Будова та функції вуха,слухова чутливість
Будова вуха і слухова чутливість Слухова чутливість має велике значення в пізнавальній діяльності людини, а також в орієнтуванні її у просторі. Крім того, слух має важливе значення в міжособистісних стосунках людей. Сприймає звукові подразнення вухо. Вухо поділяється на три відділи: за вушною раковиною починається перший відділ — зовнішній слуховий прохід, другий відділ — внутрішнє вухо. У самій головній частині зовнішнього слухового проходу, що має вигляд вузької вигнутої трубочки завширшки 1 см і завдовжки 2,5 см, міститься тоненька плівка у вигляді кружка, яка називається барабанною перетинкою. Барабанна перетинка натягнута впоперек зовнішнього слухового проходу і відокремлює його від наступного відділу вуха — барабанної порожнини. Барабанна порожнина — простір у товщі скроневої кістки черепа. Якщо висота цієї порожнини досягає 1,5 см, то глибина її (відстань від барабанної перетинки до внутрішньої стінки порожнини) — усього лише кілька міліметрів. У барабанній порожнині знаходяться три кісточки (ковадло, молоточок, стремінце), з’єднані ланцюжком, два маленькі м’язи, що пересувають ці кісточки і нерви. За барабанною порожниною знаходиться внутрішнє вухо. Внутрішнє вухо складається із завитки, у якій є вікно присінка (до нього і підходить з барабанної порожнини стремінце). У завитці розміщений кортіїв орган, у якому знаходяться первинні нервові клітини слухової чутливості у вигляді ганглія. Від ганглія (кортієвого органа) через внутрішній слуховий хід починається слуховий нерв, що пов’язує рецептори зі скроневою часткою головного мозку, у якій закінчується слуховий аналізатор. Якщо в будь-якому місці стиснути повітря, то це спричинює коливання (чи хвилі), що розходяться в усі боки зі швидкістю 300 м/с і поступово загасають. Повітряна хвиля складається з двох частин: в одній із них повітря стиснене, в другій — розріджене. Повітряні хвилі характеризуються силою і тривалістю, тобто проміжком часу, що відокремлює початок кожної хвилі від її кінця. Якщо хвилі різної сили і періодів нашаровуються одна на одну, то говорять про тембр чи форму таких складних коливань. Повітряні хвилі різних періодів (частот) неоднаково впливають на живий організм: одні з них можуть убити живу істоту, спричинити болючі відчуття і страх (інфразвук високої інтенсивності), інші, впливаючи на слуховий аналізатор, зумовлюють відчуття звуку. Людське вухо сприймає повітряні хвилі і створює звукові відчуття в межах частот від 16 Гц до 2000 Гц. Отже, звуком називають періодичні коливання повітря в зазначених частотних межах, що зумовлюють у нас слухові відчуття. Основою музики і співу є складні, тобто темброві звукові коливання. Повітряна хвиля певної сили і частоти доходить до барабанної перетинки і змушує її коливатися на зразок мембрани телефону. Коливання перетинки спричинюють рух системи кісточок середнього вуха. Остання з цих кісточок — стремінце через овальне вікно завитки передає коливання завитковій рідині (завитковій лімфі). Встановлено, що завитка всередині поділяється двома мембранами на три вузьких ходи, заповнених завитковою рідиною. Основна мембрана лабіринту починається від вікна присінка і тягнеться до кінця завитки (вершини, де між мембраною і стінками завитки є невеликий простір). Основна мембрана у витягнутому вигляді має довжину близько 3,5 см, а ширина її зростає від вікна присінка в напрямку до вершини, що має велике значення для функціонування мембрани. Коливання стремінця передається через вікно присінка на завиткову рідину, що знаходиться над основною мембраною, і хвиля підвищеного тиску рідини негайно поширюється на всю довжину мембрани. Хвиля (збурення) переходить від одного кінця мембрани до іншого за кілька мілісекунд. Під час цього відстань і швидкість, які проходить збурення на основній мембрані, залежать від частоти звукової хвилі. У зв’язку з тим, що основна мембрана розширюється в напрямку до вершини, то амплітуда збурення її, спричинена звуковою хвилею, також збільшується в напрямку до вершини завитки. Точка, де таке збурення досягає максимуму, вказує на частоту звуку. Для звуків високої частоти максимальне зміщення основної мембрани відбувається поблизу овального віконця, а для звуків низької частоти — ближче до кінця мембрани у вершині лабіринту. На основній мембрані розміщено близько 25 000 волоскових клітин, що у кортієвому органі утворюють два шари (зовнішній шар у кілька рядів і внутрішній шар). Оскільки волоскові клітини затиснуті між двома шарами кортієва органа, то будь-який рух мембрани приводить до деформації волосків цих клітин. Тиск і напруга, передані на волоскові клітини, зумовлюють активність у з’єднаних з ними нервових волосках, генеруючи електричні імпульси, що поширюються по слуховому нерву (П. Ліндсей, Д. Норман, 1974). Коливання різної частоти спричинюють рух різних ділянок струн основної мембрани, а отже, вибірково збуджуються тільки ті слухові клітини кортієва органа, що розміщені на цих струнах. Дія звуку на слуховий рецептор породжує складні електричні процеси. Так, було помічено, що певна частота і сила звукового подразнення зумовлює певну частоту і силу електричних коливань у кортієвому органі. Це явище привело до думки, що принцип роботи цього органа нагадує роботу мікрофона. Виходячи з цього припущення, цей ефект було названо мікрофонним ефектом завитки. Клітини кіркової частини слухового аналізатора в скроневій частці мають просторове розміщення, що відповідає слуховим волосковим клітинам кортієва органа. Одні із сигналів, що приходять з кортієва органа, мозок тільки приймає і фіксує, а на інші сигнали зумовлюють відповідні дії організму. У середньому людина сприймає діапазон у 10 – 11 октав. Сприйняття звуків залежить від віку: краща чутність звуків у молодому віці і гірша — у літньому і старечому за рахунок зниження чутності на високі тони. Здатність до розрізнення звуків на середніх і низьких частотах становить близько 1 – 2 Гц. Краща чутність звуків у людини в діапазоні частот від 1000 до 4000 Гц. Чутність звуків вище і нижче цих частот зменшується. Сприйняття звуків за гучністю в середньому діапазоні становить 0,59 – 3 дБ. Звуки інтенсивністю понад 130 дБ можуть призвести до ушкодження рецепторного апарата кортієва органа і до глухоти. Сприймання як дія Моторні компоненти відіграють важливу роль у сприйманні, оскільки воно є своєрідною дією, спрямованою на обстеження сприйманого об’єкта і створення його копії, його подоби. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси. До таких моторних процесів, наприклад, належать рухи руки, що обмацує предмет; рух ока, що простежує видимий контур предмета; рух гортані, що відтворює чутний звук, поворот голови в бік звукового подразника та ін. Моторні компоненти відіграють провідну роль в акті дотику, особливо в активному дотику, що характеризується високою точністю — адекватність відображення предмета в цьому разі виникає при переміщенні руки, що рухається, щодо сприйманого предмета. У роботі руки, що рухається, і руху ока є багато спільного, оскільки вони оглядають, «обмацують» контури малюнка і предмета. Рука «вчить» око своїм прийомам обмацування, «вчить» своєрідній стратегії і тактиці цього обмацування. Рух руки, що обмацує предмет, і рух ока в процесі зору з певною умовністю можна поділити на дві групи. До першої групи належать рухи пошукові, настановні і коригувальні. За допомогою цих рухів здійснюється пошук заданого об’єкта сприйняття, встановлення руки чи ока у «вихідну позицію» і її коригування. Друга група рухів — група гностичних рухів і перцептивних дій. Ці рухи беруть участь у побудові образу, у вимірі просторових характеристик об’єктів, у впізнанні знайомих предметів тощо. Адекватність сприйняття предметів чи явищ навколишнього світу виробляється в процесі життя, навчання і піддається перебудовам. Як показують спостереження за особами, що втратили зір у ранньому дитячому віці, і сліпонародженими, котрим зір було повернуто у зрілі роки, у них відзначаються порушення сприйняття. Людина не може сприймати доти, доки вона не навчиться сприймати предмети і явища. Вищенаведене вказує на те, що сприймання є системою перцептивних дій, оволодіння якими потребує спеціального навчання і практики. Під спостереженням, що є довільною формою сприймання, мають на увазі навмисне, планомірне сприймання предметів чи явищ навколишнього світу. Сприймання в цьому разі виступає як самостійна діяльність. Щоб спостерігати, потрібно навчитися користуватися нашими органами чуття, навчитися сприймати дотиком, бачити, чути, відчувати смак, запахи тощо. Чим ширший досвід і знання спостерігача, тим ширше його сприйняття. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|