Главная | Обратная связь

Стаття 62. Цивільний відповідач

1. Цивільним відповідачему кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому

Цим Кодексом.

Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.

Цивільний відповідач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього. Цивільний відповідач повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом для інформування та надіслання копій процесуальних рішень підозрюваному, обвинуваченому.

1. Цивільний відповідач - це не сам підозрюваний або обвинувачений, кримінальним правопорушенням якого певній фізичній чи юридичній особі завдано шкоду, а інша фізична чи юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому КПК.

2. Винесення слідчим, прокурором постанови, а слідчим суддею чи судом ухвали про залучення особи до справи як цивільного відповідача КПК не передбачає. Процесуального статусу цивільного відповідача особа набуває з моменту подання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду позовної заяви.

3. Про права та обов'язки підозрюваного, обвинуваченого, які має й цивільний відповідач у частині цивільного позову, див. ст. 42 КПК.

4. Важливими спеціальними правами цивільного відповідача є право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього аж довидалення суду до нарадчої кімнати, де він вирішує питання, які стосуються обвинувачення і заявленого цивільного позову (див. ст. 368 КПК).

 

Особливості застосування в крим.процесу загально-соціальних та заг.-правових принципів.(в цій сфері їх особливо важливо дотримуватись, бо наслідки нехтування більш негативні ніж в інших сферах)

Загальноправові принципи— принципи, характерні для всіх галу­зей права (наприклад, верховенство права, законність, справедли­вість, рівність людей перед законом і судом тощо).

 

А)Принцип верховенства права. Принцип верховенства права перед­бачає дію в державі правових законів та пов'язаність держави цими законами. Принцип верховенства права Грунтується на забезпеченні трьох свобод особи: політичної, правової й особистої та інституціональний захист свободи через покладання застосування закону на суд. Політична свобода полягає у можливості реальної участі в ухваленні колегіальних рішень відповідно до наявної політичної та правової структури суспільства і передбачає право голосу і посідання виборної посади, захист свободи слова, зібрань і спілок. Правова свобода — у можливості передбачати дію законів, внаслідок їх публічного прого­лошення, ясного та чіткого формулювання, однакового для всіх та не­двозначного застосування. Особиста свобода означає мінімальний об­сяг автономності, який індивіди зберігають за собою, погоджуючись підкорятися закону. Дія вказаних свобод передбачає накладання на державу обмежень на втручання матеріально-правового характеру (змістовних) та процедурного (представники держави, щоб виконати певну дію примусового характеру, мають довести крайню необхід­ність, що зумовлює таке втручання). Але існування вказаних свобод буде примарним, якщо не буде забезпечено ефективний механізм їх­нього правового захисту, яким є насамперед суд та судова влада.

Виходячи з принципів верховенства права, найвищої юридичної сили Конституції України, Конституційний Суд України виклав правову позицію, за якою «Україна є правовою державою (ст. 1 Кон­ституції України), а в правовій державі існує сувора ієрархія норма­тивних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викрив­ляти сутність і зміст законів» (Рішення Конституційного Суду Укра­їни від 19.06.2001 р. № 9-рп/2001 у справі щодо стажу наукової ро­боти).

 

Б)Рівність усіх перед законом. Конституція України встановлює прин­цип рівності (недискримінації) громадян, відповідно до якого всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст. 21). Громадяни ма­ють рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом. Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціаль­ного походження, майнового становища, місця проживання, за мовни­ми або іншими ознаками (ч.ч. 1 і 2 ст. 24). Іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користують­ся тими ж правами і свободами, а також мають такі ж обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України (ч. 1 ст. 26).

Конституційні положення про законність судочинства і рівно­правність всіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Кон­ституції) зобов'язують суд забезпечити всім рівні можливості щодо надання і дослідження доказів, подання клопотань і здійснення ін­ших процесуальних прав (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» від 01.11.96 р. №9).

Рівність громадян перед законом означає наявність однакових ма­теріальних і процесуальних законів, які не створюють громадянам будь-яких переваг або обмежень залежно від обставин, передбачених ст. 24 Конституції. До осіб, які вчинили однакові суспільно небезпеч­ні діяння, застосовується те саме кримінальне і кримінально-процесу­альне законодавство в процесі порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, при цьому нікому не надаються будь- які переваги і не допускається обмеження прав. Реалізація положен­ня про рівність громадян перед судом пов'язана з тим, що суд не пови­нен установлювати при вирішенні кримінальної справи будь-яких переваг, привілеїв або обмежувати права громадян за ознаками раси кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань та ін.

 

В)Недоторканність особи. Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше ніж за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку встановлених законом. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити уповноважені на те законом органи можуть засто­сувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути переві­рена судом. Затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сім­десяти двох годин з моменту затримання їй не вручене мотивоване рі­шення суду про утримання під вартою. Кожному заарештованому або затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту або затримання, роз'яснені його права і надана можливість із моменту затримання захищати себе особисто і користуватися правовою допо­могою захисника. Кожен затриманий має право в будь-який час оскар­жити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичам заарештованого або затриманого. Процесуальний порядок застосування до особи таких запобіжних за­ходів, як тримання під вартою (арешт), а також затримання встанов­лений ст.ст. 106, 148, 155, 156 КПК. Кожен, хто затриманий за підо­зрою у вчиненні злочину, або у разі, коли є достатні підстави вважати, що необхідно запобігти вчиненню ним правопорушення або перешко­дити йому зникнути після його вчинення, має бути негайно доставле­ний до судді і має право на судовий розгляд протягом розумного стро­ку або на звільнення до суду (п. З ст. 5 Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод 1950 p.). Чинним законодавством України встановлені додаткові гарантії недоторканності окремих ка­тегорій осіб. З інститутом недоторканності особи тісно пов'язаний ін­ститут заборони катувань, нелюдського і принижуючого гідність по­водження або покарання.

_

Недоторканність приватного життя, житла або кореспонденції особи. Статтями 30 і 31 Конституції гарантована недоторканність житла і таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції, що є невід'ємним правом особи. Недоторкан­ність житла полягає в негативному обов'язку держави утриматися від здійснення дій з боку її органів і посадових осіб, пов'язаних із таєм­ним або відкритим вторгненням у будь-якій формі в житло, як з подо­ланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також за допомогою різних способів, які дозволяють чинити будь-які дії в жит­лі без входу в нього. Частина 1 ст. 14-1 КПК забороняє будь-якому дер­жавному органу, посадовій особі порушувати право на недоторкан­ність житла або обмежувати його інакше ніж у порядку, передбачено­му законом. Будь-яке проникнення в житло або інше володіння особи може бути визнано законним лише у разі, якщо підстава і порядок та­кого проникнення передбачені в чинному законі України і відображе­ні в мотивованому рішенні компетентного органу. Законами України врегульовані підстави і порядок проведення обшуку житла або іншого володіння (ст. 177 КПК), виїмки (ст. 178 КПК), негласного проник­нення в житло (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Особисте життя громадян — це сфера інтимних, сімейних та ін­ших, не публічних відносин фізичних осіб, пов'язаних з облаштуван­ням і розпорядженням особистим часом, веденням домашнього госпо­дарства, а також їхні думки, переконання, інтереси, звички. Консти­туція України передбачає особливий порядок захисту особистого жит­тя громадян, зокрема кожному гарантується таємниця листування, телеграфної та іншої кореспонденції, винятки можуть бути встанов­лені тільки у випадках, передбачених законом, з метою запобігти зло­чину або встановити істину при розслідуванні кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 31 Конституції). Відповідно до ст. 32 Конституції, ніхто не може піддава­тися втручанню в його особисте і сімейне життя, крім випадків, перед­бачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберіган­ня, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. До кон­фіденційної інформації про особу належить інформація банківського характеру (про банківські вклади і рахунки). Охорона особистого життя громадян також може бути гарантована шляхом розгляду в за­критому судовому засіданні справ про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, про статеві злочини, а також інших справ з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, і у разі, якщо цього вимагають інтереси захисту безпеки осіб. Обшук, виїмка, освідування, огляд приміщень у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і ви­їмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитися тільки на підставах і в порядку, встановлених КПК. Дозвіл на проникнення в житло або в інше володіння особи надає суддя місцевого суду, а на на­кладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах і на зняття інформації з каналів зв'язку — голова апеляцій­ного суду або його заступник, про що складається постанова. У разі наявності погрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, узятих під захист, за письмовою заявою або письмовою зго­дою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та ін­ших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.

Загально-соціальні принципи:

Принцип гуманізму