Главная | Обратная связь

Кримінально-правове значення емоцій та емоційних станів

Загальновідомо, що невід'ємним елементом будь-якої психічної діяльності людини є емоції. Емоції виступають необхідним елементом, який разом з іншими елементами психічного стану (потяги, почуття тощо) впливає на формування поведінкового акту. Тому з'ясування місця емоцій при формуванні злочинного поведінкового акту є дійсно актуальним.

Науку кримінального права емоції цікавлять у аспекті того, що вони є необхідним елементом будь-якого діяння, зокрема злочинного. Доцільно відрізняти емоції та емоційні стани позитивного і негативного впливу. Відповідно перші сприяють нормальній інтелектуальній та вольовій діяльності людини, а другі - навпаки, вносять певні деструктивні елементи в цю діяльність, викликаючи до життя несвідомі, інстинктивні, примітивні потяги. Науку кримінального права в першу чергу цікавлять саме негативні емоційні стани, оскільки вони безпосередньо впливають на встановлення вини та її ступеня, можуть виступати кваліфікуючими ознаками того чи іншого злочинного діяння тощо. Тому важливим є визначення місця емоцій та емоційних станів серед суб'єктивних ознак злочину.

Радянські вчені відносили емоції до суб'єктивної сторони злочину - як факультативну ознаку або як одну з ознак змісту вини. Так, П. Матишевський, М. Коржанський та Б. Сидоров вважають, що емоції та емоційні стани слід відносити до факультативних ознак суб'єктивної сторони складу злочину. Б. Сидоров також зазначає, що емоційний стан ‒ спеціальна ознака суб'єктивної сторони злочину, оскільки характеризує в першу чергу внутрішню сторону злочинної поведінки, психічну діяльність суб'єкта і безпосереднім чином відбивається на особливостях протікання психічних процесів.[34, c. 48]. Г. Крігер, П. Дагель та Д. Котов вважають емоції елементами вини. Така позиція обумовлена ототожненням цими вченими поняття вини і суб'єктивної сторони, оскільки інтелектуально-вольова діяльність людини нерозривно пов'язана з мотиваційною та емоційною діяльністю людини[9, c. 47].Однак ця позиція є доволі застарілою і багатьма сучасними вченими спростовується.

Деякі сучасні вчені схиляються до того, що виокремлювати емоції та емоційні стани у певну структурну ознаку суб'єктивної сторони недоцільно. "Емоції як такі присутні при формуванні мотивів і цілей особи, його вини, ніби "розтікаючись" по всій суб'єктивній стороні. Тому емоції не є структурною ознакою суб'єктивної сторони і не повинні вивчатись в її рамках"[27, c. 121].

Іноді схиляються до того, що емоції слід винести за межі суб'єктивної сторони злочину і аналізувати їх у контексті суб'єкта злочину. Так, наприклад, Б. С. Волков пропонує характеризувати поняття осудності або неосудності не за двома звичними критеріями ‒ інтелектуальним і вольовим, а й за емоційним. Цю точку зору також поділяють Б. С. Богомягков, А. А. Васильєв, О. Д. Ситковська [36, c. 141]. Як правило, виділяючи таку ознаку, науковці вказують на те, що вона означає відсутність під час вчинення злочину таких патологічних змін в емоційній сфері психічної діяльності, які можуть призвести до неконтрольованої поведінки. Однак у даному випадку, на нашу думку, слушною є точка зору В. Бурдіна, оскільки відповідно до чинного законодавства обов'язковими ознаками осудності є інтелектуальна і вольова. А за правилами формальної логіки для розкриття змісту певного поняття необхідно виділити лише найбільш основні його ознаки [39, c. 145]. Однак це не виключає потреби у дослідженні другорядних ознак поняття, які самостійно не проявляються у ньому, але є важливими при взаємодії даного явища з іншими.

На думку О. Рарога, емоції не є елементом психічного ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, а означають психічне переживання, яке може відчувати особа до, під час і після вчинення злочину. В окремих випадках емоції можуть мати велике мотивотворче значення, і тоді законодавець надає їм значення чинника, що пом'якшує відповідальність (сильний переляк, жах тощо). Однак, емоції все ж слід визнати не юридичною ознакою суб'єктивної сторони злочину, а соціальною ознакою, що характеризує особистість винного [32;8, c. 12].

Однак, щоб детальніше дослідити дану проблему, слід проаналізувати еволюцію поняття емоцій та емоційних станів у науці кримінального права.

Людським емоціям та їх впливу завжди приділялась достатня увага. Розробкою даного поняття саме у кримінально-правовому контексті займалось багато вчених: від Платона і Цицерона до Д. Юма і Н. С. Таганцева [11; c. 672-674]. Так, Д. Юм, використовуючи ідею розуму (спокою) і збудження, виділяє афект ("сильну відчутну емоцію нашого духу, що виникає, коли перед нами постає певне благо чи зло") і розум ("афекти, цілком однорідні з першими, але такі, що діють спокійніше і не викликають такого хвилювання у нашому настрої"), тобто, по суті, класифікує афекти залежно від сили їх впливу на свідомість [41, c. 148]. Російський вчений кінця ХІХ ст. Н. С. Таганцев, додержуючись фактично ідеї Д. Юма, диференціював афективні стани залежно від їх ступеня на такі, що входять у поняття неосудності, і такі, що перебувають у межах поняття осудності. По суті ж Н. С. Таганцев виділив три ступеня вираження емоцій: їх спокійний стан, афекти осудності і афекти неосудності [37, c. 18]. Саме така класифікація є найбільш прийнятною, а тому і проблематика статті розглядатиметься в цьому аспекті.

Емоції спокійного стану можна відносити до поняття осудності як неосновну ознаку. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кримінального кодексу України осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Отже, основними ознаками осудності є інтелектуальна і вольова. Емоції виступають як другорядна ознака, яка означає відсутність під час вчинення злочину таких негативних або патологічних змін в емоційній сфері психічної діяльності людини, які можуть призвести до неконтрольованої поведінки. З іншого боку, емоції впливають на суб'єктивну сторону злочину та її елементи, зокрема на формування мети, мотиву вчинення злочину, вину та її форми (умисел або необережність).

Що стосується негативних емоційних станів (фізіологічного афекту, фрустрації тощо), то це питання є доволі дискусійним. З введенням у Кримінальний кодекс (КК) України нової ст. 20 "Обмежена осудність" деякі вчені почали включати такі емоційні стани саме до цього поняття. Серед них, зокрема, й А. Козлов [11, с. 677]. Відповідно до ч. 1 ст. 20 КК обмежено осудною є така особа, яка під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Саме до медичного критерію (психічний розлад) вчений включає аномалію фізіологічного афекту та інших негативних станів. Однак це суперечить іншим статтям КК України - 36, 39, 116, 123, тощо, в яких відбито віктимологічний аспект (від лат. victima - жертва) або спричиненість злочину непереборною силою. Тому при встановленні факту вчинення злочину у певному негативному емоційному стані (зокрема, у стані фізіологічного афекту) слід перш за все звернути увагу на причини його виникнення [10, c. 163]. Згідно з зазначеними статтями, такими причинами можуть бути відповідні дії потерпілого (систематичне знущання, тяжка образа, протизаконне знущання) або наявність непереборної сили. Тому такі емоційні стани відносяться до суб'єктивної сторони злочину. Отже, все ж слід погодитися з точкою зору більшості вчених, що стан сильного душевного хвилювання відноситься до факультативних ознак суб'єктивної сторони злочину, поряд з мотивом і метою злочину.

Нарешті, найтяжчою формою негативних емоційних станів є патологічний афект. Законодавством цей стан визначено як тимчасовий розлад психічної діяльності, який відповідно до ч. 2 ст. 19 КК України є медичним критерієм неосудності. Отже, патологічний афект як крайній прояв афектованих емоційних станів дійсно співвідноситься з поняттям неосудності та відноситься до суб'єкта злочину. Неосудність виключає визнання особи суб'єктом злочину, а тому й діяння не може бути визнане злочинним за відсутності складу злочину.

Таке розмежування емоцій та емоційних станів має значення не лише для науки, але й для практики.