Главная | Обратная связь

Висновок експерта: сутність, структура, зміст

Висновок експерта — це письмове повідомлення про хід і ре­зультати проведеного ним дослідження і про його висновки з вирішуваних питань [1, с. 184].

Стаття 200 Кримінально-процесуального кодексу України рег­ламентує зміст висновку експерта. У ньому зазначаються такі відо­мості: коли, де, ким, на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутнім під час її проведення, питання, що були поставлені експертові, які матеріали використовував експерт та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Якщо експерт виявить обставини, що мають значення для справи і з при­воду яких йому не були поставлені питання, він має право вказати на них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

Детальніше зміст висновку експерта регламентують різні відомчі нормативні акти. Так, проведення експертиз в експертно-криміналістичних підрозділах (ЕКП) органів МВС України визначається спеціальною Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби (ЕКС) України, затвердженою наказом від ЗО серпня 1999 р. № 682 (у Росії це Положення, що є додатком до наказу МВС Росії «О повышении зффективности зкспертно-криминалистического обеспечения деятельности органов внут-ренних дел Российской Федерации» від 1 червня 1993 р. № 261). У них є спеціальний розділ, присвячений висновку експерта, наво­диться його структура (вступна, дослідницька і заключна части­ни) і надається його форма. Така структура визнається Інструк­цією Мін'юсту «Про призначення і проведення судових експертиз і досліджень».

Аналіз спеціальних джерел [2-4] показує, що фактичні дані, які становлять зміст висновку експерта, виходять із трьох взаємо­пов'язаних, але не однорідних джерел. Одним із них є вихідні дані, до яких входять дані справи та об'єкти, надані експерту слідчим і судом. Будь-яке експертне дослідження починається зі з'ясування завдань, вивчення вихідних даних і об'єктів. Обсяг і зміст фактич­них даних, отриманих експертом із цього складного за своєю структурою джерела, визначає напрям дослідження, вибір методів і засобів для аналізу й порівняння досліджуваних об'єктів. Від до­сконалості методів і використаних приладів, правильності їх застосування завжди залежить повнота й точність виділених власти­востей та ознак досліджуваних явищ, які становлять фактичний базис кінцевих висновків. Третім джерелом є сам експерт. Експерт, його спеціальні знання та досвід і є тим головним першоджерелом, завдяки якому фактичні дані, отримані із вказаних першоджерел, узагальнюються, проходять розумове оцінювальне оброблення і формуються у вигляді кінцевих висновків про факти, установлен­ня яких було завданням експертизи.

Отже, висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослідницької і заключної.

Вступна частина містить: номер, дату, посаду експерта, найме­нування експертно-криміналістичного закладу, дані про експерта:

- підстави для проведення експертизи;

- номер кримінальної справи або справи про адміністративне порушення;

- вид експертизи;

- перелік об'єктів, наданих експерту;

- перелік питань, поставлених експерту;

- при повторній експертизі — відомості про першу експертизу і мотиви призначення повторної.

У дослідницькій частині описується вся виконана експертом робота. Процес формування висновку експерта відображається за допомогою опису методів, техніки й остаточних результатів.

Якщо стосовно структури висновку експерта немає суттєвих розходжень, то щодо його змісту вчені розходяться у своїх думках (Р. С. Бєлкін, Д. Я. Мирський, Т. В. Сахнова, Ю. К. Орлов, А. Г. Довтян, Н. П. Майліс та ін.).

Так, у спеціальній літературі висловлюється думка, що в до­слідницькій частині висновку слід викладати умови використання спеціальних знань, методику дослідження, його етапи, довідково-нормативну документацію, що використовувалися експертом.

Разом з тим у літературі існує погляд, що зі всього змісту вис­новку експерта доказове значення мають тільки викладеш експер­том висновки (відповіді на поставлені питання), а не проведені ек­спертом дослідження і його методика. Тепер не потрібно в дослід­ницький частині висновку робити детальний опис проведення досліджень, достатньо викласти його результати [7, с. 38].

З другим поглядом важко погодитися.

Вважаємо, що у дослідницькій частині слід описувати:

- процес дослідження (його стадії);

- об'єкти, методи, засоби й отримані результати проведеної експертизи (їх мета, зміст умови, значення), виявлені ознаки та якості об'єкта;

- способи та прийоми порівняльного дослідження, результати оцінки збігів та розбіжностей ознак.

У заключній частинів короткій та чіткій формі викладаються відповіді на поставлені перед експертом питання. На кожне питан­ня надається відповідь або вказується на неможливість вирішення питання.

Висновки оформляються на підставі всебічного, глибокого і об'єктивного аналізу і синтезу результатів.

До висновку експерта додаються зразки, фототаблиці, схеми, графіки й інші ілюстровані матеріали, що підтверджують його. Кожен додаток має пояснювальні надписи і підписується експер­том [4].

Під час процесуального доказування достовірність висновку визначається не тільки перевіркою зазначених вище його сторін, але й з'ясуванням відповідності висновків обставинам справи, які не викликають сумніву у слідчого й суду. Встановлення відпо­відності висновків експерта іншим доказам у справі є необхідним етапом оцінки кожного висновку.

Якщо виявлено суперечності між висновками та іншими дока­зами, то необхідно вивчити взаємозв'язані матеріали справи та з'ясувати, що розбіжність є наслідком необгрунтованих (помилко­вих) висновків експерта або ж недостовірності доказів, які їм супе­речать.

Сучасний стан експертної науки та практики дає змогу вирішу­вати питання, які ставляться перед експертом.

Можливі ситуації, коли матеріали повертаються особі, яка при­значила експертизу, без виконання. Наприклад, коли призупи­няється процесуальний порядок призначення експертизи, або у зв'язку з відсутністю потрібних спеціалістів або необхідного обладнання.