 |
|
Методика здійснення наукового дослідження.
М А К Р О Е К О Н О М І К А
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
для виконання наукової роботи
для студентів базових напрямків
МЕ, ФК,СЕ, МК, ЕП, ОА
Затверджено
на засідання кафедри
теоретичної та прикладної економіки.
Протокол №7 від 09 .01.2012 р.
Львів – 2012
Макроекономіка: Методичні вказівки для виконання наукової роботи для студентів базових напрямків МЕ, ФК,СЕ, МК, ЕП, ОА / Укл. І.О. Тивончук, О.І.Тревого. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2012.- 20с.
УкладачіСтецюк П.І., канд. екон. наук ,доц..
Колодій Ю.С., асист.
Відповідальний за випуск Стецюк П.І., канд. екон. наук ,доц.
Рецензент Скорик Г.І., канд. екон. наук ,доц.
Зовнішній рецензентМихасюк І.Р., д-р. екон. наук, проф.
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДЛЯ ВИКОНАННЯ НАУКОВОЇ РОБОТИ
Загальні положення, щодо здійснення наукового дослідження.
Загальні положення.
Наукова робота виконується під час вивчення дисципліни «Макроекономіка» (для напрямків «Менеджмент», а також «Економіка і підприємництво»), її основними завданнями є: закріпити теоретичні знання з курсу макроекономіка, а також здійснення макроекономічного дослідження, аналіз результатів та прогнозування можливих макроекономічних змін у різних секторах економіки держави.
Методика здійснення наукового дослідження.
Написання будь-якої наукової роботи, в тому числі і студентської, насамперед вимагає ознайомлення з методологією досліджень в галузі економіки – науці, нагромаджує і систематизує знання в сфері економічної діяльності людей, що корисні для обґрунтуванняполітики, яка має на меті розв’язання економічних проблем.
Наукове дослідження починається із збирання фактів, спостережень, що стосуються конкретної економічної проблеми. Цю стадію в дослідженні називають „описовою або емпіричною економічною наукою”. Факти економічного життя економісти черпають із статистичного і бухгалтерського обліку, журналів, засобів масової інформації, тощо.
Збір фактів – дуже відповідальний момент в науковому дослідженні, оскільки їх є велика кількість і всі вони взаємопов’язані. Із них потрібно виокремити ті, які стосуються даної конкретної проблеми.
В результаті вступної інтерпретації фактів повстають економічні терміни, дефініції або категорії та класифікації. Терміни служать для означення різних економічних явищ, завдяки чому люди можуть передавати економічну інформацію. Дефініції (категорії) – це детальна характеристика суті термінів. Класифікація упорядковує економічні явища, охоплені дефініціями. Ці явища групуються за певними ознаками, що значно полегшує збір і аналіз фактичних даних, які відносяться до тих чи інших економічних проблем.
Наступним кроком в науковому дослідженні є тлумачення і узагальнення фактів, економічний аналіз. Кінцевим його результатом є узагальнення фактів, виявлення об’єктивних взаємозв’язків між економічними змінами, пояснення поведінки індивідів або інститутів у виробництві, розподілі, обміні і споживанні товарів та послуг. З перебігом часу все це може змінюватись. Тому економісти повинні постійно формулювати наукові висновки враховуючи зміни економічного середовища.
Результати економічних досліджень формулюються у вигляді як „закони”, „принципи”, „теорії” і „моделі”. Усі ці терміни близькі за своїм змістом і часто їх ототожнюють, оскільки усі вони є узагальненнями або закономірностями у поведінці суб’єктів господарювання.
Щоб зробити наукові узагальнення, економісти застосовують як дедуктивний, так й індуктивні методи. Під індукцією розуміють виведення принципів із фактів. Нагромаджені факти систематизуються, аналізуються і на цій основі формулюються узагальнення, принципи. Індукція йде від фактів до узагальнення, від часткового до загального.
Дедуктивний метод, навпаки, передбачає висунення певної гіпотези, яка є неперевіреним принципом. Використовуючи цей метод, економісти спираються на логіку або інтуїцію. Якщо детальний аналіз фактів підтверджує цю гіпотезу, вона стає науковим принципом.
Індукція і дедукція – це взаємодоповнюючі методи. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези є своєрідним орієнтиром при збиранні і систематизації фактичних даних.
Економісти при побудові своїх узагальнень дотримуються припущення „ за інших рівних умов” (ceteris paribus). Це припущення означає, що всі інші змінні, за винятком тих, які досліджуються, розглядаються як сталі. Практично всі теоретичні висновки в економічній науці зроблені на основі даного припущення.
Крім індукції і дедукції, в економічній науці використовуються і інші методи дослідження. Важливішим методом економічних досліджень є метод моделювання. Моделі – це спрощене відображення суті реальних об’єктів. Економісти використовують їх для вияснення суті взаємозв’язків в економіці. Вони містять в собі різні складові – символи, математичні рівняння, графіки, схеми тощо. Економісти будують моделі для пояснення таких економічних змінних як ВВП, безробіття, інфляція, сукупний попит і сукупна пропозиція та інші. В моделях використовують два типи змінних: екзогенні та ендогенні. Екзогенні змінні – це змінні, які модель бере як дані, а ендогенні змінні – це змінні, які модель повинна пояснити, вони є результатом побудови моделі. Метою моделі є пояснення того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні змінні. Пояснимо на конкретному прикладі, як будується модель. Уявімо, що економіст хоче вияснити, які чинники впливають на ціну пшениці і на кількість проданої пшениці. Для цього він повинен побудувати модель, яка описує поведінку покупців і продавців пшениці на ринку. Виходячи із певних спостережень та інституції, він припускає, що величина попиту на пшеницю Qd залежить від ціни пшениці P і сукупного доходу покупців Y. Цю залежність виражає рівняння:
Qd = D(P,Y),
де D – функція попиту.
Так само він припускає, що величина пропозиції Qs залежить від ціни P і ціни елементів витрат на її виробництво Pm. Цю залежність можна виразити так:
Qs = S(P,Pm),
де S – функція пропозиції.
Далі. Він припускає, що ціна пшениці змінюється так, щоб величина пропозиції дорівнювала величині попиту
Qs = Qd
Ці три рівняння і є моделлю ринку пшениці. Вона може ускладнюватись залежно від того, яку ціль ставить перед собою економіст.
Поширеним в економічних дослідженнях є метод системного аналізу. Такий аналіз передбачає, що економічні об’єкти не є незалежними. А виступають як елементи єдиного цілого і взаємодіють між собою. Використання цього методу зобов’язує науковця аналізувати всі аспекти економічної проблеми, тобто проблему як цілісність.
Цілісне розуміння економічної проблеми передбачає використання економічних даних і статистичного аналізу. Держави і фірми друкують величезну кількість даних, що дають нам кількісну характеристику економічної поведінки людей. На основі статистичних даних, використовуючи розвинений апарат теорії ймовірностей та економетрії можна одержати відповідь на багато питань, пов’язаних з економічною діяльністю людей.
Статистичні показники, які характеризують економічні змінні, відповідним чином класифікуються. Зокрема, вони поділяються на натуральні і вартісні. Вартісні показники можуть визначатися у постійних або поточних цінах. Постійна ціна – це ціна базового року. Показники також ділять на абсолютні (натуральні та вартісні) і відносні, ті, що подаються у відсотках. Важливим для економічного аналізу має поділ економічних показників на запасові та потокові, номінальні та реальні.
Запас – це кількість, виміряна у певний момент часу, а потік – кількість за одиницю часу. Наприклад, майно особи – запас, її дохід – потік; кількість безробітних – запас, а кількість людей, які втрачають роботу – потік; державний борг – запас, дефіцит бюджету – потік.
Реальні змінні – це змінні виміряні в фізичних одиницях. До реальних змінних відносять кількісні змінні, наприклад, реальні ВВП, обсяг інвестицій, реальна заробітна плата тощо.
Номінальні змінні виражаються в грошах, наприклад, номінальний ВВП, номінальна зарплата, номінальний процент.
В економічному аналізі в якості джерела даних використовуються різного роду вимірники – середньоарифметичні, середньо геометричні, індекси, показники та інші.
Економічні теорії є основою для проведення економічної політики. Вона зводиться до використання державою певних інструментів – економічних змінних, які знаходяться під її контролем з метою впливу на стан економіки і досягнення певних цілей. Такими інструментами податки і державні видатки, пропозиція грошей, тощо.