Главная | Обратная связь

Розвиток почуттів у дошкільному віці 10 страница

422 Формування особистості дошкільника

9. Охарактеризуйте основні новоутворення у мотиваційній сфері дитини дошкільного віку.

10. Які типи мотивів поведінки дошкільника існують? Що свідчить про їх розвиток?

11. Опишіть процес становлення мотивів у поведінці дітей дош­кільного віку.

12. Назвіть можливі причини порушення правил поведінки дош­кільниками.

13. У чому суть розвитку самосвідомості і самооцінки дитини дош­кільного віку? Яка роль дорослих у цьому процесі?

14. Як відбувається процес становлення самооцінки дошкільни­ка? Які позиції стосовно однолітків він займає?

15. Обгрунтуйте стадії розвитку Я-концепції за Е. Еріксоном.

16. Які тенденції типів особистості спостерігаються у дошкільно­му віці?

17. У чому полягає сензитивність дошкільного віку у моральному розвитку дитини?

18. Розкрийте роль вихователя дошкільного закладу у морально­му розвитку дошкільника.

19. Як проявляється темпераменту поведінці і діяльності дитини?

20. Обгрунтуйте співвідношення спадкового і набутого у темпера­менті дітей. У чому виявляється поступове розгортання темпераменту?

21. Назвіть причини, за якими вихователь повинен враховувати особливості кожного типу темпераменту у своїй роботі з дітьми.

22. У чому полягає суть виховання характеру дитини?

23. Доведіть, що задатки є не готовими здібностями, а лише по­тенціями їх розвитку.

24. У чому виявляється специфіка пізнавальних практичних і спе­ціальних здібностей дошкільника?

25. Назвіть показники, за якими вихователь дошкільного закладу може судити про наявність у дитини того чи іншого виду здібностей.

26. Охарактеризуйте основні новоутворення у психічному роз­витку дітей 6-річного віку.

27. Проаналізуйте суперечності психічного розвитку дітей, які пе­ребувають на межі дошкільного і молодшого шкільного віку? Як вони розв'язуються?

28. Як виявляється психологічна готовність дитини до школи? Назвіть її показники.

29. Доведіть, що батькам потрібно займатися підготовкою дитини до оволодіння навичками читання і письма.

Короткий термінологічний словник

Абстракція(лат. abstractio — відведення) — мислене відокремлен­ня ознак і властивостей від предметів і явищ, яким вони належать.

Аналіз продуктів діяльності дитини— метод отримання інформа­ції про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі до­слідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів, апліка­цій тощо).

Афект(лат. affectus — пристрасть, хвилювання) — короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супроводжують різкі рухові прояви, зміни у діяльності внутрішніх органів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Афективність— бурхливе реагування на ситуацію, швидкий пере­хід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.

Афективно-захисна функція уяви— створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Безумовнірефлекси — спадкова форма реагування на впливи зовнішнього світу або на зміни внутрішнього середовища організму.

Бесіда— метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що харак­теризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Біологічні фактори— сукупність природних чинників, які вплива­ють на індивідуальний розвиток людини як біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.

Будівельні ігри— різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи будови й обігруючи їх.

Виховання— залучення дитини до системи вироблених людством цінностей, створення умов для її духовного зростання, формування цін­нісного ставлення до дійсності, створення фонду «хочу».

Вищіпочуття — емоційні процеси, які виражають цілісне ставлен­ня до світу, людей, відображають моральну позицію особистості.

Відтворювальна (репродуктивна) уява — процес створення лю­диною образів об'єктів на основі опису, схем, креслень, нотних записів тощо.

Відчуття— відображення властивостей предметів і явищ об'єктив­ного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Вікові кризи— періоди різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням попередніх і появою нових психологічних якостей, рис, які змінюють дитину; нормативні процеси особистісного розвитку.

Воля— властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх дій), спрямована на подо­лання труднощів при досягненні мети.

Гальмівні рухи і дії— рухи і дії, які стримують розвиток, відсторо­нюють дитину від навколишнього світу.

Гностично-інтелектуальна функція уяви— формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про неві­домі для суб'єкта предмети і явища.

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

 

Госпіталізм— глибока психічна і фізична відсталість, яка виникає в перші роки життя дитини внаслідок дефіциту виховання.

Гра— вид діяльності, який полягає у відтворенні дітьми дій дорослих і відносин між ними, спрямований на пізнання навколишньої діяльності.

Дидактична гра— система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.'

Дитяча психологія(грец. psyche — душа і logos — слово, вчення) — галузь психологічної науки, яка вивчає факти і закономірності психічно­го розвитку дитини на різних вікових етапах, а також закономірності переходу від одного вікового етапу до іншого.

Дія— структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збі­гається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку ця дія включена.

Діяльність— активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з нав­колишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Довільна пам'ять— процес запам'ятовування і відтворення мате­ріалу, що передбачає свідому постановку мети та вимагає вольових зусиль.

Довільна поведінка— поведінка, організована за власними пра­вилами і зразками, узгодженими з нормами, прийнятими в суспільстві.

Довільна увага— вид уваги, який виникає внаслідок свідомо поставленої мети і вимагає певних вольових зусиль.

Довільна уява— цілеспрямоване, усвідомлене відтворення і пере­творення отриманих раніше вражень.

Егоцентричне(лат. ego — я / centrum — центр) мовлення— звер­нене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності.

Емоції(лат. emovere — хвилювати, збуджувати) — психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Емоційне спілкування— спілкування за допомогою виразних рухів, які зідповідають певному емоційному стану: пози, міміка, інтона­ція голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, від­штовхування тощо.

Задатки— генетично закріплені анатомо-фізіологічні особливості мозку і нервової системи.

Здібності— індивідуально-психологічні якості особистості, що пе­редбачають і забезпечують успішність виконання нею діяльності.

Знаряддєві дії— дії, в яких один предмет (знаряддя) використову­ється для впливу на інші предмети.

Зона найближчого розвитку— різниця між тим, що дитина може виконати сама, і тим, що виконує за допомогою інших.

Ігри за правилами— це ігри, які протікають за заздалегідь ство­реними правилами, дотримання яких обов'язкове для їх учасників.

Індивідуально-психологічні відмінності— особливості психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють людей між собою.

Інтеріоризація(лат. interior — внутрішній) — процес переходу зов­нішніх реальних дій з предметами у внутрішні.

Коливання уваги— періодичне відволікання, послаблення уваги до певного об'єкта або виду діяльності.

Комплекс(лат. complexus — поєднання, зв'язок) пожвавлення —система позитивних емоційно-рухових реакцій дитини у відповідь на появу в полі зору людини, що нахиляється, розмовляє, усміхається.

Контекстне мовлення— зв'язне мовлення, зміст якого зрозумі­лий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання кон­кретної ситуації.

Конфлікт— зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань.

Конформність(лат. conformis — подібний) — тенденція людини змінювати свою поведінку під впливом інших людей, пристосовувати її до їхніх вимог.

Криза новонародженості— відносно короткий період у житті дитини (1—2 місяці), який характеризується психологічними змінами, що виражені у позбавленні дитини основних засобів спілкування з дорослими, безпорадності, переході від пренатального до постнаталь-ного розвитку тощо.

Криза першого року життя— криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну.

Криза трьох років— зумовлена становленням самосвідомості ди­тини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впер­тості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.

Логічна пам'ять— пам'ять, яка грунтується на розумінні, осми­сленні матеріалу.

Методививчення дитячоїпсихології — способи виявлення фак­тів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Мимовільна пам'ять— запам'ятовування і відтворення матеріалу, яке здійснюється без контролю з боку свідомості і без докладання зусиль.

Мимовільна увага— вид уваги, який виникає незалежно від сві­домого наміру людини і полягає в невимушеному її зосередженні на певному реальному або ідеальному об'єкті.

Мимовільна уява— цілеспрямоване відтворення і перетворення отриманих раніше вражень.

Мислення— процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властиво­стях, зв'язках і відношеннях.

Мовлення— процес спілкування, опосередкований мовою.

Моральний еталон— зразок високоморальної особистості, наді­леної доброчесністю, благородством тощо.

Моральний розвиток— рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованість моральних почуттів і моральної поведінки.

Моральні норми— суспільно вироблені правила поведінки, якими керуються люди у своєму житті і вчинках.

Мотив(франц. motif, лат. motus — рух) — усвідомлена причина дій і вчинків людини.

Мотивація— система мотивів, яка визначає конкретні форми поведінки, діяльності людини.

Навчання— засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями і на­вичками, спроможність використовувати їх у житті, формування культу­ри пізнання, створення фонду «можу».

Наочно-дійове мислення— мислення, яке здійснюється за допо­могою зовнішніх орієнтувальних дій.

Наочно-образне мислення— мислення, яке здійснюється на основі уявлень, без використання практичних дій.

Короткий термінологічний словник

Короткий термінологічний словник

 

Наочно-схематичне мислення— вид мислення, що забезпечує відображення предметів об'єктивної дійсності, незалежно від дій, ба­жань і намірів дитини.

Научуваність— індивідуальні показники швидкості та якості засвоєння людиною знань, умінь і навичок у процесі навчання.

Неуважність— невміння зосередитися на предметі чи виді діяльно­сті, нездатність проникнути у суть речей чи внутрішній світ іншої людини.

Обдаровані діти— діти, які відрізняються високим рівнем розвит­ку загальних та спеціальних здібностей, мають визначні досягнення або внутрішні задатки для них у певному (кількох) виді діяльності.

Обдарованість— якісно своєрідне поєднання здібностей, якеобумовлює діапазон інтелектуальних можливостей людини, своєрід­ність її діяльності і розвивається протягом усього її життя.

Обсяг уваги— кількість об'єктів, які людина здатна сприймати одночасно за конкретний проміжок часу.

Особистість— людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, у якої склалися власні погляди на оточення, певний рівень саморозуміння, набули структури психічні процеси і властивості.

Пам'ять— запам'ятовування, збереження і наступне відтворення людиною свого досвіду.

Педагогічне спілкування— система взаємодії педагога з дітьми з метою здійснення на них виховного впливу, формування педагогічно доцільних взаємин, створення сприятливого для їхнього психічного розвитку мікроклімату.

Переключення уваги— переміщення уваги з одного об'єкта або виду діяльності на інший.

Періоди психічного розвитку— відрізки життєвого шляху індиві­да, яким притаманні специфічні потреби, інтереси, способи дії, ставлен­ня до навколишньої дійсності.

Перцептивні(лат. perceptio — сприймання) дії— структурні одини­ці процесу сприймання у людини, які забезпечують свідоме перетво­рення сенсорної інформації, що забезпечує побудову образу, адекват­ного предметному світу.

Післядовільна увага— вид уваги, яка виникає після того, як свідо­ме зосередження на певному об'єкті переходить у невимушене.

Поняття— знання про загальні, суттєві і закріплені у словах озна­ки предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Почуття— форма відображення дійсності, у якій виявляється ста­влення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відповід­но до своїх потреб.

Пояснювальне мовлення— мовлення, яке вимагає певної послі­довності викладу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків у ситуа­ції, яку повинен зрозуміти співрозмовник.

Провідна діяльність— діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

Прогресивні рухи і дії— рухи і дії, які сприяють розвитку дитини, отриманню нових вражень від навколишнього світу.

Проступок — вчинок, що порушує норми, правила поведінки, за­гальноприйнятий порядок; провина.

Психічний розвиток— становлення дитини як суб'єкта життєдіяль­ності, соціальної істоти, спроможної бережливо ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе, предметного світу, витворів мистецтва.

Психологічна готовність дитини до школи— здатність дитини виконувати навчальні завдання і шкільні обов'язки, зумовлена рівнем її загального розумового розвитку.

Психологічний експеримент(лат. experimentum — спроба, дослід) — спеціально організована форма дослідження психічного розвитку дитини.

Психологічний факт— одержаний у процесі спостереження, екс­перименту дослідження результат.

Рефлекси(лат. reflexus — відображення) новонародженого— рефлекси, якими володіє новонароджена дитина і більшість з яких зни­кає на 2—4-му місяці її життя.

Рефлексія— здатність людини аналізувати власні дії, вчинки, мо­тиви і співвідносити їх із загальнолюдськими цінностями, діями, вчин­ками, мотивами інших людей.

Розвивальне навчання— навчання, спрямоване на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можливостей дитини (сприймання, мислення, уяви, пам'яті тощо).

Розподіл уваги— здатність людини уважно виконувати одночасно кілька видів діяльності.

Рушійні сили психічногорозвитку — суперечності, які виникають у процесі психічного розвитку і породжують нові потреби, інтереси, спо­нукають до оволодіння новими видами діяльності.

Самооцінка— компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

Самосвідомість— відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе.

Сензитивні(пізньолат. sensitivus — чутливий) періоди розвитку —найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

Сензитивність вікова— оптимальне поєднання умов для розвитку психічних процесів і властивостей, притаманних певному віковому періоду.

Сенсорні(лат. sensohum — орган чуттів) еталони— вироблені людством уявлення про основні властивості і відношення предметів і явищ навколишньої дійсності.

Ситуативнемовлення — мовлення, зміст якого зрозумілий спів­розмовнику тільки за умови врахування ним ситуації, про яку розпові­дає дитина.

Ситуативно-ділове спілкування— спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є сама ця спільна дія.

Словесно-логічне мислення— мислення, що втілюється у понят­тях, логічних конструкціях із застосуванням мовних засобів.

Соціальні фактори— сукупність чинників, вироблених суспільним розвитком людства, які детермінують поведінку людини як суспільної істоти.

Соціометричний(лат. societas — спільність, суспільство і грец. met-гео — вимірюю) метод— дослідження становища кожної дитини у колективі однолітків з метою визначення взаємних схильностей, сим­патій тощо.

Співвідносні дії— дії, мета яких полягає у приведенні двох або декількох предметів, їх частин у певні просторові відношення.

Спостереження— планомірне, цілеспрямоване сприймання пси­хічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

Короткий термінологічний словник

 

Сприймання— цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ об'єктивного світу у процесі їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Сприймання простору— відображення відстані, розміру, форми рельєфу оточуючих об'єктів, що діють на аналізатори.

Сприймання часу— відображення у мозку об'єктивної тривалості, швидкості, послідовності явищ дійсності.

Стадіальність розвитку— різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку психічних процесів і властивостей у різні вікові періо­ди; складність організації.

Статева самоідентичність(середньолат. identicus — той самий) — усвідомлення своєї належності до статі.

Статеве виховання— засвоєння знань про взаємини статей, фор­мування культури статевої поведінки.

Стійкість уваги— тривале утримування уваги на об'єкті або виді діяльності.

Страх — негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уяв­ної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню лю­дини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Сюжетно-рольова гра— відтворення дітьми дій дорослих і сто­сунків між ними.

Творча уява— процес створення нових, оригінальних образів та ідей.

Темперамент(лат. temperamentum — співвідношення частин) — стійке поєднання індивідуальних особливостей індивіда, пов'язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо.

Тести(англ. test — спроба, перевірка) — система завдань, за допо­могою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.

Тестування— метод психологічної науки, який використовує стан­дартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.

Увага — спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах.

Уява— процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.

Уявлення— наочні образи раніше сприйнятих предметів і явищ об'єктивної дійсності.

Фонематичний(грец. phonema — звук, голос) слух— здатність сприймати на слух звуки мовлення, диференціювати й узагальнювати їх у словах як смислорозрізнювальні одиниці.

Фрустрація(лат. frustratio — обман, розлад) — психічний стан людини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Характер(грец. charakter — ознака, прикмета) — індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виявляються в її пове­дінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Я-концепція— узагальнене уявлення індивіда про себе, система установок стосовно власної особистості, що грунтуються на усвідомлен­ні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних інтелектуальних та інших властивостей.

Література

Абрамова Г. С. Возрастная психология. — М.: Академический про­ект, 2001.

Аверин В. А. Психология детей и подростков. — СПб., 1998.

Аксарина Н. М. Воспитание детей раннего возраста. — М.: Педагоги­ка, 1977.

АмонашвилиШ. А. В школу — с шести лет. — М.: Педагогика, 1986.

Аркин Е. А.Ребенок в дошкольные годы. — М.: Просвещение, 1968.

БарташніковаІ. А., БарташніковО. О. Розвиток наочно-образного та логічного мислення у дітей 5—7 років. —Тернопіль: Богдан, 1998.

БарташніковаІ. А., БарташніковО. О. Як визначити рівень розумо­вого розвитку дитини. Діагностика готовності дітей до навчання в школі. — Тернопіль: Богдан, 1998.

Барташнікова І. А., Барташніков О. О. Розвиток уваги та навиків навчальної діяльності у дітей 5—7 років. — Тернопіль: Богдан, 1998.

Бодалев А. А. Личность и общение. — М.: Педагогика, 1983.

БожовичЛ. И. Личность и её формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968.

Большойпсихологический словарь / Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. — СПб.: Прайм — ЕВРОЗНАК, 2003.

ВенгерЛ. А. Восприятие и обучение (дошкольный возраст). — М.: Про­свещение, 1968.

Венгер Л. А., Мухина В. С. Психология. — М.: Просвещение, 1988.

Власова О. І. Педагогічна психологія. — К.: Либідь, 2005.

Волков Б. С, Волков Н. В. Задачи и упражнения по детской психоло­гии. — М.: Просвещение, 1991.

Волков Б. С, Волкова Н. В. Детская психология. Психическое разви­тие до поступлення в школу. — М.: Владос, 2004.

Выготский Л. С. Вопросы детской психологии. — СПб.: Союз, 1997.

Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6-ти т. / Под ред. Д. Б. Элько-нина. — М.: Педагогика, 1982. — Т. 4.

Галигузова Л. Н., Смирнова Е. О. Ступени общения: от года до семи лет. — М.: Просвещение, 1992.

ГолованьН. О. Вікові особливості дітей шестирічного віку та їх діагно­стика. — К.: Рад. школа, 1990.

ДавыдовВ. В. Проблемы развивающего обучения. — М.: Педагоги­ка, 1986.

Детская практическая психология / Под ред. Т. Д. Марцинковской. — М., 2000.

Детская психология / Под ред. Я. Л. Коломинского, Е. А. Панько. — Минск: Университетское, 1989.

Деятельность и взаимоотношения дошкольников / Под ред. Т. А. Репи­ной. — М.: Педагогика, 1987.

Дьяченко О. М. Воображение дошкольника. — М.: Знание, 1986.

Дьяченко О. М., Лаврентьева Т. В. Психологическое развитие до­школьника. — М.: Педагогика, 1984.

ЖитниковаЛ. М. Учите детей запоминать. — М.: Просвещение, 1985.

ЗаброцькийМ. М. Основи вікової психології. — Тернопіль: Богдан, 2001.

Завтра в школу / За ред. В. К. Котирло. — К.: Рад. школа, 1987.

Задесенець М. П. Вікові особливості розвитку дітей і формування їх особистості. — К.: Вища школа, 1978.

Література

Література

 

Запорожец А. В.Избранные психологические труды. — М.: Педагоги­ка, 1986.

Запорожець О. В.Психологія. — К.: Рад. школа, 1967.

ЗеньковскийВ. В. Психология детства. — М.: Академия, 1996.

Казарновська Г. Б., Долинна О. П.Загальна, вікова і педагогічна психологія: Збірник завдань. — К.: Вища школа, 1990.

КаптеревП. Ф. Детская и педагогическая психология. — М., 1999.

Карпенко 3. С, Савін 3. Я.Вивчення і розвиток уяви в дитячому віці. — Коломия, 1996.

Коломинский Я. Л., Панько Е. А.Учителю о психологии детей шести­летнего возраста. — М.: Просвещение, 1988.

Кононко О. Л.Психологічні основи особистісного становлення до­шкільника. — К., 2000.

Кононко О. Л.Соціально-емоційний розвиток особистості. — К.: Осві­та, 1998.

Кононко О. Л.Чтобы личность состоялась. — К.: Рад. школа, 1991.

Котирло В. К.Развитие волевого поведения у дошкольников. — К.: Рад. школа, 1971.

Кулачківська С. Є., Ладивір С. О.Я — дошкільник. Вікові та індивіду­альні аспекти психологічного розвитку. — К.: Нора-Принт, 1996.

КутішенкоВ. П. Вікова та педагогічна психологія: Курс лекцій. — К., 2005.

ЛейтесН. С. Способность и одарённость в детские годы. — М.: Педа­гогика, 1984.

Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. — М.: Педа­гогика, 1983.

Лисина М. И., Галигузова Л. Н.Становление потребностей детей в общении со взрослыми и детьми. — М.: Педагогика, 1980.

Люблінська Г. О.Дитяча психологія. — К.: Вища школа, 1978.

Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В. М.Основи дитячої пато­психології. — К.: Перун, 1996.

Мирдетства. Дошкольник / Под ред. Хрипковой А. Г. — М.: Педагоги­ка, 1987.

Мухина В. С.Шестилетний ребёнок в школе. — М.: Просвещение, 1986.

Мухина В. С.Детская психология. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000.

Немов Р. С.Психология. — М.: Владос, 1995. — Кн. 2.

Непомнящая Н. И.Становление личности ребенка 6—7 лет. — М.: Пе­дагогика, 1992.

Новосёлова С. Л.Развитие мышления в раннем детстве. — М.: Педа­гогика, 1978.

Ньюкоть Н.Развитие личности ребенка. — СПб.: Питер, 2002.

Общениеи речь: развитие речи у детей в общении со взрослыми / Под ред. М. И. Лисиной. — М.: Педагогика, 1985.

Одарённыедети. — М.: Прогресс, 1991.

Олейник Б. Ф.Особенности психического развития детей шестилет­него возраста. — К.: Вища школа, 1990.

Особенностипсихического развития детей 6—7-летнего возраста / Под ред. Д. Б. Эльконина, А. Л. Венгера. — М.: Педагогика, 1988.

ПавелківР. В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості у дитячому віці: Монографія. — Рівне: Волинські обереги, 2004.

Панько Е. А.Психология деятельности воспитателя детского сада. — Минск, 1986.

Подьяков Н. Н.Мышление дошкольника. — М.: Педагогика, 1977.

Поніманська Т. І.Дошкільна педагогіка. — К.: Академвидав, 2006.

Поніманська Т. І.Моральне виховання дошкільників. — К., 1993.

Поніманська Т. І.Основи дошкільної педагогіки. — К.: Абрис, 1988.