Главная | Обратная связь

Суб'єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, бо вона містить психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив та мета злочину. Обов’язковою (необхідною) ознакою суб’єктивної сторони як елементу будь-якого злочину, в тому числі і зловживання владою або службовим становищем, виступає вина особи [18, ].

В науці обстоюється думка, що зловживання владою або службовим становищем може вчинятися не лише умисно, але й зі змішаною виною. Слід відмітити, що психічне ставлення службової особи до свого суспільно-небезпечного діяння за диспозицією ст. 364 ККУ прямо визначене через умисел. Однак даний злочин є злочином з матеріальним складом і є закінченим з моменту завдання істотної шкоди охоронюваним правам, свободам та інтересам, що потребує характеристики окремого психічного ставлення службової особи і до наслідків вчиненого діяння. Тут слід зауважити, що по-перше, кримінальне законодавство не обмежує різновидів конкретних форм зловживання владою або службовим становищем, які можуть суттєво відрізнятися за своїм характером, обсягом, а відповідно і наслідками. По-друге, істотна шкода як суспільно-небезпечні наслідки вказаного злочину також може виражатися не лише в матеріальних збитках, але й у моральній шкоді.

З огляду на вище зазначене слід зробити висновок, що службовий злочин, передбачений ст. 364 ККУ, може вчинятися зі змішаною формою вини, оскільки психічне ставлення службової особи до наслідків діяння може бути як умисним, так і необережним [17, с. 109].

Мотив, як правило, є факультативною ознакою складу злочину, але для деяких злочинів може виступати і як обов’язкова ознака Одним із таких злочинів і є зловживання владою або службовим становищем, передбачене ст. 364 ККУ, у диспозиції якої зазначені корисливі мотиви, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб, що надає їм обов’язкового характеру при встановленні суб’єктивної сторони вищеназваного злочину.

Мотив злочину можна визначити як внутрішнє спонукання, рушійну силу вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Таке поняття як «корисливі мотиви» щодо злочинів у сфері службової діяльності розглядають як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду.

Конкретизуючи поняття корисливих мотивів, слід зазначити, що вони можуть виявлятись у різноманітних формах. Наприклад, при незаконному використанні винним будь-яких майнових прав, наданих йому за посадою (користування державним чи громадським майном, незаконне отримання квартири, використання коштів підприємства у своїх інтересах, без ознак розкрадання), ухиленні від законної оплати за будь-які послуги, від матеріальної відповідальності перед державою чи окремими громадянами, іншому отриманні майнової вигоди без незаконного обернення державних чи колективних коштів на свою користь [19, с. 194].

Інші особисті інтереси виявляються у прагненні службової особи шляхом використання службового становища здобути вигоду нематеріального характеру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відрядження тощо) і можуть бути обумовлені такими спонуканнями як кар’єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь особистого питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси можуть бути викликані почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагнення уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від непередбачених законом обов’язків родичів, членів сім'ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправно діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи. Наприклад, прагнучи перейти на роботу до іншої організації, службова особа надає їй незаконні пільги та переваги з кредитування. У такій ситуації у поведінці службової особи поєднуються й особисті інтереси, й інтереси третіх (у даному випадку юридичних) осіб [4, с. 1082].

Характеризуючи суб’єктивну сторону такого злочину як зловживання владою або службовим становищем, не можна не погодитися з думкою В.Г. Хашева про те, що наявність обов’язкових мотивів зловживання владою або службовим становищем зобов’язує правозастосовні органи встановлювати та доводити їх у будь-якому випадку, що викликає суттєві труднощі. Адже про достовірність та дійсність мотиву можна говорити лише тоді, коли про це свідчить сама людина, а відповідно до ч. 1 ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Крім того, підозрюваний та обвинувачений не несе кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання (ст. 384 ККУ), тобто це дозволяє винним особам виправдовуватись, що вони нібито діяли з певних мотивів, які не є злочинними [19, с. 199].

Таким чином, особливостями суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем є змішана форма вини та обов’язкова наявність мотиву.