Здавалка
Главная | Обратная связь

Службова особа як суб'єкт зловживання



Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем є службова особа, для якої характерна наявність загальних та спеціальних ознак.

Загальні ознаки службової особи як суб’єкту злочину визначені в ст. 18 Кримінального кодексу України: суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього КК України може наставати кримінальна відповідальність [2].

З усіх вище вказаних ознак службової особи, лише вік є досить невизначеним. Досягнення встановленого законом віку є однією з обов’язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності та обов’язкова ознака суб’єкта злочину.

Відповідно до КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 22 КК України [2].

У примітці до ст. 364 КК України, де дано визначення поняття службова особа про її мінімальний вік нічого не сказано. Тобто якщо формально тлумачити букву закону, то можна легко зробити висновок, що службовою особою може бути неповнолітній, який досяг 16-17 років. Водночас відповідно до чинного законодавства України неповнолітній, як правило, не може бути представником влади. Проте в окремих випадках представником влади може виступати й особа, яка не досягла вісімнадцяти річного віку, зокрема такі ситуації трапляються тоді, коли неповнолітніх курсантів першого курсу вищих навчальних закладів системи органів внутрішніх справ залучають до забезпечення громадського порядку. Вони є на службі в міліції і перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ України. На практиці також зустрічається (особливо в сільській місцевості), що неповнолітні є завідувачами магазинів, тобто виконують організаційно-розпорядчі (адміністративно-господарські) функції.

Слід погодитись з думкою Максимовича Р.І., який зазначає, що питання про вік, з якого особа може бути визнана службовою, має вирішуватися залежно від того, за якою ознакою вона визнається цим спеціальним суб’єктом злочину. Здійснювати функції представника влади вона може, як правило, лише з настанням повноліття, а займати посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, після досягнення 16-річного віку [10, с. 99, 110].

В ідеалі, на мою думку, потрібно доповнити визначення службової особи в примітці 1 до ст. 364 КК України вказівкою на вік.

Службовій особі властива і низка характерних ознак, що не лише вказують на відмінність її від загального суб’єкта злочину, а й виражають особливості цього різновиду спеціального суб’єкта злочину порівняно з іншими. Дані ознаки найбільш чітко визначені у примітці 1 до ст. 364 КК України: службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом [2].

Представниками влади та місцевого самоврядування є передусім працівники державних органів чи органів місцевого самоврядування та їх апарату, які діють від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Вони наділяються владними повноваженнями, згідно з якими мають право висувати вимоги, а також приймати рішення обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх підлеглості або відомчої приналежності, а іноді – застосовувати примусові заходи для забезпечення виконання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб, які ухиляються від їх виконання. До них, зокрема, належать, народні депутати України та депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад Служби безпеки України, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери.

Організаційно-розпорядчими є функції щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ і організацій, громадських об’єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями), особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири) тощо.

Адміністративно-господарськими є функції щодо управління або розпорядження державним чи комунальним майном, що припускає встановлення порядку його збереження, використання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо. Такі функції в тому чи іншому обсязі виконують начальники планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів та служб, завідуючі складами, магазинами, майстернями, ательє, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери [11, с. 479-480].

Відповідно до положення п. 2 примітки 1 до ст. 364 КК України службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав, іноземні третейські судді, особи уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій, члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів [2].

Для більш кращого розуміння даного положення слід погодитися з тим, що зазначають Мельник М.І. та Хавронюк М.І.: службовими особами визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки зазначені в п. 1 примітки до ст. 364 КК України [8]. Йдеться саме про обов’язки, а не про функції, що зважаючи на визначення поняття службова особа не одне і теж.

Саме тому не можна вважати правильним твердження Бантишева О.Ф. та Рибачука В.І., що іноземці та особи без громадянства можуть бути службовими особами за ознакою здійснення функцій представника влади [12, с 12]. Хоч ст. 26 Конституції України і гарантує рівність прав, свобод та обов’язків громадян України, іноземців та осіб без громадянства, але це не означає, що іноземець (особа без громадянства) може здійснювати функції представника влади в Україні. До того ж аналіз положень Конституції України та нормативно-правових актів підтверджує таку думку. Зокрема, ст. 76 Конституції України «народними депутатами України може бути громадянин України…»; ст. 127 Конституції України «на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України…»; ст. 148 Конституції України «суддею Конституційного суду України може бути громадянин України…» [13].; ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» «прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України…» [14].

Таке регулювання цього питання цілком виправдане, оскільки складно собі уявити ситуацію, коли іноземці та особи без громадянства були б наділені правом вчиняти дії чи приймати рішення, обов'язкові до вико­нання для всіх громадян України, або ж, наприклад, застосовувати щодо них примусові заходи.

Необхідно зазначити, що постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 р. № 5 визнає особу службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, але й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладено на неї правочинним органом або правочинною службовою особою. Іншими словами, під постійним обійманням певної посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, слід розуміти, що посада на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форми власності зайнята особою в установленому законом порядку (оформлена наказом про призначення на посаду, внесена до штатного розкладу тощо) на невизначений строк, що надає їй можливість реалізувати ці обов’язки. Тимчасове ж виконання функцій представника влади чи обіймання посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків – це зайняття відповідної посади в межах певного строку. Виконання службовою особою функцій чи обов’язків за спеціальним повноваженням зустрічається, коли працівникові, який не є службовою особою, на деякий час доручають виконання будь-яких службових обов’язків, при цьому покладаючи на нього виконання владних або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків [15, с. 171-172].

До службових осіб не відноситься технічний персонал (шофер, сторож, охоронець, прибиральниця, посильний, друкарка, технічний секретар, кухар, провідник). Не є службовими особами також адвокати, лікарі, учителі, педагоги, вихователі дитячих установ, оскільки їх посади пов’язані із суто професійною діяльністю. Але якщо обсяг прав і обов’язків таких осіб свідчить про те, що їхні повноваження мають організаційно-розпорядчий характер (лікар видає листок тимчасової непрацездатності або дає висновок з приводу встановлення інвалідності), то вони виступають як службові особи [16, с. 316].

Важливим аспектом суб’єктного складу даного злочину є також те, що спеціальні вимоги до суб’єкта злочину, як до службової особи стосуються лише особи виконавця, тоді ж як іншим співучасником може виступати й загальний суб’єкт [17, с. 109].

Таким чином, зловживання владою або службовим становищем вчиняється службовою особою, якій властиві як загальні так і спеціальні ознаки суб’єкта злочину.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.