Здавалка
Главная | Обратная связь

Підстави виникнення зміни і припинення правовідносин з права соціального захисту



Як відомо, право виникло разом з державою, а це означає, що з давніх-давен використовується практика відбору соціальних фактів для включення в норми права як їх правових моделей, які отримали назву юридичних фактів. До останніх належать не лише обставини реального життя, що існували до правового ре­гулювання конкретних суспільних відносин, а також і ті соці­альні факти, які почали виникати тільки після штучного моде­лювання їх у нормі права. Правове регулювання соціального за­безпечення в більшості випадків пов'язане з прогнозованим та бажаним створенням відповідних соціальних ситуацій, що мо­жуть виникати лише в рамках тієї чи іншої правової норми.

Юридичні факти завжди передбачають умови, за яких почи­нає діяти правова норма. Коли кажуть про умови призначення пенсії, допомоги, надання соціальних послуг, то завжди мають на увазі юридичні факти, за наявності яких конкретній особі можна призначити той чи інший вид пенсії або допомоги чи надати певну соціальну послугу.

Під юридичними фактами в соціальному забезпеченні слід розуміти будь-які конкретні соціальні факти реального життя, які своїми ознаками відповідають моделі відповідної норми права і в результаті чого здатні, при наявності певних умов, породжувати передбачені нормами права соціального забезпе­чення юридичні наслідки.

 

Поняття юридичний факт вживається в широкому і вузько­му розумінні цього слова. У широкому — це кожен факт, що породжує будь-які правові наслідки, а у вузькому — це такі обставини, які породжують лише виникнення, зміну та припи­нення конкретного правовідношення.

Правовідносини у сфері соціального забезпечення можуть виникнути за одночасної наявності кількох груп юридичних фактів. До першої групи входять факти, що становлять основ

у для виникнення конкретного правовідношення з соціального забезпечення. Сюди належать: 1) наявність норм права, що регулюють відповідні суспільні відносини; 2) наявність право­здатних заявника та органу, до компетенції якого входить ви­рішення цього питання. До другої групи належать факти, що становлять предмет доведення, а також загальновідомі, презумп-тивні й преюдиційні факти. Вони мають підтвердити наявність чи відсутність у суб'єктів правовідносин відповідних прав і обов'язків. Нарешті, до третьої групи можна віднести факти, спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав та інтересів гро­мадян, повноважень державних органів і службових осіб, а саме: 1) волевиявлення заявника, тобто звернення його з зая­вою до компетентного органу; 2) прийняття компетентним ор­ганом рішення у справі.

Норми права починають регулювати поведінку людей на стадії юридичного факту, коли особа вчиняє правомірні дії, що спрямовані на досягнення бажаного правового ефекту. У своїй діяльності люди враховують, які бажані чи небажані для них правові наслідки зумовлені певними юридичними фактами. Тому в одних випадках вони прагнуть до виникнення юридич­них фактів, а в інших, навпаки, перешкоджають їх появі. Так, для забезпечення одноразовою допомогою при народженні ди­тини необхідно народити живу дитину і звернутися за допомо­гою не пізніше шести місяців з дня народження дитини, а отри­мання відповідного виду пенсії вимагає в багатьох випадках наявності обумовленого законом трудового (страхового) стажу. Ці факти й визначають поведінку людей. А отже, юридичні факти, передбачені в гіпотезі норми права, заздалегідь вплива­ють на певні суспільні відносини. Такий попередній вплив юридичних фактів на правові наслідки помітний при призна­ченні пенсії або соціальної допомоги чи наданні соціальних послуг.

У юридичних фактах у сфері соціального забезпечення роз­різняють дві сторони: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна сторона — це факт реальної дійсності, а суб'єктивна полягає в тому, що нормотворчий орган на свій розсуд відібрав їх для підстави настання різних правових наслідків. З часу прийнят­тя (затвердження) нормативного акта з права соціального за­безпечення для правозастосовного органу модель юридичного факту є об'єктивною реальністю, що ніяк не залежить від його волі.

У соціальному забезпеченні мають справу не з одним, а з багатьма юридичними фактами, які в своїй сукупності станов­лять фактичний склад. Саме він, а не одиничні юридичні факти, є підставою виникнення розвитку, зміни і припинення пра­вовідносин у сфері соціального забезпечення. Тут дуже важли­во в кожному правовідношенні визначити, які факти його по­роджують.

Факти реальної дійсності стають юридичними за умови, що вони можуть викликати певне правовідношення чи привести його в рух. Наприклад, людина досягла пенсійного віку. Цей одиничний факт на цьому етапі не породжує юридичних наслідків, але в сукупності з іншими є підставою для визнання її непрацездатною і призначення їй соціальної допомоги чи трудової (страхової) пенсії. Одиничний факт сам по собі не має правового значення для пенсійних правовідносин, але такий факт у майбутньому може викликати правові наслідки, тобто припускається юридичним.

Юридичне значення має кожний елемент фактичного скла­ду. Зібрані у відповідний час і в певному місці одиничні факти завдяки тому, що передбачені гіпотезою норми права, поро­джують спільний правовий наслідок їх — виникнення, зміну чи припинення конкретного правовідношення.

Факти, що входять до фактичного складу, утворюють собою єдину систему, яка спрямована на досягнення якогось одного правового наслідку. Так, пенсія в разі втрати годувальника (юри­дичний наслідок) призначається за наявності таких обставин: 1) смерть годувальника; 2) відповідний стаж роботи (сплати стра­хових внесків) годувальника за певних умов; 3) належність осіб до членів сім'ї, які мають право на пенсію в разі втрати году­вальника; 4) подання цими особами (законним представником) заяви про призначення пенсії; 5) відповідне рішення органу, що призначає пенсію. За відсутності хоча б однієї з цих підстав пенсію в разі втрати годувальника призначено не буде.

Фактичний склад має такі риси: 1) він є комплексом розріз­нених, самостійних життєвих обставин, кожна з яких може мати значення окремого юридичного факту; 2) життєві обста­вини, що входять до нього, утворюють єдину систему, і в ній елементи фактичного складу перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності.

Елементами фактичного складу не можуть бути довільно взяті факти. Ними є реально дібрані факти, які в сукупності повністю характеризують соціальну ситуацію, пов'язану з конкрентним видом соціального забезпечення. Кількість елементів фактичного складу правовідношення в соціальному забезпе­ченні змінюється залежно від їх руху і виду. Так, за наявності в особи права на державну соціальну допомогу (наявність відпо­відних юридичних фактів) виникає можливість звернутися до компетентного органу з проханням про призначення її (факт волевиявлення особи), а подання заяви призводить до потреби її розглянути (факт застосування права).

Соціальне законодавство не встановлює особливого порядку настання юридичних фактів, тобто послідовності та строків їх настання.

У праві соціального забезпечення юридичні факти викону­ють функцію, що зводиться до здатності: 1) викликати виник­нення правовідношення; 2) забезпечити існування правовідно­син; 3) змінювати їх; 4) зупинити суб'єктивні права й обов'яз­ки в діючому правовідношенні; 5) поновлювати порушені суб'єктивні права й обов'язки.

Будь-який юридичний факт становить собою єдність змісту і форми — зовнішнього вираження цього змісту. Юридичні факти мають обов'язково передбачатися нормами права, бути зафіксованими, оформленими у встановленому порядку, ви­кликати передбачені законом наслідки. У фіксацію входять і оформлення, і реєстрація фактів. Фіксація — це закріплення на папері чи у свідомості людини певної інформації. Занесення інформації про окремі факти у книги встановленої форми та в зазначеному порядку називається реєстрацією. Оформлення фактів у встановленому законом порядку означає не тільки реєстрацію, а й встановлення їх за передбаченою законом про­цедурою чи процесуальною формою. Факти, що включаються у сферу правового регулювання таким чином, у більшості ви­падків закріплені в порядку, визначеному законом. При потребі відшукуваний факт не важко встановити.

Законодавством передбачені органи, до компетенції яких входить фактозакріплювальна діяльність. Факти, що мають юридичне значення для соціального забезпечення, зокрема, закріплюють: 1) органи РАЦСу (факти народження, смерті, одруження, встановлення батьківства, зміни імені, по батькові та прізвища); 2) органи МСЕ (факти втрати чи обмеження пра­цездатності, потреби інваліда в соціальній допомозі чи в авто­мобілі з ручним керуванням); 3) медичні заклади (факти по­треби постійного стороннього догляду, хвороби на гіпофізарний нанізм, належності до диспропорційних карликів); 4) орга­ни міліції (факти громадянства, місця проживання); 5) влас­ник або уповноважений ним орган (факти стажу роботи, розмі­ру заробітної плати, стану робочого місця за результатами ате­стації тощо); 6) житлові органи (факти перебування на утри­манні, складу сім'ї та ін.); 7) органи соціального захисту насе­лення (факти нужденності, відсутності засобів до існування, належності до певних категорій осіб тощо). Ці органи поділя­ють на первинні (фіксують первісні факти) і вторинні (на підставі фактичних даних приймають рішення про призначен­ня пенсії або надання іншого матеріального блага).

Система фіксації і посвідчення юридичних фактів включає в себе: 1) органи, організації і посадові особи, уповноважені фіксувати ті чи інші фактичні обставини; 2) встановлені зако­ном засоби фіксації і стандартні процедури роботи з ними (ви­дання наказів, що оформляють ті чи інші факти; внесення за­писів в особові справи; реєстрація тих чи інших фактів записа­ми в журналах, складання актів і т. ін.); 3) дії з видачі інфор­мації про юридичні факти (свідоцтв, різноманітних копій до­кументів, довідок тощо).

Юридичні факти в соціальному забезпеченні по відношенню до волі людей поділяються на дії та події.

Дії суб'єктів правовідносин у соціальному забезпеченні по відношенню до права можуть бути правомірними і неправомір­ними. У цих правовідносинах у переважній більшості мають справу з правомірними діями. Вони поділяються на індивіду­альні акти (заява про виділення автомобіля з ручним керуван­ням або про призначення державної допомоги, рішення про припинення виплати пенсії, скарга на дії посадової особи органу соціального забезпечення тощо) та юридичні вчинки. Останні не відіграють великої ролі у соціально-забезпечувальних пра­вовідносинах і спрямовані, в основному, на вдосконалення со­ціального законодавства, практики його застосування та усу­нення недоліків у роботі органів, що призначають і виплачу­ють пенсії та допомоги і надають соціальні послуги.

Події не можуть бути предметом правового регулювання. Важко собі уявити нормативний акт, який регламентував би порядок зміни пори року чи настання смерті, нещасного випад­ку, пожежі і т. ін. Право має на події опосередкований вплив, який полягає в протидії настанню небажаних подій. За допо­могою норм права можна добитися певного зменшення настан­ня тих чи інших небажаних подій або віддалення їх. Є події, що настають незалежно від зусиль, докладених для впливу на них: неможливо зробити людину безсмертною або зупинити на­стання певного віку чи зміни ночі на день. Також неможливо на сучасному рівні науки і техніки добитися, щоб не було не­щасних випадків на виробництві, аварій на дорогах, професій­них захворювань.

Соціальне законодавство в разі настання обумовлених зако­ном подій передбачає, в основному, різні види соціального забез­печення. Події є передумовою виникнення соціально-забезпечу­вальних правовідносин, а їхньою підставою — дії заінтересова­них осіб (подання відповідної заяви). Юридичні події, на відміну від юридичних дій, самі по собі, без волевиявлення суб'єктів права автоматично правових наслідків не породжують. Правові дії завжди вимагають належного реагування, а події — лише після вчинення передбачених законом дій. Соціальне забезпе­чення надає важливого значення таким подіям: народження, смерть, досягнення обумовленого віку, непрацездатність, втра­та годувальника та ін. Більшість із них є головною причиною для призначення конкретного виду соціального забезпечення.

Значну роль події відіграють у пенсійному забезпеченні. Так, смерть пенсіонера веде до припинення виплати пенсії і за відпо­відних умов до призначення пенсії в разі втрати годувальника. Досягнення дитиною певного віку є підставою для припинення виплати пенсії в разі втрати годувальника чи зменшення її розміру. Народження дитини дає право на надбавку до пенсії. Родинні відносини чи свояцтво є фактами-подіями, які за пев­них обставин ведуть до призначення пенсії в разі втрати году­вальника. Названі події ведуть до виникнення, зміни чи при­пинення пенсійних правовідносин. Законодавець регламентує поведінку органів соціального захисту населення і заінтересо­ваних осіб у разі втрати ними засобів до існування або, навпа­ки, появи можливості самим себе утримувати.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.