Здавалка
Главная | Обратная связь

Причинний зв'язок як складова об’єктивної сторони складу злочину

Актуальність дослідження причинного зв’язку визначається відсутністю єдиного підходу до визначення цієї дискусійної категорії, та відсутністю єдності тлумачення визначення причинного зв’язку. Основою гарантій законності та верховенства правосуддя є те,що теорія та практика кримінального права при визначенні винності особи виходить з принципу,що суспільно небезпечні наслідки можуть бути пред’явлені особі у вину, лише за наявності причинного зв’язку з його діями, бездіяльністю. Перед наукою кримінального права стоїть завдання розв’язати проблему причинного зв’язку між суспільно небезпечними діяннями людини і наслідками такого діяння (об'єктивний критерій), пов'язуючи з волею цієї людини, з її можливістю або неможливістю передбачати наслідки свого діяння і бажанням або небажанням певних наслідків від вчинення такого діяння (суб’єктивний критерій). Сучасна наукова думка кримінального права ґрунтується на теорії причинності, чи каузальності (причина), що розроблена філософією . Основою цієї теорії є те що такі категорії як «причина» та «наслідок» відображають об'єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки об'єктивного світу. Відповідно до неї ці явища є універсальними і взаємозалежними, при чому одне завжди передує іншому – тобто причина породжує наслідок. Таким чином ця теорія обґрунтовує причинний зв'язок дією або бездіяльністю (причиною) - і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільна небезпечного наслідку.

У науці кримінального права в цій сфері було здійснено багато досліджень, зокрема, в працях …….., проте немає єдиного підходу до визначення причинного зв’язку. Базуючись на різних філософських концепціях кожна з цих теорій розглядає певною мірою проблему причинності у кримінальному праві. Кожна теорій не містить універсальності і викликають критичні зауваження і тому можуть бути доповнені новими положеннями, які тією або іншою мірою могли б поглибити загальне уявлення про причинний зв'язок у кримінальному праві.

Існує доктринальна теорія відповідно до якої причинний зв'язок розглядається як об’єктивна сторона складу злочину.

Аналізуючи такий причинний зв'язок слід виокремити декілька положень:

1. Причинний зв'язок як ознака об'єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Тому якщо відсутнє суспільно небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв'язок, оскільки відсутнє діяння (бездіяльність).У разі коли відсутній наслідок, проте наявне суспільно небезпечного діяння, тоді має місце замах на злочин, або склад формального злочину, або взагалі немає складу злочину.

2. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об'єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини - слідчого, прокурора, судді.

3. В природі і суспільстві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії. В об'єктивному світі існує загальний і універсальний каузальний зв'язок. Тому якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв'язків, ланок і опосередкувань, що призвели до настання суспільно небезпечного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище виступає причиною, а яке - наслідком, тому що наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв'язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища - причину і наслідок, тобто суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок - від інших причинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного суспільно небезпечного наслідку.

4. Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку. З цього випливають такі найважливіші вимоги:

Причина завжди передує у часі наслідкові, проте не зажди вона є ознакою зовнішньої залежності послідовному розвитку подій, причина (діяння) не лише повинна передувати наслідку в часі, але і викликати його причинний зв'язок,що за своєю суттю є зв'язком генетичним (зв'язок породження) діяння завжди повинне викликати (породжувати) настання суспільно небезпечних наслідків. Тому потрібно розрізняти поняття «внаслідок цього» та «після цього» яскравим є приклад поранення коли особу було поранено, але після не вдалого медичного втручання особа померла від зараження крові через 3 місяці після поранення - тому слід визначити в ланцюжку подій причинний зв'язок, що поранення не привило до смерті а саме зараження.

На відміну від цього бездіяльність завдає шкоду опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв'язку, не виконує покладеного на неї обов'язку по виконанню активних дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об'єктові. Внаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил і засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів - хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небезпечні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв'язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв'язок існує. Він лежить у площині невиконання особою своїх обов'язків (активних дій) по запобіганню шкоді (при наявності реальної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небезпечних наслідків)

За В.Б.Малініним Теорія небхідної умови має прогалини методичного характеру він пропонує ставити у вину особі будь які наслідки якщо ці наслідки були необхідними умовами і могли бути спричиненні діями такої особи він прихильник теорії казуїстичності condition sine qua non Ще в XX ст. Н.С. Таганцев, Н.Д. Сергеевский, та інші правники що данна теорія є досить розмивчастою та значно розширює межі відповідальності особи.

Н.Д. Сергеївський визначав неприпустимість використання казуїстичної теорії обґрунтовуючи прикладом, що слідуючи цій теорії винним у смерті особи від простуди буде кравець який пошив занадто тонкий для зимової погоди костюм, прислужник який помилково повідомив про теплу погоду, перевізник, який занадто повільно віз особу в холодну погоду, і сама особа яка вдягнула легкий костюм в холодний день.

Тому на основі цієї теорії було висунуто теорію винної причинності поглинаючу винність і причинність, що визначає причинність в випадках вчинення суб’єктом дії за умови передбачення ним настання наслідків свої дій. Прибічниками цієї теорії є Н.Д. Сергеївський та А.Н. Костенко

Тому правило необхідної умови (казуїстичності) є поєднаним із теорією причинного зв’язку

Н.Н. Ярмиш у 2003 році висунула теорію об’єктивного характеру причинного зв’язку При якому суб’єктивні причини не можливі без об’єктивних і навпаки.

Тому слід враховувати те що не зажди при вчиненні суспільно небезпечних дій можуть настати негативні наслідки, і навпаки не завжди правомірні дії мають позитивний результат, але і також можуть спричинювати шкоду.

Аналізуючи умови даної доктрини слід зауважити, що причинний зв'язок, це не тільки частина об’єктивної сторони складу злочину але і суб’єктивна.

Тому слід говорити, що тільки наявність суб’єктивних і об’єктивних факторів разом дає можливість говорити про кримінальну відповідальність, оскільки умисел є однією з основних складових настання суспільно небезпечних наслідків. Проте інколи виникають суспільно небезпечні наслідки і без вини.

Слід висунути концепцію, що встановлює сукупність об’єктивних і суб’єктивних умов об’єднаною складовою такої категорії, як встановлення об’єктивної істини у конкретній справі.

На мою думку при встановленні причинного зв’язку слід встановлювати цілий ряд суб’єктивних факторів. Для прикладу візьмемо ситуацію коли «особа А» вчинила хуліганські дії по відношенню до особи «особу Б» за неправильно встановлену межу земельної ділянки, землевпорядниками, та представниками місцевої влади. В більшості випадків правоохоронні органи не будуть враховувати, що особа А не одноразово зверталася до правоохоронних органів, та органів місцевого самоврядування, з приводу вирішення цього питання. І під впливом цілого ряду факторів особа йде на крайнощі, як причина бездіяльності органів влади. Проте слід зауважити що дане питання є дискусійним і залежить від психічного стану винної особи не кожен буде вирішувати свої питання таких радикальним методом, а лише особа із певними психічними якостями. Проте наявність неодноразового звернення до органів влади, та бажання мирного вирішення питання, до вчинення злочину може складати собою пом’якшуючу обставину. А також бути причиною для притягнення до відповідальності осіб як не виконували свої обов’язків. У цьому випадку умовою, можна вважати бездіяльність органів влади які не попередили мирне вирішення спору.

Тому на мою думку аналізуючи сучасні проблеми причинного зв’язку:

Слід зауважити що немає єдиного підходу до визначення цього поняття і можливо в майбутньому це питання буде досліджено детальніше і зведено до однорідної концепції.

Також є необхідність створення методичних матеріалів (інструкції) для правоохоронних органів, для порядку визначення причинного зв’язку в більшості категорій справ, щоб запобігти не тільки причинності, але і умовам злочинності.

 

Потрібно вказати використані джерела та посилання на них по тексту у квадратних дужках.





©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.