 |
|
Методологічні основи теорії судових доказів
Для одержання повної характеристики теорії доказів як навчальної дисципліни повинні бути описані також і її методи. Мова йде саме про методи теорії доказів, за допомогою яких вона пізнає свій предмет, а не про методи, що застосовувані на практиці як методи практичної діяльності.
Дійсно, практична діяльність слідчих органів і суду в сфері доказування спрямована на встановлення істини, на пізнання фактів і їх засвідчення. Продуктом цієї практичної діяльності є знання, а тому й методи діяльності мають пізнавальний характер.
Для теорії доказів як галузі юридичної науки Г.М. Міньковський вважає актуальними і специфічними такі методи:
1.Генетичний, спрямований на дослідження гносеологічних, суспільно-економічних і політичних передумов, що зумовлюють формування загальної системи доказового права, його принципів, структури та інститутів.
2.Історико-юридичний, орієнтований на простеження історичних змін у законодавстві, теорії і практиці доказування, на виявлення елементів наступності правової форми, її змін у певні історичні періоди.
3.Порівняльно-правовий, який полягає у порівнянні особливостей систем доказового права з урахуванням відмінностей предмета регулювання (наприклад, кримінальний процес, цивільний процес).
4.Описово-аналітичний, який передбачає якісне описування явищ, які досліджуються, - норм, інститутів і діяльності щодо їх реалізації (зокрема, в науковому тлумаченні змісту норм на основі більш загальних принципів).
5.Конкретно-соціологічний, який використовує кількісні характеристики масових явищ (анкетування, опитування, вивчення емпіричної бази дослідження).
6.Структурно-логічний, спрямований на виявлення структурних особливостей доказового права як нормативної системи, його окремих інститутів, а також структури і логічних властивостей окремих норм доказового права
Професор С.В. Бородін виділяє додатково і такі методи:
- формально-логічний, що застосовується в науці кримінального процесу, яка вивчає значення і зміст кримінально-процесуального закону, що розкриває його конкретні особливості для практичного застосування;
- соціальний експеримент, що застосовується в кримінально-процесуальному праві як метод наукового дослідження, за допомогою якого визначаються оптимальні форми організації кримінального судочинства, зумовлені потребою суспільного розвитку.
О.О. Левендаренко розглядає і такі методи:
- логіко-юридичний, який полягає у визначенні юридичної природи обставин, що підлягають доказуванню, та особливостей предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх;
- статистичного аналізу, що полягає в аналізі показників роботи органів досудового розслідування, прокурорів, захисників, суду;
- узагальнення, сутність якого - аналіз точок зору науковців, результатів наукових досліджень.