Главная | Обратная связь

Принцип законності в крим.провадженні. Застосування крим.процес законодавства за аналогією.

Принцип законності.Законність віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (п. 1 ч. 3 ст. 129). Законність є складним багатоаспектним правовим явищем. Вона може розглядатись як режим, метод і принцип діяльності. Сутність поняття «законність» полягає в неухильному дотриманні і виконанні приписів Конституції України, законів і нормативних актів, які їм відповідають, кожним суб'єктом правовідносин (ст. 68 Конституції України). Утвердження верховенства права можливе лише за умови послідовної реалізації принципу закон­ності. Істотне значення для послідовної реалізації зазначеного прин­ципу у сфері судочинства мають постанови Пленуму Верховного Суду України. У цьому контексті особливо слід відзначити постанову від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»¹, яка містить роз'яснення щодо правиль­ного застосування норм Конституції України при здійсненні право­суддя. Зокрема, висвітлюється порядок вирішення питання про відпо­відність Конституції України застосованого закону або закону, який підлягає застосуванню в конкретній справі, вказуються випадки без­посереднього застосування Конституції, названі підстави визнання доказів такими, що одержані незаконним шляхом, тощо.

Принцип законності у кримінальному процесі — це закріплена у законі вимога до всіх суб'єктів кримінального судочинства (судді (суду), прокурора, слідчого, органу дізнання, особи, яка провадить ді­знання, підозрюваного, обвинуваченого, захисника тощо) правильно застосовувати, неухильно дотримуватись і точно виконувати норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального та іншого законодавства.

У сфері кримінально-процесуальної діяльності діє спеціально-дозвільний тип правового регулювання, сутність якого виражається формулою: «дозволено лише те, що прямо передбачене законом». У випадках, коли та чи інша дія зачіпає права і свободи особи, дане правило доповнює закріплені у законі заборони, які не дозволяють відходити від встановленого порядку провадження процесуальних дій (наприклад затримання, обшук, виїмка, накладення арешту на корес­понденцію і зняття інформації з каналів зв'язку тощо).

Разом з тим КПК орієнтує на недопустимість формального підходу при визначенні наслідків порушення норм кримінально-процесуального закону. Зокрема, відповідно до статей 367 та 370 КПК підставами для скасування або зміни вироку чи постанови можуть бути не будь-які, а лише істотні порушення кримінально-процесуального закону.

Основними гарантіями дотримання принципу законності у кримі­нальному процесі є: а) побудова процесу, за якої у кожній наступній стадії перевіряється законність і обґрунтованість рішень, прийнятих на попередній; б) прокурорський нагляд, судовий і відомчий контроль за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство.

Аналогія у кримінально-процесуальному праві України.

Жодне законодавство не в змозі охопити все різноманіття суспіль­них відносин, які потребують правового регулювання. Тому в практи­ці правозастосування виникають явища, які мають юридичний ха­рактер, але не знаходяться в сфері правового регулювання. Прогалина в праві — відсутність у діючій системі законодавства норми права, у відповідності з якою повинно вирішуватися питання, яке потребує правового регулювання.

Наявність у праві прогалин не бажано, тому що свідчить про відпо­відні вади правової системи. Однак вони об'єктивно можливі, а в дея­ких випадках їх не уникнути.

Прогалини в праві виникають з таких причин: законодавець не здатний охопити формулюваннями нормативного акта різноманіття усіх життєвих ситуацій, які потребують правового регулювання; недоліки юридичної техніки; постійний розвиток суспільних відносин.

Види прогалин у праві: прогалина в позитивному праві — відсутність закону, підзаконного акта; прогалина в нормативно-правовому регулюванні — відсутність норм закону і норм підзаконних актів; прогалина в законодавстві — відсутність закону; прогалина в законі — неповне регулювання відношення, що є предметом даного закону.

В юридичній літературі виділяють так зване «кваліфіковане мов­чання в праві» — законодавець свідомо не надає відповідним фактич­ним ситуаціям юридичного значення. Це стосується ситуацій, які не І охоплюються вичерпним переліком цілей, підстав, мотивів та умов І прийняття тих чи інших процесуальних рішень. У такому випадку за­конодавець залишає питання відкритим, доручаючи правозастосов- нику самому розібратися в даній ситуації.

У процесі правозастосування найчастіше трапляються прогалини в законодавстві та законі.

Для запобігання виникнення прогалин у праві та для їх поповнен­ня прпвотворчий оргнн повинен забезпечити максимальне охопленнята максимальну універсальність прийнятої норми, виключаючи мож­ливість колізії з іншими нормами. Якщо ж прогалина в кримінально- процесуальному праві виникає, необхідно доповнити пропущену нор­му або прийняти відсутню.

Для подолання прогалин у праві на стадії правозастосування вико­ристовують такі методи:

аналогія закону — застосування до неврегульованого у конкретній нормі відношення норми закону, що регламентує подібні відносини;

аналогія права — застосування до неврегульованих у конкретній нормі спірному відношенні загальних принципів законодавства.

Норми кримінально-процесуального права можуть застосовувати­ся за аналогією закону. Аналогія ж кримінально-процесуального пра­ва в силу дозвільного типу кримінально-процесуального регулювання («заборонено все, крім того, що дозволено законом») повністю виклю­чається. Якщо правозастовувач зіткнувся з прогалиною, він зобов'я­заний подолати її за правилами аналогії закону, тобто застосувати норму права, яка використовується для вирішення подібних питань та ситуацій.

У процесі дослідження прогалин у праві з'ясовується внутрішня будова права, соціальні відношення, що об'єктивно потребують ви­дання нормативного акта чи норми, правозастосувальна практика, правосвідомість соціальних груп.

Подолання прогалин у кримінально-процесуальному праві харак­терне тим, що правозастосувальник може тільки встановити прогали­ну в праві (як і законодавець), а заповнити її може лише законодавець. Законодавчий процес подолання прогалин складається з двох частин: установлення прогалин у праві і заповнення прогалин у праві; а правозастосувальний — у встановленні прогалини і застосуванні аналогії.

Щоб застосування кримінально-процесуального закону за анало­гією не призвело до порушення принципу законності, слід додержува­тися таких умов: 1) передбачений процесуальним законом випадок повинен бути подібним до того, до якого закон застосовується за ана­логією; 2) воно ні в якому разі не може вести до обмеження процесу­альних прав осіб, які беруть участь у справі, або до покладення на них не передбачених законом обов'язків; 3) не допускати вчинення орга­нами слідства і дізнання, прокуратурою і судом процесуальних дій, не передбачених нормами процесуального закону.