Главная | Обратная связь

Визначення та класифікація емоцій

Всім відомо, що таке емоції. Проте точного визначення цьому поняттю ми не можемо дати. Деякі вчені вважають, що на сьогодні в дослідженні емоцій зайшли у безвихідь, проте ми пропонуємо таке визначення поняття емоції.

Емоції — це психічний процес, що відбиває суб’єктивну реакцію людини на переживання її відносин з навколишнім світом і ставленням до самої себе, нерозривно пов’язаний з потребами.

З цього визначення емоцій випливає, що людина не тільки пізнає дійсність у процесах сприймання, пам’яті, уяви і мислення, а й водночас так чи інакше ставиться до тих чи інших фактів життя, відчуває ті чи інші почуття стосовно них. Людина переживає те, що з нею відбувається, а також певним чином ставиться до навколишнього світу. Такі переживання становлять основу емоцій.

У сприйнятті відбивається зміст об’єкта, тоді як емоції виражають стан суб’єкта і його ставлення до об’єкта. Емоції характеризуються полярністю, тобто мають позитивний чи негативний знак: задоволення — невдоволення, веселощі — смуток тощо. Проте у складних людських почуттях нерідко виникає суперечлива єдність: у ревнощах жагуча любов уживається з пекучою ненавистю.

Переживання відчувань є психічним процесом, що вирізняється плинністю і мінливістю та має свою динаміку. Наприклад: переживати втрату близької людини означає активно переосмислювати своє місце в житті, що змінилося після непоправної втрати, переоцінювати життєві цінності, знаходити в собі сили для подолання критичної ситуації тощо. Переживання людини завжди пов’язане з об’єктивною необхідністю знести ситуацію, що стала критичною, витримати її, перетерпіти, справитися з нею, тобто емоційно пережити щось. Переживання — це особлива емоційна діяльність великої напруженості і нерідко великої продуктивності, спрямована на зміну внутрішнього світу особистості і віднайдення потрібної рівноваги.

Класифікація і форми прояву емоцій

Нині виділяють чотири види емоційних процесів: афекти, власне емоції, почуття і настрій.

Афекти — це дуже сильні і відносно короткочасні емоційні переживання у відповідь на ситуацію, що майже склалася, які характеризуються різко вираженими руховими, вісцеральними проявами, а також значними змінами свідомості. Афекти зумовлюються як біологічно значущими факторами, що стосуються фізичного існування суб’єкта, так і соціальними факторами (наприклад, санкціями, вжитими керівником чи представниками влади тощо).

Афекти — емоційні процеси, які швидко опановують людиною і бурхливо протікають. Вони характеризуються значними змінами свідомості, порушенням контролю за діями, втратою самовладання, а також зміною всієї життєдіяльності організму. Афекти короткочасні, оскільки відразу зумовлюють величезну витрату сил, вони схожі на вибух. Якщо звичайна емоція — це щиросерде хвилювання, то афект — буря. Розвиток афекту характеризується різними стадіями, що змінюють одна одну. Охоплена афективним спалахом люті, жаху, розгубленості, дикого захвату, розпачу людина неоднозначно відбиває навколишній світ, різною мірою володіє собою і регулює свої рухи.

Спочатку в афективному стані переважають процеси збудження в мозку, людина думає про предмет свого почуття і про те, що пов’язано з ним, мимоволі відволікаючись від усього стороннього. Виразні рухи стають дедалі неконтрольованішими. Сльози і ридання, регіт і вигуки, характерні жести і міміка обличчя, прискорене чи утруднене дихання створюють звичайну картину наростаючого афекту. На подальших стадіях афекту, якщо вони настають, людина втрачає контроль над собою, роблячи вже несвідомі безрозсудні дії, які пізніше буде соромно згадувати і які іноді пригадуються неначе якийсь сон. Гальмування охоплює кору і гасить сфор­мовані системи тимчасових зв’язків, у яких закріплений досвід людини, її культурні і моральні підвалини. Після афективного спалаху настає розбитість, занепад сил, байдужість до усього, нерухомість, часом сонливість. Слід зазначити, що будь-яке почуття може в деяких випадках переживатися в афективній формі. Наприклад, уболівальник на стадіоні, «божевільна» любов тощо.

Власне емоції — це такий стан, який майже не виявляється в зовнішній поведінці і виражає оцінку ставлення суб’єкта до ситуації або явищ, що складаються або передбачаються. Емоції можуть випереджати ситуації та явища, які ще не настали.

У дослівному перекладі емоція — це щиросерде хвилювання, щиросердий порух.

Нерідко емоції зовнішньо виявляються мімікою, жестами, позою, інтонацією, розширенням чи звуженням зіниць.

Виділяються такі емоційні стани: інтерес, радість, подив, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором. Кожна з цих емоцій може бути представлена як градація станів, що зростають за ступенем виразності: спокійне задоволення, радість, захоплення, екстаз тощо, чи сором’язливість, зніяковілість, сором, провина та ін., чи невдоволення, засмучення, страждання, горе.

Емоції поділяються на стенічні й астенічні. За стенічних емоцій людині важко мовчати, важко не діяти активно, з радості вона готова «вергати гори». Астенічні емоції характеризуються пасивністю чи споглядальністю, переживання відчувань розслаблює людину. Від страху в неї можуть «ноги підкоситися». Іноді при переживанні сильного почуття людина замикається в собі.

Почуття — це емоції, що виникають на основі задоволення чи незадоволення соціальних або духовних потреб людини і пов’язані з уявленням чи ідеєю про деякий конкретний або абстрактний об’єкт. Наприклад: почуття любові до людини, до батьківщини, до родичів, ненависть до ворога та ін. П. В. Симонов (1981) вважає, що при низькій імовірності уникнення небажаного впливу розвивається тривога, а при низькій імовірності досягнення мети — фрустрація.

Близькі до почуттів загальні відчуття: голод, спрага тощо. Проте між ними є відмінності. Так, загальні відчуття зумовлюються подразненням певних рецепторів (наприклад, відчуття спеки виникає при подразненні терморецепторів). Емоції (страх, гнів і ін.) зовсім не пов’язані з подразненням рецепторів і виникають під впливом випадкових зовнішніх факторів. Загальні відчуття (голод, статевий потяг тощо) настають з певними інтервалами.

Чим стабільніші мотиви, що у сукупності створюють спрямованість особистості людини, тим більшою мірою вона переживає все, що сприяє чи перешкоджає тим почуттям, які оцінюють перебіг процесу (успішно чи неуспішно) задоволення потреб.

Сформовані як результат узагальнення емоційного досвіду почуття стають провідними утвореннями емоційної сфери особистості людини, визначаючи динаміку і зміст ситуативних емоцій, настроїв і афектів.

Почуття визначає динаміку і зміст емоцій, що мають ситуативний характер. Так, почуття любові до близької людини може по-різному виявлятися залежно від обставин: у радості при її успіхах, у засмученні при невдачі, у гордості за неї чи в обуренні тощо.

Пристрасті — особливий вид почуттів людини. Пристрастю називають стійке глибоке і сильне почуття, що визначає напрямок думок і вчинків людини. Пристрасть змушує людину завзято міркувати про предмет почуттів, живо і яскраво уявляти собі задоволення потреб, що є їхньою основою, уявляти і всебічно обмірковувати дійсні чи можливі перешкоди і труднощі на шляху до цього задоволення. Те, що не пов’язане з панівною пристрастю, здається другорядним, відсувається на задній план і перестає хвилювати людину. Те, що пов’язане, — захоплює, хвилює, привертає увагу, запам’ятовується. Незадоволена пристрасть породжує сильні емоції і навіть афективні вибухи гніву, обурення, образи тощо.

Любов належить до стійких почуттів. Поняття любов вживається в психології в двох значеннях. У широкому значенні — це високий ступінь емоційно-позитивного ставлення, що виділяє його об’єкт серед інших і ставить його в центр стійких життєвих потреб і інтересів суб’єкта. Такою є любов до матері, дітей, музики тощо. У вузькому значенні любов — це інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб’єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами і виражається в прагненні бути з максимальною повнотою представленим своїми особистісно значущими рисами в життєдіяльності іншого таким чином, щоб будити в нього потребу у відповідному почутті тієї ж інтенсивності, напруженості і стійкості.

Виділяють моральні, інтелектуальні і естетичні почуття.

Моральні почуття своїм змістом мають ставлення людини до людини і ширше — до суспільства. До моральних почуттів належать любов, жалість, доброзичливість, гуманність, відданість й ін.

Інтелектуальні почуття виражають і відбивають відношення особи до процесів пізнання, її успішності чи неуспішності. Виявлено глибокі зв’язки між розумовими й емоційними процесами, що розвиваються в єдності.

Естетичні почуття відбивають і виражають ставлення суб’єкта до різних фактів життя і їх відображення в мистецтві як до чогось прекрасного, витонченого чи грубого. Ці почуття переживаються як емоції естетичної насолоди і захоплення чи презирства, відрази тощо. Естетичні почуття є продуктом культурного розвитку людини, процесу формування її свідомості.

Моральні, інтелектуальні і естетичні почуття переживаються людиною в діяльності і спілкуванні й іноді іменуються вищими почуттями, оскільки в них укладене все багатство емоційного ставлення людини до соціальної дійсності.

Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює впродовж значного часу всю поведінку людини. Настрій може бути радісним і сумним, бадьорим чи млявим, збудженим чи пригніченим, серйозним чи легковажним, дратівливим чи добродушним тощо. Залежно від настрою людина по-різному реагує на навколишній світ. Настрій накладає свій відбиток на розумову діяльність, на особливості рухів і дій людини, впливаючи на продуктивність виконуваної роботи. Основними джерелами настрою є задоволеність чи незадоволеність усім ходом життя, вирішення різних життєвих проблем людини. Тривалий поганий настрій — показник того, що в житті не все гаразд.

Настрій значною мірою залежить від загального стану здоров’я, особливо від стану нервової системи і залоз внутрішньої секреції, що регулюють обмінні процеси в організмі. Окремі захворювання також впливають на настрій людини.

У формуванні настрою важливу роль відіграють підпорогові подразники, що закінчуються на підкірковому рівні і не доходять до свідомості.

Слід зазначити, що те саме явище може одночасно зумовити і емоцію і настрій.

Мислення і мова

Мислення нерозривно пов'язане з мовою. Мислення і мова виникають і розвиваються одночасно.

Мислення у власному розумінні слова без мови неможливе. Абстрактне мислення — це мовне, словесне мислення.

Мова — необхідна умова виникнення думки і процесу мислення. За допомогою мови відбувається перехід від сприймання й уявлень до понять, здійснюється формування узагальненої думки.

Мова дає змогу закріплювати й зберігати набуті людьми знання, передавати їх із покоління в покоління, використовувати у практичній діяльності і в подальшому пізнанні дійсності всю суму знань, нагромаджених людством,

Перебуваючи в єдності, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова — звукова матеріальна оболонка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу.

Мислення вивчається формальною логікою, а мова — предмет мовознавства.

На базі природних мов виникли штучні мови науки.

Природні, або національні, мови — це звукові (мова), а пізніше і графічні (письмо) інформаційні знакові системи в кожній нації, що історично склалися.

Штучні мови — це спеціально створені мови. На відміну від природних ці мови конструюються цілеспрямовано для міжнародного спілкування (напр., інтерлінг, есперанто), автоматичної обробки інформації за допомогою ЕОМ (мови програмування, машинні мови), запису інформації (інформаційні мови), для вирішення інших завдань у галузі науки і техніки.