 |
|
Слідчий суддя, як суб’єкт крим.провадження. Повноваження.
Інститут слідчого судді й питання його впровадження у вітчизняне законодавство були предметом наукових досліджень й багатьох вітчизняних вчених, зокрема Ю. М. Грошевого, В. Т. Маляренка, В. Д. Бринцева, Ю. П. Аленіна, Ю. В. Скрипіної, А. Р. Туманянц та інших, які системно і послідовно відстоювали позицію необхідності впровадження дієвого судового контролю за дотриманням прав особи під час досудового розслідування..
Отже, новий КПК дає наступне визначення поняття слідчого судді. Це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя.
З цього визначення можливо зробити висновок про те, що слідчим суддею може виступати виключно суддя загального місцевого суду першої інстанції, й лише щодо вирішення питань, пов’язаних з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, слідчим суддею за посадою виступає голова відповідного апеляційного суду, який може повністю чи частково делегувати своїх повноваження іншому судді цього суду шляхом ухвалення відповідного розпорядження.
Щодо порядку набуття статусу слідчого судді певним суддею, новий КПК України встановлює, що слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду. Також у п. 18 перехідних положень КПК встановлює наступне. Не пізніше трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу у місцевих загальних судах проводяться збори суддів з метою обрання слідчих суддів у порядку, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів". У разі якщо у зазначений строк слідчого суддю не було обрано, його повноваження, передбачені цим Кодексом, виконує найстарший за віком суддя цього суду до дня обрання слідчого судді.
Новий КПК України покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, які він має виконувати. Функції слідчого судді, які він здійснює в ході кримінального провадження, можна умовно поділити на кілька груп:
1. Розгляд питань, які стосуються застосування, зміни чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження (у тому числі й запобіжних заходів);
2. Нагляд за дотриманням законності в питаннях затримання особи та утримування її під вартою;
3. Надання дозволів на вчинення окремих слідчих дій в ході досудового розслідування;
4. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування;
5. Вирішення питань щодо поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник та щодо направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи;
6. Функції слідчого судді в межах міжнародного співробітництва під час кримінального провадження;
Відповідно до змісту розділу II КПК України виключно слідчий суддя під час досудового розслідування у справі за клопотанням відповідних осіб (як правило, слідчого за узгодженням цього клопотання з прокурором) вирішує питання про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження як:
- привід, який полягає у примусовому супроводженні представниками уповноваженого органу підозрюваного, обвинуваченого або свідка до місця виклику в зазначений час. Привід не може застосовуватися до потерпілого (глава 11 КПК);
- накладення грошового стягнення на учасників кримінального провадження за невиконання ними процесуальних обов’язків, зокрема за неявку на виклик без поважних причин (глава 12 КПК);
- тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні правом на керування транспортним засобом або судном, правом полювання чи правом на здійснення підприємницької діяльності (глава 13 КПК);
- відсторонення від посади особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу (глава 14 КПК);
- тимчасовий доступ до речей і документів, який полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх, тобто здійснити їх виїмку (глава 15 КПК);
- тимчасове вилученням майна, яке полягає у фактичному позбавленні підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт цього майна або його повернення цій особі (глава 16 КПК);
- арешт майна, під яким розуміють тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою до скасування арешту майна (глава 17 КПК);
- затримання особи, яке полягає у наданні слідчим суддею дозволу уповноваженій особі на затримання підозрюваного чи обвинуваченого з метою його приводу до слідчого судді для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ст. ст. 188-191 КПК).
Окремо необхідно указати, що виключно слідчим суддею в ході досудового розслідування за клопотанням слідчого, яке узгоджене з прокурором, вирішуються питання про застосування таких особливих заходів забезпечення кримінального провадження як запобіжних заходів. Зокрема, таких як:
- особисте зобов’язання, яке полягає у покладенні на підозрюваного чи обвинуваченого судом певних зобов’язань, якими можуть бути зокрема: зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади; прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом, інші (ст. ст. 179, 194 КПК);
- особиста порука, яка полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього указаних вище у попередньому абзаці обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу (ст. 180 КПК);
- застава, яка полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі їх невиконання (ст. 182 КПК);
- домашній арешт, який полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ст. 181 КПК);
- тримання під вартою, який є виключним запобіжним заходом й полягає в примусовому утримуванні особи на визначений слідчим суддею і законом період часу у спеціальній установі, й застосовується виключно тоді, коли інші запобіжні заходи не можуть бути достатньо ефективними (ст. 183 КПК).
Окремо новий КПК у главі 21 регламентує порядок прийняття рішень чи надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що входить до компетенції голови відповідного апеляційного суду Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, який діє як слідчий суддя. Зокрема, такими діями є аудіо чи відео контроль особи, накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж чи з електронних інформаційних систем, обстеження публічно недоступних місць, спостереження за особою та інші.
Повноваження слідчого судді визначені Кримінальним процесуальним кодексом, хоча окрема стаття в даному законі, яка б містила чіткий їх перелік відсутня. У зв’язку з цим, у юридичній літературі існують різні погляди щодо класифікації повноважень слідчого судді.
Так, Н.З. Рогатинська поділяє повноваження слідчого судді на три групи:
– повноваження при застосуванні заходів процесуального примусу на стадії досудового розслідування;
– повноваження слідчого судді при розгляді скарг на дії та рішення особи, яка здійснює дізнання, слідчого або прокурора;
– повноваження слідчого судді при проведенні слідчих дій, які обмежують конституційні права громадян
Попелюшко В.О. надає більш розширену класифікацію повноважень слідчого судді за критерієм предмета правового регулювання, якому значною мірою відповідає структурна побудова чинного КПК України. А саме: 1) повноваження у сфері процесуальних відносин, пов’язаних із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження; 2) повноваження, пов’язані із розглядом та вирішенням питань щодо дачі дозволу на проведення визначених в законі слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання доказів; 3) повноваження щодо розгляду та вирішення скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора; 4) повноваження щодо збирання доказів у разі відмови слідчим, прокурором стороні захисту в задоволенні клопотання; 5) повноваження, пов’язані із встановленням процесуальних строків; 6) повноваження із розгляду та вирішення питань про відводи під час досудового розслідування прокурора, слідчого, захисника, представника, спеціаліста, перекладача, експерта, секретаря судового засідання; 7) повноваження щодо вирішення на стадії досудового розслідування долі речових доказів; 8) повноваження щодо вирішення питання про використання інформації, отриманої в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії про ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні; 9) повноваження щодо захисту прав людини, закріплених у ст. 206 КПК України
Форма крим.процесу України. Питання про диференціацію форм.
Форма кримінального процесу відображає належність кримінального процесу до одного із типів.
У теорії судочинства виділяють три типології: 1) ідеальну, засновану на протиставленні змагальної та розшукової засад, що пов'язано, зокрема, з існуванням або відсутністю спору сторін перед судом, у межах якої вирізняється змагальний і розшуковий процеси; 2) національну (морфологічну, від грецьк. morphe— форма), зумовлену формою, зовнішньою побудовою кримінального процесу та заснованою на регіональних особливостях процесуальних систем, у межах якої вирізняють англійський, французький, германський, мусульманський процеси; 3) історичну, що виходить із закономірностей розвитку процесуальних систем, унаслідок чого виділяються відповідно до суспільно-економічних формацій рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний типи процесу.
Однак будь-яка зі вказаних типологій є ідеальним явищем, при якому важливі моменти практичної кримінально-процесуальної діяльності можуть розглядатися як другорядні, а тому не враховуватися. Реальна ж форма кримінального процесу конкретної держави є змішаною, в якій поєднуються риси різних ідеальних та національних типів кримінального процесу.
За своїм ідеальним типом кримінальний процес України має змішану форму, оскільки поєднує розшукові засади, характерні для досудового провадження (стадій порушення кримінальної справи, дізнання і досудового слідства), та змагальні засади, характерні для судових стадій.
Диференціація кримінально-процесуальної форми дозволяє забезпечити потрібну ефективність кримінального судочинства за умови допустимої процесуальної економії та належної охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності.
Диференційні форми кримінального процесу:
1)загальна форма – щодо більшості справ;
2)ускладнена форма – щодо неповнолітніх