Главная | Обратная связь

Система і структура загальної теорії судової експертології та її завдання

 

Система судової експертології А. І. Віиберга і Н. Т. Малаховської [1, с. 122, 123] включає декілька рівнів:

- фундаментальні базові (материнські) науки; - предметні судові науки;

- галузі предметних наук;

- предметні судові експертизи.

Загальна теорія судової експертизи визначається як форма «до­стовірного наукового знання про закономірності й методологію формування і розвитку наукових основ судових експертиз» [1, с. 8]. Дані материнських фундаментальних (базових) наук форму­ються в систему спеціальних знань у предметній судовій науці. Ці знання реалізуються в практичній діяльності під час проведення судових експертиз.

Концепція В. С. Мітричева (1980) включає в систему судової експертології судову морфологію, судову експертну трасологію, судову субстанціологію і структури, пов'язані з експертними інформаційними фондами. Недоліком цієї концепції є те, що В. С. Мітричев включає в неї питання організаційної структури експертної діяльності тощо. О. О. Ейсман (1980) пропонує наступ­ну систему судової експертології: вступ (наукова частина), мето­дологія і методи, загальна теорія експертології, яка містить аналіз її основних понять і принципів, теорія оцінки експертом даних, встановлених у ході дослідження.

У загальній частині, на думку автора, розглядається класифі­кація родів і видів експертиз, завдання експертної практики, функції експертних заходів, їх організаційна структура. Тут має бути і систематика методів експертного дослідження. Ядром за­гальної частини експертології має бути теорія, спираючись на яку, експерт робить висновки.

Розділом експертології має стати вчення про логічну структуру висновку експерта і пов'язане з ним вчення про модальність вис­новку. Дослідження форми і обґрунтування висновку, а також йо­го доказове значення повинно стати змістом третього розділу екс­пертології. Цей розділ включає і вчення, або теорію оцінки експер­том даних, встановлених у ході дослідження.

У межах загального вчення слід розглядати не конкретні мето­дики виду експертних досліджень, а загальні основи — загальні для методик експертиз будь-якого виду. Як елементи експерто­логії автор виділяє автоматизацію експертиз, психологію експерт­ної діяльності, експертну етику.

Характеризуючи концепції загальної теорії судової експерто­логії останніх років, С. Ф. Бичкова вказує, що вони є екстраполяцією на галузь судової експертології положень загальної теорії криміналістики, розробленої Р. С. Бєлкіним. У цьому, на її думку, і є подібність усіх підходів до визначення загальної теорії криміна­лістики і судової експертології. Концепція С. Ф. Бичкової зво­диться до того, що система загальної теорії судової експертології складається з чотирьох підсистем:

- методологічні основи загальної теорії судової експертології;

- експертна техніка;

- експертна тактика;

- методика експертного аналізу окремих видів злочинів.

Розділ «Методологічні основи загальної теорії судової експер­тології» поданий у вигляді окремих вчень і теоретичних конструк­цій (функції, система, мова, вчення про науково-практичну діяльність, про об'єкт, завдання, методи, про суб'єкт експертизи як професійної діяльності, про інформаційні принципи та експертне прогнозування). Автор фактично копіює систему криміналістики і навіть її основну термінологію. Викликає також сумнів розділ «Методика експертного аналізу окремих видів злочинів», оскіль­ки це питання не може входити до компетенції експерта. Проблем­ним є і питання про систему судової експертології.

На наш погляд, більш вдалою є система судової експертології, викладена Т. В. Авер'яновою та І. А. Алієвим у роботі «Концепту­альні основи загальної теорії судової експертизи» (Баку, 1992), Ф. М. Джавадовим у роботі «экспертная деятельность й развитие науки о судебной зкспертизе» (Баку, 1998). Вони запропонували таку структуру загальної теорії:

1. Концептуальні основи теорії — розглядаються посилання і умови формування теорії, характеристика предмета, функцій і за­вдань.

2. Вчення про закономірності формування і розвитку судових експертиз.

3. Вчення про об'єкт і предмет загальної теорії і судово-експерт­ної діяльності.

4. Вчення про суб'єкт експертної діяльності.

5. Вчення про методи загальної теорії судової експертизи і судо­во-експертної діяльності.

6.Теорія процесів, відносин і комунікацій у судовій експертизі, формаційне забезпечення експертної діяльності, її автоматизації логічні основи процесу експертного дослідження.

7. Теорія експертного передбачення і прогнозування.

8. Окремі теорії різних родів і видів судової експертизи.
Інакше упорядкував структуру судової експертології М. Я. Сегай. Виходячи з того, що до системи науки судової експертології входять концептуальні основи судово-експертної діяльності в цілому і особливості їх використання різними судово-експертни­ми галузями знань, він виокремив у ній наступні розділи:

І. Загальна частина:

1. Предмет і система судової експертології.

2. Правові основи судово-експертної діяльності.

3. Методологічні основи судово-експертної діяльності.

4. Науково-організаційні основи судово-експертної діяльності.

II. Особлива частина. Особливості використання концептуаль­них основ судово-експертної діяльності різними судово-експертними галузями знань:

1. Криміналістичною галуззю судово-експертного знання.

2. Технічними галузями судово-експертного знання.

3. Економічними галузями судово-експертного знання.

4. Біологічними галузями судово-експертного знання.

5. Медичними галузями судово-експертного знання.

6. Психіатричними галузями судово-експертного знання.

7. Психологічними галузями судово-експертного знання [11, с. 762].
Отже, судова експертологія безпосередньо не включає до свого предмета і системи науки спеціальні судово-експертні галузі знань і відповідну їм судово-експертну практику, проте розробляє за­гально-методологічні засади такої діяльності, адаптовані до теорії і практики конкретних видів судових експертиз.

Завдання загальної теорії судової експертизи (експертології) є аналогічними завданням криміналістики [5]. їх можна поділити на загальні, окремі (спеціальні) і конкретні.

1. Загальне завдання — це створення наукової бази з метою функціонування і розвитку галузі використання спеціальних знань в експертизі для потреб судочинства, сприяння боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями, вирішення цивільно-правових спорів.

2. Окремі (спеціальні) завдання — це:

- вивчення закономірностей формування і розвитку конкрет­них видів судових експертиз, розширення їх можливостей;

- розроблення і вдосконалення експертних технологій, засобів, методів і методик;

- формування наукових основ нових видів і родів судових екс­пертиз у зв'язку з появою нових об'єктів (комп'ютерна, мистецт­вознавча тощо);

- розроблення експертних заходів попередження злочинів;

- розроблення програмного забезпечення автоматизованого робочого місця (АРМ) експерта різних видів;

- вивчення і впровадження передового експертного досвіду;

- прогнозування процесів експертної практичної діяльності і завдань наукових досліджень.

3. Конкретні завдання — це завдання «сьогодення», які ставить перед наукою експертологією практика з метою задоволення тих потреб, що виникли.

Т. В. Авер'янова виокремлює поряд із завданнями загальної те­орії судової експертології завдання практичної діяльності як однієї зі сфер людської діяльності, а також завдання експертних досліджень [13, с. 162].

До завдань практичної експертної діяльності вона відносить:

- систематичне підвищення експертної компетенції, вдоскона­лення професійної майстерності;

- напрями підвищення конкретності експертних висновків;

- оптимізація форми і змісту експертних висновків;

- створення програм з різних родів і видів експертиз;

— оволодіння експертними основами комп'ютерної техніки (пе­рсональних комп'ютерів);

- каталогізація і паспортизація експертних методик і створен­ня банків експертної вихідної інформації (колекції, зразки);

- створення необхідної інформаційної і правової бази з метою реалізації результатів експертної профілактики.

Класифікація експертних завданьу судовій експертології теж не є безспірною. Різні вчені пропонують свою класифікацію. Так, А. І. Вінберг і Н. Т. Малаховська (1979) пропонували поділяти за­вдання на класифікаційні, ідентифікаційні, діагностичні, ситу­аційні. А. І. Рудиченко (1981) — на ідентифікаційні, діагностичні класифікаційні, діагностичні дослідження стану.

Ю. Г. Корухов (1984) — на класифікаційні, діагностичні та іден­тифікаційні

Т. В. Толстухина (1999) — на ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні, реституційні, прогностичні, ретроспективні (останні характерні для судово-слідчих дій, де необхідна допомога експер­та чи спеціаліста, тому вони тільки приєднуються до експертних). Р. С. Бєлкін і Т. В. Авер'янова (2001) — на ідентифікаційні і діагно­стичні. Автори монографії «Основы судебной зкспертизы» по­діляють діагностичні завдання на класифікаційно-діагностичні, власне діагностичні, обстановочні, причинно-динамічні. Ці автори пропонують поділити експертні завдання на: кінцеві (кінцева мета дослідження), проміжні та допоміжні. Вважаємо, що і така кла­сифікація має право на існування, оскільки відповідає етапам про­цесу експертного дослідження і його меті.