 |
|
Теоретичні засади кредитного ринку України
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ.…………………………………………………………………………………………………...4
1.1. Теоретичні засади кредитного ринку України……………………………………….…...4
1.2. Законодавчі засади кредитного ринку України…………………………………………..9
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ……………………………...10
2.1.Аналіз динаміки зміни основних показників кредитного ринку України протягом 2000-2011 років……………………………………………………….............................................10
2.2. Дослідження споживчого кредитування за даними ряду кредитних банків України…………………………………………………………………………………………………...15
ВИСНОВОК……………………………………………………………………………………….20
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………….21
ВСТУП
Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку.
В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем сучасності належить саме кредитним відносинам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але і наявною можливістю швидко і ефективно реагувати на впроваджувані нові механізми господарювання. Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва внаслідок обмеженості товарами.
На сьогодні кредитний ринок України стикається з такими проблемами як теоретична недосконалість питання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників банківської системи та ін., які потребують нагального вирішення.
На кредитний ринок України негативно вплинула світова економічна криза, що і сприяла зниженню обсягів кредитування як фізичних, так і юридичних осіб.
Метою даної наукової роботи є дослідження кредитного ринку та його розвитку на теренах України.
Основними завданнями даної наукової роботи є:
- дослідити теоретичні засади кредитного ринку України;
- дослідити законодавчі засади кредитного ринку України;
- проаналізувати динаміку зміни основних показників кредитного ринку України протягом 2000-2011 років;
- дослідити споживче кредитування за даними ряду кредитних банків України.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ.
Теоретичні засади кредитного ринку України
Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. Випуск в обіг цінних паперів і мобілізація з їх допомогою ресурсів потребує певного часу, тоді як кредит можна отримати у досить стислі терміни — протягом кількох днів. Така перевага дуже важлива як з погляду фінансового забезпечення потреб окремих суб’єктів, так і з позицій функціонування усієї фінансової системи. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб’єктів цього ринку — комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Так, централізація фінансових ресурсів у інституційних інвесторів на фондовому ринку є лише проміжним кроком у їх переміщенні до суб’єктів господарювання, де після придбання вони будуть використовуватись як власні. Це дуже важливі структури, які призначені для централізації окремих роздрібнених, часто незначних за розмірами, коштів та для їх раціонального розміщення. Однак їх роль, хоча і важлива, проте істотно обмежена, бо вони — лише фінансові посередники [1, с.54-55].
Кредит — цепозичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання [2, c.53].
В умовах ринкової економіки кредит виступає невід’ємним елементом економічного розвитку. Кредит необхідний для становлення нових підприємств, впровадження нової техніки та технології.
У своєму історичному розвитку кредитний ринок в Україні минув кілька послідовних етапів.
Первинне становлення.
Найголовнішою ознакою цього етапу була відсутність на ринку позикових капіталів спеціалізованих посередників. Кредит виступав тільки у формі лихварського капіталу, характерними рисами якого були:
- надвисока норма процента як плати за використання позикових коштів;
- обмеженість поширення (кредити переважно використовувалися у сфері обігу);
- повна децентралізація відносин позики, що визначаються лише прямою домовленість між позичальником і кредитором.
Завершення даного етапу пов’язувалось зі становленням капіталістичного способу виробництва ,який визначив стрімке збільшення потреб у позикових фінансових ресурсах.
Структурний розвиток:
Даний етап характеризувався появою на ринку позикових капіталів спеціалізованих посередників в особі кредитно-фінансових організацій. Перші банки, які виникли на базі великих лихварських і міняльних контор , прийняли на себе найважливіші функції, що стали згодом традиційними для більшості кредитних інститутів:
- обслуговування деяких видів платежів і розрахунків для юридичних і фізичних осіб, держави;
- проведення ряду спеціальних фінансових операцій, таких як операції з нерухомості, операції по обслуговуванню механізму вексельного обігу;
- акумулювання вільних фінансових ресурсів з їх подальшою капіталізацією і передачою позичальникам на платній основі.
Зростаючий рівень попиту на послуги спеціалізованих посередників і висока норма прибутку на ринку позикових капіталів зумовили стрімкий розвиток банківської системи за рахунок переливу в неї капіталів з інших сфер діяльності (засновниками кредитних організацій були вже промислові і торгові капіталісти). Відносини на ринку позикових капіталів почали набувати формалізованого характеру. Однак, загалом діяльність кредитних організацій як і раніше носила децентралізований характер, що об’єктивно перешкоджало розвитку ринку позикових капіталів, а в умовах циклічного розвитку економіки часами провокувало заговтрення диспропорцій на інших фінансових ринках.
Сучасний етап:
Основною ознакою цього етапу є – централізоване регулювання кредитних відносин в економіці з боку держави в особі центрального банку. Появи перших загальнонаціональних державних кредитних інститутів, наділених монопольними функціями по координації і нормативно- методичному забезпеченню кредитно-грошових відносин, сприяла формуванню повноцінної системи безготівкового, грошового обігу, а також істотному розширенню переліку послуг та операцій комерційних банків. Надалі діяльність центральних банків розвивалася у напрямі передусім використання кредитних важелів як одного з найбільш ефективних регуляторів ринкової економіки, що вимагало певного посилення контролю з їх сторони за роботою недержавних кредитних організацій. Розвиток інформаційних технологій в економіці, формування глобальних банківських мереж, комп’ютерних комунікацій і баз даних дозволили вивести кредитні відносини на рівень обслуговування клієнта та на всі сфери фінансової діяльності [2,57-63].
Основні принципи кредиту:
- поворотність кредиту (виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником);
- принцип терміновості кредитку (відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або документі, що його замінює);
- платність кредитку (виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання);
- забезпеченість кредиту (виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником зобов’язань і знаходить практичне відображення в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії);
- цільовий характер кредиту (розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора) [3,ст.158-160].
Графічне відображення основних принципів кредитування наведено на рисунку 1.1.
Рис.1.1. Принципи кредитування [3,ст.160].
За суб’єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту:
- комерційний – надається одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і, як правило, оформляється векселем, що виражає фінансові зобов’язання позичальника по відношенню до кредитора. В ролі кредитора виступають будь-які юридичні особи, пов’язані з виробництвом або реалізацією товарів і послуг, надається виключно в товарній формі.
- банківський – надається банками, як правило, у грошовій формі; банки можуть виступати не тільки кредиторами, але й позичальниками. Цей вид кредиту надається виключно спеціалізованими кредитно-фінансовими організаціями, що мають ліцензію на здійснення подібних операцій. У ролі позичальника можуть виступати тільки юридичні особи, а інструментом кредитних відносин є кредитний договір або угода.
- держаний – надається юридичними та фізичними особами держави. Основна ознака цієї форми кредиту – неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Замінюючи функції кредитора, держава через центральний банк проводить кредитування певних галузей або регіонів, що відчувають особливу потребу в фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування вже вичерпані.
- міжнародний – надають позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування. Безпосередніми учасниками кредитних відносин можуть виступати спеціальні фінансово-кредитні інститути (МВФ, МБРР та інші), уряди окремих держав, окремі юридичні особи, включаючи кредитні організації. Характерною ознакою міжнародного кредиту є додаткова правова або економічна захищеність у формі приватного страхування і державних гарантій.
- споживчий – головна відмінна його ознака полягає в цільовій формі кредитування фізичних осіб. У ролі кредитора можуть виступати як спеціалізовані кредитні організації, так і будь-які юридичні особи, що здійснюють реалізацію товарів або послуг.[4,ст.38-41]
Графічне відображення різновидів сучасних форм кредиту наведено на рисунку 1.2.
Рис.1.2.Сучасні форми кредиту [4,ст.39]
До суб’єктів кредитного ринку відносяться кредитор – сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах поверненості, строковості, платності та позичальник – сторона, що одержує позику. Об’єктом кредитного ринку є грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.[5,ст.23]
Процент за кредит або позиковий процент – це плата, яку отримує кредитор під позичальника за користування позиченими коштами.
Норма процента залежить від величини норми прибутку, яка є максимальною межею норми відсотка. Мінімальна межа повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.
Чинники, що впливають на розмір процентної ставки:
Макроекономічні:
- попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку (підвищений попит викликає підвищення процентної ставки, проте в результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівелюються);
- рівень інфляції (підвищення темпів інфляції викликає збільшення плати за кредит, оскільки підвищується ризик витрат);
- рівень облікової ставки центрального банку (при визначенні розміру процентної ставки банки беруть за основу облікову ставку центрального банку);
Мікроекономічні:
- розмір кредиту (розмір процентної ставки за великими кредитами повинен бути нижчим, оскільки витрати банку в цьому разі відносно менші);
- термін користування кредитом (чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки: по-перше, збільшується ризик; по-друге, вищою є вартість довгострокових ресурсів кредитора);
- рівень ризику (позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору премію за ризик).[6]