Главная | Обратная связь

Розвиток почуттів у дошкільному віці 7 страница

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфе­ра. Підвищена чутливість допомагає їм помічати наймен­ші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгуку­ватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд філь­мів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осто-

 

:mb

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

ронь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропо­зиції інших включитися у спілкування. Оптимальною си­туацією для них є домашня обстановка в оточенні небага­тьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взає­мин тощо.

Через підвищену чутливість і вразливість вони потре­бують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навію­ваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізува­тися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситу­ацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відпо­відних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотіти­муть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних ду­мок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідом­ленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприй­няттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здіб­ностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити по­требу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, ми­лосердя тощо.

Прояв властивостей темпераменту

у навчально-виховній роботі з дошкільниками

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індиві­дуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дошкільників негативних рис: у сангвініка — розпороше­ності інтересів; у флегматика — безініціативності, байду­жості, лінощів, млявості, апатії; у холерика — нестрима­ності, різкості, імпульсивності; у меланхоліка — сором'яз­ливості, замкнутості, невпевненості, образливості.

Вихователь зобов'язаний спрямовувати діяльність ді­тей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі упо­добання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити по­чату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчи-

13 Дитяча психологія

Формування особистості дошкільника

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

 

ти бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ни­ми, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

У вихованні дітей-флегматиків головне — формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати най­менші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість по­чуттів — на слабкість.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні спра­ви, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи ос­мислювати їх. Важливо обережно застовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і ді­яльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не об­ражаючи самолюбства.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню враз­ливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це мо­же стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати актив­ність, уміння переборювати несміливість, труднощі, під­тримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи ді­тей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго викону­ють режимні процеси, затримують інших, неохоче беруть­ся за нову справу, важко включаються в рухливі ігри і фі­зичні вправи, постійно порушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентро-ваність не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а то­му, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових про­цесів, зміцнити нервову систему.

Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різні вимоги і вказівки — дезорга-нізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.

Підвищена рухливість дітей також обумовлена особли­вістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу і пе-

дагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нерво­ву систему дитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.

Рівне і спокійне спілкування з рухливими дітьми, уникнення заборон, аргументовані вимоги обов'язково виконати розпочату справу, використання короткочасних з поступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими справами підвищують посидю­чість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажано пропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змо­гу застосувати свою рухливість і жвавість (спортивні ігри, вправи). При цьому слід регулювати навантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудоміс­ткий, однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.

Уміння бачити у психологічних проявах, поведінці ди­тини те, що обумовлене типом нервової діяльності, її ві­ком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого, до­помагає вихователю раціонально застосовувати індивіду­альний підхід у своїй педагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідно використа­ти у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими є ранній і молодший дошкільний вік, коли нервова система перебуває у процесі становлення, інтенсивно розвиваються основні властивості нервових процесів. Спостереження в ранньому віці за руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей дає змогу більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової сис­теми (сили — слабкості, рухливості — інертності, врівно­важеності — неврівноваженості, інтроверсії — екстравер­сії, емоційності, тривожності та інших властивостей).

Для ефективного виховання дітей потрібно враховува­ти їхні властивості темпераменту та вікові особливості і дотримуватися таких вимог:

1) забезпечення умов для нормального розвитку дити­ни. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щоб довкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажано позбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічну інформацію можна отри­мати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібно обережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, ор­ганізму малюка до середовища;

388 Формування особистості дошкільника

2) формування у дитини рис характеру, що нівелюють
негативні особливості її темпераменту. Риси характеру ви­
являються при зміні умов життя і діяльності дитини, у ре­
зультаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними ви­
могами при цьому є поступливість, послідовність, вмоти­
воване пришвидшення або уповільнення темпу діяльності.
Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогіч-
ного маневру. Прагнення педагога до негайної результа­
тивності своїх виховних дій може призвести до зміцнення
негативних особливостей темпераменту, порушення довір­
ливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхо-
ліки на постійні вимоги пришвидшити дії уповільнюють
або взагалі припиняють їх. У цій ситуації їх потрібно пере­
конати, що головне не повільність або швидкість дій, а
якість результатів;

3) посилення позитивних і послаблення негативних
проявів у поведінці дитини. Наприклад, підвищена три­
вожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю до
подразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутли­
вість. Однак рівень тривожності відіграє особливу роль у
структурі емоційності. Вона може стимулювати актив­
ність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує
ефективність роботи. Від тривожності не можна звільни­
тися. Сором'язливість, невпевненість, емоційна скутість
успішно долаються внаслідок формування навичок діяль­
ності, переживання ситуацій успіху.

Вихователь може впливати на певні властивості темпе­раменту дітей у знайомих і цікавих для них видах діяльнос­ті. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адапта­ції дитини до школи, однак він може забезпечити очікува­ний результат під час її спілкування з однолітками.

Продуктивною є тактика побудови навчально-виховно­го процесу на основі індивідуального стилю діяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і ви­конавчої частин: одні діти відразу приступають до вико­нання завдання, інші перед тим довго його обмірковують; дії одних — стереотипні, інших — різноманітні; одні пра­цюють аритмічно, інші — розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворити засвоєний матеріал, вона зро­бить це через 20—60 хв. Не знаючи цього, педагог може по­милково висловити припущення про незасвоєння нею ма­теріалу. Якщо не дати дитині змоги через деякий час від­новити цей матеріал, він забувається.

Дорослим важливо враховувати індивідуальні психо­логічні особливості саморегуляції діяльності і поведінки

 

Темперамент і характер дитини дошкільного віку

дітей. Одні дошкільники прагнуть нових вражень, які по­силюють стимуляцію, інші — уникають їх; люблять му­зичні іграшки або відмовляються від них; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокій­ним. Завдання вихователя — об'єктивно оцінити рівень саморегуляції дитини, виокремити її позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяє усвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегу­ляції, допомагає сформувати довільну саморегуляцію, а завдяки їй — переборювати недоліки, розвивати позитив­ні властивості свого темпераменту.

Невміння враховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок у вихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливості темпе­раменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Голов­ним у цій роботі є поступовий перехід від пристосування індивідуально-типологічних особливостей до формування саморегуляції дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.

Характер дитини

Індивідуальна своєрідність дитини виявляється як у її темпераменті, так і в характері, що включає в себе погля­ди, інтереси, думки дитини, їх зміст (те, чим керується во­на, як ставиться до себе). Зміст поведінки найбільше ха­рактеризує людину, адже кожна особистість має свій пси­хічний склад, манеру поведінки, спосіб дій і характер, який формується протягом усього її життя, змінюється, розвивається залежно від оточення і виховання.

Характер (грец. charakter — ознака, прикмета) — індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Риси характеру свідчать про шляхи, якими людина до­сягає певних цілей, тобто про специфічну психологічну стратегію її поведінки. У дорослої людини поведінка є складним поєднанням вищої нервової діяльності і життє­вого досвіду. Цим зумовлений вплив типу нервової систе­ми на вироблення характеру дитини. Психологи стверджу­ють, що темперамент і характер особистості є нерозривною єдністю, що обумовлює її властивості. Однак темперамент (тип нервової системи) має вроджену основу, а характер

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

 

формується упродовж життєдіяльності. Він охоплює бага­то компонентів, що постають як єдине ціле, тому жодну притаманну дитині (дорослій людині) рису не можна роз­глядати відокремлено від інших якостей її характеру. Ха­рактер визначається сукупністю всіх рис, які виявляються в діях і вчинках (як діє людина за різних умов, як досягає своєї мети, якими є її прагнення).

Основними компонентами характеру є: життєва спря­мованість (потреби, інтереси, переконання); розумові якості (спостережливість, розважливість, гнучкість розу­му), емоційні (зміст і спрямованість почуттів), вольові (ви­разність, постійність, твердість, здатність долати трудно­щі, рішучість, сміливість, наполегливість, цілеспрямова­ність); звички (майже автоматизовані способи діяння). Усі вони взаємопов'язані, час від часу певний компонент домі­нує у поведінці. їх поєднання має індивідуальні особливос­ті. Навіть в однієї людини залежно від конкретних умов життя проявляються різні риси характеру. У дошкільному закладі вона може виявляти належний рівень культури спілкування, уміло налагоджувати дружні стосунки, не конфліктувати, а вдома демонструвати протилежний спо­сіб поведінки. Подібні прояви можуть стосуватися різних аспектів її життєдіяльності.

У двох однакових за характером людей неможлива од­накова поведінка, адже з моменту народження вони опиня­ються під різним впливом (сімейні умови, спосіб вихован­ня, спілкування з родичами, дитячий колектив, довкілля тощо). Все це формує індивідуальні особливості нахилів, інтересів, почуттів, розуму, волі, характеру загалом.

Головну роль у формуванні і розвитку характеру дити­ни відіграє спілкування з людьми, які її оточують. Перші зачатки та форми поведінки формуються на основі меха­нізму наслідування (дитина наслідує своїх близьких), а та­кож шляхом научіння через емоційне підкріплення.

Сензитивним періодом для становлення характеру вва­жають вік від двох-трьох до дев'яти-десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації як у процесі спілкування з доролими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для зовнішніх впливів, наслідують всіх і в усьому. Дорослі мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчин­ків і дій, що створює сприятливі умови для засвоєння та закріплення необхідних форм поведінки.

Важливим для формування характеру дошкільника є стиль спілкування дорослих один з одним та з самим ма-

люком. У першу чергу це стосується спілкування батьків, особливо матері, з дитиною. Те, як вони поводяться з нею, згодом стане способом її поводження зі своїми дітьми, ко­ли вона стане дорослою і буде мати власну сім'ю.

Спочатку в характері формуються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості — егоїзм, черствість, байдужість до людей.

У дошкільному віці закладаються основи рис характе­ру, які стосуються праці — працелюбство, акуратність, від­повідальність, наполегливість. Оскільки в цей період про­відною діяльністю є сюжетно-рольова гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички. Крім цьо­го, має значення і виконання дитиною доступних видів праці, що повинно стимулюватися та заохочуватися дорос­лими. Як правило, у характері закріплюються ті риси, які постійно одержують позитивну оцінку.

Формування характеру залежить від активності дити­ни в життєдіяльності. Процес цей починається в ранньому віці, коли вона мимоволі наслідує від дорослих певні спо­соби поведінки, дій, ставлення до людей, усвідомлює свої можливості, оволодіває рухами, вчиться керувати собою, її організатором, керівником, партнером має бути близька людина, від якої залежить формування основних якостей поведінки, характеру дитини. Важливо, щоб вони своєчас­но зосереджували свою увагу на розвитку конкретних якостей характеру з урахуванням новоутворень дитячої психіки. При цьому слід пам'ятати, що поведінка дитини-дошкільника опосередкована образом близьких дорослих, який орієнтує її дії і вчинки, є основою всіх новоутворень, обумовлює утворення механізмів особистісної поведінки, здатності регулювати її. Залежно від конкретних умов ви­ховання і взаємин з близькими дорослими провідну роль у цьому процесі можуть відігравати різні мотиви (безпосе­редній інтерес до діяльності, її змісту, значущості, често­любність, амбіції тощо). Цим обумовлені різноманітні ін­дивідуальні особистісні якості дитини.

6.5. Розвиток здібностей у дошкільному віці

Цілеспрямований розвиток здібностей є найбільш складною і суперечливою проблемою формування знань, умінь і навичок як основних складових, що визначають

Формування особистості дошкільника

готовність дитини до діяльності й усвідомленої поведін­ки. Прагнення розв'язати її зумовлене постійно зростаю­чою потребою суспільства удосконалювати умови підго­товки дитини до трудової діяльності та спілкування як провідних форм її взаємодії із соціальним і природним се­редовищем.

Здібності — індивідуально-психологічні якості особистості, що пе­редбачають і забезпечують успішність виконання нею діяльності.

Сферою їх вияву є галузі практичної, наукової і мис­тецької діяльності. Здібності за інших рівних умов полег­шують засвоєння знань, формування умінь і навичок, які призводять до подальшого їх розвитку. До здібностей на­лежать не усі психологічні властивості, а тільки ті, які від­різняють одну людину від іншої.

Процес реалізації здібностей передбачає вияв дитиною активності, зумовленої як характером та цілями тієї чи ін­шої діяльності, так і її мотивацією, схильностями та інте­ресами.

Часто здібності вважають вродженими, однак науко­вий аналіз показує, що вродженими можуть бути лише за­датки, а здібності є результатом їх розвитку.

Задатки — генетично закріплені анатомо-фізіологічні особливос­ті мозку і нервової системи.

До них належать передусім будова головного мозку, ор­ганів чуття, властивості нервової системи, якими організм наділено від народження. Анатомо-фізіологічною основою задатків є будова і функції вищої нервової системи, такі властивості процесів, як сила, врівноваженість і рухли­вість. Слабкість нервової системи є підґрунтям високої сенсорної чутливості, що позитивно позначається на роз­витку багатьох здібностей. Проте задатки є потенціями розвитку здібностей, а визначальним чинником їх форму­вання виступають умови життя та особливості набуття со­ціального досвіду. У діяльності дитини здібності не лише виявляються, а й під керівництвом дорослого формуються та розвиваються.

Задатки є лише можливостями та передумовами роз­витку здібностей, хоча не гарантують їх появу і розвиток. Жодна дитина, якими б задатками і здібностями вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музи­кантом чи художником, якщо не буде цілеспрямовано, старанно і наполегливо займатись відповідною діяльністю. Задатки є багатозначними. На основі одних і тих же задат-

Розвиток здібностей у дошкільному віці

ків можуть розвиватися неоднакові здібності, залежно від характеру та вимог діяльності, якою займається дитина, а також від умов життя та виховання.

Здібності мають якісну та кількісну характеристику. Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони виступають. За якістю здібності класифікують на математичні, технічні, худож­ні, літературні, музичні, організаторські, спортивні тощо.

Здібності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні, такі, як спостережливість, хороша пам'ять, творча уява, є важливими для багатьох видів діяльності. Спеціальні ж відіграють важливу роль лише у конкретних видах діяльності — художній, літературній, музичній та ін.

Загальні здібності утворюють дві групи: пізнавальні і

практичні.

Створення дорослим спеціальних ситуацій і умов роз­виває здібності дітей.

Пізнавальні здібності дошкільників

Провідне місце у структурі пізнавальних здібностей зай­має здатність створювати образи, що відображають власти­вості предметів, їх загальну будову, співвідношення основ­них ознак або частин і ситуацій. До таких здібностей відно­сять сенсорні, інтелектуальні і творчі.

Сенсорні здібності пов'язані із сприйняттям дитиною предметів та їх ознак. Вони становлять основу розумового розвитку малюка. Сенсорні здібності формуються із 3—4-х років. Засвоєння дошкільником еталонів призводить до ви­никнення ідеальних зразків властивостей предмета, які позначаються словом. Діти знайомляться із різновидами кожної ознаки та систематизують їх, коли, наприклад, ово­лодівають уявленнями про кольори, феномени рідної мови, еталони геометричних форм.

Основою розвитку інтелектуальних здібностей є не тіль­ки рівень та глибина інтелекту дитини, а і його своєрідність. Характерною рисою дітей із значними інтелектуальними здіб­ностями є їх надзвичайна пізнавальна активність — підвище­на потреба у нових враженнях, у розумовому навантаженні. Розумова активність таких дітей нерозривно пов'язана з її са­морегуляцією .

Уже з раннього дитинства у дитини утворюється інди­відуальне співвідношення загального рівня інтелекту та спеціальних розумових здібностей. Таке співвідношення

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

 

характеризує своєрідність розуму та може мати провідне значення для подальшого розвитку малюка.

Інтелектуальна своєрідність дуже помітна у дошкіль­ників, що перебувають на однаково високому рівні розвит­ку: одні діти добре вміють розмірковувати, інші приверта­ють увагу своєю кмітливістю у практичних питаннях; од­ним подобається працювати з комп'ютером, іншим — доглядати за рослинами чи птахами; одним легко вдається виявляти помилки та неточності, іншим — придумувати щось нове, конструювати тощо. При цьому у дитини мо­жуть одночасно проявлятися різні розумові якості, оскіль­ки у кожного існують свої прояви інтелектуальних здіб­ностей.

Згідно зі спостереженнями, серед дітей, що відрізня­ються своїми інтелектуальними здібностями, вже у до­шкільному віці можна зустріти чітко виражених «матема­тиків», «біологів», «літераторів», хоча, як правило, інтере­си малюка у цьому віці бувають різносторонніми і можуть швидко змінюватись.

Творчі здібності пов'язані із уявою і дають змогу дити­ні знаходити оригінальні способи і засоби розв'язання за­дач, придумати казку чи історію, скласти гру чи намалю­вати малюнок.

Високі показники творчості дитини не гарантують її творчих досягнень у майбутньому, а лише збільшують ві­рогідність їх прояву за наявності високої мотивації до творчості та оволодіння певними уміннями. Найважливі­шим структурним компонентом творчого потенціалу ди­тини є пізнавальні потреби. Пізнавальна мотивація вира­жається у формі дослідницької та пошукової активності дитини.

Реалізація дослідницької активності забезпечує дити­ні мимовільне пізнання світу, перевтілення невідомого у відоме, забезпечує творче відображення образів, станов­лення сенсорних та перцептивних еталонів, що формує первинні знання дитини про світ. Розвиваючись творчо, дослідницька та пошукова активність дитини перевтілю­ється у вищі форми та виражається як самостійна поста­новка запитань та проблем щодо нового та невідомого. З цього етапу основним компонентом розвитку творчих здібностей стає проблемність. Вона забезпечує постійну відкритість дитини до нового, виражається у пошуку не­відповідностей і суперечностей. Це забезпечує можли­вість переходу до вищого етапу у розвитку творчих здіб­ностей дитини.

Практичні здібності дошкільників

Важливу роль у житті людини відіграють здібності до практичної діяльності. До цієї категорії зараховують орга­нізаторські і конструктивно-технічні здібності.

Зачатки організаторських здібностей дитини можна спостерігати уже наприкінці раннього віку. Особливо яск­раво вони проявляються та інтенсивно розвиваються під час ігрової діяльності. Діти з такими здібностями частіше за інших виступають ініціаторами ігор, допомагають знай­ти кожному роль, спостережливі, практичні, комуніка­бельні. Вони не завжди виконують у грі головні ролі, але за будь-яких обставин керують діями своїх партнерів. Під час ігор діти з організаторськими здібностями частіше за інших помічають недоліки у виконанні ігрових правил ро­весниками, проявляють самостійність, своєю активністю зацікавлюють інших дітей.

Дошкільний вік — сприятливий період для розвитку таких практичних здібностей як конструктивно-техніч­ні. До них належать просторове бачення, просторова уява, уміння уявляти предмет загалом та частинами згідно з планом, схемою, описом. Дитяче конструювання являє со­бою процес створення конструкцій, побудов, у яких перед­бачається взаємне розташування частин та елементів, спо­соби їх поєднання. Успішності конструктивно-технічної ді­яльності сприяє практична спрямованість розуму дитини, просторова уява, розвинена технічна спостережливість, ра­ціональний підхід до розв'язання завдань.

З допомогою конструктивно-технічних здібностей у по­дальшому діти успішно засвоюють такі шкільні предмети, як креслення, геометрія, фізика, хімія, де необхідно уяв­ляти сутність процесу, побудову механізмів та ін. Великі можливості для розвитку цих здібностей у дошкільному віці створює конструювання -із різних матеріалів, конс­трукторів, використання технічних іграшок.

Спеціальні здібності дошкільників

Дошкільне дитинство створює сприятливі умови для формування спеціальних здібностей, передусім художніх. На цьому етапі життя дитину залучають до різних худож­ніх видів діяльності (співів, танців, ліплення, малюван­ня), у неї розвиваються естетична чутливість, естетичне сприймання тощо.

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

 

Дуже рано починають розвиватися у дітей музичні здібності. Вони виявляються насамперед у високій музи­кальності, яка включає в себе як відчуття ладу (здатність емоційно відгукуватися на музику), так і тонке диференці­йоване сприймання музики (слуховий компонент музич-ності). Музичні здібності дитини виявляються і в слухово­му уявленні. Музично-репродуктивна здатність дитини у поєднанні з ладовим відчуттям є, на думку російського пси­холога Бориса Теплова (1896—1965), основою гармонійного відчуття. Високорозвинене музично-ритмічне відчуття ви­являється у здатності активно переживати музику, відчува­ти емоційну виразність музичного ритму і точно його відтво­рювати, що також є показником музичних здібностей. Му­зична обдарованість не вичерпується музикальністю. У неї можуть бути включені й інші якості, такі, як багатство уя­ви, особливості пам'яті, уваги, життєвий досвід та ін.

Музичні здібності багатогранні: активно розвиваються у дошкільному віці музично-рухові здібності, різноманіт­ними є прояви обдарованості в цій галузі. До них належить і здібність сприймати музику, відчувати виразність, безпо­середньо й емоційно відгукуватися на неї, оцінювати краси­ве в музиці і русі, ритмічну виразність, виявляти музичний смак у межах можливостей цього віку. Особливої уваги зас­луговує здібність дітей виразно, невимушено, ритмічно ру­хатися під музику. Вона, за даними Н. Ветлугіної (вивчала її прояви у музичних іграх дошкільників), виявляється у: 1) захопленні рухом під музику, радісній готовності вико­нувати поставлені завдання, пов'язані з музикою; 2) безпо­середньому, істинному передаванні ігрового образу, спро­бах втілитися в нього, пошуках точних рухів, що відпові­дають характеру музики і сюжету гри; 3) довільності рухів (умінні підкорити їх ритму музики, «вкладати» в часі і у просторі, колективі і виявляти при цьому швидку реак­цію, ініціативу, кмітливість); 4) ритмічності рухів, що свідчить про правильні відчуття метроритмічної пульса­ції, акцентів сильних долей метра; 5) прояві творчої ініці­ативи, вигадки, що виявляються у придумуванні, «творен­ні» окремих елементів музичної гри.