 |
|
Зруйноване погруддя чи зруйнована честь?..
Коли виникає загроза вандалізму? Коли люди перетворюються на моральних виродків чи коли політика держави диктує подібні перетворення?
У ніч на 21 жовтня 2011 року у місті Стаханові група невідомих зруйнувала ущент погруддя Тараса Шевченко. Залізну скульптуру розпилили на шматки і вивезли в невідомому напрямку. Одразу після цього інциденту виникло декілька версій скоєння злочину. При чому версії висували переважно громадські та політичні організації опозиційного спрямування, такі як Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Конгрес українських націоналістів, Союз українок України, Товариство української мови та інші.
За однією з версій, пам’ятник було зруйновано невипадково, оскільки постать Тараса Григоровича символізує українську національну самобутність, духовність. А оскільки представникам проросійської українофобської антидержавної влади абсолютно невигідно просувати власне українські національні ідеї, до цієї справи могла бути причетна й політика.
Згідно з альтернативною версією, яку висуває місцева влада міста Стаханов і навіть влада Луганська, це «полювання на скарби». Адже місцеві владоможці запевняють, що тут діяли шукачі металу, які вже давно спостерігали за погруддям, виношуючи план скоєння акту вандалізму.
За третьою, найпопулярнішою гіпотезою, особливо серед населення міста, скульптуру зруйнувала група підлітків-вандалів, які не мали жодних провладних настроїв чи антиукраїнських мотивів. Це були особи, які бездумно зруйнували саме цей пам’ятник так само, як вони зруйнували б інший, який трапився б на їхньому шляху. Іншими словами, більшість переконана, що тут немає жодного політичного підтексту, а тим паче, це не є злочином на підґрунті ненависті до української ідеології та її провідників, на кшталт Тараса Шевченко.
Проте цікавим у цій ситуації є той факт, що про скоєння злочину місцева влада дізналася набагато раніше, ніж громадські організації і політичні партії, але не повідомила про це у ЗМІ. Чому в такому разі вона хотіла приховати це? І що насправді лежить в основі так званого «несвідомого вандалізму», який наполегливо шиють мешканцям Стаханова?
Лише коли про інцидент стало відомо місцевим патріотичним та націоналістичним угрупуванням, громадським організаціям, новини потрапили у ЗМІ і були оприлюднені для народу. Крім того, активісти цих структур неодноразово зверталися до місцевих і обласних органів влади міста Стаханов і міста Луганськ, а також писали відкритий лист до Верховної Ради, зокрема до Президента Януковича з проханням взяти цей випадок під особистий контроль, оскільки на їх думку, за банальним, на перший погляд, актом вандалізму можуть бути приховані серйозні й небезпечні антиукраїнські антидержавні настрої, які не припинять свого поширення, якщо цей випадок зійде їм з рук. Таким чином курйоз може перетворитися на глобальну проблему всеукраїнського рівня. А це тягне за собою національний розкол і ворожнечу. Проте Віктор Янукович проігнорував занепокоєність громадян Стаханова і Луганська, майже не пояснивши такої пасивної позиції. З його боку було тільки надане розпорядження проконтролювати хід справи на локальному рівні, не розголошуючи деталі про цей випадок і не підносячи його на глобальний щабель.
Після отримання відмови від президента, громадські організації Стаханова і Луганська об’єдналися для доказу своїх переконань власними силами. Певний час їм завуальовано чинила перешкоди міська влада. Виникає питання: з якою метою вище керівництво міста і області скоювало ці майже незаконні дії? І кому насправді вигідно перешкоджати істині? Коментарі щодо цих питань неодноразово висувалися у пресі з різних боків. І вони були настільки розбіжними, що ситуація врешті-решт набула рис протистояння між владою і опозицією. Якщо розглянути істинне становище речей з погляду на цей випадок, можна дійти згоди, що за останній рік після президентських виборів 2010 року кожний негативний чинник, інцидент, який має двозначну конотацію, набуває таких властивостей: колонізація, українофобство, проросійське налаштування влади.
Тут слід розглянути й інший бік: чому, наприклад, пам’ятник було зруйноване саме зараз? Які чинники вплинули на це?
Напрошується проведення паралелі з багаторазовим вандалізмом відносно пам’ятника лева – подарункової скульптури з міста Львов, якому щоразу відбивають лапу. У цій ситуації так само існують розбіжні думки й припущення. Дехто вважає, що це несвідомий акт вандалізму – натомість інші обстоюють побіжну думку, що це є спланована українофобська акція, можливо, навіть за таємної підтримки когось з владних осіб. Але ця версія залишається тільки здогадкою.
Отже, яким чином розвиватимуться події у Стаханові після втрати постаменту, невідомо, оскільки ніхто з представників влади не дає конкретних пропозицій вирішення. Вони мотивують своє небажання реставрувати пам’ятник тим, що на це немає коштів, а благодійні збори та залучення додаткових інвестицій на розвиток міста, які пропонують громадські організації, влада не визнає. Наразі існує ідея реставрації скульптури коштами патріотично налаштованих організацій та окремих зацікавлених осіб. Але поки що це тільки плани на майбутнє.
Реальна ситуація, більш-менш окреслена у ЗМІ, все частіше зводиться до двох рішень: по-перше, вандалів необхідно спіймати і покарати відповідно до чинного законодавства, як наголосила голова Луганської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Ірина Веригина: «Група вандалів спаплюжила символ духовності української нації. Виродки мають бути покарані!» А, по-друге, так чи інакше, проблема ідеологічного протистояння дедалі загострюється і найближчим часом може вибухнути з такою силою, що важко буде відрізнити переможених від переможців.