Главная | Обратная связь

Літургійна практика УЛЦ

Найбільш примітною рисою Української Лютеранської Церкви на тлі світового лютеранства є її обряд. УЛЦ вперше поєднала протестантський догмат зі східним обрядом, а відтак – створила нову протестантську модель служіння, максимально адаптовану до православної культури України. Тому попри скромні результати своєї першої емісійної діяльності на українських землях XVI–XIX ст., українські лютерани залишили-таки по собі добру спадщину, що її повністю перейняла сучасна Українська Лютеранська Церква. Так у лютеранських громадах, що з середини XVII ст. були запроваджені елементи греко-католицької літургії на основі переробок з Івана Златоуста, внутрішнє життя будувалось на засадах української обрядовості, народних звичаях, національної символіки, обов’язковості рідної мови. Ідею українізації лютеранства постійно пропаганду вав голова осередку лютеранського руху Західної України 30-х років Теодор Ярчук, який послідовно обстоював думку, згідно з якою лютеранство найбільше відповідає духовним вимогам українського народу.

Розділ І „Внутрішньої настанови Єпископату” УЛЦ зазначає, що для збереження єдності та літургійних форм і обрядів Єпископат рекомендує своїм громадам використовувати порядки богослужінь на основі Українського Євангельського Служебника, виданого блаженної пам’яті Теодором Ярчуком у м. Станіславі (тепер – Івано-Франківськ) у 1933 р. Також у двадцятому столітті з’явилося багато нових українських біблійних перекладів, якими УЛЦ користується і нині – Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Олександра Бачинського, Ярослава Левицького, М. Кравчука, Івана Огієнка та Івана Хоменка.

Українські лютерани переклали також рідною мовою деякі європейські протестантські твори. Це, зокрема, уривки з “Аугсбурзького сповідання” Ф. Меланхтона (вийшли друком в Станіславі у 1933 р. під назвою “Євангелицьке визнання віри (Авсбурзьке сповідання)”), а також з “Малого катехизису” Мартіна Лютера (автор перекладів Теодор Ярчук). Однак більшість творів вийшло з-під пера самих українських лютеран: “Український євангельський співаник”, брошури “Апостол Петро”, “Бичівники” Теодора Ярчука, “Створюємо рідну церкву!”, “Де правда?” Ф. Фолюшняка, “Попівське сумління” В. Гулика, “Мій талізман”, “Хто такий Мартін Лютер” М. Гільчука. Усі ці твори видано в Станіславі в 1931-1937 рр.

Як відомо, німецьке лютеранство згідно з церковною традицією залишило у вжитку чимало католицьких елементів, особливо у літургії. Ще Гейгер зазначав, що „створена Лютером форма богослужіння, власне кажучи, є німецьким перекладом латинської меси”. В усьому світі лютерани, як і НЄЛЦУ, відтворюють західний обряд. У своєму доктринальному обличчі німецькі лютерани України тримаються традиції, що сформувалася у повоєнній Німеччині. Прагнучи покаяння за співпрацю з нацистським режимом, найбільші німецькі лютеранські церкви переосмислили чимало своїх концептів. В адаптації до світу німецьке лютеранство сьогодні досить ліберальне не лише в церковному житті, а й у обрядовій царині. Так, характерні риси НЄЛЦУ – прихильність до ліберальної теології, нетрадиційне тлумачення Біблії, звернення до світської моралі, дозволі розлучень і гомосексуальних шлюбів, практика жіночого пасторату. Таким чином, у лютеранських громадах німецької традиції діють християнські звичаї, які відносяться до адіафори – речей, які Бог не заповідав і не заборонив у Своєму Слові. Такими звичаями є, наприклад, західний чин у літургії (Deutsche Messe) та співання християнських гімнів німецькою та російською мовами.

Натомість українські лютерани від самого початку звернулись до православного обряду та юліанського календаря. Одна з причин, що зумовила оригінальне обличчя УЛЦ – греко-католицьке походження засновників Української лютеранської Церкви: Теодора Ярчука і Михайла Гільтайчука.

Так, зміст „Служебника” і „Українського Євангельського Співаника”, які були перекладені українською мовою і опрацьовані Теодором Ярчуком, засвідчує: у своїй літургійній реформі засновники українського лютеранського руху зробили наголос на тому, що є спільним для Католицької і Православної церкви, а також для класичного протестантизму. По-перше, це повага до Церкви та її обрядових принципів. По-друге, прийняття текстів, „уложених вітцями Церкви Василем Великим та Іоанном Златоустим, котрі не були католиками, не укладали Богослужіння для католиків, а для всіх без винятку, хто хоче в той спосіб молитися”.

22 січня 2003 р. в Києві відбулося чергове засідання Літургійного комітету УЛЦ, котрий розпочав роботу над новою редакцією “Служебника” та “Співаника”. Ця робота була завершена на початку 2004 року: фундація “Лютеранська спадщина” видала для Української Лютеранської Церкви “Український Лютеранський Служебник”, взявши за основу “Український Євангельський Служебник” (який був упорядкований пастирем Теодором Ярчуком і виданий ще 1933 р.), що має повністю гармонізовані християнські гімни, “Малий катехізис доктора Мартіна Лютера” та “Аугсбурзьке віросповідання”.

Літургійний канон УЛЦ містить такі принципи:

· Хрещення немовлят;

· Шлюб священиків;

· Причащання під двома видами;

· Реальна, а не символічна присутність Христа під час Євхаристії;

· Право на здійснення Євхаристії лише ординованими служителями;

· Піст перед причастям не є обов’язковим, тому що Христос ніде не заповідав поститися, так само, як і не забороняв це робити;

· Розуміння хрещення як таїнства, що „є правдивим засобом (знаряддям) благодаті”;

· Шанування сповіді та відпущення гріхів священиком;

· Рідна мова богослужіння;

· Відповідний зовнішній, з використанням елементів візантійської архітектури, і внутрішній вигляд культових споруд, збереження вівтаря, споглядання розп’ятого Христа та образів, які – „не є уособленням Христа і святих, а вказуванням на спасіння”;

· Шанування православних свят;

· Проведення покаянних богослужінь з поклонами, тощо.

УЛЦ сповідує, що для проведення таїнства Хрещення необхідно використання спеціальних символів. Знак Христа на чолі є ознакою належності Богові. Хрест, виведений оливою (помазання), символізує дари Святого Духа. Свічка при хрещенні символізує Христа, її можна знову запалити на річницю таїнства чи під час молитви. Молитися слід всюди, але особливо: наодинці, в сімейному колі, під час богослужіння в церкві. Слід молитися завжди, але особливо під час випробовувань і бід.

Хоругви допомагають виявити радість і вдячність за дари Божі при хрещенні.

У виборі хреста, поміркованому оздобленні храмових приміщень, ставленні до ікон (а відтак і рішень сьомого Вселенського собору), такого специфічного елементу, як епіклеза (закликання Святого Духа під час Євхаристії) УЛЦ ближча до католицизму.

УЛЦ сповідає, що церковне мистецтво (ікони, статуї, вітражі тощо), яке вірно відображає біблійні доктрини, є корисним для навчання і побожних цілей „сучасній дитині Божій, як і було воно корисним дітям Божим під час усієї історії Церкви (і Старозаповітньої, і Новозаповітньої)”. УЛЦ відкидає і засуджує вчення, які проголошують, що мистецтво має посередницький характер (грає посередницьку роль) між Богом і людиною, або які вважають це мистецтво засобами благодаті.

УЛЦ сповідує, що ніхто в Церкві не повинен навчатися, проповідувати чи здійснювати Таїнства без постійного покликання. Так, згідно з “Положенням про реєстр кліру” ухваленого Синодом УЛЦ у 2002 році: “До реєстру кліру УЛЦ належать всі належним чином покликані до проповідницького служіння пастирі громад УЛЦ...”. УЛЦ зазначає, що коли Святе Письмо каже, що жінка не повинна навчати чи „мати владу” над чоловіком в церкві, це означає, що пастирське служіння Євангелія не може перебувати в руках жінки. Відповідно до того ж самого принципу, жінка не повинна мати влади над чоловіком в процесі прийняття громадою рішення. Однак погляди жінок повинні враховуватися при цьому, оскільки і жінки є членами тіла Христового і разом з чоловіками поділяють благословення та обов’язки „священництва усіх віруючих”.

За своїм календарем та побутом УЛЦ – майже православна. Так, церковний рік українських лютеран розпочинається у четверту неділю перед Різдвом Христовим. Українські лютерани поряд з церковними й державними святами (а також, церковно-державними, наприклад, Святом хрещення Русі, Днем пам’яті полеглих і народних мучеників, Неділею праотців) відзначають дні християнських святителів (первомученика Стефана, апостола Андрія Первозваного, Святого Миколая ). А до них додає своїх: „блаженної пам’яті пастиря” (якого часопис „Стяг” називає Отцем Церкви) Теодора Ярчука (день святого Теодора – 25 травня) та Мартіна Лютера. Також головними святами УЛЦ є: церковне новоліття, Різдво Господа Ісуса Христа (7 січня за григоріанським календарем, або 25 грудня за юліанським календарем), Обрізання Господа Ісуса Христа (Богоявлення), Благовіщення, Страсний четвер, Страсна п’ятниця, Воскресіння Господа Ісуса Христа (Великдень), Вознесіння Ісуса Христа, П’ятидесятниця (Зішесття Святого Духа), День Святої Трійці, День Івана Хрестителя, День Апостольської ревності (Петра і Павла) – 12 липня, День Реформації – 31 жовтня.

Таким чином, нашарування різних християнських традицій, що має місце у надрах УЛЦ, відтворює напрочуд оригінальний, не подібний до всього протестантського світу тип сучасної Лютеранської Церкви – Лютеранської Церкви українського народу.