Главная | Обратная связь

Визначення поняття зловживання владою або службовим становищем

Зловживання владою або службовим становищем не є новим для Кримінального кодексу України 2001 р. Кримінальний кодекс СРСР 1960 р. містив ст. 165 «Зловживання владою або посадовим становищем» [1]. Однак і є суттєві нововведення, з прийняттям чинного КК України кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем несуть і працівники правоохоронних органів (ч. 3. ст. 364 КК України).

На законодавчому рівні поняття зловживання владою або службовим становищем визначене в ст. 364 Кримінального кодексу України - умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб [2].В науковій літературі прийнято розрізняти поняття «зловживання владою» та «зловживання службовим становищем». Так, під зловживанням владою розуміється умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. А зловживання службовим становищем визначають як будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою [3, с. 443].Відповідно до КК України зловживання владою або службовим становищем скоєне працівником правоохоронного органу виступає як особливо кваліфікуюча ознака. Для кваліфікації даного суспільно-небезпечного діяння (дії бо бездіяльності) необхідно встановити, що:

- злочин вчинено працівником правоохоронного органу;

- цей працівник є службовою особою;

- вчинене ним діяння містить ознаки суб’єктивної та об’єктивної сторін злочину передбаченого ст. 364 КК України [4, с. 1083].

Таким чином, зловживання владою або службовим становищем не є новим для Кримінального кодексу України 2001 р., а його поняття закріплене на законодавчому рівні.

РОЗДІЛ ІІ Кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем

Об’єктивні ознаки

Об’єкт та об’єктивна сторона злочину має важливе значення для розмежування суміжних складів злочинів, кваліфікації конкретного суспільно-небезпечного діяння та призначення покарання.

Юридичне значення об’єкта злочину, полягає у тому, що він є обов’язковим елементом будь-якого складу злочину і правильне встановлення об’єкта злочинного посягання сприяє з’ясуванню соціальної суті злочину, зокрема характеру і ступеня його суспільної небезпечності.

Що ж стосується об’єктивної сторони злочину, то, по-перше, особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі ознаки об’єктивної сторони складу злочину; по-друге, ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину, оскільки характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення злочину, тяжкість суспільно-небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності, як соціальної властивості злочину, у цьому зв’язку об’єктивні ознаки діяння враховуються передусім при вирішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь; по-третє, аналіз об’єктивної сторони дає можливість встановлювати інші елементи й ознаки складу злочину: об’єкт, якому заподіюється шкода злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК і таким чином правильно кваліфікувати вчинене.

А.В. Савченко, В.В. Кузнецов і О.Ф. Штанько стверджують, що сьогодні теорія кримінального права виходить із того, що об’єктом злочину є суспільні відносини, які перебувають під охороною кримінального закону, на які посягає злочин, яким заподіюється шкода або які ставляться під загрозу заподіяння суспільно небезпечної шкоди [5, с. 79].

Передбачений ст. 364 КК України злочин є двооб'єктним. Основним безпосереднім об’єктом злочину зловживання владою або службовим становищем, як і родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяльності, вчинюваних службовими особами є встановлений законодавством та посадовими інструкціями порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, авторитет органів влади, об'єднань громадян, суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб, від імені яких діють службові особи.

Додатковим безпосереднім об’єктом злочину можуть бути будь-які соціальні цінності, безпосередньо альтернативно зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 364 КК України: охоронювані законом права, свободи, інтереси окремих громадян, державні чи громадські інтереси, інтереси юридичних осіб. Ними, зокрема, можуть бути здоров'я, честь і гідність особи, її конституційні права, свободи, будь-які правоохоронювані (законні) інтереси [6, с. 403].

Зловживання владою або службовим становищем з об’єктивної сторони полягає у суспільно-небезпечному діянні. Слід звернути увагу, що воно може бути вчинене як активними діями, так і через бездіяльність. Уперше думку про можливість вчинення аналізованого злочину через бездіяльність висловив О. Сахаров «Свідомим невиконанням покладених на неї обов’язків службова особа може з міркувань корисливої чи особистої зацікавленості порушити правильну роботу установи чи підприємства, заподіяти йому майновий збиток, порушити законні права й інтереси громадян».

Практика, на жаль, дає нам численні приклади вчинених через бездіяльність зловживань владою або службовим становищем. Це спостерігається, наприклад, тоді, коли та чи інша службова особа правоохоронних органів, будучи проінформована про злочинну діяльність інших осіб та уповноважена внаслідок виконуваних нею службових функцій припинити таку діяльність, навмисно не робить таких дій [7, с.14-15].

Виходячи з визначення зловживання владою або службовим становищем в ч.1 ст. 364 КК України можна виділити такі обов’язкові ознаки об’єктивної сторони для даного суспільно-небезпечного діяння як:

- використання влади або службового становища всупереч інтересам служби;

- заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб;

- взаємозв’язок між суспільно-небезпечним діянням та суспільно-небезпечними наслідками.

Використання службовою особою влади чи службового становища передбачає використання повноважень, котрими службова особа наділена у зв'язку із зайняттям певної посади чи здійсненням певної службової діяльності. Іншими словами, йдеться про соціально-правовий статус службової особи, під яким слід розуміти сукупність прав та обов’язків, які утворюють службову компетенцію винного, а також його соціальне значення, під яким розуміють авторитет службової особи, престиж органу, організації чи установи, в якій вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв'язків і можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб [5, с. 331]

Визначення поняття «інтереси служби» на законодавчому рівні сьогодні відсутнє, що зумовлює дискусію серед науковців.

При цьому на перше місце ставляться інтереси держави, а потім вже інтереси суспільства та громадян, що було характерним для радянського кримінального права і продовжує без суттєвих змін зберігатись як у правозастосовній практиці, так і в теорії кримінального права. Мельник М.І., Хавронюк М.І. зазначають, що словосполучення «всупереч інтересам служби» передбачає, що службова особа не бажає зважати на покладені на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язки, діє всупереч їм , не звертає уваги на службові інтереси. Наведена теза пояснюється тим, що, беручи певні обов’язки й отримуючи пов’язані з ними права, особа укладає з дер­жавою (або з підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності) своєрідну угоду про те, що вона зобов’язується безумовно виконувати обов’язки і пра­вильно користуватись правами. Така угода може мати умовну форму контракту, трудо­вого договору, ознайомлення з наказом про призначення на посаду. Після укладення вказаної угоди (чи внесення певних змін до неї) особа займає певне службове станови­ще, або, іншими словами, те місце в апараті органів державної влади, органів місцевого самоврядування (або в апараті управління недержавної юридичної особи), на якому вона звичайно бажає і повинна здійснювати свої службові повноваження. Ігнорування службовою особою наданими їй обов’язками або перевищення прав і може свідчити про використання їх всупереч інтересам служби. Реальним виразом вчинення діяння всупереч інтересам служби є його незаконність [8, с. 1049].

Підтримуючи більшість аргументів Мельника М.І. та Хавронюка М.І. Стрижевська А.А. зазначає, що вони стосуються, в основному державних службовців, які дійсно укладають певну «угоду» з державою при їх прийнятті на державну службу, а також випадків заподіяння шкоди службовою особою особою інтересам «роботодавця» юридичних осіб недержавної форми власності, з якими службова особа укладає певну угоду при прийнятті її на посаду.

Проте при цьому не враховується, що:

- злочинами досить часто визнається діяння, якими службові особи юридичних осіб недержавної форми власності заподіюють шкоду інтересам саме і лише держави, в той час як шкоди інтересам роботодавця не заподіяно;

- особа, яка створила. наприклад, приватне підприємство і при цьому поклала на себе функції його виконавчого органу, ні з ким ніякої угоди не укладає. Те ж саме характерно і для багатьох господарських товариств, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю, створених наприклад, двома особами, які призначили одну із них директором товариства, а іншу – головним бухгалтером. Такі особи теж ні з ким не укладають будь-якої угоди;

- особа, яку юридична особа недержавної форми власності приймає на роботу на посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, укладає угоду із власником такої юридичної особи чи її виконавчим органом, тим самим приймає на себе обов’язки діяти в інтересах саме роботодавця, тобто служити йому. Інтереси роботодавця і мають вважатись, перш за все, інтересами служби.

Саме тому Стрижевська А.А. вважає, що в контексті п. 1 примітки до ст. 364 КК України інтереси служби необхідно розуміти як інтереси конкретного підприємства, установи, організації, яким «служить» службова особа, і враховувати, яким саме законним інтересам (зокрема, інтересам держави чи підприємства) заподіяна шкода і які з інтересів отримали вигоду і яку саме.

Фактично Стрижевська А.А. пропонує вирішувати питання про те, чи вчинені дії «всупереч інтересам служби» у разі колізії інтересів, з урахуванням інститут крайньої необхідності [9, с. 131, 135].

Надаючи кримінально-правову характеристику зловживання владою або службовим становищем, слід зазначити, що це злочин з матеріальним складом, оскільки до обов’язкових ознак об’єктивної сторони належить також настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді істотної шкоди (тяжких наслідків) охоронюваним законом правам (сво­бодам) та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Із змісту п. 3 примітки до ст. 364 КК України випливає, що істотна шкода повинна обчислюватися у вказаних розмірах незалежно від форми та виду вини, якими характеризується психічне ставлення винного до суспільно-небезпечних наслідків, а також незалежно від того, чи була вона результатом діяння, що призвело до втраченої вигоди чи до прямого зменшення наявних фондів.

Істотна шкода, якщо вона полягає у заподіянні шкоди нематеріального виміру – категорія оціночна. Питання про істотність шкоди нематеріального характеру вирішується органом досудового слідства, прокурором або судом з урахуванням конкретних обставин справи і в межах своєї компетенції. Зокрема істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканість та недоторканість житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обстановки й умов, що ускладнюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів.

Як злочинний результат зловживання владою або службовим становищем, який обтяжує відповідальність, названі тяжкі наслідки. Поняття «тяжкі наслідки» відрізняється від поняття « істотна шкода» більшим ступенем суспільної небезпеки. Тяжкі наслідки можуть полягати у матеріальний, фізичній, моральній шкоді тощо. Оскільки тяжкі наслідки полягають у заподіянні і матеріальних збитків, то ними, згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК України, вважається шкода, яка у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Тяжкими наслідками, не пов’язаними з матеріальними зби1тками, можуть бути: повний розвал діяльності підприємства (наприклад, внаслідок доведення його до банкрутства), катастрофа, масове отруєння людей, смерть однієї або більше осіб, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи декільком особам, виникнення масових заворушень, наслідки, які суттєво ускладнюють відносини з іншими державними або міжнародними організаціями та підривають авторитет держави або її окремих органів на міжнародній арені, приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (за відсутності ознак співучасті), найбільш серйозні порушення конституційних прав громадян (наприклад протиправне позбавлення житла, безпідставне не нарахування пенсії або соціальної допомоги дітям, що позбавило потерпілого засобів до існування) тощо.

Істотна шкода та тяжкі наслідки можуть бути інкриміновані винному лише за наявності причинного зв’язку між його діянням (дією чи бездіяльністю) та настанням зазначених наслідків. Для цього необхідно встановити, що порушення службових обов’язків передувало настанню істотної шкоди чи тяжких наслідків, що це порушення було їх необхідною умовою і що службова особа усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати розвиток причинного зв’язку, тобто те, що її діяння стане причиною настання зазначених наслідків [8, с.1049-1050].

Для складу даного злочину такі об’єктивні ознаки як місце, час, засоби (знаряддя) та спосіб скоєння зловживання владою або службовим становищем є суто факультативними.

Таким чином, зловживання владою або службовим становищем двооб'єктний злочин, з такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони як суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність) з використанням влади або службового становища всупереч інтересам служби, яке спричиняє істотну шкоду.