Здавалка
Главная | Обратная связь

Завдання доказового права



 

Одним із найважливіших завдань кримінально-процесуального законодавства та доказового права є забезпечення суворого дотримання законності при провадженні дізнання, досудового слідства й судового розгляду кримінальних справ, що може бути досягнуто лише при всебічному, повному й об'єктивному дослідженні обставин справи.

Крім цього, згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінально-процесуального законодавства є:

1) визначення порядку провадження у кримінальних справах, викриття осіб, винних у вчиненні злочинів, притягнення їх до відповідальності та справедливе їх покарання;

2) захист особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності і засудження невинуватих;

3) охорона прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави, яким злочином заподіяно шкоду.

Успішне виконання завдань кримінально-процесуального законодавства і доказового права неможливе без повного розкриття вчинених злочинів, тому слід внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному.

X.С. Таджиєв, наприклад, дає таке визначення: «Викрити злочин — означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?». А.К.Гаврилов зазначає, що злочин вважається викритим з моменту, коли зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі.

Інші автори обстоюють думку, що злочин можна визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Наприклад, В.І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документа на стадії розслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тому ми вважаємо, що злочин слід визнавати розкритим у тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді й винесено законний, обґрунтований вирок, який набрав законної сили.

Охорона прав і законних інтересів осіб полягає в позитивному обов'язку держави та її компетентних органів чинити дії, пов'язані із захистом прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Під особою, що бере участь у кримінальному судочинстві, розуміється фізична або юридична особа, залучена до кримінально-процесуальної діяльності на підставі відповідного процесуального рішення або згідно з законом наділена процесуальними правами й обов'язками та виконує у зв'язку з цим певну процесуальну функцію.

Захист особи від незаконного й безпідставного обвинувачення й засудження є похідним від діяльності, що іменується кримінальним переслідуванням. Саме кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини, і є безпосереднім завданням і рушійною силою всього кримінально-процесуального законодавства.

Таким чином, завданням доказового права є розкриття злочинів, викриття винних і правильне застосування закону, щоб кожний винний був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний.

Необхідність у доказовій діяльності пов'язана з тим, що фактичні обставини справи не можуть безпосередньо сприйматися особою, яка провадить дізнання, дізнавачем, прокурором, суддею (судом), оскільки вони лежать в минулому по відношенню до діяльності цих органів. Отже, для того щоб повно, всебічно й об'єктивно встановити ці обставини, відповідні органи повинні довести їх наявність (чи відсутність), а це, у свою чергу, вони можуть зробити, лише спираючись на конкретні дані, які потрібно зібрати й дослідити.

Повнотавстановлення фактичних обставин означає, що останні повинні бути встановлені в такому обсязі, щоб це дало можливість правильно вирішити всі інші завдання — кваліфікувати злочин, призначити справедливе покарання, вжити необхідних заходів до попередження даного виду злочинів і т. д. З іншого боку, вимога повноти не означає безмежного встановлення всіх дрібних і неістотних деталей події, що призвело б до непотрібного нагромадження деталей у справі. Повнота означає такий стан при доказуванні, коли висновок не дає ніяких підстав для сумнівів.

Всебічністьозначає, що при встановленні фактичних обставин справи обмежуються тільки тими даними, які свідчать про наявність злочину, винність особи й обставини, що обтяжують вину. Встановлюватися повинні всі обставини, що мають істотне значення для справи, у тому числі й ті, які свідчать про відсутність злочину, невинність обвинуваченого, що пом'якшують покарання.

Об'єктивність означає, по-перше, неупередженість слідчих і судових органів у встановленні фактичних даних; по-друге, те, що всі істотні для справи обставини повинні встановлюватися так, як вони мали місце в реальній дійсності. Вимога об'єктивності встановлення фактичних обставин справи означає вимогу досягнення істини у справі.

Отже, правильні (повні, всебічні, об’єктивні) юридичні оцінки фактичних обставин кримінальної справи також відносяться до загальних завдань кримінального процесуального законодавства і доказового права та теорії доказів.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.