Главная | Обратная связь

Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини як засади.

У Конституції України визначення принципу презумпції невину­ватості міститься у ст. 62: «Особа вважається невинуватою у здійснен­ні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинуваль­ним вироком суду».

Принцип презумпції невинуватості також закріплено у міжнарод­них правових документах. Так, у Загальній декларації прав людини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., пре­зумпція невинуватості сформульована таким чином: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, доки її винуватість не буде встановлена у законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечуються всі можливості для захисту» (п. 2 ст. 11).

У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, який прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1966 p., записано: ♦Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального злочину має право вважатися невинуватим, доки його винуватість не буде доведена від­повідно до закону» (п. 2 ст. 14).

У кримінально-процесуальному законодавстві цей принцип роз­кривається у ч. 2 ст. 15 КПК, згідно з яким особу не може бути визнано винною у вчиненні злочину, а також піддано до покарання інакше як за рішенням суду і відповідно до закону.

Юридичний зміст цього принципу складають такі правила:

— ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України) чи меншу винуватість, а також наявність обставин, які виключають кримінальну відпові­дальність;

— обов'язок доказування винуватості особи покладено на слідчого,

прокурора, а в справах приватного обвинувачення — на потер­пілого або його представника;

— заборонено перекладати обов'язок доказування на підозрюва­ного, обвинуваченого, підсудного домагатися його показань шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 2 і З ст. 22 КПК);

— обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних не­законним шляхом, а також на припущеннях (ч. 3 ст. 62 Консти­туції);

— усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її ко­ристь (ч. 3 ст. 62 Конституції України);

— недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину в юри­дичному відношенні означає його невинуватість і тягне за собою закриття кримінальної справи на досудовому слідстві і поста­новления виправдувального вироку — в стадії судового розгляду (п. 2 ст. 213, ч. 4 ст. 327 КПК);

— до остаточного вирішення кримінальної справи та офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з нею не можна по­водитися як з винною, а також публічно, в засобах масової ін­формації та будь-яких офіційних документах твердити, що ця особа є злочинцем;

— факт притягнення особи до участі у справі як підозрюваної, об­винуваченої, підсудної, обрання щодо неї запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ її невинуватості, як покарання винного.

Презумпція невинуватості служить не тільки гарантією для підо­зрюваного, обвинуваченого, підсудного від безпідставного обвинува­чення та осудження, її вимоги про безсумнівну доведеність обвинува­чення та тлумачення всіх сумнівів на користь обвинуваченого наці­лює органи держави на об'єктивне, всебічне та повне встановлення обставин справи, без чого неможливо законне, обґрунтоване та спра­ведливе вирішення справи судом. Найменший відступ від презумпції невинуватості тягне за собою порушення законності в кримінальному судочинстві і обмеженню прав та законних інтересів громадян.

Принцип презумпції невинуватості діє у всіх стадіях процесу і є обов'язковим для усіх суб'єктів кримінального судочинства.