 |
|
Організаційний момент
Повідомлення мети заняття, форми його проведення та умови проведення.
Гра «Суд над комп'ютерним вірусом» проводиться після вивчення теми «Архівація файлів». Після гри проводиться заняття, яке є закріплюючим, де підводиться підсумок теми «Віруси та антивіруси», детальніше розглядається робота програм-антивірусів Aidstest і Dr. Web. Ця гра проводиться на занятті, участь приймає вся група. За тиждень перед грою студенти отримують тему та запитання з неї, які вони повинні підготувати самостійно. З групи вибираються головні герої: суддя, прокурор, захисник, заражена програма, вірус, архів, Aidstest, Dr. Web, учений з комп'ютерних технологій, історик, свідки - брати Алві, яким задаються окремі запитання, які вони повинні розглянути більш детально. За день перед заняттям проводиться репетиція з головними героями. У ході гри викладач є стороннім спостерігачем, який не заважає проведенню гри. Головним ведучим гри є прокурор, який повинен керувати процесом. Викладач активізується лише в тому випадку, якщо бачить грубу помилку в ході слідства, якщо ж такої не було або були несуттєві помилки, про них він повідомляє наприкінці гри, коли підбиває підсумок і дає рецензії на відповіді, виставляє оцінки.
Після основної частини суду - слухання показань проводиться диспут між студентами, які не ввійшли до складу основних гравців. Диспут дає змогу студентам учитися висловлювати свою думку, захищати свої погляди. Взагалі, проведення цієї гри спонукає студентів до самостійної, творчої роботи, що сприяє більш кращому засвоєнню матеріалу. Помічено, що викладання цієї теми в нетрадиційній формі допомагає підвищенню зацікавленості студентів предметом, їх цілеспрямованості в досягненні поставленої мети.
Хід ігри
Підвестися! Суд іде! ... Сідайте!
Суддя. Сьогодні слухається діло № 666 про несанкціонований доступ до інформації позивачки з метою її ушкодження та знищення. Позивачкою є заражена програма, обвинуваченим - комп'ютерний вірус. Слово надається стороні звинувачення, прокурору міста.
Прокурор. Перед тим як розглядати справу, ми повинні чітко для себе з'ясувати, що це за особистість - вірус, отримати його загальні характеристики. Для цього сторона звинувачення викликає для дачі показань ученого з комп'ютерних технологій.
Суддя. Кляніться казати правду і тільки правду.
Учений. Клянусь.
Прокурор. Скажіть нам, будь ласка, шановний, що це за істота вірус, і як він виконує свою роботу?
Учений. Комп'ютерним вірусом називається програма, що має спроможність упроваджуватися в інші програми, які зберігаються на дисках запам'ятовуючих пристроїв комп'ютера й заважати їх нормальній роботі. За рахунок упровадження вірусу до програми збільшується її обсяг.
Коли заражена вірусом програма викликається на виконання, на одному з етапів її роботи вірус перехоплює керування й реалізує функції, які були закладені в неї розробником. Звичайно таких функцій дві: зараження інших програм і дисків й ураження заражених програм. Стадія зараження є пасивною фазою життя вірусу, коли він зовні практично не виявляє себе, намагаючись залишитися непомітним для користувача. Коли він отримує керування на цій стадії, вірус шукає на інших дисках комп'ютера системні або прикладні програми й упроваджується в них. Тривалість пасивної фази може бути різною: від декількох хвилин до декількох років. Стадія активних дій вірусу по ураженню заражених систем називають атакою вірусу. Вірусна атака може починатися водночас на всіх уражених комп'ютерах або в різний час у залежності від певних умов. Ну, наприклад, деякі віруси атакують у момент настання якоїсь календарної дати або після виконання встановленої кількості заражених програм.
Прокурор. Скажіть, будь ласка, які це ви дії вірусу мали на увазі, що заважають нормальній роботі комп'ютера?
Учений. Дії вірусу в активній фазі розрізняються за ступенями тяжкості їх наслідків: від повідомлень на екрані типу «Перезавантажте комп'ютер», «Привіт! Ми йдемо на дно» або у випадку, коли по екрану бігають якісь тваринки: коти, собаки, чебурашки, до дуже серйозних неприємностей, пов'язаних із частковим або повним знищенням інформації на дисках.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Так, є. Чи можна стверджувати, що кожен вірус спрямований на ушкодження або знищення інформації?
Учений. Ні. Як я вже казав, віруси розрізняються за своїми функціональними можливостями й поділяються на такі групи:
- нешкідливі - ті, що не заважають роботі комп'ютера (збільшення об'єму файлів);
- безпечні - ті, що заважають роботі, але не пошкоджують інформацію (наприклад, видають якесь повідомлення);
- небезпечні - ті, що пошкоджують інформацію файлів, зумовлюючи «зависання» комп'ютера;
- дуже небезпечні - ті, що зумовлюють утрату програм, знищення інформації із системних областей, форматування жорсткого диска.
Відомі випадки, коли вірусні програми спеціально розробляють і впроваджують у прикладну програму для того, щоб захистити її від несанкціонованого доступу до неї, тобто при зверненні до прикладної програми без дозволу починає працювати програма-вірус, яка виконує певні ушкодження на вашому комп'ютері. Також у практиці відомі випадки, коли програму-вірус використовували для справедливої помсти. Взагалі комп'ютерні віруси будують без усякої мети або щоби показати свою досконалість у цій сфері комп'ютерних розробок, тому що побудова програми-вірусу потребує чимало знань і дуже доброго логічного мислення.
Захисник.Дякую, у мене запитань більше немає.
Прокурор. Викликається для дачі показань доктор історичних наук.
Суддя. Кляніться казати правду і тільки правду.
Історик. Клянусь.
Прокурор. Скажіть, до якого часу належить поява терміна «комп'ютерний вірус» і коли була розроблена перша програма-вірус?
Історик. Вважають, що ідею побудови комп'ютерних вірусів винайшов письменник-фантаст Джон Райн, який в одній зі своїх книжок, що була видана в 1977 році, описав епідемію, яка за короткий час уразила більш ніж 7000 комп'ютерів. Приводом для епідемії став комп'ютерний вірус, який передавався від одного комп'ютера до іншого, упроваджувався в їх оперативних системах і виводив комп'ютери з-під контролю людини. У 70-х роках, коли вийшла книга письменника, поняття «вірус» було примарою, але вже наприкінці 80-х років вірус стає суворою реальністю.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Так. У вашому свідченні пролунала дата 1977 рік, час першого появлення терміна «комп'ютерний вірус», а потім ви сказали, що наприкінці 80-х років комп'ютерний вірус стає великою проблемою. Розкажіть нам, будь ласка, яка ж проводилася робота для розробки, побудови й упровадження в життя програми-вірусу.
Історик. Історично виникнення комп'ютерного вірусу пов'язане з ідеєю побудови програм, що самовідтворюються. Розробки концепції цих програм належать до 50-х років. Ідея побудови механізмів, що самовідтворюються, досліджувалася ще Джоном фон Нейманом, який у 1951 році запропонував метод побудови таких механізмів.
Першою публікацією, пов'язаною з цією концепцією, можна вважати статтю Л. С. Пенроуза про механічні структури, які самовідтворюються, видану в 1959 році. Під впливом цієї статті Ф. Ж. Шталь запрограмував на машинній мові ЕОМ IBM650 біокібернетичну модель, у якій істоти пересувались, годуючись «ненульовими словами». При збільшенні їх кількості була передбачена можливість мутацій, у ході яких істоти могли набувати здібностей з'їдати собі подібних і втрачати можливість до розмноження. У ході пробного експерименту один безплідний мутант з'їв єдиного, який міг розмножуватися.
Надалі концепція механізмів, що самовідтворюються, продовжувала розвиватися, з'являлися нові програми, здатні саморозмножуватися.
Першим вірусом вважають так званий Пакистанський вірус, розроблений братами Аледжатом і Базитом Алві в 1986 році.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає. Сторона захисту для розкриття повної картини щодо побудови першого вірусу викликає для дачі показань братів Алві.
Суддя. Кляніться казати правду і тільки правду.
Брати Алві. Клянемось.
Аледжат. Так, ми з братом у 1986 році побудували програму, яка пізніше отримала назву Пакистанського вірусу. Вона заразила близько 18 тисяч комп'ютерів майже за рік, бо вже в 1987 році її було виявлено та її почали активно знищувати.
Базит. Ми розробили цю програму для того, щоби покарати американців, які купували дешеві незаконні піратські копії комп'ютерних програм, розроблених у Пакистані. В Америці є ж закон, який забороняє комп'ютерне піратство, ця країна не могла самостійно позбутися цього явища, тому ми й вирішили їй таким чином допомогти.
Аледжат. Але вже десь у середині 1987 року ми вирішили, що достатньо покарали американців, тому й припинили впроваджувати свою програму до піратських копій.
Захисник. Скажіть, чи можна стверджувати, що ви розробили вірус для благородних цілей, а не для помсти розвиненим американцям?
Брати Алві. Так, і жодної іншої цілі в нас не було.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає. З приводу почутого можна зробити висновок, що поява механізмів, що самовідтворюються, дала змогу зробити великий крок уперед у розвитку інформатики та НТП: знайти нові можливості покарання злочинців, захистити інформацію, яку намагаються взяти без дозволу, покарати своїх кривдників.
Прокурор. Сторона звинувачення викликає позивачку для дачі показань.
Суддя. Кляніться казати правду і тільки правду.
Позивачка. Клянусь.
Прокурор. Розкажіть нам, як же ви з'ясували, що вражені вірусом?
Позивачка. Перед тим днем, коли я помітила негаразди у своєму стані, до мене в гості заходив вірус, але пробув не дуже довго. З його слів я зрозуміла, що він направлявся ще в гості до моєї подруги-програми, тому я й передала їй через нього мої вітання. Наступного дня, 13-го числа, у п'ятницю, мені зателефонувала ця моя подруга й повідомила, що почуває себе погано. Після розмови з нею я помітила, що й у мене з'явились якісь дивні ознаки: я загубила частину своєї інформації і не можу згадати, куди я її могла діти.
Прокурор. Скажіть, ви одразу звернулися до лікаря?
Позивачка. Ні. Я спочатку намагалася розшукати цю інформацію. Потім звернулась до енциклопедії хвороб, де знайшла свої симптоми: ушкодження інформації, збільшення ваги, які вказували на роботу вірусу, і вже тільки після цього я звернулась до лікаря Aidstest.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до позивачки з боку захисту?
Захисник.Так. Розкажіть більш детально, які події відбувалися у вашому домі-комп'ютері 12 числа.
Позивачка. 12 числа, у четвер, до мене додому мережею прийшло декілька яскравих повідомлень. Я їх усі переглянула, то були рекламні проспекти. Потім до мене в гості заходили програми, які прибули на громадському транспорті, дискеті, яка прямувала в мій бік. І вже ввечері з клавіатури була введена інформація до моєї шафи - вінчестера.
Захисник. Скажіть, у вас завжди так людно? У вас багато друзів, знайомих?
Позивачка. Та ні, але зараз же час такий, час комп'ютерних комунікацій, реклами. Повідомлення приходять майже кожної години, хоча їх і не запрошували. А інформація, записана на вінчестер, взагалі мені не знайома.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає. Сторона захисту викликає для дачі показань експерта з комп'ютерних технологій.
Суддя. Ви вже попереджені про покарання за дачу неправдивих показань.
Учений. Так.
Захисник. Скажіть, чи можна стверджувати, що позивачка своїми діями спровокувала вірус до активних дій?
Учений. Так. Вона не дотрималась основних правил безпеки:
1. Не рекомендується переглядати невідомі, нові повідомлення, які прийшли до вас мережею.
2. Не рекомендується працювати з однією дискетою багатьом користувачам.
3. Треба захищати дискету від випадкового запису інформації та перевіряти її на наявність вірусу.
4. Не рекомендується, щоб за вашим комп'ютером працювала невідома людина, а якщо таке трапилось, треба перезавантажити комп'ютер за допомогою кнопки Reset.
Захисник.Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до вченого з боку звинувачення?
Прокурор. Так. Поясніть нам, будь ласка, до якого ж лікаря звернулась наша позивачка.
Учений.Цим лікарем є програма-антивірус - це програма, яка знаходить і знищує вірус. Антивіруси поділяються на спеціалізовані та універсальні. Спеціалізовані програми - це такі, що знаходять і знищують тільки відомі віруси, з невідомими вони не працюють. За надійністю виявлення вірусу вони краще, ніж універсальні. Універсальні поділяються на резидентні та ревізори. Резидентні програми постійно знаходяться у внутрішній пам'яті й періодично роблять перевірку на присутність вірусу. Ревізори можуть лише з'ясувати, чи був змінений файл, у тому числі й вірусами, після останнього його використання.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Ні.
Прокурор. Сторона звинувачення викликає для дачі показань доктора історичних наук.
Суддя. Ви вже попереджені про покарання за дачу неправдивих показань.
Історик.Так.
Прокурор. Розкажіть нам, до якого часу належать перші антивірусні програми і за яким принципом вони діяли.
Історик. Десь у 1970 році була побудована програма, яка саморозмножувалась у комп'ютерній мережі - APRAnet. Вона мала назву Creeper і була побудована Бобом Томассоном із BBN. Ця програма подорожувала мережею й видавала на екран повідомлення: «Я - Creeper, злови мене, якщо зможеш». Для боротьби з нею була побудована програма Reaper, яка також подорожувала мережею й знищувала екземпляри Creeper. Ця ідея - «подібне лікується подібним» - дуже часто використовувалась на той час в інших програмах боротьби з ранніми вірусами. Однак у цілому цей принцип виявився недоречним.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя.Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Ні.
Прокурор. З боку звинувачення викликається для дачі показань програма Aidstest.
Суддя. Кляніться казати правду і тільки правду.
Aidstest. Клянусь.
Прокурор. Розкажіть, як відбувалися події, коли до вас звернулась позивачка.
Aidstest.До мене 14-го числа в лікарню звернулась позивачка зі скаргами на погане почуття. Я її обстежив, але ніяких вірусних уражень не знайшов, тому я її направив на консультацію до свого колеги Dr. Web.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Так. Чому, як ви вважаєте, ви не знайшли хвороби? Мабуть, її не було? І позивачка все вигадала, щоб не дошкуляти звинуваченому.
Aidstest. Моя антивірусна база давно не оновлювалась, а я ж лікую тільки ті віруси, які знаю, тому я не можу стверджувати, що позивачка здорова. З цього приводу я й направив її до колеги.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає.
Прокурор. З боку звинувачення викликається для дачі показань програма Dr. Web.
Суддя.Кляніться казати правду і тільки правду.
Dr. Web. Клянусь. Я працюю за допомогою новітньої технології - евристичного методу, що дозволяє виявляти на логічному рівні ще невідомі класи вірусів. Мною були знайдені відхили в стані здоров'я позивачки, тому я провів декілька аналізів і з'ясував, що вона була ушкоджена з боку вірусу.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Так. Чи можна стверджувати, що ваш новітній метод працює правильно на всі 100 %?
Dr. Web. Ні. Усі догадки базуються на припущеннях, тому можна зробити помилку, але в цьому випадку я правильно встановив діагноз.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає. З боку захисту для дачі показань викликається вчений з комп'ютерних технологій.
Суддя. Ви вже попереджені про покарання за дачу неправдивих показань.
Учений. Так.
Захисник. Чи можна однозначно стверджувати, що антивірусні програми досконалі у своїй роботі?
Учений.Як ми вже чули, кожна антивірусна програма має свої можливості й засоби пошуку вірусу. У деяких програм взагалі застаріла антивірусна база, тому вони безсилі в роботі з багатьма видами вірусів. Але в кожної антивірусної програми є великий недолік: вона може бути сама рознощиком вірусу, сама того не знаючи.
Захисник. Як ви вважаєте, у нашому випадку - чи могли лікарі самі заразити позивачку?
Учений.Це можна припустити, це можливо.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає.
Прокурор. У ході слідства було встановлено, що позивачка на момент несанкціонованого доступу до інформації знаходилась у складі архіву. З боку звинувачення викликається для дачі показань Архів.
Суддя.Кляніться казати правду і тільки правду.
Архів. Клянусь.
Прокурор. Розкажіть нам, будь ласка, як відбувалися події 12-го числа.
Архів. У нас уже давно існує проблема збереження інформації на вінчестері. Щоби програми займали менше місця на ньому, ми їх архівуємо в окремий архів. Тому позивачка входила до мого складу. Наскільки я пам'ятаю, усе відбувалося так:
Чому незвично сходить сонце?
Воно якесь напрочуд біле,
І птах нема біля віконця,
І все таке незрозуміле.
Якийсь незвичний тихий шепіт
Я чую за моєю спиною.
І чую десь глухий я тупіт...
Тут зрозумів я, що зі мною.
Ну як же міг я все забути?!
Мабуть, спросоння не доклепав.
Звичайно, маю тут я бути,
Ховати файли в своїх склепах.
Це я - Великий Архіватор,
Походженням із феодалів,
Мене призначив Імператор
Оберігати його файли.
Та що таке? Не зрозумію!
Хтось хоче до мене пробратись.
Піду, мабуть, йому відкрию,
Мені вже годі хизуватись.
- Хто там? Красуня - Чарівниця.
Я принесла тобі програму.
Я дуже гарна, білолиця,
Відкрий, якщо тобі цікаво.
Мені сподобався цей голос.
І справді, стало так цікаво,
Що я відкрив до себе доступ
Й отримав все ж таки програму.
Красуня ця не набрехала
Була вона таки чарівна.
Ми з нею довго розмовляли,
Та ось, моргнула вона вміло:
- Заархівуй ти цю програму
І не торкайся її змісту,
А дочекавшись півдня стану,
Розархівуй її по місцю.
Вона пішла. Я все зробив
І став чекати того півдня.
Ось час настав. Я поновив
Програму, що була новітня.
Але що ж трапилось? Заждіть,
Всі файли вірусом заклало!
На Антивірус став дзвонить,
Щоб швидше файли лікували.
Прийшов до мене Dr. Web
І перевірив усі файли,
А потім лікував колег.
Це ж добре, хоч той вірус знали!
Увечері я відпочив
Від дня такого нелегкого.
Так... За довірливість провчив
Мене цей вірус, як нікого.
Прокурор.Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя. Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Так. Скажіть, чому ви вважаєте, що обвинувачений під виглядом красуні-програми впровадився до вашого складу, а потім заразив позивачку? Чи не могла позивачка вже зараженою потрапити до вашого складу?
Архів. Так, могла.
Захисник. А хто мав за цим слідкувати?
Архів. Програма-антивірус, до якої я повинен був звернутися перед тим, як взяти позивачку до свого складу.
Захисник. Ви це зробили?
Архів. Ні.
Захисник. Після того як ви ввели до складу програму-красуню, хто повинен був слідкувати за цілісністю архіву?
Архів. Програма-архіватор.
Захисник. Це було зроблено?
Архів. Ні.
Захисник. Ви взагалі щось робили, щоби попередити ці події?
Архів. Ні.
Захисник. Дякую, у мене запитань більше немає.
Прокурор. Сторона захисту викликає для дачі показань звинувачуваного.
Суддя. Кляніться казати правду і тільки правду.
Вірус. Клянусь.
Прокурор. Розкажіть нам, як, з вашого погляду, відбувалися події в означений день.
Вірус. 12-го числа я причепурився та пішов до позивачки в гості, але в архіві, до складу якого вона входила, були дуже суворі порядки щодо відвідувачів. Тому я прикинувся подругою позивачки й таким чином потрапив до архіву. Ми з нею поспілкувалися деякий час. Після чого з поштою покинув цей архів і взагалі комп'ютер й попрямував додому. До зниклої інформації я ніякого відношення не маю, на мій погляд, вона могла загубитися через перебої в електропостачанні, які були в понеділок, або якийсь інший вірус пожартував. Я не міг цього зробити, ми ж з нею друзі.
Прокурор. Дякую, у мене запитань більше немає.
Суддя.Чи є запитання до свідка з боку захисту?
Захисник. Так. Розкажіть суду, що позивачка казала вам про ваші стосунки.
Вірус. Вона казала, що дуже пишається тим, що знайома з програмою, розробка якої зробила великий внесок у розвиток інформатики. За моїм принципом побудови були розроблені різноманітні комп'ютерні ігри, усім відома істота Тамагочі, розроблено концепцію механізмів, що самовідтворюються. І взагалі, я дуже багатий на видумки та жарти. І, на мій погляд, повідомлення «Посміхніться, про Вас пам'ятають» не дуже заважає роботі.
Суддя. Свідків більше немає, слово надається прокуророві міста.
Прокурор. Зі всього почутого можна зробити висновок, що вірус винний в обмані архіву, знищенні інформації та зараженні програм. З цього приводу ми вимагаємо найвищої міри покарання - знищення.
Суддя. Слово надається захисникові.
Захисник. Базуючись на фактах, почутих від учених і свідків, довести провину мого підзахисного однозначно неможливо. Програма могла заразитися самостійно, коли зустрічалася з іншими програмами або коли відвідувала лікаря. Таким чином вона своїми необачними діями могла спровокувати атаку будь-якого вірусу, який гуляє по комп'ютерам. Мій же підзахисний характеризується як цілеспрямована програма з високим почуттям гумору, яка не здатна на злочин, на скривдження подруги. Тому вважаю, що він не винен і його треба відпустити з-під варти та зняти всі обвинувачення.
Суддя. Ми прослухали сторони звинувачення та захисту. Тепер звернемося до присяжних засідателів. Їх дискусія дасть нам змогу встановити істинність справи. Для того щоб суд був справедливий, поділимо їх на прибічників і супротивників вірусу. Й нехай їх суперечка дасть змогу Феміді правильно розташувати свої чаші важелів.
Диспут
Взяти важелі й у ході диспуту класти гирки на чашу звинувачення або захисту за кожний доречний доказ. Слідкує за цим суддя. Наприкінці гри суддя винесе вердикт.
Підсумки гри
Відбувається аналіз гри: про що нове й цікаве дізналися студенти, які запитання були найбільш складними, які виникали проблеми з приводу цього, над чим ще треба попрацювати, щоб краще засвоїти цю тему.
РОЛЬОВА ГРА „КОНФЛІКТ У СОЛОСІТІ”
Теми: толерантність, стереотипи, ксенофобія.
Мета: розвинути толерантне ставлення до інших, напрацювати навички вироблення компромісу, участі у публічній політиці та соціальної інтеграції.
Хід гри: Учасники знайомляться з історією та отримують свої ролі. Розподіл ролей можна вести за бажанням – хто з ким хоче бути разом у грі. Після отримання ролей зачитується перелік учасників гри і пропонується обдумати шляхи вирішення конфлікту. Через 30 хв. учасники повинні зібратися у визначеному місці і „розіграти” ситуацію, пробуючи знайти з неї вихід. Завданням тренера є контролювати ситуацію, нотувати переломні моменти, при
потребі – скеровувати поведінку груп, мотивувати учасників вжитися в ролі. Саме „розігрування” ситуації повинно тривати не більше, ніж 60 хв. Тренер може сам припинити симуляцію, якщо побачить, що сюжет повторюється або що конфлікт вирішується.
Кількість учасників: не менше 24.
Час: 2 год.
Історія (отримують усі учасники):
Солосіті – 20-тисячне місто, розташоване на півдні Вівероландії (південь країни вважається економічно відсталим та одним з найбідніших), країни з населенням 1,5 млн. осіб, південний кордон якої омивають води Зеленого моря; досить віддалена від основних культурних і адміністративних центрів. У місті є два заводи, деревообробний і целюлозно-паперовий (які вже восьмий рік простоюють без діла), три ПТУ, які раніше були структурними підрозділами відповідних заводів, 4 школи. Директор деревообробного комбінату Василеус Індустріальний вже вносив пропозицію закрити ПТУ через їхню безперспективність. Працівники заводів довгий час перебували у вимушених відпустках (крім керівництва, звичайно), а випускники ПТУ
ставали потенційними безробітними. Два роки тому у Солосіті навідалися іноземні інвестори з далекого Ніхастану і викупили промислові об’єкти – ніби й розпочалося якесь пожвавлення, але іноземні власники, керуючись офіційною статистикою середніх доходів громадян, встановили заплату в межах 150-200 тугриків, не враховуючи, що у нелегальному „бізнесі”, як-от контрабанда цукру та олії з віддаленої на кілька миль маленької острівної країни Маоландії, приносить до 1000 тугриків на місяць. Місцеві мешканці не поспішали найматися на офіційну роботу, а спокійно жили з контрабанди. Не бажаючи втрачати інвестиції, керівництво підприємств поступово почало залучати до роботи кваліфікованих працівників із сусідньої Маоландії – рівень
життя і цін тут значно нижчий, тому працівники невибагливі. За 200 тугриків місячної зарплатні маоландський робітник міг утримати сім’ю з трьох осіб. За два роки поновленої роботи двох комбінатів кількість маоландських робітників у місті коливалася від 1 до 2 тисяч. Практично у кожній маоландській сім’ї принаймні хтось один працював у Солосіті. Проживали невибагливі робітники у покинутих гуртожитках ПТУ, а на вихідні зазвичай їздили додому. Прибуваючи в понеділок на роботу, вони успішно провозили контрабанду, яку
солосітівські „бізнесмени” скуповували у прилеглому до порту парку і транспортували далі на північ і захід Вівероландії. Якось одного понеділка керуючий групою „бізнесменів” Андріко Підприємливий прийшов у порт, щоби залагодити усі необхідні справи у начальниці солосітівської митниці Мері Корупціної, і помітив, що ситуація очевидно нестандартна. У залі очікувань стовпилося з десяток столичних і навіть декілька іноземних журналістів, а на пероні спостерігалося скупчення великої кількості маоландців, у тому числі й дітей. Як розповіла пізніше Андріко кореспондентка „Вівероландських новин” Аліна Настирлива, вночі з неділі на понеділок острів Мао буквально знесло небаченим до того часу цунамі, й мешканці маленької острівної країни – ті, яким вдалося врятуватися, – приплили на човнах і катерах до Солосіті з проханням надати їм статус жертв стихійного лиха і дозволити хоча б тимчасово поселитися у робітничих гуртожитках. На зустріч із біженцями мав прибути міський голова Іво Багатообіцяючий та головний полісмен міста Гепард Строгий, щоб вирішити складну ситуацію, оскільки прикордонна служба відмовилася впустити біженців на територію Вівероландії, мотивуючи це відсутністю в останніх засобів на проживання у країні. Інформація про цунамі та його наслідки для острова Мао вже розповсюдилася містом й усією країною. Ініціативні групи на півночі Вівероландії розпочали кампанію з допомоги біженцям, уряд країни видав указ, який зобов’язував адміністративні органи Солосіті прийняти біженців у місті і забезпечити їм відповідні умови перебування, але місцеві мешканці виступили проти прийому небажаних гостей і заблокували вихід з порту – маоландців в Солосіті не любили... Пройшовши прикордонний та митний контроль, біженці опинилися у маленькому портовому залі, вихід з якого був заблокований кількома місцевими мешканцями (решта згуртувалися назовні). Окрім них, у залі перебуває декілька працівників порту та два журналісти. Назовні кілька груп місцевих мешканців сперечалися з ініціативними групами, які привезли гуманітарну допомогу з півночі. Міський голова та керівник поліційного управління зникли. Якщо портовий зал не розблокують, є небезпека, що ситуація вирішуватиметься за допомогою силових методів з центру.
У грі виступають такі особи:
· міськвиконком та міський голова Іво Багатообіцяючий (мін. 4 особи),
· члени реакційного воєнізованого угрупування „Братство сонця” (мін. 3 особи),
· група „бізнесменів”-контрабандистів на чолі з Андріко Підприємливим (мін. 3 особи),
· група місцевих мешканців (мін. 5 осіб),
· ініціативна група допомоги з півночі (мін. 3 особи),
· керівництво промислового сектору (мін. 2 особи),
· журналісти (мін. 4 особи).
Усі Ви, тією чи іншою мірою, виявилися втягнутими в конфлікт. Як його вирішити?
Додаткова інформація, яку учасники отримують відповідно до обраних ролей:
Міськвиконком: Ви – міськвиконком Солосіті, оберіть собі голову та керівників відповідних відділів. Ви уособлюєте консервативну бюрократизовану структуру. Ви завжди почувалися спокійно і безпечно у цьому місті, мали відповідні „доходи” від діяльності групи Андрійко, брали хабарі від інвесторів та й від маоландців, які повинні були зареєструватися у місті як іноземні громадяни. Усі ви презентуєте консервативні політичні сили, які негативно ставилися до підприємливих і економічно активних, але попри все бідних, маоландців – їх ви терпіли тільки тому, що вони приносили вам конкретні доходи. На постійно ані ці робітники, ані їхні сім’ї вам не потрібні, але йти всупереч вказівкам „зверху” вам теж не випадає. Ви втекли з порту на дачу міського голови й обдумуєте, що робити далі. Ви свідомі того, що, якщо ситуацію швидко не залагодити, у місті можуть ввести пряме урядове правління із столиці, а навіть військовий стан.
Реакційне угрупування „Братство сонця” :
Ви – колишні випускники місцевих ПТУ, які в силу економічної кризи відразу після закінчення навчання стали безробітними. Живете Ви за рахунок контрабанди, а час від часу виїжджаєте на заробітки на північ країни. На відновлених заводах Вам працювати не хочеться – там занадто мала зарплатня і жорстка трудова дисципліна. Ви переконані, що якби не „дешеві” маоландські робітники, власникам заводів довелося б підвищувати рівень оплати праці, тому винуватцями всіх бід Ви вважаєте саме мешканців сусідньої країни. Відтак Ви взагалі проти того, щоби у вашій місцевості проживали якісь іноземці, тим паче біженці, яких місто повинне утримувати.
„Бізнесмени” на чолі з Андріком Підприємливим:
Ви – люди з певним життєвим досвідом, які вчасно зрозуміли, що Ваша доля – у Ваших руках. Більшість з Вас вчасно звільнилася з неперспективних заводів і пробувала започаткувати свою справу. Та під час економічного занепаду в країні виявилося, що скуповування дешевих продуктів харчування у маоландців – найбільш вигідний бізнес. Маоландські робітники, зайняті на заводах міста, пожвавлювали прикордонну торгівлю і приносили Вам доходи. Тепер, коли острів опинився в стані природної катастрофи, маоландці Вам
стали просто нецікавими. Але Ви усвідомлюєте факт, що попередньому способу заробляти гроші прийшов кінець. Чи потрібні Вам у Вашому місті біженці, Ви не знаєте.
Група місцевих мешканців:
Ви - люди середнього та старшого віку, які у своїй більшості працювали на заводах міста або у сфері послуг та приїхали в місто у молодому віці. Ви зацікавлені в стабільності свого життя, у добрій пенсії, з повагою ставитеся до органів місцевої влади і переконані, що ніякі маоландці Вам непотрібні. З їхньою роботою на заводі Ви ще якось мирилися, хоча, коли хтось вчинив у гуртожитку підпал, ви не дуже поспішали допомогти пораненим робітникам. Але змиритися з тим, що маоландські сім‘ї житимуть поряд з Вами постійно,
Ви не хочете.
Ініціативна група допомоги з півночі:
Ви – члени правозахисної організації з півночі країни, які організували кампанію зі збору необхідних речей для жертв природного лиха і тепер привезли їх до Солосіті. На півдні Вівероландії Ви вперше. Вам важко зрозуміти упереджене ставлення мешканців Солосіті до біженців, і Ви намагаєтесь їх переконати, що всі кошти на їхнє утримання виділятимуться з центрального бюджету і міжнародних організацій. Самі Ви завжди з симпатією ставилися до мешканців острівної країни, більшість з Вас радо проводила там відпустку.
Керівництво промислового сектору:
Ви – директори двох заводів, які наймають маоландських робітників, завдяки яким Ви ще якось виплутуєтесь із зобов‘язань перед інвесторами. Але Ви свідомі того, що за умов постійного поселення сімей робітників в Солосіті вони матимуть більші вимоги стосовно зарплатні і соціальних гарантій. Проте є всі
шанси, що крім маоландців працювати на заводи ніхто не піде.
Журналісти:
Серед Вас є один журналіст з місцевої газети „Наша громада”, кореспондент центрального телебачення, журналіст з обласної незалежної газети та один закордонний журналіст, який робить репортаж на замовлення Фонду допомоги жертвам стихійних лих. Кожен із Вас працює на свого редактора. Ви готуєте
свої репортажі незалежно один від одного і від Вас залежить, чи Ви співпрацюватимете між собою, чи кожен із Вас обере свою власну лінію.
Біженці:
Ви – одні з небагатьох, кому вдалося на човнах допливти до берегів Вівероландії. Серед Вас є робітники заводів та члени їхніх сімей. Ви сподіваєтеся, що мешканці нададуть Вам притулок, проте усвідомлюєте свою складну ситуацію. Нещодавно двоє з Вас були поранені після підпалу гуртожитку і три місяці провели в лікарні. Ви прекрасно знаєте, що підпал вчинили члени „Братства сонця”, але вам ніхто не повірив.
ОБГОВОРЕННЯ:
1. Нехай кожен із учасників розповість, як він зрозумів свою роль і чи комфортно почувався.
2. Як розвивалася ситуація з точки зору кожної групи?
3. Скільки було місць, у яких приймалися рішення? Хто були основними акторами?
4. Якими методами різні групи пробували вирішити конфлікт?
5. Якщо конфлікт вирішили, то завдяки чому? Якщо ні, то що перешкодило?
6. Які переломні етапи гри?
Після аналізу гри обговорити з учасниками ситуацію з точки зору реальності:
– Як ми ставимося до емігрантів? Як вони ставляться до нас?
– Чи відомі реальні ситуації, в яких у суспільстві загострювалося питання мігрантів?
– Наскільки проблема трудової міграції актуальна для України?
Зроби невелику презентацію про міграційну політику ЄС, ілюструючи її реальними прикладами локальних конфліктів.