 |
|
Виконавчі комітети місцевих рад, їх основні функції та повноваження, організація роботи
Судова Влада
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Він складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
До повноважень Конституційного Суду України належить: а) вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями Президента України, не менш як сорока п'яти народних дерпутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради автономної Республіки Крим; б) офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Виконавча Влада.Органи місцевого самоврядування.
Відповідно, системний підхід до організації виконавчої влади дає можливість зробити висновок про багаторівневість системи органів виконавчої влади. У цілому, за Конституцією України, в системі органів виконавчої влади можна виділити структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:
1) вищий рівень - Кабінет Міністрів України;
2) центральний рівень - міністерства, державні комітети та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України центральні органи виконавчої влади;
3) місцевий, або територіальний, рівень - на якому паралельно функціонують: органи виконавчої влади загальної компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації; органи спеціальної - галузевої та функціональної компетенції, які можуть бути як безпосередньо підпорядкованими центральним органам виконавчої влади, так і перебувати у підпорядкуванні місцевих органів виконавчої влади.
Відповідно до вищенаведених організаційно-правових рівнів системи органів виконавчої влади України були вказані основні види органів виконавчої влади України з точки зору структурної ієрархії системи, а також відповідно до характеру компетенції.
Отже, місцеве самоврядування - це визначене Конституцією та законами України право територіальної громади самостійно, під свою відповідальність, безпосередньо або через утворювані громадою органи вирішувати питання місцевого значення.
Сутність і зміст місцевого самоврядування визначають його принципи - основні засади організації та здійснення місцевого самоврядування.
Істотними принципами місцевого самоврядування, закріпленими у ст. 4 Закону про місцеве самоврядування, є принципи народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріальної самостійності в межах повноважень, визначених законодавством України; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їхніх органів і посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Основним принципом, що визначає сутність місцевого самоврядування в Україні, є принцип народовладдя, який є похідним від фундаментального принципу народного суверенітету, закріпленого у ст. 5 Конституції України. Умовно можна стверджувати, що народ України, як сукупність територіальних громад, реалізує народний суверенітет у формі місцевого самоврядування.
Реалізація принципу народовладдя передбачає, що територіальні громади, відповідно до Конституції та законів України, здійснюють свою владу на місцях безпосередньо (місцеві референдуми, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцеві Ініціативи тощо) та через представницькі органи (місцеві ради, сільські, селищні міські голови).
Принцип законності передбачає, що місцеве самоврядування в Україні ґрунтується виключно на положеннях Конституції, законів України та підзаконних нормативно-правових актів, у межах і порядку, визначених чинним законодавством України. Порушення законодавства України про місцеве самоврядування має наслідком настання конституційної, адміністративної, кримінальної, іноді - цивільної та дисциплінарної відповідальності.
Виконавчі комітети місцевих рад, їх основні функції та повноваження, організація роботи
Відповідно до статей 140 і 141 Конституції України, ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі — Закон), до виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створен-I ня) рад належать створені цими радами виконавчі комітети, відділи, управління тощо.
Згідно з Конституцією та Законом, районні й обласні ради виконавчих органів не мають, а створюють лише власний виконавчий апарат.
Відповідно до пунктів 5 і 6 ст. 25 Закону, затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради нале-і жить виключно до компетенції сільських, селищних, міських рад. У главі 2 Закону визначаються повноваження виконавчих органів цих рад.
Відповідно до Закону, виконавчі органи рад мають всі ознаки самостійно структурованих органів місцевого самоврядування. Вони є юридичними особами, наділеними виконавчо-розпорядчими функціями і повноваженнями, від свого імені видають нормативно-правові акти, які є обов'язковими для виконання на території відповідної ради. Вони відповідальні та підзвітні перед відповідною радою. Виконавчі органи рад не можуть самостійно здійснювати державно-владні повноваження, оскільки не належать до органів виконавчої влади. У той самий час, відповідно до Конституції і Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи рад здійснюють надані Законом (делеговані) повноваження органів виконавчої влади. З цих питань, відповідно до ст. 143 Конституції і ст. 11 Закону, виконавчі органи рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
В організації роботи органів місцевого самоврядування щодо реалізації своїх повноважень важлива роль належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради. Він утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої ради — також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
Основні функції виконавчого комітету ради:
1) попередній розгляд проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проектів рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
2) координація діяльності відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховування звітів про роботу їх керівників;
3) право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їхніх посадових осіб (п. 2 ст. 52 Закону).
Функції виконавчих комітетів, спрямовані на забезпечення діяльності відповідних рад, в юридичній літературі називають президіяльними (за аналогією з функціями, які раніше виконувала Президія Верховної Ради республіки).
Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради — голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.
У сільських радах, що представляють територіальні громади, які нараховують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому разі функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.
Кількісний склад виконавчого комітету визначається відповідною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією сільського, селищного, міського голови, районної в місті ради — за пропозицією голови відповідної ради.
До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.
Депутати відповідної ради, крім секретаря ради, не можуть входити до складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті ради.
Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної в місті ради — голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.
Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі, на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення повноважень в інших випадках звільняються від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків члена виконавчого комітету, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
На членів виконавчого комітету відповідної ради, які працюють у ньому на постійній основі, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їхньої діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені ч. 4 ст. 12 Закону для сільського, селищного, міського голови, тобто вони не можуть бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи в позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради може розглядати і вирішувати всі питання, віднесені законом до відання виконавчих органів ради (ст. 52 Закону).
Повноваження, надані виконавчим органам сільських, селищних, міських рад Законом, класифікують за такими сферами (галузями):
1) соціально-економічного та культурного розвитку, планування та обліку;
2) бюджету, фінансів і цін;
3) управління комунальною власністю;
4) житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;
5) будівництва;
Банківська система.
Банківська система України побудована за дворівневим принципом.
Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень — цінової стабільності.
Національний банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн грн.), який перебуває в загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.
Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Як головний банк держави, НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює Державну скарбницю України та організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.
Національний банк України репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:
- визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
- відсоткову політику;
- рефінансування комерційних банків;
- операції з цінними паперами на відкритому ринку;
- депозитну політику;
- управління золотовалютними резервами;
регулювання імпорту й експорту капіталу. Національний банк згідно із законодавством України здійснює
регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках,-
Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.
Керівними органами Національного банку України є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.
Правління Національного банку України приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про заміну відсоткових ставок Національного банку України, про формування резервів і покриття фінансових ризиків Національного банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку тощо).
Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.
Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.
В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки в Україні є державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк, приватними та змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. За належністю статутного капіталу та способом його формування - на пайові та акціонерні банки. Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімально необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні у 2002 р. був створений перший кооперативний банк зі статусом місцевого.
Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку е загальні збори учасників, спостережна рада та правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку е ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Банк діє відповідно до статуту, у якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір і порядок формування статутного капіталу банку тощо.
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро.