 |
|
Історія православ’я на Донеччині
Історія Православ'я в Донецьком регіоні починається з моменту, коли у Святих горах з'явилися перші ченці Києво-Печерського монастиря, що бігли з Києва, після татарського погрому в 1240 р.
Київські переселенці-ченці, заснували Свято-Успенську Святогорську обитель, прагнучи утримати все Київське, тим більше, що самі Святі гори нагадували гори Києва, і печери Святогорські дуже схожі з печерами Київськими.
Велику роль у поширенні і твердженні православ'я в нашому регіоні зіграв митрополит Ігнатій (Гозадино), XXIV митрополит Готфської і Кафайскої єпархії, що була утворена ще в 1678 р. у Криму і перебувала в складі Константинопольського патріархату.
У 1774 році кримські греки, бажаючи позбутися від утисків татар і турків, звернулися до уряду Росії з проханням про допомогу.
23 квітня 1778 року, у день Святого Великодня, після літургії в Успенській церкві нинішнього Бахчисарайського скиту, митрополит Ігнатій оголосив своїй пастві про переселення на нові землі і почав вести підготовку до цієї події. Восени 1778 року 31 098 православних греків Криму переселилися в Азовську губернію. А 21 травня 1779 року Катерина II видала грамоту, що визначала положення греків у Російській імперії.
Указом Святішого Синоду від 14 березня 1779 року митрополит Ігнатій був прилічений до собору російських архієреїв зі збереженням йому древнього титулу Готфський і Кафайський і йому представлялося право довічного керування єпархією в складі всіх греків і користатися у своїй єпархії всіма канонічними правами Правлячого архієрея.
В офіційному реєстрі російських архієреїв митрополит Ігнатій займав місце безпосередньо після архієпископа Херсонського і Словенського.
5 серпня 1780 року митрополит разом з духівництвом і поселенцями в кількості трьох тисяч чоловік прибули до визначеного їм місця, де згодом було засноване місто Маріуполь, і відслужив молебень.
Завдяки старанням митрополита Ігнатія в Маріупольській окрузі було побудовано 24 церкви (4 у м. Маріуполі і по однієї в кожній із грецьких поселень).
Таким чином, митрополит Готфський і Кафайський Ігнатій став першим Православним архієреєм у межах сучасної Донецької і Маріупольської єпархії.
Після смерті митрополита Ігнатія в 1786 році Готфська і Каффайська єпархія припинила своє існування, а її приходи були передані у ведення Екатеринославської єпархії.
Наступним важливим етапом церковного будівництва стало активне заселення Донецького краю, яким був означений період з XVIII по XIX ст. За матеріалами архівів, з 1760 по 1905 роки було побудовано 194 церкви і 5 молитовних будинків. На жаль, далеко не всі з цих церков збереглися до наших днів. Серед них найбільш старими є:
Спасо-Преображенська церква м. Донецька (колишня Петро-Павлівська церква на Смоляниновскій шахті), побудована в 1910 р.
Іоано-Предтеченська церква в с. Новоселівка Старобешевського р-на, побудована в 1906 р.
Казанська церква в с. Кузнецово-Михайлівка Тельмановського р-на, побудована в 1859 р.
Вознесенська церква в с. Каменка Тельмановського р-на, побудована в 70-х роках XIX століття.
Після революції 1917 р., у період до Великої Вітчизняної війни Православна Церква перебувала в катастрофічному становищі.
Результатом антирелігійної політики радянської держави стало те, що до початку 40-х рр. на території області не було жодного офіційно діючого православного храму.
Перелом у ставленні вищого радянського керівництва до Православної Церкви наступив у 1943 році, коли відбулася історична зустріч Й.В. Сталіна з митрополитом Сергієм (Страгородським), митрополитом Миколою (Ярушевичем) і митрополитом Олексієм (Сіманським). Результатом цієї зустрічі стало відродження православ'я на всій території Радянського Союзу.
Відродження релігійного життя сталося в період німецько-фашистської окупації, коли в області було відкрито десятки храмів.
Після звільнення області у вересні 1943 р. уповноваженим Ради у справах Руської православної церкви по Сталінській області було взято на облік 234 православні церкви та молитовні будинки, хоча реально діяло набагато більше.
У 1945 р. було утворено Донецьку єпархію, яка охоплювала території Донецької та Ворошиловградської областей.
На Донецьку кафедру було призначено єпископа Никона (Олександра Порфирійовича Петіна). Після його переводу на Одеську кафедру він продовжував окормляти вірних Донецької єпархії.
До 1990 р. свого правлячого архієрея єпархія не мала. Вона керувалася єпископами Одеськими та Херсонськими: Борисом (Віком) (1956-1965) та
Сергієм (Петровим) (1965-1990).
З 1990 по 1991 р. єпархія керувалася єпископом Донецьким і Луганським Іоаннікієм (Кобзевим).
З жовтня по грудень 1991 р. – єпископом Донецьким і Слов'янським Аліпієм (Погрібняком).