Обставини,що можуть обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання
В КК України 2001 р. про стан сильного душевного хвилювання вказується в ч. 4 ст. 36, ч. 3 ст. 39, п. 7 ст. 66, ст. 116, ст. 123 КК України. При цьому в ст. 116 КК України виникнення такого стану пов’язується тільки з протизаконним насильством, тяжкою образою або систематичним знущанням з боку потерпілого, а в ст. 123 КК України лише з протизаконним насильством чи тяжкою образою з боку потерпілого [19, c. 259]. В юридичній літературі немає єдності поглядів з приводу того, що саме треба розуміти під термінами “протизаконне насильство”, “тяжка образа” та “систематичне знущання”. На наш погляд, в першу чергу, для того, щоб з’ясувати зміст того чи іншого поняття в конкретному випадку, зміст якого не розкривається самим законодавцем, необхідно використати метод системного аналізу. Тобто спробувати визначити його зміст з урахуванням того, який зміст вкладається в це поняття законодавцем в інших випадках. Не роз’яснюється, що саме треба розуміти під насильством в ст. 116, ст. 123, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373, ч. 2 ст. 424, ч. 2 ст. 431, ч. 1 ст. 446 КК України. В ч. 1 ст. 157, ч. 1 ст. 160, ч. 2 ст. 161 КК України не конкретизовано не тільки зміст насильства, але й зміст погроз. Звернення до окремих статей КК України дає підстави зробити висновок, що поняття насильство використовується як родове поняття, що охоплює як фізичне, так і психічне насильство[38, c. 24]. Такий висновок випливає, зокрема із ч. 2 ст. 180 КК України, де окремо вказується про “фізичне” та “психічне насильство”, а також із ч. 1 ст. 152 КК України та ч. 1 ст. 153 КК України, в яких йдеться лише про “фізичне насильство”. Таким чином, з аналізу наведених статей можна зробити висновок про те, що законодавець в окремих випадках обумовлює вид насильства - фізичне чи психічне, в усіх інших випадках воно використовується ним як родове поняття, що охоплює як фізичне, так і психічне насильство. Разом з тим аналіз деяких інших статей КК України дозволяє зробити протилежний висновок. Так, в ч. 1 ст. 157, ч. 1 ст. 160, ч. 2 ст. 161 КК України законодавець окремо вказує на застосування “погрози” або “насильства”, в назвах ст. 354, 346, 350, 377, 398, 405 КК України також окремо йдеться про “погрозу” або “насильство”. В ч. 2 ст. 162, ст. 174, ч. 1 ст. 228, ч. 2 ст. 303, ч. 3 ст. 342, ч. 2 ст. 393 КК України вказується на “насильство або погрозу його застосування”, в ч. 1 ст. 189, ч. 1 ст. 206, ч. 1 ст. 345, ст. 355, ч. 1 ст. 377, ст. 386, ч. 1 ст. 398 КК України мова йде про “погрозу насильством” [21, c. 270]. Зрозуміло, що і в таких випадках поняттям насильства не охоплюється погроза, адже не можна погрожувати погрозою. Отже, із аналізу названих статей випливає висновок про те, що поняттям насильство охоплюється лише протизаконний фізичний вплив на особу. В окремих випадках, на наш погляд, законодавець поступає зовсім непослідовно. Так, в ч. 1 ст. 345, ч. 1 ст. 377, ст. 386, ч. 1 ст. 398 КК України йдеться про “погрозу вбивством або насильством”. Таким чином, із аналізу названих статей можна зробити висновок, що поняттям насильства не охоплюється заподіяння смерті іншій особі. Проте видається, що не потребує особливого доведення те, що як би ми не тлумачили поняття насильства, але протиправне винне заподіяння смерті іншій особі - найбільш яскравий приклад насильства над особою. Наведений аналіз змісту поняття насильства, що може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, в складах злочинів, що передбачені в ст. 116 та ст. 123 КК України, дозволив зробити такі висновки: − по-перше, на сьогодні використовуючи тільки метод системного аналізу кримінально-правових норм неможливо дати відповідь на питання про те, чи охоплюється поняттям насильства тільки протиправний фізичний, або також і протиправний психічний вплив на особу; − по-друге, при вирішенні питання про зміст поняття “насильство”, яке вживається в ст. 116 та ст. 123 КК України, необхідно враховувати те, що терміном “насильство” законодавець в більшості випадків позначає таку ознаку об’єктивної сторони складу злочину як спосіб вчинення злочину, але в названих статтях це не ознака складу злочину. Цим терміном позначається поведінка потерпілого, що знаходиться за межами складу злочину, а це означає, що і при тлумаченні змісту поняття, що ним позначається, повинні враховуватися інші фактори. Перш за все, суб’єктивне сприйняття винною особою такої поведінки потерпілого, а також здатність такої поведінки обумовлювати виникнення стану сильного душевного хвилювання у винного; − по-третє, треба визнати, що законодавець, використовуючи поняття насильства в ст. 116 та ст. 123 КК України, суттєво і, наш погляд, безпідставно обмежує коло обставин, які можуть обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання. Так, Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” вказує, що поняттям насильства охоплюється погроза заподіяти фізичну, майнову або моральну шкоду, але чомусь саме заподіяння майнової чи моральної шкоди поняттям насильства не охоплюється. Розуміння змісту поняття “тяжка образа” також викликає окремі питання, які не знаходять свого однозначного вирішення. В науковій літературі з приводу цієї обставини спірним залишається проблема критеріїв віднесення образи до тяжкої [33, c. 208]. Чи потрібно при цьому брати до уваги лише об’єктивну тяжкість образи, чи необхідно, навпаки, вирішувати це питання з урахуванням лише суб’єктивного сприйняття винним образи або поєднувати ці два підходи? Нам видається, що позиція тих науковців, які вважають, що при вирішенні питання про тяжкість образи до уваги обов’язково треба брати її об’єктивний зміст, так чи інакше призводить до того, що в окремих випадках суб’єктивне сприйняття образи буде нівелюватися. Адже застосування об’єктивного критерію при вирішенні цього питання завжди буде базуватися на певному сумніві в тому, що не зважаючи на те, що у конкретної особи на поведінку потерпілого виник стан сильного душевного хвилювання, але в іншої особи такий стан міг і не виникнути. Справа в тому, що тут необхідно брати до уваги те, що причина завжди рівна своєму наслідкові - немає маленьких причин, які б спричиняли великі наслідки, і навпаки. Тобто, коли вже образа обумовила виникнення стану сильного душевного хвилювання, то очевидно, що для цієї конкретної особи вона була тяжкою, не зважаючи на те, що більшість інших осіб на неї могли зреагувати по-іншому. В ст. 116 КК України вказується на нову обставину, яка може обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання, - систематичне знущання. Зміст цієї обставини так само як і зміст двох попередньо розглянутих неоднозначно тлумачиться науковцями. Викладене дозволяє зробити висновок, що використання законодавцем розглянутих обставин, що можуть обумовити виникнення стану сильного душевного хвилювання в зазначених складах злочинів, є вкрай невдалим. Окремі з них є оціночними поняттями, зміст яких навряд чи може бути чітко визначений; інші, як було показано вище, також викликають труднощі при з’ясуванні їхнього змісту. З урахуванням викладеного нам видається правильною позиція тих науковців, які пропонують відмовитися від казуального переліку цих обставин і ввести замість цього переліку родові поняття, які би охоплювали усі можливі прояви протиправної чи аморальної поведінки потерпілого. Термінами, що позначають ці поняття, можуть бути ‒ “протиправна поведінка” та “аморальна поведінка”.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|