Поняття і теоретичні основи прогнозування
Прогностика як наука про закони і способи розроблення прогнозів утворилася на початку 60-х років XX ст. і охоплює теорію і практику прогнозування (спочатку природних, технічних, а потім суспільних, економічних та правових наук). Концептуальні теоретичні основи, вітчизняний та світовий досвід прогностики дають змогу розробляти прогнози високого ступеня достовірності, точності та обґрунтованості цілей, планів, програм і проектів. Під науковим передбаченням розуміють обґрунтування про необхідність або ймовірність настання подій, процесів, які або ще не відбулися, або існують, але ще не спостерігаються [8]. Наукове передбачення стає можливим під час пізнання об'єктивно діючих закономірностей становлення і розвитку предметів, явищ, процесів і є результатом відображення наукою цих закономірностей. Н. Н. Кондрашков, В. Н. Кудрявцев, С. Є. Віцин, Ю. М. Антонян приділяли певну увагу питанням наукового прогнозу [1, с. 348]. Інтерес до наукового прогнозування в галузі правової науки виріс, особливо в кримінології, одним із завдань якої є прогнозування динаміки і якісної характеристики злочинності. Якщо завданням кримінального прогнозу є визначення можливим кількісних і якісних змін злочинності, то завданням прогнозу в криміналістиці є визначення можливих методів боротьби з цією злочинністю. У 1970 р. Р. С. Бєлкін намагався сформулювати основні положення нової окремої криміналістичної теорії -- теорії криміналістичного прогнозування. О. П. Сапун (колишній директор КНДІСЕ МЮ України) у 1971 р. з цього приводу писав, що важливою і перспективною для діяльності експертних криміналістичних закладів і теорії експертизи є розроблення криміналістичного прогнозування, яка накреслена в загальних рисах Р. С. Бєлкіним. Прогнозування експертної діяльності, її основних форм і конкретних видів, технічних засобів і наукових методів її здійснення дало о змогу правильно планувати розвиток цієї діяльності, своєчасно Передбачити можливості виникнення тих чи інших її «вузьких місць» і завчасно готуватися до вирішення тих завдань, які відповідно до прогнозу можуть виникнути перед судовою експертизою в майбутньому [1, с. 348-349]. Деякі питання криміналістичного прогнозування вивчалися у працях Г. Г. Зуйкова - - стосовно способу вчинення злочинів, І. Я. Фрідмана у темі профілактичної діяльності експертних закладів, Г. Ф. Горського під час розгляду основ організації і діяльності слідчого апарату. Г. Л. Грановський у тезах вслід за Р. С. Бєл-кіним запропонував свою структуру криміналістичної прогностики як розділу криміналістичної науки [2]. До змісту теорії криміналістичного прогнозування включені такі елементи: - поняття і методологічні основі криміналістичного прогнозування; - основні напрями криміналістичного прогнозування; - поняття, зміст і види вихідних даних для криміналістичного прогнозування; - методики криміналістичного прогнозування; - критерії і методи оцінки прогнозів; - шляхи і форми реалізації прогнозів [1; 2]. - прогнозування наукових досліджень та їхніх результатів. - прогнозування злочинності в криміналістичному аспекті цього явища, засобів, форм і методів боротьби з нею. Ці та інші напрями криміналістичного прогнозування в усіх випадках повинні групуватися на певному аналізі та узагальненні практики, а в деяких випадках — на аналізі відомих статистичних матеріалів. Так, наприклад, криміналістичній практиці, зокрема експертній, відомі випадки прогнозування можливого вчинення злочинів певним способом на основі накопичених даних про аналогічні злочини. Прогнозування у судово-слідчій, оперативно-розшуковій та експертній діяльності як пізнавальний процес спрямоване на передбачення найімовірніших форм вияву і зміни об'єктів дослідження протягом певного періоду. За масштабом охоплення обставин і фактів, за обсягом вирішення завдань процесу доказування у судово-слідчій практиці розрізняють прогнозування: стратегічне (прогнозування перспектив розслідування і судового розгляду справи в цілому з моделюванням наслідків процесуальних рішень); тактичне (прогнозування результативності планових тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду); індивідуальне (прогностична модель можливої поведінки процесуальних і непроцесуальних учасників попереднього розслідування та судового розгляду, можливих місця і часу вчинення нових злочинів, що готуються, і можливих місць їх приховування). ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|