Принцип забезпечення права на захист. Його реалізація.
Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист є однією із конституційних засад судочинства. Цей принцип передбачений у кількох статтях Конституції України, у яких говориться, що для забезпечення права на захист в Україні діє адвокатура (ч. 2 ст. 59); підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63); забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства (п. 6 ч. 3 ст. 129). Право на захист— це сукупність процесуальних прав, які надані підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному та завдяки яким вони отримують можливість захищатися від обвинувачення чи підозри, відстоювати свою непричетність, домагатися пом'якшення відповідальності всіма, передбаченими законом, способами. Право на захист також складається з дотримання органами дізнання, досудового слідства та судом всієї процедури розслідування та судового розгляду справи. Ці органи зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому та підсудному їхні процесуальні права та забезпечити можливість їх реалізації. Зміст принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист складають такі положення: 1) закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дає їм можливість особисто захищатися від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати свої законні інтереси (особистий захист); 2) закон надає підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає обов'язковим призначення захисника за рахунок держави (професійний захист); 3) забезпечення права знати, в чому його підозрюють або обвинувачують; 4) покладає на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суддю і суд до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм, що вони мають право мати захисника та інші права, а також надати їм можливість встановленими законом засобами захищатися від підозри чи обвинувачення та забезпечити охорону їхніх особистих майнових прав (ст. 21 КПК) (офіційний захист). Згідно зі ст. 45 КПК участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і при розгляді кримінальної справи в суді є обов'язковою в таких випадках: 1) у справах осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочину у віці до 18 років, — з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні чи психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист, — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство, — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення; 4) якщо санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення, з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення; 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби; 6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або до поміщення його до приймальника-розподільника. У суді апеляційної інстанції участь захисника у вищезазначених випадках є обов'язковою, якщо в апеляції стоїть питання про погіршення становища засудженого чи виправданого. Відмова від захисника допускається тільки з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і не позбавляє його права запросити того чи іншого захисника в подальших стадіях процесу. Порушення права на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону і тягне скасування процесуального рішення з поверненням справи на ту стадію, на якій було допущене порушення у випадку неможливості його усунення (п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК). ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|