Главная | Обратная связь

Поняття права соціального захисту та його функції

Соціальний захист населення є одним з пріоритетних напрямків соціально-економічної політики будь-якої цивілізованої держави. Не є винятком і Україна, яка має досить розвинене законодавство у даній сфері.

В Конституції України визначені такі соціальні права: право на працю (ст.43), право на страйк (ст.44), право на відпочинок (ст.45), право на соціальний захист (ст.46), право на достатній життєвий рівень (ст.48), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49).

Право на соціальний захист – центральне соціальне конституційне право. Це право відповідно до ст. 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Поряд з порівняно детальним визначенням права на соціальний захист в Конституції закріплена система його гарантій. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Система соціального захисту як особливий соціальний та правовий інститут знаходиться в процесі свого розвитку. Термін «соціальний захист» має різні значення і використовується у широкому та вузькому розумінні. Вказане поняття потребує аналізу та чіткого визначення.

В широкому розумінні під соціальним захистом розуміють систему соціальних відносин, при котрих особа здатна самостійно про себе подбати, створити умови для життєдіяльності і духовного розвитку. В даному випадку соціальний захист ототожнюється з розгалуженою системою гарантій прав людини.

Соціальний захист у вузькому розумінні це конкретна соціальна політики (діяльність) держави щодо захисту населення за допомогою правових засобів від негативних наслідків соціальних ризиків. Соціальні ризики – це події в житті людини за яких виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя у суспільстві. Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальний захист були встановлені у міжнародних актах - Конвенціях та Рекомендаціях МОП: № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення (1952 р.), № 128 про допомоги по інвалідності, по старості та в разі втрати годувальника (1967 р.) та ін.. У відповідності до яких до соціальних ризиків належать: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, необхідність догляду за малолітньою дитиною, або дитиною-інвалідом, або за інвалідом, престарілим членом сім’ї, інвалідність, старість, смерть годувальника, безробіття з незалежних від особи причин, нещасний випадок на виробництві, професійні захворювання, смерть та ін.

Отже, право соціального захисту можна визначити як сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо організації, фінансування та надання матеріального забезпечення та соціальних послуг населенню для захисту від негативних наслідків соціальних ризиків.

Особливостями права соціального захисту є:

a. джерела фінансування – як правило спеціальні некомерційні позабюджетні фонди або ж кошти бюджетів різних рівнів.

b. коло осіб, які підлягають захисту (непрацездатні, особи, які втратили годувальника, вагітні жінки, діти, сім’ї, які мають дітей, безробітні, та ін..).

c. умови надання захисту: (у випадку настання певних соціальних ризиків) інвалідність, тимчасова непрацездатність та ін.

d. мета надання захисту – підтримка населення для задоволення першочергових потреб людини, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя у суспільстві.

Необхідно розмежовувати поняття «соціального захисту» та «соціального забезпечення». В літературі висловлювалися різні думки щодо співвідношення зазначених понять.

По-перше, в ряді випадків вчені не роблять розмежування між поняттями «соціальний захист» та «соціальне забезпечення», зазначаючи, що дані терміни є синонімами.

По-друге, в літературі зустрічаються думки про те, що термін соціальне забезпечення в значенні комплексу державних засобів по забезпеченню осіб які потребують захисту на сучасному етапі носить історичний характер, оскільки відноситься до періоду 20 століття. А в останні десятиріччя, вважають науковці, з’явилася тенденція використання в якості узагальнюючого терміна «соціальний захист», і цей термін замінив собою поняття «соціальне забезпечення». В той же час, зазначається, що необхідно зберегти термін соціальне забезпечення для позначення окремих напрямків державної діяльності, наприклад державне пенсійне забезпечення військових ветеранів.

По-третє, деякі автори визначають соціальних захист, як організаційно-правову форму соціального забезпечення (В.П. Галаганов).

По-четверте, більшість науковців визначають, що право соціального захисту є ширшим поняттям ніж право соціального забезпечення і включає в себе останнє. Так, норми конвенції МОП № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення включають до видів соціального захисту і соціальне забезпечення. Крім того, необхідно зазначити, що соціальному забезпеченню притаманний аліментарний характер – тобто це спосіб надання державою усіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно, безеквівалентно, з врахуванням зв'язку з працею, але не у відповідь за нову зустрічну працю, в обсязі нормального рівня життя, без застосування договірних засад, з фонду соціального забезпечення. А соціальному захисту все ж притаманні оплатність (соціальне страхування) і в певних випадках недержавний характер (недержавне пенсійне страхування).

Функції права соціального захисту:

1) Захисна – захист людей від негативних наслідків у випадках настання соціальних ризиків.

2) Економічна – полягає в наданні матеріальної допомоги громадянам.

3) Політична – спрямована на забезпечення соціального миру і соціальної справедливості у суспільстві, шляхом забезпечення належного рівня життя громадян не нижче базових державних соціальних стандартів.

4) Демографічна – сприяє стимулюванню росту народонаселення країни, відновлення здорового покоління, росту тривалості життя.

5) Соціально-реабілітаційна – пов’язана з задоволенням специфічних потреб непрацездатних громадян, проявляється у створенні умов, які сприяють збереженню їх правового статусу і охорони здоров’я всього населення.