Главная | Обратная связь

Розвиток почуттів у дошкільному віці 8 страница

Значні можливості та умови для розвитку музичних здібностей дошкільників створені у дошкільних закладах: регулярне проведення музичних занять, які включають спів, слухання, ритміку, навчання елементів музичної грамоти, музичні ігри, дитячі оркестри, свята, розваги в дитячому садку, додаткові індивідуальні і групові заняття з дітьми та ін. Музичні здібності, музична творчість дош-

кільників розвиваються і у процесі використання музики в ігровій діяльності, побуті.

Здібності до зображувальної діяльності виявляються також рано. Улюбленим заняттям дошкільників, як прави­ло, є малювання. Навіть якщо ці здібності яскраво вираже­ні, потрібно продовжувати розвивати їх у дітей. Малюван­ня є такою діяльністю, без якої неможливий повноцінний розвиток особистості. Зображувальна діяльність допоможе глибше та повніше пізнати довкілля, його красу.

На думку психологів, зображувальні здібності утворю­ють складний комплекс, який включає у свою структуру низку необхідних і специфічних здібностей. Серед них на­самперед виділяють «гостроту бачення», цілісне сприй­мання, яскраву уяву, зорову пам'ять, точні (узгоджені) ру­хи рук. У малюнку, ліпленні, аплікації дитина відображає навколишню дійсність своє ставлення до неї. Це пояснює те, що розвиток зображувальних здібностей передбачає ак­тивний розвиток не тільки ока та руки, а й емоційної чут­ливості дитини.

У найбільш здібних дітей уже в дошкільні роки швид­ко розвивається гострота і точність спостереження, уміння аналізувати предмет, що сприймається. Розвитку здібнос­тей до зображувальної діяльності значно сприяють розгля­дання предметів, спостереження за явищами природи. Сприймання художніх картин, малюнків талановитих ху­дожників формує у дітей поняття «гарний малюнок», яким вони починають користуватися як мірилом, ідеалом у своїй подальшій зображувальній діяльності.

Спеціальні дослідження та педагогічний досвід переко­нують в ефективному впливі на створення в малюнку яск­равих образів природи розглядання картин, які супрово­джуються художнім словом, музикою, співом, що посилює емоційно-естетичне сприймання. Від того, наскільки гли­боким, індивідуальним буде емоційно-естетичне сприй­мання дитиною предмета, значно залежить і розвиток її здібності до малювання.

Велику роль у розвитку зображувальних здібностей ві­діграє власна художня діяльність дитини, для якої слід створювати відповідні умови. Спеціалісти (художники, пе­дагоги) звертають увагу дорослих на необхідність давати дітям матеріал хорошої якості, широко використовувати кольоровий папір, олівці, фарби та ін.

Особливо важливе значення у розвитку зображуваль­них здібностей дошкільника має навчання, засвоєння ди­тиною за допомогою дорослого соціального досвіду.

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

 

Серед спеціальних здібностей виділяють і літературні здібності. Вони є складним видом здібностей, що визнача­ють успіх у літературній діяльності, особливу роль відіг­рає поетичне сприймання дійсності, спостережливість, об­разне мислення, творча уява, образна пам'ять, точна і ви­разна мова. Активний розвиток літературних здібностей належить до пізнішого періоду (шкільний вік). Однак пер­ші прояви їх спостерігаються вже у середньому і старшому дошкільному віці у словесній творчості дітей, елементи якої іноді проявляються в більш ранній період, як прави­ло, в ігровій діяльності дітей.

У середньому і старшому дошкільному віці цей зв'язок з дією стає не обов'язковим, діти починають спеціально складати казки, розповіді, вірші.

Дитячі дражнилки, лічилки — своєрідна сатирична лі­рика — найбільш поширений вид поетичної творчості («А я більший за тебе, а ти менший за комара»). У них виявля­ється прагнення дитини до самоствердження, бажання виглядати сильнішою, розумнішою, сміливішою шляхом підкреслювання недоліків інших.

Іншим видом дитячої словесної творчості є складені ними казки, продовження історій, розповідей. Перші ди­тячі розповіді, казки, вірші як за формою, так і за змістом здебільшого примітивні, наслідувальні, але вони мають ве­личезне значення для розвитку психіки дитини загалом.

Розвиток словесної творчості передбачає вдосконален­ня всіх компонентів літературних здібностей. У перші ро­ки життя — у ранньому і дошкільному дитинстві — особли­ве значення, на думку спеціалістів, має розвиток у дитини здібності адекватно сприймати вірші, уміння насолоджува­тися художньою літературою. Це, у свою чергу, розвиває поетичний слух, наявність якого допомагає краще відчува­ти красу і багатство мовлення, що є важливою передумо­вою для розвитку художніх здібностей (Б. Теплов, О. Запо­рожець, П. Якобсон та ін.).

До кінця дошкільного дитинства зміст дитячих казок, розповідей стає складнішим, привабливішим, насичені-шим динамізмом, нерідко — драматичністю, з'являються нові емоційно забарвлені образи, хоча і у них неважко ви­явити вплив знайомих дітям літературних творів.

Зароджуються в дошкільному віці також театральні здібності. Діти, що виявляють її, володіють високою ху­дожньо-образною виразністю, живою уявою, емоційною чутливістю та пам'яттю. Театральні здібності дошкільни­ків розвиваються у різних видах театрально-ігрової діяль-

ності (ігри-драматизації, ляльковий театр та ін.). Цьому сприяють і спеціальні вправи, заняття з дітьми, спрямова­ні на розвиток інтонації, міміки, жестів, пози і ходи.

Будь-яка спеціальна здібність включає основні складо­ві: певний рівень розвитку пізнавальних процесів, техніч­них умінь, а також емоційної чутливості і сприйнятливос­ті, які у художніх здібностях виступають на перший план.

Вивчення здібностей дитини

При вивченні здібностей дитини ні в якому разі не можна ставити «діагноз». Адже обдаровані діти мають ли­ше потенційні можливості, які лише за сприятливих умов проявлятимуться. Ранні прояви спеціальних здібностей зустрічаються зрідка: найчастіше вони акцентуються у підлітковому віці, коли, власне, й здійснюється діагности-ко-профорієнтаційна робота. Тому психологи, вивчаючи прояви здібностей дошкільників, мають говорити про на­хили конкретної дитини до певної діяльності. їхнє завдан­ня полягає у тому, щоб підказати батькам, вихователям, на що спрямована цікавість малюка, підкреслити, що при­таманні йому здібності — своєрідні психологічні реалії сьогодення, і від дорослих залежить, щоб вони розвивали­ся, а не згасали.

Отримати й уточнити інформацію про наявність у ди­тини здібностей допоможе низка методів діагностики.

Під час спостережень варто звернути увагу на такі особливості:

— вид діяльності, яким найбільше цікавиться дитина;

— поведінка до початку роботи (підвищений інтерес, захоплення, радість) і під час її здійснення;

— стабільність, інтенсивність певної діяльності;

— прагнення до самостійності у розв'язанні проблем­них ситуацій, подоланні труднощів і невдач;

— підвищена наполегливість у досягненні результату;

— неординарність думок, суджень, шляхів розв'язан­ня завдання;

— швидке оволодіння новими прийомами роботи;

— прагнення використовувати різноманітні матеріали, дізнаватися про нове, діяти на власний розсуд;

— повернення до розпочатої діяльності після відпочинку.
Інформативною також є методика завершення речень,

якою часто послуговуються у психолого-педагогічніи практиці. Вона полягає у тому, що дорослий починає ре-

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

 

чення, а дитина має швидко придумати його закінчення. Наприклад: «Я хочу бути...», «Для мене найцікавіше...», «Найбільше люблю грати у...», «Мої найулюбленіші іграш­ки...», «Меніподобається...», «Я не люблю, коли...», «Яне люблю в...», «Я не люблю робити...» тощо. Потім фіксують витрачений на розмірковування час, зміст сказаного, ана­ліз характеристик, роблять висновок щодо зацікавленості і нахилів дитини, які вже вказують на певні здібності.

Щоб визначити, які саме художні чи мислительні здіб­ності домінують, застосовують серію завдань у формі гри (їх використовують і для виявлення ліворукості):

а) «Оплески». Запропонуйте дитині поплескати в доло­
ні (скажімо, після розігрування сценки «Театр») і зафік­
суйте, яка рука накриває другу при плесканні (домінує);

б) «Кулачки». Схрестіть пальці обох рук в кулак, і не­
хай дитина зробить те саме. Визначте, великий палець
якої руки — лівої чи правої — буде зверху;

в) «Розгнівався». Запропонуйте дитині схрестити руки
на грудях («поза відокремлення»). Простежте, яка рука
знизу накривається в цьому жесті;

г) «Намисто». Для проведення вправи візьміть намис­
тинки (ґудзики) й велику голку з ниткою. Дитина нанизу­
ватиме намисто, при цьому у неї активно рухатиметься до­
мінуюча рука. Активними діями вважаються і нанизуван­
ня намистинок на голку, і протягування її через них;

ґ) «Пляшечки». Візьміть кілька порожніх пляшок із закрутками. Поспостерігайте, якою рукою дитина робить активні рухи (розкручує кришечку або обертає пляшку);

д) «Палички». За вказівкою дитина кладе лічильні па­
лички (одну, дві, три) у коробочку, потім дорослий поетап­
но інструктує виконання вправи: «Поклади три палички в
коробочку червоного кольору» тощо. Домінуючою є рука,
яка здійснює активні дії (розкриває, закриває коробочку,
виймає палички, кладе їх);

є) «Телефон». Запропонуйте дитині розіграти розмову іграшковим телефоном, зафіксуйте, якою рукою вона бере слухавку, набирає номер.

Після проведення серії ігор-завдань зведіть отримані да­ні, проаналізуйте їх і визначте руку, яка домінує. Якщо та­кою є ліва, то психофізіологічні показники створюють спри­ятливий ґрунт для розвитку творчих здібностей (тип — « ми­тець»); якщо права — можуть розвинутись інтелектуальні здібності (тип — «мислитель»). Однакове домінування лі­вої і правої руки свідчить про рівномірні задатки в обох сферах.

Вербально-ігрову методику «Я люблю...» використову­ють для з'ясування дитячих уподобань, зацікавлень і нахи­лів. Для гри потрібні фішки: на вимовлене вами речення покласти червону або чорну фішку. Якщо дитина позитивно сприймає сказане, відкладається червона фішка, а якщо не­гативно — чорна. Речення можуть бути такими: «Я люблю писати», «Я люблю малювати», «Я люблю прибирати в кім­наті», «Я люблю грати», «Я люблю підстрибувати» тощо.

Фіксація відповідей-фішок дає змогу уточнити інфор­мацію, отриману при попередніх дослідженнях.

Важливе місце у визначенні нахилів, інтересів та здіб­ностей дошкільнят посідають графічні методи діагности­ки, зокрема малювання на вільну тему. Додасть інформа­ції й аналіз малюнків, довільно виконаних на самоті у дру­гій половині дня. Зверніть увагу на тематику, загальний і композиційний характер, на виконання елементів, їх роз­мір, колір, розміщення.

Розумову обдарованість допоможуть виявити стандар­тні тести для дошкільників: шкала інтелекту Векслера, яка складається з п'яти субтестів на розв'язання навчаль­них завдань, рухову координацію та впізнання зорових стимулів (лабіринти, завершення картинки, конструюван­ня з кубиків, геометричні схеми тощо); тест Торенса на визначення рівня розвитку мислення, уяви, здібностей (конструювання картин, завершення карти тощо); шкала інтелекту Станфорд-Біне, яка дає змогу визначити розумо­вий вік дитини і виявити коефіцієнт її інтелекту.

Метод експертних оцінок передбачає з'ясування дум­ки дорослих, які добре знають дитину (батьки, вчителі, ба­бусі та інші) щодо її розумових здібностей. Беруться до уваги такі показники:

— любить складні інтелектуальні ігри (шахи, шашки тощо);

— ставить дорослим багато складних і оригінальних запитань;

— має значний запас слів і високий рівень міркувань, знає спеціальні терміни;

— цікавиться різноманітною інформацією;

— рано навчилася читати, самостійно прагнучи цього;

— читає багато книжок;

— любить розмовляти зі старшими дітьми й дорослими;

— завжди долучається до бесід про Всесвіт, дає свою оцінку явищам природи;

— неуважна, але здатна до цікавих узагальнень та вис­новків;

14 Дитяча психологія

Формування особистості дошкільника

— має друзів, старших за себе;

— самостійно шукає відповіді на незрозумілі питання;

— уникає рухів, не любить прибирати, мити;

— цінує добрий жарт і сама має почуття гумору;

— прагне брати участь у розв'язанні складних проб­лем, робити висновки;

— має багату уяву, шукає нестандартні шляхи розв'я­зання проблеми;

— кмітлива, впевнена у собі і своїх знаннях;

— прагне відокремлення від однолітків, уникає спілку­вання і полюбляє бути на самоті;

— розуміє подвійний смисл розмови, підтекст, інтонації;

— прагне до лідерства.

Оцінювання відбувається у такий спосіб: кілька людей виставляють бали (від 0 до 5) за всіма показниками; ре­зультати додаються, визначається загальний бал. Найви­щі результати — від 200 до 300 балів; середні — від 100 до 200; низькі — від 0 до 100 балів.

Для отримання точних результатів при діагностиці здібностей дошкільників слід пам'ятати, що здібності — явище динамічне, не застигле, може розвиватися у проце­сі життєдіяльності; психічний настрій і забезпечення ком­фортних умов проведення дослідження, особистість до­слідника впливають на його результати.

Умови розвитку здібностей у дошкільному віці

Головне завдання дошкільного закладу, педагогів, пси­холога та батьків — створити сприятливі умови для проя­ву й розвитку здібностей малят, для їхнього всебічного гармонійного розвитку, подбати про можливість подаль­шого вибору — осмисленого й виваженого.

Необхідно також допомогти батькам усвідомити свою підвищену відповідальність за формування неординарної особистості, пояснити їм особливості проявів здібностей їхньої дитини, можливі проблеми й ускладнення у її роз­витку, підказати, на що варто звернути увагу, як змінити стиль спілкування з нею.

У вихованні обдарованих дітей батьки часто припуска­ються типових помилок:

— переобтяжують їх заняттями музикою, танцями,
малюванням тощо за рахунок ігор та прогулянок;

— сприймають здібності сина чи доньки як засіб реалі­
зації власних уподобань та нереалізованих прагнень і ви-

Розвиток здібностей у дошкільному віці 403

магають від дитини більшого, ніж вона здатна сприйняти, зробити;

— висувають не завжди достовірні гіпотези: скажімо, вважають, що соціально-комунікативні можливості розу­мово обдарованої дитини такі ж високі, як і інтелектуальні;

— відводять дитині привілейоване становище у родині, що негативно позначається і на ній самій, і на її братах і сестрах;

— залучають малюка до розв'язання родинних проб­лем, для яких діти ще не дозріли, чим завдають шкоди їх емоційному розвитку;

— купують забагато інтелектуальних ігор, ігноруючи спортивні знаряддя, необхідність фізкультурних занять;

— не завжди знаходять правильний підхід до дитини, ставлять до неї вимоги, як до дорослої, не вміють досягти взаєморозуміння, встановити щирі, товариські взаємини.

Психолог дошкільного закладу має організувати педа­гогічну просвіту батьків на семінарах, «круглих столах», тренінгах з метою вироблення правильного стилю спілку­вання, стратегії і тактики виховання дитини.

Вагомою є допомога практичного психолога педагогам у правильному розвиткові здібностей своїх вихованців. Він доводить, що не слід поділяти дітей на «математиків» і «митців», «розумних» і «дурних», оскільки ці характе­ристики дуже несталі, тимчасові, — все залежить від роз-вивальної роботи, яка проводиться з дитиною.

Серед основних напрямів діяльності психолога з метою створення умов для стимулювання здібностей у дошкіль­ників виділяють:

— розроблення разом з вихователями індивідуальних програм розвитку дітей, які виявляють здібності;

— консультування вихователів щодо організації робо­ти з обдарованими дітьми, добору завдань, вправ та ігор;

— сприяння організації роботи гуртків за уподобання­ми (музичні, художні, танцювальні, з розвитку логічного мислення, комп'ютерні, з вивчення іноземних мов тощо);

— забезпечення обладнанням у групових кімнатах ку­точків діяльності за уподобанням (центрів);

— упроваджування елементів теорії розв'язання вина­хідницьких завдань для активізації мислительної діяль­ності і творчих можливостей дошкільнят;

— залучення розумово обдарованих дітей до спеціаль­них занять для розвитку у них комунікабельності та знят­тя тривожності, страхів, запобігання неврозам;

Формування особистості дошкільника

Розвиток здібностей у дошкільному віці

 

— створення умов для проведення профілактичних і оздоровчих заходів;

— забезпечення гнучкого режиму дня для профілак­тики психологічного дискомфорту, здійснення індивіду­ального підходу до кожної дитини, врахування інтересів сім'ї;

— систематичне проведення спостереження у групах, аналіз результатів діяльності дітей з метою виявлення їх­ніх зацікавлень і нахилів.

Для ефективної реалізації здібностей дітей дорослі по­винні створити сприятливі умови у сім'ї і дошкільному закладі, запевнити дитину у її здібностях та обдаруваннях. Скепсис або надмірне захоплення дитячими здібностями гальмують її. Від працьовитості, самостійності, прагнення до саморозвитку, пізнавальної активності та інших психо­логічних якостей залежать потенційні можливості дитини у майбутньому.

Робота з обдарованими дошкільниками

Прояви обдарованості характеризуються індивідуалі-зованістю, що виявляється у своєрідному поєднанні різних сфер психіки у обдарованої людини.

Вона не залежить від матеріального та соціального ста­тусу сім'ї. Якщо у родині умови сприятливі, робиться усе можливе для всебічного розвитку дитини, її обдарованість можуть рано виявити і розвивати. Якщо раніше вважали, що обдаровані діти фізично слабші, що вони не цікавлять­ся спілкуванням або спортом, то дослідження доводять, що такі діти мають значні переваги над своїми ровесника­ми у різних галузях знань.

Обдарованість — якісно своєрідне поєднання здібностей, яке обумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своє­рідність її діяльності і розвивається протягом усього її життя.

Обдаровані діти проявляють свої здібності вже в дош­кільному віці, про що свідчить швидке оволодіння малю­ком мовою і великий його обсяг словникового запасу. Такі діти характеризуються надзвичайною невгамовною пізна­вальною активністю, дослідницьким інтересом, постійною вимогою до дорослих давати їм відповіді на численні запи­тання, здатністю простежувати причинно-наслідкові зв'яз­ки, відмінною пам'яттю, самостійністю і творчістю, підви­щеною концентрацією уваги. Цікаво, що вже у 3 роки вони

можуть одночасно стежити за двома або декількома об'єк­тами, у 3—4 роки — вже читають, рахують, багато чим за­хоплюються, цікавляться географічними картами тощо. Така підвищена розумова активність дитини не повинна залишатися поза увагою дорослих.

Обдаровані діти — діти, які відрізняються високим рівнем розвит­ку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

Вони раніше починають ходити і говорити, вирізня­ються серед ровесників кращим фізичним розвитком, до­сить комунікативні, мають різноманітні інтереси, яскраві вподобання, високу пізнавальну активність, зосереджені на пізнанні. Процес навчання проходить інакше, ніж у звичайних дітей: швидше і легше сприймають нову інфор­мацію, ставлять багато питань і більше запам'ятовують з того, що вивчили. Багато хто з них самостійно навчається читати, легко засвоює нові відомості, швидко помічає вза­ємозв'язки між окремими явищами і робить висновки.

Н. Лейтес пропонує розрізняти три групи обдарованих дітей.

1. Діти з прискореним розумовим розвитком, ранніми проявами інтелектуальних здібностей, високою пізнаваль­ною активністю. їх приваблюють інтелектуальні ігри та за­няття, вони рано починають читати, рахувати, писати, прагнуть спілкуватися зі старшими дітьми або з доросли­ми, яким ставлять досить складні запитання. Мала рухова активність часто негативно позначається на їхньому за­гальному фізичному розвитку, у розумовому ж розвитку ці діти випереджають своїх однолітків.

2. Діти з ранньою розумовою спеціалізацією, у яких спос­терігаються яскраві прояви здібностей до певної галузі знань або до певної діяльності. Це може бути нахил до музичної, образотворчої діяльності, любов до природи, техніки, підви­щений інтерес до розв'язання логічних завдань, читання, конструювання тощо. У шкільному віці діти цієї групи де­монструють високу обізнаність з окремих предметів або дис­циплін. Загалом же вони випереджають однолітків лише в тій галузі знань або діяльності, до якої найбільше здібні.

3. Діти з окремими ознаками незвичайних здібностей, потенційними ознаками обдарованості, добре розвинени­ми пізнавальними психічними процесами — мисленням, пам'яттю, увагою, уявою, мовленням. Вони не випереджа­ють інших у загальному психічному розвитку, але виріз­няються певною неординарністю суджень, думок, запи-

406 Формування особистості дошкільника

тань, оригінальністю виробів і малюнків, більшою самос­тійністю. Цікавляться багатьма явищами життя, тому час­то успіхи у тій чи іншій галузі досить поверхові. Таким ді­тям усе дається легко, варто тільки зосередитися. Типовою для них є проблема формування працьовитості.

Обдаровані діти здібні до абстрактного мислення, здат­ні робити свої самостійні судження, надзвичайно кмітли­ві, а їхні інтереси виходять за межі того, що цікавить їх ро­весників. Найчастіше вони прагнуть спілкування з батька­ми або з інтелектуально розвиненими ровесниками чи зі старшими за віком дітьми.

Вік від 3-х до 5-ти років не підходить для діагностики, чи є дитина вундеркіндом. Оскільки при такій діагностиці можливі й помилки, які можуть завдати шкоди у майбут­ньому. Проте в межах навіть цього віку в дитини може спостерігатися схильність до певної практичної діяльнос­ті, більші досягнення порівняно з іншими у якійсь кон­кретній роботі, помітні інтелектуальні переваги, прагнен­ня до лідерства чи надзвичайно розвинена моторика. Вихо­вання такої дитини вимагає спеціального індивідуального підходу тобто створення для цього належних умов, відпо­відних зусиль як батьків, так і вихователів.

Якщо у малюка проявляться інтелектуальні чи мате­матичні, моторні або образотворчі здібності тощо, то вихо­ватель має звернути на це увагу батьків, порадити їм, як створити умови для їх розвитку. Наприклад, підібрати ін­дивідуально посилену програму навчання, відповідну літе­ратуру, порадити цілеспрямовано поглиблювати знання дитини, її інтереси. Проте значні успіхи та переваги в інте­лектуальному розвитку ще не свідчать про готовність до школи. Приймаючи обдарованих дітей до школи, необхід­но враховувати не лише їхні інтелектуальні досягнення, а й рівень соціального та емоційного розвитку. Не можна ігно­рувати й фізичне здоров'я малюків, наявність адаптивних механізмів, забувати, що обдарованість — це таке неперед-бачуване явище, з яким треба бути особливо обережним.

У дошкільному віці обдарована дитина може вражати дорослих високою обізнаністю, кмітливістю, певними успі­хами в засвоєнні знань, випереджаючи в цьому своїх ровес­ників. У процесі шкільного навчання вона може дуже швид­ко зрівнятися з рештою учнів. Інша дитина, навпаки, у дош­кільні і ранні шкільні роки не відрізняється особливими успіхами, інколи навіть відстає від ровесників у навчальних досягненнях, а на якомусь з етапів розвитку починає швид­ко наздоганяти однокласників, а згодом і перевершує їх.

 

Психологічна готовність дитини до школи

Обдарованість не тотожна обсягу отриманих знань, — це складніше явище, яке включає високу пізнавальну ак­тивність, нестандартність мислення, наполегливість, над­звичайну працездатність тощо.

Отже, характерними особливостями обдарованих дітей є висока пізнавальна активність і розвинений інтелект, що виходить за межі вікових особливостей; багата фантазія, творчість, винахідливість, емоційна безпосередність, роз­винене почуття гумору, гостра реакція на несправедли­вість; їм властивий високий енергетичний рівень, чітка моторна координація, фізична стабільність.

6.6. Психологічна готовність дитини до школи

Соціально-психологічна готовність дитини до шкіль­ного навчання передбачає сформованість у неї якостей, завдяки яким вона зможе працювати разом з іншими людьми, підкоряючись вимогам дитячої групи, поступаю-чись партнерам спілкування і захищаючи інтереси та гід­ність власних. Старший дошкільник, у якого сформована психологічна готовність до навчання, характеризується певним рівнем розвитку мотиваційної, емоційно-вольо­вої, пізнавальної сфер.

Психологічна готовність дитини до школи — здатність дитини ви­конувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Важливим показником такої готовності є позитивне ставлення дошкільника до навчання, здатність коригувати свою поведінку, докладати вольові зусилля для розв'язан­ня завдань, які ставлять дорослі, навички мовного спілку­вання, розвиток риторики, рухової координації. Особливо сладним цей період є для 6-річних дітей, оскільки вони пе­реживають у своєму розвитку кризу, яка характеризується складними фізичними і психологічними змінами.

Криза шести-семи років

6-річна дитина сприймає світ і себе у ньому як істин­ний суб'єкт діяльності, наділений почуттям власної гід­ності, що переживає різноманітні емоції, свідомо виконує

Формування особистості дошкільника

Психологічна готовність дитини до школи

 

норми і правила поведінки у суспільстві. Вона вже засвої­ла світ предметів, пізнала деякі соціальні взаємини, сфор­мувала певні уявлення про себе, власні індивідуальні якос­ті, усвідомила переживання, відчула невідповідність між попереднім способом життя і новими можливостями, які почали домінувати над характерними для дошкільника видами діяльності, насамперед грою. Дитину вже не влаш­товує, коли до неї ставляться, як до маленької, вона хоче бути дорослою, а не грати в дорослих; прагне стати школя­рем, людиною, зайнятою серйозною справою — навчан­ням, до якого дорослі ставляться, як до справжньої робо­ти. Так виникає криза 6-ти — 7-ми років, основними сим­птомами якої є (Л. Обухова):

а) втрата безпосередності (між бажанням і дією з'явля­
ється переживання того, яке значення ця дія матиме для
самої дитини);

б) маніження (дитина щось удає із себе, щось приховує —
вона вже закрита для спілкування);

в) симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона
намагається цього не показати).

У цей період дитина замикається і стає некерованою, у неї виникає нове внутрішнє життя, нові переживання, які прямо і безпосередньо не позначаються на зовнішньому житті. Однак її внутрішнє життя є надзвичайно важливим фактором, який орієнтуватиме її поведінку. Вона прагне до більш важливої, значущої з точки зору суспільства, соціаль­но схваленої і оціненої діяльності. Раніше актуальні для неї види діяльності втрачають свою привабливість. Дитина усвідомлює себе дошкільником і хоче стати школярем.

Формування нової внутрішньої позиції

Вступ до школи є якісно новим етапом у житті дитини, оскільки змінюється її ставлення до дорослих, однолітків, до себе і своєї діяльності. Зі школою пов'язаний перехід до нового способу життя, нове становище в суспільстві, нові умови діяльності і спілкування. Дозвілля змінюється обов'язковими справами, які вимагають відповідальності — дитина повинна ходити до школи, виконувати вимоги прог­рами, робити на уроці те, чого вимагає вчитель, дотримува­тися шкільного режиму, шкільних правил поведінки, доб­ре засвоювати навчальний матеріал.

Із новими обов'язками школяр здобуває і нові права, може претендувати на серйозне ставлення дорослих до сво-

єї навчальної праці; має право на власне робоче місце, від­повідні умови для занять (зручний час, тишу), відпочинок, дозвілля. Позитивна оцінка його навчальної праці пов'я­зана зі схваленням і повагою тих, хто його оточує.

В оточенні дитини провідну роль відіграє новий дорос­лий — учитель. Стосунки з ним розгортаються інакше, ніж із вихователем, який здебільшого виконував функції, подібні до материнських (безпосередні, довірливі й інтим­ні). З вихователем можна було сперечатися, доводити свою правоту, наполягати на своїй думці, нерідко апелюючи до думки батьків: «А мені мама сказала...». Дошкільнику ви­бачали пустощі та вередування. Дорослі, навіть сердячись, швидко забували про це, почувши від нього: «Я більше не буду». В оцінюванні діяльності дошкільника дорослі час­тіше звертали увагу на позитивне, коли щось у нього не ви­ходило, хвалили за старання. Оцінка вчителя не виражає його суб'єктивного особистого ставлення, а засвідчує об'єктивну міру значущості знань учня і виконання ним навчальних завдань.