 |
|
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В НІМЕЧЧИНІ
Мережа дошкільних установ розвинена в країні слабо. Невелике число дитячих садів, що знаходяться в основному в приватному віданні, охоплюють дітей віку 3 - 5 років.
Навчання в школі починається у віці 6 років і обов'язкове протягом 9, а в деяких землях 10 років.
Першим ступенем в шкільній системі є початкова школа: 1 - 4 класи, в деяких землях 1 - 6 класи. В початкових класах, особливо в перші 2 роки, широко застосовується комплексне навчання. Німецька мова, арифметика, краєзнавство, музика, фізкультура, релігія викладаються в комплексі. Лише в 3 і 4 класах виділяються окремі предмети, хоча мова, краєзнавство і музика продовжують викладатися в комплексі.
Перші шість років всі учні займаються разом, в 4 - 6 класах розв'язується питання, де учень продовжуватиме освіту: в повній народній, реальній школі або гімназії. Це залежить не від матеріального достатку його батьків, а від його здібностей і бажання.
Навчання в повній народній школі продовжується до 9 або 10 класу. Цей вид учбового закладу націлений перш за все на отримання професії: уроки професійної майстерності в цілому відвідуються учнями охочіше, ніж заняття по інших предметах. [3,c.20]
В повній народній школі релігія, історія, суспільствознавство, рідна мова займають 33% всього учбового часу. На природознавство (біологію, початкові відомості по фізиці і хімії) і математику відводиться по 4 години в тиждень. Праця, фізкультура і предмети естетичного циклу (малювання, спів, музика) займають 22% учбового часу.
Контингент повної народної школи з роками знижується, через зростання числа учнів, охочих дістати широку освіту, що дає кращі перспективи для кар'єри.
Освітня система ФРН не створює тупикових ситуацій в значенні продовження навчання, і учні, що закінчили повну народну школу при виконанні ряду умов (додаткові відвідини занять, здача іспитів) можуть одержати свідоцтво реальної школи. Остання відрізняється від повної народної більш високою якістю навчання, широким спектром дисциплін, що викладаються, а також можливістю вибору ухилу (математико-природничо-наукового, мовного, суспільно-економічного і ін.).
Реальна школа характеризується західнонімецькими педагогами як «теоретико - практична». На відміну від повної народної школи в реальній викладаються як обов'язкові предмети фізика, хімія, біологія і англійська мова. На більш високому рівні ведеться викладання математики. В старших класах вводиться один - два предмети по вибору, що дає можливість тим, що вчиться спеціалізуватися в якій-небудь області. Що успішні учні реальних шкіл можуть переходити в гімназії.
Документ про закінчення повної народної і реальної шкіл дає право на проходження в професійні училища; реальна школа разом з тим відкриває можливість навчання в професійних школах більш високого ступеня, а при здачі додаткових іспитів -- в гімназії. Атестат гімназії, навчання в якій триває до 13 класу включно, дозволяє поступити у вуз.
Гімназії - єдині учбові заклади, що дають доступ до вищої освіти. На молодших її ступенях вчиться не більш 16% підлітків відповідного віку. В перебігу навчання відбувається відсів школярів, який особливо великий після 10 класу, на переході з середньої на старший ступінь гімназії (11 - 13 класи). Закінчують гімназію в 13 класі лише половина з тих, хто вступив до неї.
Гімназії мають спеціалізований характер і традиційно діляться на класичні, природно-математичні і сучасних мов. Є також інженерні, економічні і педагогічні гімназії. Обов'язкові предмети для всіх типів гімназій - німецька мова, історія, географія, математика, біологія, фізкультура, музика і релігія. В класичних гімназіях обов'язкове вивчення латинської, грецької і однієї з сучасних мов. В природно-математичних посилено вивчаються математика, фізика і хімія.
В старших класах вводяться предмети по вибору ( від 2 до 7 годин в тиждень) .В цілому освіта в гімназії носить переважно гуманітарний характер.
В шкільній системі Німеччини порівняно невелике місце займають «загальні школи», в яких немає чіткого розділення на види навчання. Їх існування можна розглядати поки як експеримент.
За Конституцією Німеччини дозволені приватні школи, серед які багато релігійних. В них навчається приблизно 8% вчаться. Оскільки приватні школи вільніші у виборі програм і акцентів в навчанні, ніж державні, то в них часто проходять апробацію різні педагогічні альтернативи.
В колишній НДР після возз'єднання першим кроком під час переходу системи середньої освіти на нові умови функціонування стало створення трьох видів школи: повної народної, реальної і гімназії. Проте поки вони існують як би один над одним: закінчення 10 класу прирівнюється до закінчення повної народної школи, причому 9 клас розділяється на випускний клас повної народної школи і 9 клас (початковий) реальної школи.
Випускник 10 класу одержує свідоцтво про закінчення реальної школи, а 11 - 12 класи мають статус гімназичного ступеня навчання. Перше півріччя 10 класу вважається пробним, і в цей період відбувається значний відсів, так що число випускників реальної школи, що навчаються в гімназії, складає близько 16 %.
ВИСНОВКИ
Система освіти в Німеччині лише у найважливіших питаннях регулюється державою (на федеральному рівні). Найбільші повноваження у розвитку і регулюванні освіти має не держава в цілому, а окремі федеральні землі. Це призводить до розбіжностей та відмінності систем освіти в 16 землях.
Відрізняється від української шкала оцінювання роботи учнів та студентів: що «менша» оцінка, тим вона краща, вища. В Німеччині існують оцінки від «1» (відмінно/sehr gut, ausgezeichnet) до «6» (погано, незадовільно/mangelhaft), причому можливі проміжні оцінки типу 1,1; 2,5; 4,3 і так далі.
В Німеччині існують різні види середніх шкіл: Hauptschule, Realschule та Gymnasium.
Hauptschule була задумана як школа з практичним підходом і меншою кількістю складних предметів; вона має готувати до ремісничих професій. Рівень викладання там доволі низький. Фактично зараз установа Hauptschule перетворилася на зібрання найслабших школярів, переважно з сімей мігрантів, в яких батьки через власну неосвіченість не розуміють важливості доброї освіти для майбутнього дітей. З атестатом Hauptschule майже неможливо знайти хорошу роботу, і часто після Hauptschule випускники одразу потрапляють у замкнене коло безробіття. Через свою недосконалість цей вид шкіл вже був відмінений в деяких землях.
Realschule має кращу репутацію, більший спектр предметів, ґрунтовнішу підготовку. Закінчення Realschule дає так званий атестат про закінчену середню загальну освіту (mittlere Reife). Перспективи знайти роботу з атестатом Realschule значно кращі; крім того, після закінчення Realschule учні можуть піти до останніх класів ґімназії і отримати там т. з. Abitur — пройти випускні іспити на атестат зрілості, без яких неможливо поступити до вищого навчального закладу.
Gymnasium — найпрестижніший вид середньої освіти. Лише після закінчення гімназії (середній рівень плюс 2-3 класи вищої гімназії, т. з. Gymnasiale Oberstufe) можна поступати в університети та інші вищі навчальні заклади. Гімназія поділяється на середню (з 5/7 до десятого класів) та вищу (можна порівняти з американською High School, класи з 11 по 12 або з 11 по 13). Критики закидають гімназіям елітарність і вимагають введення єдиної загальної середньої школи, т. з. Gesamtschule, де учні усі роки до атестату навчатимуться разом. Такі школи вже існують подекуди, але в свою чергу прибічники нинішньої диференційованої системи освіти критикують загальні школи за те, що слабкі та обдаровані учні там навчаються разом. У деяких землях, наприклад, у Баварії та в землі Баден-Вюртемберг не батьки, а вчителі вирішують, куди піде дитина після початкової школи (до Hauptschule, Realschule чи Gymnasium). Таке рішення дуже відповідальне і може вплинути на майбутнє дитини. Цей факт часто критикують у пресі, на тій підставі, що на такому ранньому рівні не можна дати будь-яку ґрунтовну оцінку здібностей дитини та прогноз розвитку особистості.
Складення Abitur в гімназії — сильний стрес для учнів, обсяг матеріалу в останніх класах надзвичайно великий. Загалом рівень викладання у гімназіях дуже високий, його можна порівняти з 1-2 курсами університету у країнах із триступеневою системою освіти. Це обумовлено тим, що вступних іспитів до університету не існує, натомість що краща середня оцінка Abitur, то легше потрапити на престижний факультет. Набір проводиться відповідно до оцінки в атестаті. В університетах існує так званий Numerus Clausus, тобто кількість вільних місць. Відповідно до цієї кількості факультети встановлюють середній прохідний бал. Тому що вищий середній бал Abitur у випускника, то більший у нього вибір і вірогідність потрапити на престижний факультет чи на факультет свого бажання. Таким чином, можна зробити висновок, що система освіти сучасної Німеччини відповідає вимогам часу. Більш того, ця освітня система готова протистояти викликам сучасності завдяки широкій диференціації в підході до учнів в залежності від їх здібностей, а також завдяки достатній вимогливості як у ставленні до учнів, так і відносно вчителів та викладачів.
Das Bildungssystem in Deutschland ist einem stetigen Wandel und häufigen Reformen unterzogen. In den letzten Jahren stand vor allem die Umstrukturierung des Gymnasiums von einem neun- zu einem achtjährigen Schulabschluss an. Außerdem wurde im Zuge der Bologna-Reform das Studiensystem auf Bachelor- und Masterabschlüsse umgestellt. Um in Deutschland studieren zu können, muss man Abitur oder Fachhochschulreife haben. Für internationale Studierende ist ein vergleichbarer Abschluss notwendig. Das Einrichten einer zentralen Studienplatzvergabestelle ist bisher leider noch nicht gelungen, weshalb die Bewerbung nach wie vor direkt an die einzelnen Universitäten geschickt werden muss. Die Zulassungsgrenzen werden ebenfalls von der Universität festgelegt und können daher auch innerhalb der einzelnen Studiengänge variieren.
In Deutschland gibt es drei unterschiedliche Arten von Hochschulen oder
Universitäten. Die Kunst-, Film- oder Musikhochschulen bieten praxisorientierte
Ausbildung in den jeweiligen künstlerischen Bereichen an. Fachhochschulen dagegen decken die wissenschaftlichen und sozialen Fächer ab und legen auch sehr
viel Wert auf praxisnahe Ausbildung. Die dritte Kategorie sind die eigentlichen
Universitäten. Sie bieten die unterschiedlichsten Studiengänge an und decken dabei alle Fächer ab. Auch hier gibt es Praxisbezüge, doch der Schwerpunkt liegt
auf einer soliden theoretischen Ausbildung. Eine weitere Unterscheidung kann zwischen staatlichen und privaten
Hochschulen getroffen werden. Staatliche Hochschulen werden vom Staat
finanziert und berechnen keine oder nur wenig Studiengebühren. Private
Hochschulen dagegen finanzieren sich aus Studiengebühren, wodurch diese radikal
in die Höhe steigen. In Deutschland gibt es deutlich mehr staatliche als privat
finanzierte Hochschulen.
Da in Deutschland die Bildung für alle gleichermaßen erschwinglich sein
soll und jedem die Möglichkeit eines Studiums gegeben werden soll, sind in
einigen Bundesländern die Studiengebühren abgeschafft worden, in anderen sindsie so gering wie möglich gehalten. Außerdem gibt es zahlreiche Möglichkeiten,vom Staat Unterstützung zu bekommen, wie etwa Bafög-Zahlungen.
Das Studium an sich ist in Deutschland etwas verschulter als in manchen
anderen Ländern. Es gibt hauptsächlich Vorlesungen der Dozenten und nur
zusätzlich noch Übungen oder Tutorien. Trotzdem wird versucht in diesen
Übungen, das theoretisch gelernte praktisch anzuwenden und zu belegen. Die
Noten der einzelnen Semester setzen sich sowohl aus den Abschlussklausuren als auch aus Vorträgen, Hausarbeiten und praktischen Projekten zusammen. Je nach Studiengang kann die Gewichtung und Zusammensetzung variieren. Der Praxisbezug wird außerdem oft durch Pflichtpraktika abgedeckt. Für einige Wochen oder Monate müssen die Studenten in einem Unternehmen arbeiten und das theoretische Wissen des Studiums in der Praxis anwenden und Erfahrungen sammeln. Das ermöglicht außerdem, die Eingrenzung der späteren Berufswahl.