ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ
У наш час проблема гіперактивності розкривається все ширше і повніше. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було 1-2 учня в класі, а зараз в цю групу потрапляє вже близько 20–30% учнів. І цей відсоток постійно росте. Тому зараз у кожній школі потрібен соціальний педагог, практичний психолог, які повинні знати як спілкуватись з гіперактивною дитиною, вміти працювати з такою категорією дітей. В соціально – педагогічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, програм, бесід для корекційної роботи з активними дітьми, які потрібно застосовувати на практиці. На сьогоднішній день основні корекційні засоби гіперактивної поведінки досліджуються в 3 напрямках: [24]. 1) фізична реабілітація; 2) поведінкова корекція дітей та близьких дорослих; 3) психотерапевтичні заходи. Саме такі корекційні засоби може використовувати соціальний педагог та практичний психолог у роботі з гіперактивними дітьми. 1. Фізична реабілітація.Лікування гіперактивних дітей обов’язково повинне включати фізичну реабілітацію. Це спеціальні вправи, спрямовані на відновлення поведінкових реакцій, вироблення координованих рухів з довільним розслабленням кістякової і дихальної мускулатури. Механізм поліпшення самопочуття зв’язаний з посиленою продукцією при тривалій м’язовій активності особливих речовин - ендорфінів, які благотворно впливають на психічний стан дитини. Однак, не усі види фізичної активності можуть бути корисні для гіперактивних дітей. Для них не показані ігри, де сильно виражений емоційний компонент (змагання, показові виступи). Рекомендуються фізичні вправи, які носять аеробний характер, у виді тривалого, рівномірного тренінгу легкої і середньої інтенсивності: тривалі прогулянки, плавання, лижі, їзда на велосипеді тощо. Особливу увагу сучасні психологи та психотерапевти приділяють дихальним вправам, які знімають напругу, тривожний стан, покращують настрій. 2. Поведінкова корекція.Даний вид психотерапії враховує особливості нервової системи дитини. А саме, низький поріг чутливості до негативних стимулів – діти не сприйнятливі до докорів і покарань, але легко відповідають на найменшу похвалу. Способи винагороди і заохочення дитини треба постійно змінювати. Якщо дитина впродовж тижня поводиться добре, наприкінці тижня вона повинна одержати додаткову винагороду. Це може бути якась поїздка разом з батьками за місто, екскурсія в зоопарк, у театр і інше. При незадовільній поведінці рекомендується легке покарання, яке повинне бути негайним і неминучим. Це може бути просто словесне несхвалення, тимчасова ізоляція від інших дітей, позбавлення «привілеїв». Батькам рекомендується написати список того, чого вони очікують від дитини в плані поведінки. Цей список у доступній манері пояснюють дитині. Після цього все написане неухильно дотримується, і дитина заохочується за успіх у його виконанні. Особливу увагу слід привернути корекційній роботі в сім’ї, яка спрямована на збагачення емоційного досвіду гіперактивної дитини, допомогу в оволодінні елементарними діями самоконтролю і тим самим зниження проявів підвищеної рухової активності. Цьому сприятимуть дії, ситуації, події, спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне збагачення. При вихованні гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайнощів: з одного боку, прояви надмірної жалості та вседозволеності, з іншого – постановки вимог, які дитина не в змозі виконати. Треба зауважити, що часта зміна вказівок і коливань настрою батьків діють на таких дітей сильніше, ніж на інших. Процес поліпшення стану дитини займає зазвичай тривалий час і наступає не відразу. Важливим чинником в цьому процесі стає емоційно насичена взаємодія дитини з близьким дорослим. В цілому, атмосферу в сім’ї розглядають як умову закріплення, а в деяких випадках навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини. Нерідко деякі особливості нервової системи дітей через незадовільне виховання і життєві умови є тільки фоном, що полегшує формування гіперактивності як способу реагування дітей на несприятливі умови. До рекомендацій, які допоможуть батькам в процесі виховання гіперактивної дитини належать[24]: 1) По-перше, корекція зовнішньої сторони поведінки близьких дорослих людей: – стримання бурхливих афектів, особливо якщо дорослі засмучені або незадоволені поведінкою дитини; уникання категоричних слів і виразів, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть створити напружену ситуацію і викликати конфлікт в сім’ї; прагнення рідше говорити «ні», «не можна», «припини»; – емоційна підтримка дітей у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були; – виховання інтересу до більш глибокого пізнання і розуміння дитини. 2) По-друге, організація середовища і навколишнього оточення в сім’ї: – виділення для дитини власної кімнати або її частини для занять, ігор. Бажано уникати яскравих квітів, складних композицій. На столі і в найближчому оточенні дитини не повинно бути відволікаючих предметів, адже гіперактивна дитина сама не в змозі зробити так, щоб ніщо стороннє її не відволікало; – організація розпорядку дня, який діє на дитину заспокійливо; – визначення для дитини круг обов’язків, постійне спостереження і контроль за їх виконанням; частіше відзначати і хвалити зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості. 3) По-третє, активна взаємодія та емоційна єдність дитини з близьким дорослим: – використання основної діяльності дитини – гри, під час якої емоційні дії, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини, приносить обом учасникам величезне задоволення; – безумовна любов та підтримка дитини. Досвід роботи з гіперактивними дітьми та їхніми сім’ями показує, що до підліткового віку, а у деяких дітей і раніше, гіперактивність проходить. За спостереженнями більшості медиків і психологів, загальна рухова активність з віком зменшується, а виявлені невротичні зміни поступово нівелюються. У мозку дитини з’являються зв’язки, яких не було або які були порушені. Важливо, щоб дитина підійшла до цього віку без вантажу негативних емоцій і комплексів неповноцінності [24]. 3. Психотерапевтичні заходи. Гіперактивність – це спільне захворювання дитини і дорослих. Тож, корекційна робота принесе користь як дитині так і її сім’ї. Серед основних можна відзначити наступні: ігрова психотерапія; гештальттерапія, інтегративна терапія. Ігрова терапія допомагає дітям набути навичок щодо саморегуляції поведінки за допомогою розвитку когнітивних процесів, зокрема довільної уваги, пам’яті, прогнозуванню власних дій, вдосконаленню рухової і вольової активності.У процесі терапії дитина навчається краще розуміти свої почуття, робити вибір, приймати рішення, нести відповідальність за власні дії. Внаслідок цього, розвиваються комунікативні навички. підвищується самооцінка, що впливає на адаптаційні можливості дитини. Варто підкреслити ефективність використання ляльок та іграшок маленького розміру, які дають можливість виразити і позбутися неусвідомлюваних страхів, тривог, розв’язати конфліктні ситуації. Крім того, гра допомагає встановити доброзичливі стосунки між дорослим і дитиною, що сприяє встановленню довіри. З негативними проявами поведінки гіперактивних дітей, зокрема при роботі з агресією, гнівом ефективно використовувати методи гештальт–терапії, а саме у тих випадках, коли необхідна робота з емоціями дитини. В ході біхевіоральної терапії психолог відпрацьовує з дитиною конструктивні способи поведінки, які замінять деструктивні. Важливо враховувати індивідуальні особливості дитини і залежно від них об’єднувати та застосовувати принципи і техніки інших психотерапевтичних напрямків: нейропсихологічні, тілесно-зорієнтовані, арттерапевтичні психотехніки тощо. В корекційній роботі з гіперактивною дитиною слід дотримуватися основних принципів, без яких отримати позитивні результати неможливо: 1. Системний підхід – потребує врахування патогенетичного принципу, який дозволяє виявити «домінуючу недостатність» в розвитку дитини. 2. Інформованість педагогів та батьків щодо особливостей розвитку і поведінки дітей з гіперактивною поведінкою. 3. Комплексний підхід дозволяє медикам, психологам, педагогам і батькам не тільки зменшити гіперактивні прояви в поведінці дитини, знизити емоційну напругу, але й позбутися негативних форм поведінки до підліткового віку та найповніше реалізувати потенціал дитини. 4. Компенсація – використання в корекційній роботі здорових структур у функціональній системі, їх посилення з метою компенсування дефіцитарних структур. 5. Поетапність корекційних засобів з урахуванням індивідуальних особливостей гіперактивної дитини – один з основних принципів у роботі психолога [24]. Принципи роботи, що описано вище стали підставою запропонованої корекційної програми роботи з гіперактивними дітьми, в яку увійшли вправи, спрямовані на розвиток уваги, мислення, координації руху, релаксацію, емоційно-особистісну сферу. Отже, в психокорекційній програмі умовно визначаються наступні етапи: 1. Перший етап спрямований на встановлення взаємин з терапевтом, обговорення та окреслення проблем, які турбують дитину; концентрацію уваги на головних моментах подій, які відбуваються; структурування діяльності. Підходи та техніки, які ефективно використовуються на даному етапі – клієнто-центрований підхід, емпатія, конгруентність, активне слухання. 2. Другий етап пов’язаний з усвідомленням власних емоцій, почуттів, переживань, прагнень та намагань. Найбільш доцільним є використання технік гештальт-терапії. 3. Третій етап сприяє підвищенню самооцінки, формуванню позитивного образу «Я». Найбільш успішними на цій стадії виявляються тілесно-зорієнтовані та арттерапевтичні психотехніки. 4. Четвертий етап спрямований на формування нових конструктивних форм взаємодії з оточуючим середовищем, що сприяє гнучкості поведінки та розкриває адаптивні ресурси дитини. На цьому етапі мета досягається за допомогою когнітивно-біхевіоральної терапії. 5. П’ятий етап реалізує засвоєння навичок конструктивних способів поведінки. Окрім біхевіоральної терапії широко використовують ігрову терапію [27]. Слід підкреслити, що однією з причин гіперактивності і дефіциту уваги є несформованість функцій керування, які включають низку незалежних процесів, а саме: процеси програмування, регуляції та контролю. Тому психологічна корекційна робота спрямована на формування здатності чинити опір відволікаємості; можливості швидкого перемикання різних етапів діяльності, які пов’язані з перерозподілом уваги; розвинення процесів контролю за власним виконанням роботи та процесів планування діяльності. Особливу роль при цьому відіграє мовна опосередкованість дій. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|