Главная | Обратная связь

Судово-експертного дослідження та її стадій

 

Поняття «експертна методика» є ключовим у судово-експерт­ній діяльності і весь час підлягає аналізу та постійному розробленню. Основні погляди були висловлені С. Д. Кустановичем, О. Р. Шляховим, Р. С. Бєлкіним, В. П. Колмаковим, В. Ф. Орло­вою, Г. Л. Грановським, В. В. Корнауховим, Ф. М. Джавадовим, М. Є. Бондар та ін.

Експертну методику необхідно розглядати в двох аспектах: як одне з основних понять загальної теорії судової експертизи і як інструмент практичної експретної діяльності [5, с. 171]. її роль мо­же бути розкрита через аналіз її функцій.

Р. С. Бєлкін запропонував для класифікації методики ввести рівень експертного завдання. Т. В. Авер'янова і О. Р. Россинська розділили експертні методики на: рядові (видові), типові й кон­кретні (окремі) та відповідні їм завдання [4, с. 433].

Елементами структури методики є: експертне завдання, об'єкт дослідження, сутність методики, а саме: 1) перелік підзавдань (для складної методики); 2) найменування конкретного завдання; 3) об'єкт дослідження для експертного підзавдання; 4) принцип вирішення підзавдання, сукупність ознак, що характеризують об'єкт, обладнання, матеріали, реквізити; 5) послідовність дій експерта, формулювання висновків експерта, основна використа­на література [8, с. 46].

Експертне дослідження здійснюється в певному порядку згідно з науковою методикою. Поняття «методика» вужче, ніж поняття «технологія». Методика — це послідовність дослідження. У про­цесі дослідження використовуються спеціальні методи і технічні засоби, які допомагають виявляти інформацію, що має доказове значення. Загальна експертна методика — суттєва ознака кожного класу, роду, виду і різновиду судових експертиз, які розрізняють за трьома підставами: предметом, об'єктом і методикою експертного дослідження [3].

Традиційне експертне дослідження, як правило, складається з п'яти стадій: підготовчої, роздільного дослідження, експертного експерименту, порівняльного дослідження, аналізу й оцінювання результатів [7-9]. Такий поділ експертного дослідження на стадії обумовлений тими завданнями, що виникають і вирішуються у процесі проведення ідентифікаційних і діагностичних досліджень. Послідовність стадій дослідження дає можливість правильно аналізувати й оцінювати виявлені ознаки й формулювати відповідні висновки за результатами експертного дослідження.

Не всі вчені-криміналісти виділяють експертний експеримент як самостійну стадію дослідження [3; 4]. Вважаємо, що така са­мостійна стадія необхідна у зв'язку зі значенням експертного екс­перименту для аналізу і синтезу отриманих результатів, тому що він створює умови для вивчення й виявлення ознак. У процесі проведення експерименту експерт відтворює картину слідоутворення, враховуючи характер відображення досліджуваних слідів, вивчає механізм їх утворення, спостерігає за стійкістю ознак під час слідоутворення і відображення [7; 9; 10].

Вивчення отриманих результатів експерименту, їх аналіз і синтез дає змогу більш повно провести стадію порівняльного дослідження.

Перелічені вище стадії експертного дослідження характеризу­ються такими особливостями.

Підготовча стадія. На цій стадії експерт ознайомлюється з до­кументами про призначення судової експертизи (постановою, ух­валою тощо), здійснює огляд речових доказів, перевіряє всі подані на експертизу матеріали. У постанові (ухвалі) про призначення експертизи експерту повідомляють обставини справи і питання, що ставляться перед ним.

Огляд речових доказів дає експерту загальне уявлення про їх стан, ознаки й у разі необхідності фіксується їх початковий стан.

Ознайомлення з матеріалами справи, огляд речових доказів і зразків є підставою для висунення різних експертних версій.

З урахуванням версій експерт складає план і визначає порядок дослідження, його обсяг і характер, визначає методи, прийоми й засоби дослідження, строки його початку і закінчення. На цій стадії експерт отримує від слідчого або з довідкової літератури не­обхідні йому відомості, матеріали і зразки.

Стадія роздільного дослідження. Експерт проводить аналіз яко­стей і ознак кожного з об'єктів, що порівнюються. Спочатку вивча­ються загальні ознаки, а потім окремі, з'ясовується їх сутність, якісна й кількісна визначеність, їх походження.

На підставі аналізу і синтезу кожної ознаки, вивчення їх змін у момент слідоутворення експерт отримує дані про якості об'єкта, вирішує питання про його придатність для ідентифікації. На цій стадії експерт використовує різні криміналістичні методи: спосте­реження, вимірювання. Він визначає конфігурацію, розміри та інші ознаки зовнішньої будови об'єкта, з'ясовує, чи є на його по­верхні сторонні речовини, які слід вилучити для подальшого дослідження.

Усі досліджувані об'єкти поділяють на дві основні групи:

—безпосередній об'єкт експертизи — досліджувані речові докази (сліди рук, ніг на предметах або рукописні тексти);

—зразки для порівняльного дослідження (зліпки слідів взуття, знаряддя, яким було залишено сліди, дактилокарти з відбитками пальців підозрюваного або зразки його письма тощо).

Перші об'єкти називають досліджуваними, другі — зразками або об'єктами для порівняння.

Аналіз слід починати з дослідження об'єктів. Так, спочатку до­сліджують сліди (рук, ніг, транспортних засобів тощо), залишені на місці події, а потім аналізують ознаки експериментальних слі­дів (відбитків, зліпків, рукописних текстів).

Іноді доцільніше починати дослідження зі зразків (коли досліджуваних об'єктів багато, тобто експертиза багатооб'єктна, а зразків кілька). Проводиться їх попередній аналіз і порівняння, вивчаються суттєві ознаки. Суттєвість залежить від частоти їх зустрічальності, ступеня поширеності в аналогічних об'єктах.

Визначення частоти зустрічальності ознак залежить від спосте­режень експерта та його особистої практики. Крім власного досвіду експерт використовує відповідні довідкові й експеримен­тальні дані з публікацій, які відображають сукупний досвід екс­пертів і результати спеціальних досліджень. Частота зустрічаль­ності ознак багатьох поширених в експертній практиці об'єктів встановлена на основі методів математичної статистики (напри­клад, почерку, ознак зовнішності, папілярних візерунків тощо).

За відсутності статистичних даних про частоту зустрічальності ознак індивідуалізація ознак об'єкта проводиться експертами на підставі вивчення ознак в їх взаємозв'язку, з урахуванням співвідношення окремих груп і обумовленості їх загальними озна­ками і системою якостей конкретного об'єкта [3].

Виявлені ознаки досліджуваних і порівняльних об'єктів для унаочнення доцільно подавати у вигляді таблиць-розробок. На вказаній стадії дослідження для виявлення й фіксації ознак екс­перт використовує різні методи й технічні засоби їх реалізації: ма­лювання і схеми, а також складні прилади (мікроскопи, прилади для спектрального аналізу, інфрачервоної спектрографії і хромато­графії, рентгену тощо).

Після закінчення роздільного аналітичного дослідження екс­перт доходить висновку про достатність особливостей, що інди­відуалізують тотожність, наявність або відсутність яких-небудь фактів. Іноді експерт доходить висновку про неможливість індивідуалізації об'єктів і вирішення питання про тотожність.

Повна індивідуалізація об'єкта здійснюється тільки після порівняння й оцінки результатів всього дослідження.

Стадія експертного експерименту. Значення експерименту як самостійного етапу експертного дослідження особливо зростає в трасологічних, балістичних дослідженнях, коли вивчаються сліди на мікрорівні, а також у почеркознавчих, фотографічних та інших дослідженнях. Експерт у своєму висновку повинен описати всі умови проведення експерименту (матеріал проведення, характе­ристики об'єктів, завдання їх дослідження), отримані результати. В експертному експерименті слід правильно обрати методи моде­лювання, визначити послідовність дій. Експертна практика свідчить про те, що стадію експертного експерименту слід виділя­ти в окрему самостійну стадію [8; 10].

На цій стадії відтворюються ознаки об'єкта, що перевіряється, вивчається механізм слідової взаємодії в конкретних умовах. У процесі експерименту експерт може відтворити картину слідоутворення, враховуючи при цьому характер відображення досліджуваних слідів. Наприклад, для того, щоб визначити, як змінюються ознаки почерку в підписах, виконаних в умовах обме­женого зорового контролю, слід обрати групу людей (не менше 25 осіб), які хворіють на глаукому (катаракту тощо), запропонува­ти їм виконати свої підписи у звичайних умовах і порівняти їх з підписами, які виконувалися ними до хвороби. Щоб визначити механізм відображення ознак у слідах взуття, слід підібрати відпо­відну аналогічну слідосприймаючу поверхню. Якщо слід було за­лишено на сипучому ґрунті, необхідно для отримання експери­ментального сліду-зразка підібрати таку поверхню (пісок, глину тощо), якщо залишено слід крові, то потрібно підібрати таку ж рідину (тієї самої консистенції). Під час дослідження вузлів, зо­крема механізму їх зав'язування, для вирішення питання, до якого виду належить вузол, чи була людина, яка його зав'язувала, прав­шою або лівшою, експерт проводить серію експериментів. У тако­му разі слід підібрати такий самий матеріал (ремінь, джгут, мотуз­ка тощо), щоб визначити, чи можна на конкретному об'єкті зав'язати такий вузол [6].

У балістичній експертизі необхідним є проведення експертного експерименту під час вирішення багатьох експертних завдань: чи можливий постріл зі зброї під час удару, падіння його з висоти з метою встановлення відстані пострілу, відтворення умов пострілу на місці події і перевірки можливих наслідків тощо.

Про роль експертного експерименту писав російський кримі­наліст Б. М. Комаринець [12, с. 12]. Він вказав на важливі вимо­ги до експерименту під час проведення судово-балістичної експер­тизи:

- проводити його в умовах, близьких до умов пострілу на місці події (підібрати аналогічні патрони);

- правильно визначити кількість необхідних експериментів, щоб уникнути випадкових результатів, різних відхилень;

- зберігати, якщо можливо, вогнепальну зброю без значних змін, щоб у подальшому не виключати можливість проведення по­вторної судово-балістичної експертизи;

- точно фіксувати умови й результати експериментів в екс­пертному висновку та в додатках до нього (фотознімки, креслення, схеми).

Експертний експеримент може проводитися не тільки в лабора­торних умовах, але й на місці події [10].

Стадія порівняльного дослідження. На цій стадії експерт вста­новлює збіги й розбіжності в досліджуваних об'єктах. Ця стадія складається з двох етапів. На першому порівнюються загальні ознаки і встановлюється відмінність об'єктів або їх належність до одного роду, виду, групи. Він завершується встановленням відсут­ності тотожності або при збігові загальних ознак експерт продов­жує дослідження окремих ознак (другий етап). Наприклад, на першому етапі порівнюється загальна форма й розміри слідів взуття, їх малюнок, який відображає зовнішню будову підошви, а на другому — окремі деталі взуття, мікрорельєф слідів виробничого механізму.

На порівняльній стадії використовуються основні способи по­рівняння: зіставлення відображення з самим об'єктом, що іден­тифікується, або зіставлення за фотографічним зображенням (про­сте зіставлення, суміщення і накладання зображень з друкованими вимірювальними сітками, геометричними фігурами тощо).

Фотографічні знімки виготовляються в одному масштабі, а фотознімання слід проводити в однакових умовах (освітлення, негативні матеріали), бо інакше буде неможливим їх повноцінне порівняння. На цій стадії застосовують спеціальні оптичні прист­рої: епідіаскопи, бінокулярні, стереоскопічні біологічні мікроско­пи (МБС, МУС, МС, МСК), методи газорідинної хроматографії, інфрачервоної спектрометрії тощо. На підставі застосування цих методів складають профілограми, спектри, криві осцилографічні записи.

На порівняльній стадії використовують такі окремі методи, як зіставлення оціночних даних, отриманих під час роздільного дослідження об'єктів, накладення об'єктів, мікроскопічні методи тощо.

Вказана стадія закінчується встановленням збігів і розбіжнос­тей ознак порівнюваних об'єктів, однак це ще не свідчить про їх то­тожність або її відсутність. Експерт повинен не тільки констатува­ти наявність збігів або розбіжностей, а й дати їм оцінку.

Оціночна стадія. На цій стадії експерт підсумовує результати дослідження й формує висновки.

На підставі внутрішнього переконання, використовуючи прийоми логічного узагальнення, абстрактного мислення, експерт оцінює всі виявлені в процесі дослідження збіги й розбіжності оз­нак і формує висновки. Оцінка проводиться на підставі аналізу й узагальнення всіх раніше розглянутих ознак в їх сукупності.

Оцінка ідентифікаційного значення ознак визначається їх стій­кістю й частотою зустрічальності, що дає змогу ототожнити об'єкт.

В оціночній стадії також застосовують логічні методи дослі­дження (аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, ймовірно-статистич­ний) і модельні методи.

Важливе значення має послідовність оцінки ознак. Як свідчить експертна практика, оцінку ознак доцільно починати зі з'ясування значення розбіжностей ознак [9], а не збігів, що посвідчує об'єк­тивізацію висновку експерта.

Слід науково пояснити природу розбіжностей: чи означають вони, що досліджуване відображення належить іншому об'єкту, або ці розбіжності знаходяться в межах допустимих змін ототож­нюваного об'єкта (вікові зміни ознак зовнішності людини).

Достовірність і об'єктивність оцінки результатів проведеного дослідження забезпечується розглядом кількісно-якісних якостей ознак об'єктів експертизи.

На стадії оцінки результатів дослідження можуть використову­ватися спеціальні об'єктивні умови (критерії) оцінки. В ідентифі­каційних дослідженнях такими є:

- самостійність, відносна незалежність ознак;

- їх стійкість;

- невелика зустрічальність (специфічність) ознак;

- несуттєвість розбіжностей, що спостерігаються, їх наукове і практичне пояснення [7].

Висновок експерта є мисленнєвим процесом, який відбувається поступово. Поступово накопичуються окремі висновки, з яких експерт складає загальний висновок, що слугує відповіддю на поставлені питання.

У дослідженні використовуються професійні знання й досвід експерта, його вміння розпізнавати закономірності, що визнача­ють індивідуальність досліджуваного об'єкта. На підставі свого переконання експерт формулює відповіді на поставлені перед ним питання.

Переконання експерта формуються на підставі врахування факторів: проведеного дослідження, вивчення представлених зразків, експертного експерименту і навіть вивчення матеріалів справи.

Своє пізнавальне і оціночне судження експерт будує на вису­ненні робочих версій, на вирішенні завдань в обсязі своїх спеціаль­них знань та існуючих методик дослідження; на обґрунтованості й надійності обраних методів, технічних засобів і правильності їх використання.

Деякі аспекти методологічного забезпечення судово-експертної діяльності закріплені в нормативно-правовому акті (Закон України «Про судову експертизу» 2004 р.). Відповідно до ст. 8 цього Закону створено Координаційну Раду з проблем судової експертизи. Координація організаційної й наукової роботи потре­бує створення реєстру сертифікованих експертних методик з міжвідомчою координацією.

Починаючи з 1996 р., в Росії створено переліки й паспорти близько 300 судово-експертних методик, їх реквізити (сукупність даних, що її засвідчують) і структура (сукупність основних станів її реалізації).

В Україні робота щодо формування реєстру атестованих (сертифікованих) судово-експертних методик тільки розпочалася й проводиться секцією з теоретичних, загальнометодичних та організаційних питань судової експертизи Науково-консультатив­ної і методичної ради з проблем судової експертизи (Наказ Міністерства юстиції України № 305/7 від 11 квітня 2003 р.).

 

 

Лекція 11