Здавалка
Главная | Обратная связь

Висновок експерта як джерело судового доказу



Висновок експерта — одне із джерел доказів, які передбачені в КПК України (ч. 2 ст. 65). Ніякі докази не мають заздалегідь встановленої сили, і тому висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Корені погляду на експертизу як на «особли­вий» доказ сягають у теорію, яка визначала експерта науковим суддею. Л. Владимиров писав, що судді не можуть критично ста­витися до експертизи, бо для розуміння її треба набувати кілька років наукових занять, їм залишається тільки слідувати авторитетним вказівкам експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. Але оскільки останні вибрані, суддя йде слідом за ними, як «сліпий за своїм поводирем» [5, с. 197]. Дореволюційна концепція експерта — наукового судді суперечила принципу вільної оцінки доказів. Проте у спеціальній літературі залишається думка про висновок експерта як особливе джерело доказів.

Порівняно з іншими доказами, висновок експерта має специ­фічні риси, обумовлені його сутністю:

- висновок експерта формується на основі використання спеціальних знань;

- висновок експерта є вивідним знанням, а не інформативним, як інші особисті докази (показання), знання.

У висновку експерта доказове значення має передусім його ро­зумовий висновок, до якого він прийшов за результатами дослі­дження. У показаннях, поясненнях осіб відображаються й фіксу­ються лише безпосередньо сприйняті суб'єктивні факти.

Висновки суб'єкта за цими фактами не мають доказового зна­чення. Вони повинні фіксуватися в протоколах слідчих дій та інших документах (обвинувальному висновку, вироку тощо).

Висновок експерта або експертів як осіб, які мають необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання й несуть особисту відповідальність за даний ними висновок, є одним із самостійних видів джерел доказів (статті 65, 75 КПК України). Це полегшує слідчим і суду можливість перевірити і дати оцінку експертного висновку, а особиста відповідальність експерта є однією із га­рантій достовірності його висновків.

Проведення експертизи є процесуальною дією, що полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого (суду) речових до­казів та інших матеріалів справи з метою встановлення фактичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення справи [7].

Висновок експерта посідає провідне місце в системі доказів. Екс­пертиза виступає ефективним засобом встановлення обставин спра­ви і дає змогу використовувати в процесі розслідування й судового розгляду весь арсенал останніх досягнень у галузі науки і техніки.

Як приклад можна навести дослідження наркотичних і психо­тропних речовин, вживання яких останнім часом збільшилося.

Стаття 76 КПК України, де перелічені обов'язкові види експертиз, не передбачає їх дослідження обов'язковим, хоча ні суд, ні слідчий не можуть обійтися без такої експертизи.

Експертиза проводиться під час розслідування або судового розгляду справи на підставі відповідного процесуального доку­мента. Експертизи призначаються постановою слідчого або ухва­лою суду першої інстанції, коли виникає необхідність у спеціаль­них знаннях.

Призначення експертизи є процесуальною дією, і тому її прове­дення можливе лише після порушення справи. Разом з тим, у літе­ратурі деякі вчені (Р. С. Бєлкін, Т. Ф. Шаркова, Г. М. Надгор-ний та ін.) і практичні працівники (Я. П. Нагнойний, В. О. Со­лодкий) пропонували і зараз пропонують дозволити проведення експертиз в окремих випадках до порушення кримінальної справи. Ми підтримуємо позицію вказаних авторів, бо вважаємо, що про­ведення експертизи до порушення кримінальної справи не зачіпає нічиїх інтересів, тому що на цій стадії ще немає ні підозрюваного, ні обвинуваченого, а потерпілий ще не отримав свого процесуаль­ного статусу і, як правило, є заінтересованою особою в розкритті злочину, і тим більше — у проведенні судової експертизи.

Висновки експерта в усіх випадках мають однакове процесу­альне значення порівняно з іншими доказами у справі. Високий науковий авторитет експерта не наділяє його висновок особливою силою. Про це свідчать вказівки постанови Пленуму Верховного Суду СРСР «О судебной зкспертизе по уголовньїм делам» від 16 березня 1971 р. (п. 14) і постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних спра­вах» від ЗО травня 1997 р.

Не можуть бути виправдані окремі спроби підмінити експерти­зу дослідженнями, що проводяться до порушення кримінальної справи і оформляються у вигляді довідок, складених спеціалістом. Результати проведеного ним дослідження додаються до кри­мінальної справи як документи.

Практика свідчить, що нерідко експертизи призначаються без підстав, особливо це стосується криміналістичної експертизи. Експертиза повинна проводитися з метою вирішення питань, що справді потребують спеціальних знань експерта. У всіх інших випадках експерт має право (і обов'язок) відмовитися давати висно­вок (статті 62, 75, 77 КПК України).

Наприклад, не слід призначати експертизу для встановлення наявності на контрастних поверхнях відбитків пальців, тому що такі сліди можуть бути знайдені під час огляду слідчим або судом, для встановлення цього факту не потрібне спеціальне дослідження.

Не слід також проводити експертне дослідження для встанов­лення факту належності кастета або фінського ножа з чітко вира­женими ознаками цільового призначення до холодної зброї, оскільки для цього теж не потрібні спеціальні знання. Слідчий мо­же встановити цей факт, використовуючи спеціальні джерела -посібники та альбоми.

Доказове значення висновку експерта визначається тим, чи входять обставини, встановлені експертом, до предмета доказу­вання у справі (ст. 64 КПК України), чи вони є доказовими факта­ми, доказами. Нерідко ці обставини мають вирішальне значення для справи (наприклад, належність речовини до наркотиків).

Якщо встановлені експертом факти не входять до предмета до­казування, то вони є непрямими доказами. У такому разі доказова цінність висновку експерта визначається формою його висновків. Найбільшу силу мають категоричні висновки про тотожність (на­приклад, під час ідентифікації відбитків пальців). Висновок екс­перта про родову (групову) приналежність об'єкта має значення непрямого доказу, причому доказова значущість його тим більше, чим вужче група, до якої належить об'єкт (наприклад, об'єкти біологічного походження).

Висновки експерта, що є непрямими доказами, можуть бути по­кладені в основу вироку суду тільки в сукупності з іншими дока­зами, тому їхня роль залежить від наявності таких доказів.

Висновок експерта може мати вирішальне значення для роз­криття злочину на початковому етапі розслідування, проте коли будуть отримані прямі докази, висновок експерта втрачає цінність і враховується тільки поряд із іншими доказами. Наприклад, результати ґрунтознавчої експертизи, у процесі якої вдалося локалізувати частки ґрунту на взутті підозрюваного і прив'язати їх до місця події, будуть мати велике значення для розкриття злочи­ну. Але тоді, коли будуть знайдені докази прямої причетності підозрюваного до злочину, висновок експерта вже не матиме вирі­шального значення.

Аналіз матеріалів слідчої та судової практики свідчить, що слідчі та суд (судді) під час оцінки висновку експерта майже не використовують допомогу спеціалістів, і якщо під час досліджен­ня виникають сумніви, то допитують експерта (експертів), які проводили дослідження, або призначають повторну (додаткову) експертизу, а це приводить до продовження строку розслідування (розгляду) справ. У тих випадках, коли причиною суперечності є сам висновок експерта, слідчий або суд має право призначити відповідно додаткову (у разі неповного або недостатньо зрозу­мілого висновку) або повторну експертизу, якщо висновки екс­перта суперечать обставинам справи або встановлено нові дані, які можуть вплинути на висновки експерта, а також у разі суттєвих процесуальних порушень, що були допущені під час призначення та проведення експертизи. Якщо у справі недостат­ньо фактичних даних для оцінки достовірності висновків експер­та, слідчий або суд повинні провести відповідні процесуальні дії (наприклад, допит конкретних осіб та ін.) з метою отримання не­обхідних додаткових матеріалів, які дають можливість провести таку оцінку.

В юридичній літературі немає єдиного погляду щодо того, чи є висновок експерта первинним чи похідним засобом доказування. Багато вчених-криміналістів і процесуалістів вважають, що висно­вок експерта завжди є первинним доказом. Наприклад, А. І. Він-берг зазначає, що висновок містить дані про наявність фактів, що мають значення для справи, які до нього не були відомі слідчому чи суду. Л. І. Петрухін пише, що вказаний аргумент не є перекон­ливим. Висновок експерта обґрунтовується тільки даними Дослідження, незалежно від інших доказів, і «...тому він оригіналь­ний, самостійний, безпосередній» [8, с. 55].

Іншого погляду дотримується А. В. Дулов, який вважає, що висновок експерта є похідним доказом, оскільки ґрунтується на Дослідженні інших доказів.

Розбіжність поглядів з цього питання пояснюється тим, що Існовок експерта про походження фактичних даних, які склада­ють його зміст і основу, є досить складним і неоднорідним засобом доказування. Наведені погляди ґрунтуються на розглянутих окре­мих його процесуальних властивостях та умовах формування як засобу доказування.

У випадках, коли у справі щодо одного й того самого об'єкта проведено кілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному виснов­ку з погляду всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки екс­пертів — членів комісійної чи комплексної експертизи, які не під­писали спільний висновок.

Не повинна віддаватися перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійне, повторно експертом автори­тетної установи або таким, який має більший досвід експертної ро­боти тощо.

Складна структура експертного дослідження зумовлює неод­норідність змісту висновку як засобу доказування. Певною мірою висновок завжди ґрунтується на похідних фактичних даних (вихідні дані, виявлені властивості та ознаки досліджуваних об'єктів і порівняльних зразків та ін.).

Водночас у цілому висновок експерта як єдиний процесуаль­ний документ, який містить опис досліджень і висновки про фак­ти, що встановлені на основі спеціальних знань, у процесі доказу­вання є тільки початковим засобом. Це пояснюється тим, що висновок, складений відповідно до вимог ст. 200 КПК України, відображає весь процес установлення експертом фактів, які мають значення для справи. Експерт — єдиний носій усіх фактичних да­них, отриманих під час дослідження та остаточних висновків про встановлені факти. Він також є укладачем висновку, який за умо­вами формування фактичних даних і за своїм походженням є без­посереднім замінником експерта у вигляді документа — оригіналу відомостей про встановлений ним факт. На цих підставах, а також з точки зору прийнятого в теорії поділу доказів на початкові і похідні, висновок слід розглядати як початковий доказ, який замінює у конкретній справі самого експерта, від якого він вихо­дить. За ознакою механізму формування фактичних даних висно­вок експерта належить до особистих доказів, оскільки зміст його становить повідомлення у формі висновків, отриманих експертом у результаті дослідження певних матеріалів та об'єктів на основі спеціальних знань. Все викладене вище належить до заключних категоричних висновків. Щодо висновків імовірних, то вони у слідчій і судовій практиці можуть мати лише певне тактичне зна­чення, головним чином, під час розслідування злочинів і не є засо­бом доказування у справі.

 


Лекція 12







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.