Главная | Обратная связь

Найпоширеніші уявлення про «справжнє людське щастя»

Що робить людину щасливою

Реферат

з дисципліни «Людина і світ»

студентки 23 групи

факультету педагогіки та

психології

Самусь Альони Станіславівни

 

Науковий керівник –

Єлдінова С. М.

 

 

Кіровоград – 2014

План

Вступ

1. Найпоширеніші уявлення про «справжнє людське щастя»

2. Що насправді робить життя людини щасливим

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Життя, насправді, дивна річ. Дивна і цікава. У плинності днів ми часто забуваємо про те, що життя у нас одне. Як же ми можемо розтрачувати його на порожні буденні турботи, непотрібні переживання, безглузді образи і розлади? Ми постійно прагнемо забезпечити собі "гідне" життя, оточуємо себе безліччю речей, та багатствами.Невже в цьому і полягає людське щастя, про яке всі так мріють?

Всі знають знаменитий вислів "не в грошах щастя", всі погоджуються з цим твердженням, але ніхто не може дати відповідь на питання: "А в чому ж тоді воно полягає і де його шукати? " Вся проблема в тому, що кожена людина повинна сама зрозуміти, в чому полягає її щастя, тому що щастя не буває одне на всіх - у кожного воно своє. Але люди хочуть відразу одержати ясну і ствердну відповідь, що щастя - це те-то і те-то. Не треба питати у інших, де щастя. Треба заглянути в себе і там знайти відповідь. Але це буває досить складно.

Чому ми не можемо просто жити і радіти життю? Адже найцінніше у житті - це саме життя. І не має значення, що з нами відбувається, головне те, що ми живемо. Не буває "гіркої долі", долі, тому що ми самі обираємо свій шлях. У людини завжди є вибір. Іноді він робиться вибір неусвідомлено, іноді спонтанно, не замислюючись, але все одно людина робить свій вибір. Навіть відмова від вибору - це теж вибір.Стан задоволеності та щастя не залежить від " показників якості ", від рівня доходу, погодних умов або оточуючих людей. Якщо людина знаходить гармонію в собі - вона щаслива. А гармонія залежить, насамперед, від особистого сприйняття життя, навколишнього світу і себе в цьому світі.Життя - це вже щастя. Той, хто це розуміє - ніколи не скаржиться на свою долю і ніколи ні про що не шкодує.

Кожна людина може бути щасливою, але ніхто не може зробити щасливим іншого, або навчити, як бути щасливим.

Найпоширеніші уявлення про «справжнє людське щастя»

Щастя — це вищий прояв реалізації сенсу життя осо­бистості. Без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.

В уявленнях про щастя перевагу має емоційний, почуттєвий бік моральної свідомості, що відбиває високий ступінь внутрішньої задоволеності людини всією своєю життєдіяльністю чи окремими її моментами на основі самореалізації особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Визначення нормативного змісту щастя було головним завданням з моменту його виникнення. Мислителі прагнули з багатьох індивідуальних уявлень вивести загальне поняття іс­тинного людського щастя. Як же історично ставилася проблема щастя?

Сократ говорив, що щастя - зовсім не радість, задоволення, воно в іншому: у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами, головна з яких — справедливість. Мислитель був переконаний, що щасливим може бути тільки людина прекрасна душею, справедлива, та, чия душа не зачеплена злом, або, поступившись, прагне звільнитись від зла. Справжнє, істинне щастя — це турбота про свою душу, орієнтація на розум, істину і доброзичливість, прагнення завжди залишатися людиною, зберігати свою внутрішню гідність.

Платон також вважав, що щастя — доброчинність, а найвища чеснота — справедливість. Саме вона — справедливість, є ключем до щастя, філософ знаходить справедливість у дер­жаві що об’єднує усіх індивідів у єдине ціле, що приборкує індивідуалізм у різних його проявах і здатна, за Платаном, забезпечити щастя. Але у Платона це щастя не особисте, а щастя цілого, держави.

Інших поглядів дотримувався Епікур: краса почуттєвої насолоди, захоплення життям — ось цінності людської душі, яка не вічна, вона розпадається, зникає у вічності, а щастя — явище земне, прижиттєве. Проте, наполягаючи на насолоді, Епікур на живу, яскраву стихію почуттів накладає заборони і норми розумного, стверджуючи, що, якщо жити розумно і морально, можна жити приємно. І йде далі. Блаженство і щастя — це шлях до свободи, звільнення від страхів, журби, страждань. Епікур виступив проти святого: він прагнув звільнити людину від страхів перед невідомим — волею Богів, Ро­ком, Долею — і відкрити шлях до віри в себе. Саме власна свобода від страхів, заборон робить людину щасливою. А щаслива людина не буде вершити зло.

Християнська релігія забороняла людині любов до самої себе, почуттєві радощі та задоволення. Земне життя короткочасне і завдання в нього інші: підготовка собі раю в іншому, потойбічному світі, де і очікує щастя. Гуманісти Відродження, а слідом за ними — французькі матеріалісти повстали проти цієї догми. Вони були свого роду продовжувачами ідей Епікура, але їх світогляд був дітищем свого часу, де вихідною проблемою був пошук можливості сполучення особистих і суспільних інтересів, особистого і суспільного щастя. Вони вважали, що справа держави розсіяти ілюзії, створити ідеальні закони і досконале виховання, що спонукає до дійсного щастя.

Канта хвилювала антитеза: обов’язок — особисте щастя. Він розводить ці поняття, вважаючи, що щастя абсолютно вклоняється вигоді, користі, зраджує добро, тобто суперечить моральності. Найпрекрасніше в людині — служіння обов’язку, вірність йому всупереч пристрасті, успіху. За Кантом, щастя — це моральне щастя, воно дається людині за морально гідне життя.

Гегель зв-язує цю проблему з призначенням людини. Призначення людини як розумної, духовної істоти Гегель бачить у її здатності активно втручатися у зовнішні обставини, підкоряти їх собі, вільно обирати долю, прилучатись до світу людської культури. На цьому шляху людина стикається з безліччю суперечностей, але розум дозволяє не ховатись від них, а переборювати. Щастя пробивається крізь муки і страждання, воно активно, дієво працює для свого здійснення.

Матеріалістичне осмислення історії людського суспільства К. Марксом і Ф. Енгельсом розкрило нову сторінку в обгрунтуванні існуючої суперечності між особистим і суспільним, щастям і обов’язком, викриваючи сутність людського салювідчуження, роздвоєння. Філософи стверджували, що зміна людського життя, знищення матеріальних суперечностей неодмінно призведе до зникнення моральних суперечностей. І ця форма існування суспільства — комуністична — може бути досягнута спільною працею індивідів, для яких дане завдання стає особистою потребою й ідеалом. У прагненні до комуніс­тичного ідеалу людина все більше наближається до справжнього, істинного щастя. «Щастя — це боротьба», — коротко сформулював Маркс.

Виведення формули щастя — класична філософська проблема. Множинні спроби реалізації теоретичних схем загального щастя не завершувались успіхом. Нові теоретичні схеми не відповідали потребам більшості. Філософська формула щастя передбачає щастя нелегке, важке, можливість бути щасливим за будь-яких умов життя і приписує тому, хто бажає щастя, остерігатися зовнішніх благ, обмежувати свої потреби, уникати задоволень. Повсякденні ж уявлення про щастя, навпаки, сподіваються на вдачу, щасливий збіг обставин, на досягнення всього, до чого притягує і чого хотілося 6 мати. Ці два боки щастя завжди співіснують у суспільній свідомості, підтверджуючи і спростовуючи один одного, перетворюючись в особистісних розуміннях. Особливість щастя полягає в тому, що для нього немає рамок, воно завжди нове, несподіване, неповторне, воно в постійному русі, становленні. Розуміння щастя одного індивіда не співпадає із розумінням іншого.

Зв’язано це з тим, що щастя суб’єктивне, індивідуальне за формою переживання, але об’єктивне за змістом. Як поняття моральної свідомості, щастя за своїм об’єктивним змістом спирається на деякі загальні уявлення і закономірності щасливого життя, які присутні в суспільному досвіді й безпосеред­ньо впливають на індивідуальні мрії, завдання, ідеали. Наприклад, задоволеність своєю роботою, радість спілкування з друзями, щастя сімейного життя тощо опосередковуються об’єктивною соціальною, моральною цінністю цих форм людського життя (праці, дружби, сім’ї тощо). Що ж може бути загальним у понятті щастя?

Безперечно, щастя — це стан душі. Л. М. Толстой чудово зазначив, що щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб хотіти того, що робиш. Очевидно, перше, що обумовлює щастя, це здатність до його відчуття. Бути щасливим — означає бути салvим собою, усвідомлювати себе у стані задоволеності життям, окремими його актами, досягненням поставленої мети тощо, що, у свою чергу, є ознакою глибини і талановитості особистості, тобто здатності бути щасливим. Далі, переживання щастя безперечно пов’язане із станом піднесення життєвих сил, здібностей, творчого досягнення, втілення життєвого задуму, тобто щастя — почуттєво-емоційна форма можливостей самореалізації особистості, що, у свою чергу, базується на генеральних цілях, сенсах та ідеалах життя. Щастя — це відчуття, усвідомлення та інтегральне пози­тивне ставлення суб’єкта до своєї моральної діяльності на основі власного розуміння сенсу життя, що переживається у вигляді оптимістичного умонастрою, задоволення повнотою свого буття, реалізацією цілей.