесі три рівні моральної свідомості, кожен з яких охоплює дві стадії. 1. Доморальний рівень моральної свідомості. Його особливість полягає в тому, що дитина слухається дорослого для уникнення покарання. Норми моралі є для неї зовнішнім чинником. Вона виконує встановлені дорослими правила, керуючись егоїстичними спонуканнями. Розглядаючи поняття «добро» і «зло», діти вважають, що людина має підпорядковуватись загальноприйнятим нормам (перша стадія). Згодом дитина починає орієнтуватися на корисні для всіх дії: можна діяти так, щоб задовольнити свої потреби, а інші можуть діяти точно так само, однак все має бути «по-чесному». Для цієї стадії розвитку моралі характерна орієнтація на заохочення, похвалу або будь-яку іншу винагороду (друга стадія). 2. Рівень конвенційної (лат. conventio — договір, угода) моралі. Дитина намагається бути доброю і слухняною, робить усе, щоб заслужити схвалення значущих інших, соромиться осуду. У своїй поведінці намагається виправ- дати очікування дорослих. Характерним для цієї стадії є дії відповідно до стереотипу, якого дотримується більшість. Великого значення набувають для дитини наміри, які спрямовують її поведінку (третя стадія). На четвертій стадії головною є соціальна точка зору. Дитина турбується про громадський порядок, дотримується відповідних настанов, підтримує і виправдовує його, керується настановою, згідно з якою добре те, що відповідає прийнятим правилам, орієнтується на авторитет. 3. Рівень автономної моралі. Прийняття моральних рішень дитина переносить усередину особистості. На п'ятій стадії вона усвідомлює відносність і умовність моральних правил, вимагає їх логічного обґрунтування. її вчинки обумовлюються не зовнішнім тиском, авторитетом, а власною совістю, визнанням вищого закону, який відповідає інтересам особистості. На шостій стадії формуються стійкі моральні принципи, дотримання яких забезпечується власною совістю, незалежно від зовнішніх обставин. Особистість орієнтується на загальнолюдські етичні принципи. В останніх своїх працях Л. Кольберг стверджував про існування сьомої стадії морального розвитку особистості, коли вона виводить моральні цінності із філософських постулатів. Цієї стадії, на його думку, досягає небагато людей. За словами психолога, всі дошкільники і 70% 7-річних дітей перебувають на доморальному рівні розвитку моральної свідомості. Це притаманне і 30% 10-річних дітей, 10% — дітей 13—16-ти років. Розвиток вищого рівня моральної свідомості пов'язаний з розвитком інтелекту: усвідомлені моральні принципи не можуть сформуватися раніше підліткового віку, не спираючись на логічне мислення. Досягнення індивідом певного рівня інтелектуального розвитку не гарантує відповідного рівня свідомості. Навіть інтелектуально розвинені дорослі люди можуть не мати автономної моралі. Спілкування з ровесниками сприяє моральному розвитку дитини. Діти отримують моральний досвід, обговорюючи правила гри та інші питання спільної діяльності, дізнаються, що група людей може сформувати і змінити їх, вчаться зважати на точку зору іншого. У цих міркуваннях Л. Кольберг відступає від поширеної у західній психології думки, за якою діти пізнають моральні цінності завдяки наслідуванню зразків поведінки дорослих. Не заперечуючи цього твердження, він доводив, що ровесники допомагають дитині оцінити і витлумачити на своєму рівні розуміння отриману від дорослих інформацію. Формування особистості дошкільника Моральне становлення особистості дошкільника
Такого погляду дотримувався російський педагог і психолог Петро Каптєрев (1849—1922), за словами якого, «дитя, яке росте без товаришів — дитя відокремлене, поставлене в дуже несприятливі умови для розвитку почуття суспільності». Моральне здоров'я дитячої душі вітчизняний психолог Василь Зеньківський (1881 —1962) вважав найважливішим і найглибшим фактором духовного розвитку дошкільника. Головна моральна сила дитинства, за його словами, закладена у моральній чистоті, щирості, простодушності і цілісності його духу. Великого значення в моральному розвитку дитини він надавав іграм, у які діти вносять таку саму моральну установку, що і в реальну активність. Вони відіграють велику роль у розвитку моральної свідомості, адже відкривають дитині сферу можливого і бажаного на противагу реальному. У грі малюк налаштований на добро, на ідеали, тобто рухається шляхом морального розвитку. Проблеми морального розвитку дитини розглядала у своїх працях російський психолог Ганна Люблінська (1903—1983), за твердженням якої, система моральних стосунків формується протягом усього життя, а започатковується тоді, коли дитина вступає у різні за змістом та організацією форми спілкування з дорослими і ровесниками. На кожному етапі морального розвитку ставлення дитини є цілісним утворенням, поєднанням знань, почуттів, переживань і практичного досвіду. Тому моральна позиція дитини не може формуватися «поелементно». На кожному етапі розвитку необхідне органічне узгодження набутих дитиною знань, почуттів, що вона переживає, і практичних дій. Лише за таких умов може вирости морально вихована особистість, у якої слова не будуть розходитися з ділом. Моральна позиція, обумовлюючи поведінку дитини, створює умови для формування інших якостей особистості: працелюбності, уважного ставлення до людей, вимогливості до себе і до інших, принциповості. Прояви цих якостей особистості значною мірою залежать від особливостей вищої нервової діяльності, умов виховання (спосіб життя дитини і її найближчого оточення, взаємини між нею та іншими людьми). Умови морального розвитку особистості дитини Дошкільний вік є найсприятливішим періодом для морального розвитку дітей. Уже в ранньому дитинстві дитина засвоює багато предметних дій, вивчає способи вико- ристання предметів. Це формує її як носія суспільного способу виконання дій, зразка, з яким потрібно себе порівнювати. Вона пильно приглядається до світу дорослих, починає виокремлювати в ньому взаємини між людьми, відкриває закони (норми поведінки), за якими відбувається їх взаємодія. Намагаючись стати дорослим, дошкільник підпорядковує свої дії суспільним нормам і правилам поведінки. Моральний розвиток — рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованість моральних почуттів і моральної поведінки. Засвоєння нормативів поведінки має першочергове значення для розвитку особистості дитини як соціальної істоти. У дошкільному дитинстві вона через спілкування з дорослими, однолітками і дітьми іншого віку засвоює соціальні норми і правила поведінки: поступово починає розуміти й усвідомлювати їх значення; у спілкуванні з іншими людьми виробляє звички поведінки; проймається певним емоційним ставленням до норм поведінки. У сюжетно-рольових іграх дошкільник моделює способи поведінки, дії, взаємини дорослих. Його все більше цікавлять стосунки між людьми і сенс їхньої праці. Виконуючи ролі, дитина вчиться діяти відповідно до прийнятих у суспільстві моральних норм. Моральні норми — суспільно вироблені правила поведінки, якими керуються люди у своєму житті і вчинках. У сфері моральних понять, суджень, уявлень діти оволодівають різноманітними сторонами суспільної моральної свідомості, насамперед розумінням моральних вимог, критеріїв моральної оцінки. Вони вчаться добровільно дотримуватися норм моралі, навіть коли її порушення пов'язане з особистою вигодою, і впевнені у безкарності. Оволодівши моральною поведінкою, мають змогу зробити правильний моральний вибір не на словах, а в дії. У сфері їх морально-ціннісних переживань виникають морально цінні і морально схвалені ставлення до інших людей. Так формуються гуманістичні, альтруїстські почуття і ставлення: увага до потреб та інтересів інших, співпереживання чужим бідам і радощам, відчуття вини через порушення норм. Усі моральні норми закріплюють соціальний спосіб поведінки, констатують, що можна, а чого не можна робити («Не можна обманювати дорослих», «Маленьких не можна кривдити» тощо). Свідченням сформованості розуміння Формування особистості дошкільника Моральне становлення особистості дошкільника
моральної норми є пояснення дитини, чому її необхідно дотримуватися. Чим молодша дитина, тим частіше вона пояснює необхідність виконання норми, посилаючись на можливі наслідки для себе або на вимоги дорослих, наприклад: «Потрібно говорити правду, а то дізнаються і покарають», «Потрібно ділитися іграшками. Потім хтось поділиться з тобою». Старші дошкільники вже розуміють суспільну суть моральної норми, усвідомлюють її об'єктивну необхідність для регулювання взаємин між людьми. Для них важливе значення мають інтереси, бажання інших людей. У своєму мовленні вони вживають слова, що позначають моральні якості та їх антиподи (добрий, забіяка, жадібний, чесний, ябеда та ін.). Дошкільник, спостерігаючи наслідки дотримання або порушення норми, легше розуміє її зміст і застосовує до себе. Чим конкретніша норма ближча до його досвіду, тим легше її усвідомити. Дитина не лише розуміє її, а й відносить до певної категорії («добре» — «погано»), прагне дати оцінку. У старілому дошкільному віці розвиток моральних оцінок пов'язаний з оцінюванням дорослими вчинків дітей. Вони легше розуміють і оцінюють якості, які частіше оцінює дорослий. Старший дошкільник може зініціювати розмову з батьками і вихователями про те, що «добре», а що «погано». У них виникають еталони-зразки, які містять узагальнені уявлення про позитивну або негативну поведінку в життєвих ситуаціях. Дошкільник співвідносить свою поведінку з поведінкою конкретних дорослих, а також із узагальненими уявленнями. Тобто зовнішній зразок поведінки дорослого переходить у внутрішній план дошкільника, розширює можливості його морального розвитку, який залежить також від її здатності співвідносити свої дії з моральними еталонами. Моральний еталон — зразок високоморальної особистості, наділеної доброчесністю, благородством тощо. У дошкільному віці оцінка дорослого найвідчутніше впливає на поведінку дитини, оскільки він є зразком, еталоном, з яким вона порівнює себе і свої дії. За допомогою позитивної оцінки дорослий фіксує правильний спосіб поведінки, негативної — руйнує помилковий. Вплив оцінки на моральний розвиток малюка залежить від уміння педагога використати його педагогічний потенціал. Для цього дитина повинна відповідати таким вимогам: — об'єктивність і тактовність. У вчинку спочатку виокремлюють позитивні сторони, про негативні говорять ні- би мимохіть, але так, щоб дитина зрозуміла, чим незадово-лений дорослий. Оцінювати потрібно не дитину, а її вчинок. До санкцій слід вдаватися у виняткових випадках, показуючи, як потрібно діяти; — орієнтованість на поведінку дитини. Не варто порівнювати її з іншими дітьми, щоб не принижувати, не руйнувати спільної діяльності; — диференційованість. Загальні оцінки нічого не дають для розвитку особистості. Потрібно, щоб дитина знала, які саме дії, вчинки оцінюють дорослі. Внаслідок цього вона повторюватиме певні дії, щоб знову заслужити позитивну оцінку, і уникатиме тих, що викликають осуд; — систематичність, послідовність; — поєднання вербальних і невербальних способів впливу. дій є внутрішнє благополуччя дитини, від усвідомлення ідентичності своїх вчинків позитивній моделі або дискомфорт — негативній. Несхвалення негативної моделі організовує волю дитини, стимулює її до прагнення відповідати своїми вчинками позитивній. Для ефективного формування позитивних особистіс-них якостей шляхом співвіднесення вчинків дитини з моральними еталонами потрібно, щоб дорослі спілкувалися з нею довірливо, доброзичливо, виражали впевненість у тому, що вона не може не відповідати позитивній моделі. Бачення дорослим майбутньої поведінки дошкільника відповідною позитивному еталону сприяє його повноцінному моральному розвитку. Розвиток моральної поведінки у дошкільному віці Повсякденне життя дошкільника проходить відповідно до його моральних уявлень. Керуючись ними, він виконує моральні дії, вирішує конфлікти, виявляє емоційну спрямованість на оточуючих. Однак навіть добре засвоєні моральні норми не відразу визначають його поведінку. Спочатку він виконує їх на вимогу дорослого або в його присутності і легко порушує за інших обставин, не зауважуючи цього. Негативно оцінюючи подібну поведінку, дитина вважає, що конкретна негативна оцінка її не стосується. Засвоївши норму, малюк насамперед починає контролювати поведінку однолітка, правильно оцінює виконання моральних норм товаришами і помиляється щодо себе. Ба- Формування особистості дошкільника Моральне становлення особистості дошкільника
жаючи переконатися, що правильно засвоїв моральну норму, звертається до дорослих зі «скаргами-заявами» з приводу порушення їх кимось із дітей. Оцінюючи поведінку однолітка, порівнюючи себе з ним, прислухаючись до оцінок своїх учинків дорослими і товаришами, дитина наближається до адекватної самооцінки. Старші дошкільники все частіше виявляють не прагматичну поведінку, коли моральний учинок пов'язаний з вигодою для себе, а безкорисливу, яка не залежить від зовнішнього контролю, мотивом якої є моральна самооцінка. Тобто вони переходять від стихійної моральності до свідомої, коли моральна норма починає регулювати взаємини між людьми; розуміють, що дотримання норми є передумовою успішної колективної діяльності. Це позбавляє необхідності зовнішнього контролю за дотриманням ними моральних норм. їхня поведінка стає моральною навіть за відсутності дорослого, коли дитина, впевнена у безкарності свого вчинку і не бачить вигоди для себе. Отже, головне у моральному розвитку — створити умови, за яких норма моралі почне регулювати поведінку дитини, тобто встановити зв'язок між її моральною свідомістю і моральною поведінкою. За таких умов норма стає мотивом поведінки, дитина дотримується її, тому що не може чинити інакше. Взаємозв'язок моральної свідомості і поведінки встановлюється внаслідок вправляння дитини у моральних учинках, коли у ситуації морального вибору вона сама вирішує, як діяти: піти на прогулянку чи допомогти дорослому; з'їсти цукерку самій чи віднести мамі; погратися з новою іграшкою або дати її молодшому. Роблячи вибір на користь дотримання норми, переборюючи миттєві бажання і поступаючись власними інтересами на користь іншого, дитина отримує задоволення від того, що вчинила правильно. Поступово така поведінка стає звичною, і виникає потреба дотримуватись норми. У ситуації морального вибору діти усіх вікових груп, як правило, виявляють такі типи моральної поведінки: 1) дисциплінований тип поведінки. Діти цього типу поведінки діють відповідно до інструкції дорослого. З—4-річ-ні починають уникати ситуацій, які провокують порушення інструкції. Діти 5-ти — 7-ми років уже вміють свідомо стримувати себе. Якщо малюки дотримуються інструкції здебільшого через боязнь осуду або бути такими, як дорослі, то дисциплінованість старших дошкільників зумовлена усвідомленням необхідності дотримання правил поведінки;
2) недисциплінований правдивий тип поведінки. У молодшому дошкільному віці переважає істинно-імпульсивна поведінка (діти, порушивши інструкцію дорослого, легко визнають це). Діти середнього і старшого дошкільного віку, порушивши інструкцію, частіше переживають емоційні труднощі: вони занепокоєні (навіть наодинці з собою), схвильовані. У розмові з дорослим стурбовано зізнаються, що порушили вимогу. З часом діти, яким притаманний такий тип поведінки, переходять на позиції дисциплінованого правдивого або недисциплінованого неправдивого типів; 3) недисциплінований неправдивий тип поведінки. Найяскравіше він проявляється у 5—6 років. У розвитку моральної поведінки дитини приклад дорослого відіграє найважливішу роль. Завдяки позитивному прикладу батьків малюк легко і ненав'язливо вчиться жити відповідно до моральних норм суспільства. Норма, яка декларується, але не дотримується дорослим, ніколи не впливатиме на поведінку дитини. Гірше того, дитина зрозуміє, що моральні норми можна безкарно порушувати, не відчуваючи вини. Причини негативних особистісних утворень у дошкільників Порушення дошкільником моральних норм може бути свідомим і несвідомим. Під час несвідомого порушення дитина діє під впливом ситуативних бажань. Така поведінка є її віковою особливістю, що свідчить про несформованість механізмів моральної поведінки, а також про те, що норма ще не стала її внутрішньою психологічною інстанцією, а є лише зовнішньою вимогою. Дитина, опиняючись під владою миттєвих бажань, вдається до негативних вчинків, не замислюючись про наслідки. Свідоме порушення моральної норми означає, що малюк розуміє суперечність між своєю поведінкою і соціально схваленим зразком. Однак вдається до пустощів, скоює проступки. Між пустощами і проступками існує суттєва різниця. Пустощі характеризуються доброзичливим ставленням до людей, під час них дитина виявляє свою активність, ініціативність, винахідливість, позитивні емоції, безкорисливість. У ранньому віці пустощі є самоціллю, джерелом бурхливих позитивних емоцій. У них сюжет використовується як фон, своєрідне виправдання дій і їх наслідків. Так Формування особистості дошкільника Моральне становлення особистості дошкільника
триває приблизно до 5-ти років. Пізніше мотивом пустощів стає питання: «Що станеться, якщо ... відкрити кран і закрити пальцем струмінь води?». їх джерелом є пізнавальне ставлення до предметів і явищ, прагнення досліджувати їх. До таких пустощів найчастіше вдаються активні, ініціативні, допитливі діти. Нерідко пустощі, мотивовані питанням «Що я можу?», межують із бешкетуванням. їх джерелом є розвиток самостійності. Відбуваються вони за такою схемою: дитина порушує правила і чекає реакції дорослого. Так вона перевіряє свою силу, стверджує своє Я, намагається окреслити межі дозволеного. Проступок — вчинок, що порушує норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина. Здебільшого вони виникають через невміле, але дуже сильне прагнення захистити своє Я від переживань та образ. Спричиняють проступки часті покарання, немотивовані заборони, окрики, образливі прізвиська, насмішки, недостатність любові і спілкування з дорослими й однолітками, відчуття покинутості і непотрібності. Вони є наслідком неможливості дитини позитивно самостверджуватися через неправильне ставлення до неї дорослого. Проступки, які повторюються, закріплюються і перетворюються на звичку, формують негативні риси характеру. Найпоширенішим проступком дитини є брехня — навмисне викривлення істини. Вона завжди має корисливу мету і цим відрізняється від фантазії. Спричинюють її страх перед покаранням, негативний приклад дорослого. Діти вдаються до неї, коли починають розуміти необхідність виконання певних правил, а тому опиняються в ситуаціях подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорослих, дитина, яка порушила правило, знаходить вихід у брехні, що може бути також наслідком недостатньо розвиненої вольової сфери дитини, нездатності знайти в собі сили для досягнення результату. На практиці боротьба з брехнею часто зводиться до звинувачень дорослими дитини: «Ти брехун!». Однак грубе звинувачення у брехні як засобу домагань на визнання не матиме позитивного результату. Краще, якщо дорослий, виявивши довіру до дитини, висловить упевненість, що вона ніколи не принижуватиме себе брехнею. Отже, у вихованні дитини необхідно правильно спрямовувати розвиток потреби у визнанні. Брехня починає розвиватися, коли в дитини не сформувалася потреба у ставленні до інших людей на засадах правди, коли чесність не стала якістю, яка підвищує значущість дитини в очах інших людей. У дошкільному віці при реалізації домагань на головну роль у грі, на перемогу у спортивних змаганнях та інших ситуаціях у дітей може проявитися заздрість — почуття роздратування, досади, викликане перевагою, вищістю, добробутом іншого. У дошкільників вона з'являється у зв'язку з домінуванням зовнішніх (ієрархічних) стосунків («хто головніший»). Заздрісній дитині важко співпереживати, радіти успіхам. Щоб зашкодити іншим у цьому, вона може навіть вдатися до своєрідних символічних дій. Гіперактивні діти часто проявляють забіякуватість, оскільки не знаходять іншого застосування своєї енергії, не вміють спілкуватися, встановлювати позитивні стосунки з ровесниками. Така їх поведінка нерідко поширюється не лише на «кривдників», а й на маленьких, слабких, беззахисних. Вони знаходять задоволення в тому, що їх бояться. Відчуття сили спричинює ще більшу забіякуватість, ускладнюючи стосунки. Вона може бути породженням культу сили в сім'ї, неправильної позиції дорослих («Дай здачі!», «Поважають тільки сильних» тощо). Цими проявами перелік негативних особистісних утворень у дошкільників не вичерпується. Усі вони є наслідком незнання особливостей внутрішнього світу дитини, неправильної взаємодії з ними дорослих, неграмотних, неефективних педагогічних впливів. Емоційне благополуччя дитини у групі На моральному розвитку особистості дитини суттєво позначається її становище у групі однолітків. Від нього залежить її самооцінка, ефективність засвоєння норм між-особистісних стосунків у колективі. Залежно від характеру цих стосунків розрізняють такі типи особистостей: 1) «зірки». Такими дітьми захоплюються через їхню красу, чарівність, уміння швидко і точно оцінювати ситуацію, брати на себе відповідальність тощо. Однак вони можуть пройнятися надмірною самовпевненістю, зазнайством; 2) «зневажені». У ставленні до себе вони часто відчувають незацікавленість або зневажливу поблажливість ровесників, їх залучають до гри на посередні ролі. З багатьох Формування особистості дошкільника Темперамент і характер дитини дошкільного віку
причин у таких дітей накопичується образа, готовність повстати проти нав'язливих умов життя у групі. Нерідко вони шукають можливості для встановлення стосунків із «зіркою», вдаючись до підлещування, беззаперечного підкорення та ін.; 3) «ізольовані». Такі діти переживають «емоційний голод» у спілкуванні з однолітками, загострено сприймають життєві реалії, надто емоційно виражають своє ставлення до ровесників: можуть обожнювати когось із групи за реальні або ними вигадані якості чи ненавидіти за зневагу до своєї персони. «Ізольованими» стають з багатьох причин. Хтось часто хворіє, рідко ходить у дошкільний заклад, і діти не встигають звикнути до нього, та і сам він нікого не знає. До іншого таке ставлення виникає через фізичні вади, риси характеру, манери поведінки. Іноді подібне трапляється з дітьми, які раніше не відвідували дошкільного закладу, не мають навичок спілкування у групі, ігрових умінь. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|