Главная | Обратная связь

Поняття теорії та її місце в системі наукового знання

Юрчишин В.Д.

 

Курс лекцій

СУДОВІ ЕКСПЕРТИЗИ

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів

 

Івано-Франківськ, 2013

Передмова

 

Розкриття і розслідування злочинів, а потім судовий розгляд справ — це процес доказування, акт, що постійно вдосконалюється на основі більш глибокого проникнення у сутність речей. Оскільки доказування в судочинстві спрямоване на встановлення фактів минулого, інформація про які потрапляє до слідчого і по­требує спеціального виявлення, фіксації, дослідження й оцінки, то встановлення цих фактів є неможливим без використання даних природничих і технічних наук. Залучення на службу правосуддю цих даних здійснюється через експертизу, яка впроваджує у судо­чинство досягнення науки та техніки і одночасно є засобом науко­вого пояснення і тлумачення фактів. Експертиза підвищує доказо­ву силу матеріалів справи і забезпечує встановлення об'єктивної істини.

Розвиток інституту судової експертизи у сучасний період, сут­тєве розширення її можливостей показало, що судова експертиза як вид специфічної діяльності через свій міждисциплінарний ха­рактер стала об'єктом наукового знання. Виникла необхідність створення самостійної науки судової експертології і розроблення її загальної теорії на основі систематизації накопичених на сьо­годні знань усіх видів судових експертиз.

Мета судової експертології — відобразити свою загальну теорію й історію розвитку, специфіку пізнавальної праці експерта, мето­дологію експертних досліджень і концептуальні напрями їх за­гального розвитку.

Курс лекцій підготовлений на основі аналізу норм чинного за­конодавства України, що регулюють процесуальні основи призна­чення і проведення судових експертиз, розгляду питань, пов'яза­них із судовою експертологією, на основі вивчення спеціальної літератури і практики. Використаний власний 17-річний досвід автора як судового експерта Київського науково-дослідного інсти­туту судових експертиз Міністерства юстиції України і 35-річний досвід педагогічної роботи зі студентами в Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка.

Пропонований курс лекцій не слід розглядати як підручник, хо­ча в ньому використаний досвід читання лекцій з проблем судової експертології в вузах.

Це дослідження є проблемним, бо особлива увага приділяється спірним і невирішеним або малодосліджуваним питанням. Тому воно не може не мати недоліків, проте сподіваюсь на доброзич­ливість опонентів і конструктивність їх критичних зауважень.

Курс лекцій покликаний допомогти студентам, які готуються до юридичної діяльності, поглибити їх знання у галузі судових екс­пертиз на основі сучасних теоретичних розробок і їх можливостей.

 

Лекція 1

Загальна теорія судової експертології (концептуальні основи)

План

1. Поняття теорії та її місце в системі наукового знання.

2. Система і структура загальної теорії судової експертології та
її завдання.

3. Об'єкт і предмет загальної теорії судової експертології.

4. Суб'єкти загальної теорії судової експертології.

5. Методи загальної теорії судової експертології.

6. Функції загальної теорії судової експертології.

7. Окремі вчення у судовій експертології.

 

Література

1 Випберг А. Й., Малаховская Н. Т. Судебная зкспертология. Общетеоре-тические й методологические проблеми судебных зкспертиз: Учеб. пособ. - Волгоград: НИиРИО ВШ МВД СССР, 1979. - 183 с.

2. Зйсман А. А. Зкспертология в системе научного знання // Зкспертньїе

задачи й пути их решения в свете НТР: Сб. науч. тр. ВНИИСЗ. — М.: ВНИИСЗ, 1980. - С. 65-72.

3. Корухов Ю. Г. Формирование общей теории судебной зкспертизы: Материалы для ученого совета ВНИИСЗ. - М.: ВНИИСЗ, 1989. - 26 с.

4. Випберг А. Й., Малаховская Н. Т. Предмет й методологические основн

науки о судебной зкспертизе — судебной зкспертологии // Зксперт­ные задачи й пути их решения в свете НТР: Сб. науч. тр. ВІІИИСЗ, — М.: ВНИИСЗ, 1980. - Вип. 42. - С. 92-95.

5. Белкип Р. С. Общая теория советской криминалистики. — Саратов:

Изд-во Саратовского ун-та, 1986. - 398 с.

6. Белкин Р. С. Курс криминалистики: В 3 т. — М.: Юристь, 2001. — Т. 2: Частные криминалистические теории. — 464 с.

7. Зинин А. М., Майлис Н. П. Судебная зкспертиза: Учебник. — М.: Право й закон, 2002. -218с.

8. Зксархопуло А. А. Основы криминалистической теории. — СПб: Санкт-Петербургский ун-т, 1992. — 116с.

9. Бычкова С. Ф. Становление й тенденции развития науки о судебной зкспертизе. — Алма-Ата, 1994. — 165 с.

10. Алиев Й. А., Аверьянова Т. В. Концептуальные основы общей теории судебной зкспертизы. — Баку, 1992. — 165 с.

11. Сегай М. Я. Судова експертологія — наука про судово-експертну діяльність // Вісн. Акад. прав, наук України. — № 2 (33) — № 3 (34). —2003.-С. 740-761.

12. Россинская Е. Ф. Судебная зкспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. — М., 1996. — С. 376.

13. Аверьянова Т. В. Судебная зкспертиза. Курс общей теории. — М.: Нор­
ма, 2006. - 477 с.

14. Щербаковский М. Г. Судебные зкспертизы. Учебно-теоретическое пособие. — Харьков: Зспада, 2005. — 536 с.

 

Поняття теорії та її місце в системі наукового знання

Становленню і розвитку судової експертології — нової науки про судову експертизу — присвячено багато спеціальної літерату­ри (О. Шляхов, Р. Бєлкін, А. Вінберг, Н. Малаховська, О. Ейсман, Ю. Корухов, В. Лисиченко, А. Іщенко, І. Алієв, Т. Авер'янова, О. Россинська, М. Сегай, Н. Клименко, В. Гончаренко, Ф. Джавадов, С. Бичкова, В. Мітричев, В. Арсеньєв та ін.).

Відбувся розвиток інституту судових експертиз, суттєво роз­ширились його можливості, і судова експертиза як вид специфіч­ної діяльності внаслідок свого міждисциплінарного характеру стала об'єктом самостійного наукового знання. Виникли пропо­зиції про створення загальної теорії судової експертизи [1, с. 7; 11, с. 740].

Умовами, що сприяли вирішенню завдання створення загальної теорії судової експертизи, були:

- наявність великого емпіричного матеріалу окремих родів (видів) експертиз і створення на цій основі їх окремих теорій;

- розроблення принципів, методологічних основ, правових і організаційних основ різних родів судових експертиз;

- наявність проміжних теоретичних розробок окремих проблем судової експертизи в монографіях, методичній і навчальній літературі;

- постійне вдосконалення системи методів і методик експерт­ного дослідження;

- наявність розвиненої системи державних наукових експертних закладів у різних відомствах країни, які координують свою практичну і наукову діяльність.

Багато вчених-криміналістів СНД та України, зокрема й київ­ської школи (М. Я. Сегай, П. Д. Біленчук, В. Г. Прохоров-Лукін, А. В. Іщенко, Н. І. Клименко та ін.), визнали судову експертологію самостійною галуззю юридичної науки, однак розійшлися у трак­туванні її місця в системі інших галузей знань. Вони вважають, що подальше її становлення вимагає більш чіткого визначення об'єкта і предмета нової науки, її концептуальних основ, її методо­логії, що повинні спиратись на модель експертного пізнання і міжгалузеві вчення для них онтолого-гноселогічних орієнтирів [11, с. 745].

Визначаючи місце судової експертології в системі наукового знання, О. О. Ейсман зазначав, що вона «є скоріше частиною кри­міналістики — відокремленої, що має специфічну проблематику, предмет і завдання, її слід вважати вченням про судову експерти­зу в системі науки криміналістики» [2, с. 67].

Книга А. І. Вінберга і Н. Т. Малаховської та попередні їх статті, а також наступні уточнення дають повне уявлення про їх концеп­цію нової галузі знань, яку вони назвали судовою експертологією. Ці вчені визначають її галуззю юридичної науки, що вивчає зако­номірності, методологію, процес формування і розвитку наукових основ судової експертизи, а також досліджує їх об'єкти, що дає змогу мати уявлення про предмет науки і про її місце в системі на­укового знання.

Робота А. І. Вінберга і Н. Т. Малаховської «Предмет й методологические основи науки о судебной зкспертизе — судебной зкспертологии» (Москва, 1980) містить значні зміни й доповнення до їх кон­цепції про судову експертологію. Судова експертологія має досліджувати загальні закономірності й методологічні проблеми теорії судових експертиз і не опускатися до рівня окремих видів експертиз як практичної конкретної діяльності. Чим вищий рівень буде досяг­нуто, тим ефективнішою буде структура судової експертології.

Ідея загальної теорії судової експертизи не повторює теорію криміналістичної експертизи 50-х років. Деякі вчені в кінці 80-х років заперечували цю теорію, використовуючи аргументи того часу (В. Г. Гончаренко (1987), В. С. Мітричев (1980).

Судова експертологія — розділ загальної експертології, що роз­роблює рекомендації здійснення експертної діяльності в умовах судочинства з кримінальних і цивільних справ.

В останні роки питанням загальної теорії судової експертизи приділяли увагу в монографічних роботах І. А. Алієв, Т. В. Авер'янова («Концептуальные основы общей теории судебной зкспертизы» (Баку, 1991), Ю. Г. Корухов («Формирование общей теории судеб­ной зкспертизы» (Москва, 1989), М. Я. Сегай («Судова експерто­логія — наука про судово-експертну діяльність» (Харків, 2003).

І. А. Алієв писав, що «загальна теорія судової експертизи — це система світоглядних принципів, науково обґрунтованих концеп­цій, категорійних понять, методів, зв'язків, відношень, здатних відобразити предмет наукового пізнання і узагальнення».

Т. В. Авер'янова визначає загальну теорію судової експертизи як систему світоглядних і праксеологічних принципів як самої те­орії, так і її об'єкта експертної діяльності, окремих теоретичних по­будов у цій галузі наукового знання, методів розвитку теорії і здійснення експертних досліджень, процесів і відносин -- ком­плексне наукове відображення судово-експертної діяльності як єдиного цілого.

Еволюція розвитку наукових ідей від розробки теоретичних за­сад криміналістичної експертизи (О. Р. Шляхов, 50-ті роки) до створення самостійної галузі науки про судову експертизу є при­родним шляхом осмислення експертної практики і створення на­укових теорій про предмет, мету і зміст нової науки — судової екс­пертології.

Місце судової експертології в системі юридичних наук ще одно­значно не визначено: самостійна юридична наука (А. І. Вінберг, Н. Т. Малаховська, С. Ф. Бичкова), самостійна правова дисципліна в межах криміналістики (Р. С. Бєлкін, І. А. Алієв, Т. В. Авер'я­нова, Ф. М. Джавадов, В. Я. Колдін, Ю. Г. Корухов, В. Є. Корноухов, О. Р. Россинська, О. О. Ейсман та ін.) чи доказового права (В. Д. Арсеньєв), або ж частина майбутньої науки — загальної екс­пертології (В. С. Мітричев, М. Я. Сегай, Н. І. Клименко).

Викликають принципові заперечення питання природи знань, що використовуються новою наукою, та її зміст. Не можна погоди­тися з думкою, що судова експертологія є «синтетичною наукою», «сплавом різноманітних знань» або має «подвійну природу» - юридичну за предметом знань, природничо-технічну за всіма ін­шими критеріями.

Як наука, що покликана вивчати закономірності й методологію формування та розвитку судових експертиз, закономірності дослі­дження їх об'єктів, здійснюваного на основі спеціальних знань, трансформованих на базі галузевих наук у систему наукових ме­тодів, методик та засобів вирішення експертних завдань у межах правової регламентації, судова експертологія має бути визначена як прикладна юридична наука, що за своєю ґенезою і загальним об'єктом дослідження (злочинна діяльність) належить до циклу кримінально-правових наук.

Підтримуємо думку М. Я. Сегая, що сутність знань кожної на­уки визначається виключно її предметом як частиною об'єктивної дійсності, яку вивчає конкретна наука. Використання знань інших наук (фізики, хімії, біології, математики тощо) не змінює її пред­мета, ці знання лише пристосовуються для вирішення завдань, які на що науку покладені [11, с. 759]. Під час розроблення теоретич­них засад і відповідних до них рекомендацій, адресованих екс­пертній практиці, судова експертологія використовує такі знання і трансформує їх у знання юридичні, за допомогою яких оптимізується впровадження спеціальних знань в судочинство.

Не можна також погодитися з думкою, що обсяг предмета судо­вої експертології має обмежуватися вивченням закономірностей, притаманних лише загальній методології і структурі експертного пізнання. Будь-яка теорія повинна реалізовувати себе в практич­ній діяльності тієї галузі, яку вона обслуговує. Тому судова експер­тологія, безпосередньо не включаючи до свого предмета галузеві судово-експертні знання і практичні види судової експертизи, об слуговує експертну практику опосередковано, шляхом розроб­лення загальних теоретичних засад і засад сучасної експертної ме­тодології, що охоплює типові методи і методики, які спираються на базові інструментальні засоби і сучасну електронно-обчислю­вальну техніку, і повинна відігравати роль методологічних орієн­тирів під час побудови галузевих експертних дисциплін і прита­манних їм експертних методів, методик і технологій.

Судова експертологія мусить взяти на себе «наукове обслугову­вання» всіх сторін багатогранної практичної судово-експертної діяльності як процесуального інституту, так і галузевої професіо­нальної корпорації, що діє в межах судочинства.

У тісній взаємодії з процесуальною наукою судова експерто­логія повинна активно вдосконалювати правові засади державної політики в галузі судово-експертного забезпечення правосуддя.

Судова експертологія, як правильно зазначає М. Я. Сегай, не може обходити осторонь розроблення наукових засад органі­заційно-управлінського аспекту, які б забезпечували найефектив­ніше функціонування державних судово-експертних установ як важливої складової судоустрою та судочинства [11].

Нарешті, судова експертологія як наука повинна «потурбува­тися» про відновлення своїх кадрів - - як науковців, так і експертів-професіоналів. Тому розроблення предмета і змісту навчальної дисципліни «Судова експертологія» є невідкладним завданням нової науки. Такий навчальний курс стане фундамен­том розроблення атестаційних програм при присвоєнні експерт­них спеціалізацій, навчальних планів магістратури, аспірантури тощо. У зв'язку з останнім аспектом заслуговує на спеціальний розгляд питання взаємодії і взаємовідносин науки криміналісти­ки і судової експертології.

Висловлена в літературі думка (Р. С. Бєлкін) про те, що кримі­налістика є для судової експертології звичайною обґрунтовуючою наукою (нарівні з фізикою, хімією, біологією), є досить спірною. Не можна не враховувати такої суттєвої обставини, що кримі­налістику треба визнати дійсно «материнською» наукою, в лоні якої зароджувалася експертологія і від якої вона врешті-решт від­окремилася. Судова експертологія не тільки зберігає «родимі пля­ми» криміналістики, а й, у свою чергу, впливає на діалектику роз витку предмета криміналістики та змісту її наукових галузей (криміналістичної техніки, криміналістичної тактики і кримі­налістичної методики). Зокрема, потребує уточнення усталений погляд на єдність криміналістичної техніки для слідчого і для екс­перта. Перша призначена для збирання «слідової інформації», друга — для поглибленого ЇЇ дослідження на основі спеціальних знань з метою перетворення на інформацію доказову. Різні цілі за­безпечуються різними за змістом засобами. Точніше, слід порушу­вати питання про взаємодію, «стиковку» двох, хоча і тісно пов'яза­них, але ж самостійних галузей науково-технічних засобів, що об­слуговують правосуддя.

На базі криміналістичних теорій ідентифікації і розпізнавання, наукові засади яких закладено С. М. Потаповим, теорії ситуацій­ного аналізу (Б. М. Комаринець, Г. Л. Грановський) сформува­лись теорії, методи і методики судово-експертної ідентифікації, діагностики та ситуалогії, які істотно відрізняються від слідчих методів ототожнювання, розпізнавання, ситуаційного аналізу об­ставин злочину.

Тактика призначення експертизи за змістом не збігається з по­няттям тактики проведення експертизи. Зовсім інший зміст міс­тить використання спеціальних знань слідчим у криміналістичній методиці розслідування окремих категорій злочинів і методики використання спеціальних знань експертом, який професійно «об­слуговує» конкретні види злочинів (судовий медик, експерт-авто-технік тощо). Фахові знання слідчого і спеціальні знання експерта з приводу криміналістичної характеристики злочину і методики включення цих знань кожним у свою професійну діяльність мають деякі спільні, але й істотно відмінні ознаки.

Названі проблеми потребують спільного вирішення (в плані і взаємодії, і розмежування) науками криміналістики і судової екс­пертології.