 |
|
Таїнство Святого Хрещення.
Українська Лютеранська Церква здійснює хрещення через прикликаних служителів Ісуса Христа, але у випадку крайньої необхідності чи за відсутності пастиря, будь-який християнин може здійснити хрещення – використовуючи воду, здійснити обмивання, обливання, кроплення чи занурення. Лютерани сповідують, що хрещення дає прощення гріхів, визволяє від смерті та диявола, дає вічне спасіння всім, що повірять як це проголошують Слова та обітниці Божі.
УЛЦ навчає, що малі діти також повинні бути похрещені тоді, коли їх приносять до хрещення батьки або опікуни, тому що:
1) слова „всі народи” стосуються також і їх;
2) святе Хрещення є єдиним засобом, за допомогою якого діти, котрі також потребують народження згори, можуть звичайним шляхом бути відроджені і приведені до віри;
3) діти також можуть вірити.
УЛЦ сповідує, що Святий Дух, Котрий походить від Отця і Сина, чинить під час хрещення навернення мертвого у грісі грішника без ніякої співпраці, вирішення чи волевиявлення з боку останнього. І цей виправданий та відроджений Божим Словом грішник знаходить правдиву втіху прощення його гріхів не у своєму освяченні чи відчутті, чи християнському досвіді, чи в оселенні Христа у його серці, а в об’єктивному проголошенні Євангелія у Слові та Таїнствах, в якому він покликаний і вибраний Богом до закладин світу в Ісусі Христі.
5) Влада ключів та Сповідь. УЛЦ сповідує, що влада ключів є особливим повноваженням Церкви, що дане Христом Його Церкві на землі: прощати гріхи грішникам, що розкаються, та утримувати гріхи тих, що не розкаються, аж допоки вони не покаються. Цю владу названо Владою ключів через те, що вона відкриває небеса, прощаючи гріхи одним, і закриває небеса, затримуючи гріхи іншим (згідно з Мт. 16:19).
УЛЦ визнає, що розкаяні грішники – це грішники, які відчувають жаль за скоєні гріхи (каяття) і вірять у Господа Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя (віра). Необхідним плодом щирого каяття є праведне християнське життя.
УЛЦ вірить, що коли покликані священнослужителі Христові використовують владу згідно з його божественною заповіддю (особливо, коли вони відлучають явного грішника, який не розкаюється, від християнської громади, і знову, коли відпускають гріхи тому, хто в них розкаявся і прагне виправлення), то це так само дійсно та певно, як і на небесах, якби Господь робив це Сам.
Відповідно до Божої волі лютеранська громада вибирає і прикликає священнослужителів, котрі в ім’я Христа та від імені громади відкрито виконують все, що передбачає Влада ключів: пастирське служіння, духовні заклади і т.п. (Дії 20: 28, Еф. 4:10-12). УЛЦ сповідує, що очевидні і нерозкаяні грішники повинні бути виключені з християнської громади. Тому що, на думку українських лютеран, своєю відмовою розкаятись – навіть, якщо це робиться втаємничено, в серці – людина автоматично вилучає себе зі Спільноти Святих. Тому що, на думку доктора Кейлера, відмова розкаятись – це один з гріхів, що вбивають віру, а, втрачаючи віру, людина відразу ж втрачає членство в Невидимій Церкві. І якщо така відмова стає очевидною і відкритою, відомою всім, то, після відповідного застереження, така людина повинна також бути виключена і зі спільноти видимої Церкви або громади. Таким чином, людину ніколи не відлучають від Церкви через скоєння якогось конкретного гріха, а лише через те, що вона відмовляється розкаятись.
УЛЦ визнає сповідь, яка складається з двох частин: сповідь гріхів та одержання відпущення гріхів, або же прощення від священика, як від Самого Бога, без усякого сумніву, та з твердою вірою того, що гріхи таким чином прощені перед Богом на небі.
Пастир, який приймає сповідь приватно, повинен суворо дотримуватись таємниці сповіді.
6) Таїнство Святого Причастя. УЛЦ сповідує, що Святе Причастя – це правдиві тіло та кров Господа Ісуса Христа у хлібові та вині для того, щоб християни їх їли та пили, що запроваджено самим Ісусом Христом. Видимі атрибути цього таїнства – це хліб, приготовлений з борошна, і виноградне вино. УЛЦ навчає, що в хлібі, разом з хлібом та під виглядом хліба Христос дає Своє правдиве тіло. У вині, разом з вином та під виглядом вина Він дає нам Свою правдиву кров, тобто мова іде про правдиву присутність Христа під час Святого Причастя, згідно з Мт. 26:26-28: „Прийміть, споживайте, це – Тіло Моє”; „Це чаша – Новий Заповіт в Моїй крові, яка за багатьох проливається”.
Українські лютерани вірять, що хліб і вино не перетворюються в тіло і кров Христа, тому що Біблія ясно говорить, що хліб і вино так само присутні під час цього Таїнства (1 Кор. 11:26-28). Саме під час Причастя Христос пропонує і забезпечує кожному, хто причащається, прощення всіх його гріхів, і як доказ і заставу цієї пропозиції, Він дає йому у вигляді хліба та вина ті самі тіло і кров, якими Він заробив це прощення для нього.
Таким чином, лютеранська доктрина про сутність Святого Причастя має наступний вигляд: і хліб, і тіло Христове, так само, як і вино та кров Христа правдиво присутні під час Причастя.
Українська Лютеранська Церква вірить, що тільки Лютеранська доктрина узгоджується з вченням Святого Письма, отже, тільки Лютеранська Церква має саме ту Вечерю, яку запровадив Христос.
Згідно з „Аугсбурзьким віросповіданням”, „достатньо для правдивої єдності Християнської Церкви, щоб Євангеліє (мається на увазі вся Біблійна доктрина) навчалося з чистим його розумінням, і щоб Таїнства відправлялися відповідно до Божественного Слова”. Однак відхилення від вчення Слова Божого не повинне прийматися та терпітися в Церкві. Таким чином, відкидається будь-яке уніатство та екуменічні зусилля щодо компромісу в чистому вченні Слова Божого. Але одночасно засуджується сепаратизм, що веде до відмови від спільноти при згоді у доктрині.
Таким чином, головний пріоритет сучасної УЛЦ – строге дотримання своєї традиції, класичної спадщини Мартіна Лютера, тобто вчення, не заплямованого сумнівами у фактах священної історії, Триєдиній природі Господа, Боголюдськості Ісуса Христа, Його воскресінні, Другому Пришесті, а також філософськими й науковими теоріями (як – от теорія еволюції), що суперечать Одкровенню (ст. 1-5).
Структура УЛЦ
Українська лютеранська церква побудована за синодальним принципом. Так, згідно з „Внутрішньою настановою Єпископату”, прийнятому найвищим керівним органом УЛЦ – собором у 2002 р., на чолі УЛЦ – Єпископат. Найвищим органом Єпископату є Собор. В період між соборами для вирішення поточних справ і постанов Собору діє Синод, до складу якого входять Єпископ, Віце – Єпископ, Секретар, Скарбник (які водночас є посадовими особами Єпископату), а також голови і секретарі Єпархій Єпископату, причому Єпископ, Віце-Єпископ не можуть бути головами єпархій, а Скарбник та Секретар Єпископату не можуть бути секретарями єпархій.
Юрисдикцію та обов’язки посадових осіб регламентує “Внутрішня настанова Єпископату УЛЦ”, нова редакція якої була прийнята на черговому соборі УЛЦ у 2002 році. Так, зокрема параграф 1 розділу VII цієї настанови надає Єпископу УЛЦ наступні права:
1) скликати Собори у відповідності до Статуту та Внутрішньої настанови;
2) головувати на Соборах;
3) вибирати тему та есеїста Собору;
4) представляти список кандидатів на посади єпископів Соборові;
5) доповідати кожному черговому Соборові про свою роботу і про стан справ у Єпископаті в цілому;
6) наглядати за діяльністю Єпископату та Синоду і його комітетів;
7) призначати заміну для вибулих членів Синоду та комітетів, коли необхідно;
8) пересвідчуватись, що кандидати для служіння священства належним чином вивчені;
9) організовувати співбесіди з пастирями та вчителями, які бажають приєднатися до Єпископату та Синоду;
10) бути присутнім принаймні на чергових пастирських конференціях;
11) офіційно представляти Єпископат та Синод.
Для виконання цих обов’язків Єпископ повинен радитися зі своїми браттями в Синоді та Єпископаті.
Розділ VI визначає порядок обрання керівництва Єпископату та членів Синоду: Єпископ, Віце-Єпископ, Секретар та Скарбник Синоду висуваються і обираються голосуванням на п’ятирічний термін і приступають до виконання своїх обов’язків першого дня наступного місяця після Собору, на якому їх обрано. На посаду Єпископа та Віце-Єпископа вибираються тільки чоловіки, які належать до висвяченого духовенства УЛЦ і продовжують служити її громадам. На посаду Секретаря та Скарбника обираються тільки такі чоловіки – миряни, які належать до громад – членів УЛЦ.
На випадок смерті Єпископа, його відставки чи неспроможності виконувати свої обов’язки, якщо про це заявляє 2/3 членів Синоду та посадових осіб Єпископату. Віце-Єпископ виконує обов’язки Єпископа до наступного чергового Собору, на якому обирається новий Єпископ на термін, який залишився до чергових нових виборів Єпископа і Віце-Єпископа. В разі смерті, відставки чи неспроможності виконувати свої обов’язки Віце-Єпископа, Секретаря чи Скарбника, нові посадові особи обираються на черговому засіданні Синоду і вони діють на цих посадах до Собору, на якому мають відбутися вибори відповідних посадових осіб.
Параграф 2 розділу VII регламентує юрисдикцію та обов’язки Віце-Єпископа:
1) служити радником Синоду;
2) виконувати обов’язки, покладені на нього Єпископом;
3) служити Єпископом, якщо Єпископ не в стані виконувати свої обов’язки.
Параграф 3 регламентує юрисдикцію та обов’язки Секретаря Єпископату:
1) вести протокол Собору та засідань Синоду і публікувати їх;
2) організовувати весь необхідний зв’язок між членами Єпископату та Синоду, який потребує Єпископ;
3) за два тижні оголошувати про час і місце проведення Собору та засідань Синоду і теми, які на них обговорюватимуться;
4) вести облік усіх дій Синоду;
5) служити статистом Єпископату і складати Парафіяльний Звіт на основі даних, які щорічно подаються громадами.
Параграф 4 регламентує юрисдикцію та обов’язки Скарбника Єпископату:
1) отримувати та розподіляти кошти Єпископату відповідально до рішень останнього чи рішень Синоду;
2) вести облік усіх отриманих та витрачених коштів;
3) робити повний звіт Синоду, коли останній того потребує;
4) представляти від імені Синоду повідомлення про рахунок Єпископату кожному черговому Соборові.
Розділ ІІІ Внутрішньої Настанови Єпископату УЛЦ, який через Собор, а в період між Соборами через обраний Синод і комітети під наглядом та координацією Єпископа:
1) сприяє постійному вивченню Святого Письма;
2) сприяє поширенню і використанню Святого Письма, віросповідних книг, християнської літератури та співаників;
3) наглядає за чистотою і єдністю доктрини, вивченням доктринальних питань; випробує духи і застерігає проти сект, що вдираються у християнство;
4) засновує і підтримує вітчизняні за закордонні місії;
5) встановлює, керує та підтримує навчальні заклади для підготовки пастирів і вчителів і для загальної християнської освіти своїх людей;
6) сприяє і підтримує заснування християнських загальноосвітніх шкіл для навчання дітей і молоді;
7) підтримує діла милосердя;
8) засновує, збирає і керує фондами, які необхідні для діяльності Єпископату;
9) виконує нагляд за закладами Єпископату, пастирською роботою та практикою його членів;
10) підтримує проведення однієї щорічної Загальної пастирської Конференції, і принаймні однієї регіональної пастирської конференції;
11) у відповідності зі Святим Письмом служить вирішенню суперечок, які можуть виникнути в Єпископаті чи серед його членів.
Розділ ІV визначає порядок скликання та проведення Соборів та Синодів УЛЦ: Собори Єпископату проводяться щорічно. Позачергові Собори можуть скликатися Єпископом, коли цього попросять принаймні третина громад або коли так вирішить черговий Собор. Засідання Синоду проводиться не рідше одного разу на квартал.
Розділ V визначає сферу юрисдикції Собору та Синоду. Собор Єпископату працює для виконання цілей, визначених Статутом:
1) розглядає діяльність Синоду та комітетів за минулий рік;
2) ретельно планує і належно формує ухвали, які необхідні для майбутньої діяльності Синоду та комітетів Єпископату;
3) обирає Єпископа, Віце-Єпископа, Секретаря та Скарбника Синоду;
4) затверджує склад Синоду та обирає комітети, які визначаються Собором. В комітетах та в Синоді можуть служити виключно чоловіки, що належать до громад Єпископату та мають добру славу;
5) вирішує про дату та місце наступного Собору.
Синод вирішує поточні справи Єпископату між Соборами.
Якщо окрема громада вірить, що рішення Собору протирічить Слову Божому, то громада повинна це оголосити головуючому на Соборі (а після Собору - - єпископу УЛЦ) і обґрунтувати свою думку. Якщо ж громада такого оголошення не робить впродовж одного місяця з часу опублікування Секретарем рішень Собору, то рішення вважається чинним для громади і громада докладає всіх зусиль для його виконання.
Розділ VIIІ визначає порядок фінансової підтримки діяльності Єпископату та Синоду: кожна громада-член Єпископату щомісяця перераховує на рахунок Єпископату не менш 10% від усіх своїх грошових надходжень.
Громади-члени Єпископату докладають усіх зусиль, щоб бути представленими на Соборі їхніми пастирями та двома делегатами. Згідно з “Положенням про реєстр кліру УЛЦ”, затвердженому синодом УЛЦ 26 листопада 2002 р., до реєстру кліру УЛЦ належать всі належним чином покликані до проповідницького служіння пастирі громад УЛЦ, професори та викладачі установ УЛЦ, або пастирі, які бажають служити в УЛЦ після того, як з ними буде проведено колоквіум комісією, яку формує та очолює Єпископ УЛЦ. Пастирі продовжують належати до реєстру УЛЦ незалежно від того, чи служіння, до якого вони покликані, наразі триває. До реєстру кліру УЛЦ не можуть належати пастирі, професори і викладачі, що належать до реєстрів інших Церков. Ці делегати обираються своїми громадами і представляють свою правомочність Соборові. Пастирі, які служать громадам-членам Єпископату і відвідують Собор і належним чином зареєстровані делегати мають право голосу. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосовано більшістю, коли є кворум (50% голосів плюс один голос). Єпископ має право голосу тільки тоді, коли голоси діляться порівну.
Сучасна Українська Лютеранська Церква складається з 3 єпархій: Галицької, яка охоплює західний регіон України; Київської, яка охоплює північний та центрально-східний регіон; Таврійської, яка охоплює південний регіон України. На чолі кожної єпархії стоїть єпископ, який звітує про свою діяльність щорічному собору єпархії та регіональної пастирської конференції. Так впродовж листопаду 2002 р. в єпархіях УЛЦ відбулись перевибори голів на наступні п’ять років: головою Київської Єпархії УЛЦ було обрано пастиря Павла Богмата, Галицької – пастиря Тараса Косовського, Таврійської – пастиря Ігоря Ратушного.
Постійним місцем перебування Єпископату (релігійного центру) УЛЦ є місто Київ.
Таким чином, Українська Лютеранська Церква з часу свого другого народження в Україні (1991 рік) взяла курс на створення національної церкви, побудованої на демократичних засадах, головна мета якої – пробудження духовності українців.