Класифікація доказів. Підстави та значення поділу доказів на прямі та непрямі.
Класифікація доказів — це поділ їх на групи за певними підставами, які враховують притаманні доказам певних груп особливості. Залежно від особливостей носія інформації, механізму сприйняття, зберігання та відтворення інформації докази поділяють на особисті та речові. Особистими є фактичні дані, які сприймалися людиною, і відтворені нею в порядку, передбаченому законом. Йдеться про показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, свідка, висновок експерта, протоколи слідчих дій, в яких зафіксовано обставини, які сприймали слідчий та інші учасники провадження відповідної слідчої дії, документи, в яких зафіксовано дані, що повідомляє певна особа. Для особистих доказів характерно те, що певна інформація, яку сприймала людина, є описом обставин за допомогою слів чи інших кодових знаків — цифрових, графічних. А речові докази — це предмети матеріального світу, які несуть певну інформацію своїм зовнішнім виглядом, оскільки вони безпосередньо були піддані змінам у зв'язку зі злочином, наприклад, замок зі слідами злому, ніж із відбитками пальців злочинця і т. ін. У тих випадках, коли йдеться про речові докази, джерелом доказів є сам предмет матеріального світу, а доказом — ті властивості цього предмета, які несуть інформацію, відомості, що стосуються справи. Якщо під час огляду місця події (оселі, де було вчинено вбивство) знайдено склянку з відбитками пальців підозрюваного, то джерелом доказів буде сама річ — склянка, а доказом — ті її властивості, які стосуються справи — наявні відбитки пальців. Доцільність розглядуваної класифікації визначається тим, що вона дозволяє в процесі перевірки, оцінки доказів ураховувати при притаманні їм особливості. Так, перевірка доказів, що їх слід віднести до особистих, передбачає необхідність перевірки особливостей тієї особи яка сприймала і повідомляє інформацію (характер взаємовідносин свідка, потерпілого з обвинуваченим; фізичні дані, які впливали чи могли впливати на сприйняття якихось обставин — зір, слух, вік, професію особи; час, який сплинув з моменту, коли особа сприймала обставини, про які вона дає свідчення; відстань, на якій знаходилася особа, від місця, де відбувалися події, про які вона повідомляє і т.ін.). Перевірка речового доказу потребує з'ясування питання про те, дебуло знайдено певну річ, за яких умов, яким змінам вона могла піддаватися. Для аналізу інформації, яку несе така річ своїм зовнішнім виглядом, зазвичай необхідно проводити експертизу (для того, скажімо, щоб з'ясувати, кому належать відбитки пальців, чи придатна зброя для пострілу і т.ін.). Залежно від наявності чи відсутності проміжних носіїв інформації докази можна поділити на первинні та похідні. Первинними є докази, які одержані від того, хто безпосередньо сприймав інформацію, яку він відтворює. Первинними особистими доказами є фактичні дані про обставини, які свідок, потерпілий чи обвинувачений сприймали безпосередньо і про які вони дають показання. Наприклад, свідок розповів під час допиту, що він бачив, як обвинувачений наносив потерпілому побої. Фактичні дані, одержані від такого свідка і зафіксовані у відповідному протоколі допиту, є первинними доказами. Висновок експерта, в якому експерт повідомляє про проведені ним дослідження і фактичні дані, які він безпосередньо одержав, теж будуть первинними доказами. Похідними особистими доказами визнаються фактичні дані, повідомлені особою, яка сама не спостерігала обставини, про які вона дає показання, а довідалася про них від іншої особи. Якщо, скажімо, свідок повідомив, що сам він не бачив, як обвинувачений бив потерпілого, але йому потерпілий розповів, хто, за яких обставин заподіяв йому тілесні ушкодження, то показання такого свідка, в яких він передає те, що почув від потерпілого, містять похідні докази. Таким чином, У розглядуваному випадку один носій інформації сприймав певні обставини, а інший —- відтворює. Можливі випадки, коли є певний ланцюг носіїв інформації. Наприклад, потерпілий, який знаходився в лікарні, розповів про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень медичній сестрі, вона повідомила про його розповідь лікаря, а слідчий допитує лікаря і той передає відомості, про які узнав від медсестри. Первинні докази містить оригінал документа. Похідними доказами є фактичні дані, які містяться в копії документа. Первинними речовими доказами є предмети, які зазнали певних змін саме у зв'язку зі злочином (викрадені речі, знаряддя злочину)* Похідними речовими доказами є копії, моделі, зліпки слідів, які відтворюють важливі властивості первинного речового доказу — обрис, розмір сліду. Практичне значення поділу доказів на первинні та похідні в тому» що слідчий, прокурор, суд повинні щодо кожного доказу точно визначити, чи є він первинним або похідним, в разі, коли в розпорядженні слідчого є похідні докази, він повинен знайти відповідні первинні докази. Стосовно показань свідка ст. 68 КПК містить вимогу в усіх випадках, коли свідок повідомляє дані, що базуються на повідомленнях інших осіб (тобто йдеться про похідні докази), допитати таких осіб, інакше кажучи, одержати первинні докази. На наш погляд, така вимога повинна розповсюджуватися і на інші джерела доказів, зокрема на показання підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, слід також намагатися одержувати оригінали документів, а не їх копії. Разом із тим, вимога закону в усіх випадках допитати осіб, на яких посилається свідок, сформульована необгрунтовано категорично. Дійсно, недопустимо використовувати як докази відомості, джерело яких невідоме, коли, наприклад, свідок повідомляє, що надані ним свідчення він почув від невідомих йому осіб. Але в тих випадках, коли свідок, який сам не спостерігав обставини, про які він дає показання, може назвати конкретну особу, від якої почув про ці обставини, а допитати таку особу неможливо, то після відповідної перевірки такі дані можна вважати доказами. Наприклад, особу з тяжкими ушкодженнями було доставлено до лікарні, поранений був у свідомості і розповів лікарям про обставини заподіяння йому ушкоджень, назвав особу, винну в цьому. Під час операції поранений помер. У такому випадку можна буде допитати лікарів щодо обставин, про які їм розповів потерпілий, і використати дані як докази, оскільки дані, які повідомлятимуть лікарі під час допиту, можна буде перевірити, з'ясувати, який був стан у потерпілого, чи міг він адекватно сприймати те, що відбувалося. Похідні докази можуть бути використані для перевірки первинних. Якщо є підстави вважати, що на свідка-очевидця або потерпілого впливали якісь зацікавлені особи, або вони могли забути деякі обставини, і відомо, що про ці обставини вони комусь розповідали, то допит таких осіб, показання яких будуть мати похідні докази, дозволить провести перевірку показань очевидців. Оцінка похідних доказів потребує врахування особливостей сприйняття, зберігання, переробки, відтворення інформації всіма носіями такої інформації. Докази поділяють на обвинувальні та виправдувальні залежно від того, підтверджують чи спростовують вони певну версію про вчинення злочину. На перших етапах розслідування справи слідчий висуває кілька версій, і, як того потребує КПК, починає їх одночасну перевірку. Отже, і поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні провадиться щодо кожної версії, причому, один і той же доказ може розглядатися як обвинувальний щодо однієї версії і як виправдувальний — щодо іншої. Після того, як певна особа стає підозрюваним або обвинуваченим, поділ доказів відбувається щодо версії про вчинення злочину підозрюваним чи обвинуваченим. Докази, які підтверджують наявність події злочину, факт учинення злочину обвинуваченим (підозрюваним), а також наявність обставин, що обтяжують покарання (ст. 67 КК), визнаються обвинувальними, а докази, що спростовують припущення про злочинний характер досліджуваної події або про факт вчинення злочину обвинуваченим, і ті, що встановлюють обставини, які пом'якшують покарання — виправдувальними. Іноді в справі можуть бути докази, які не можна розглядати ні як обвинувальні, ні як виправдувальні. Це, наприклад, відомості про осіб, ЯКІ були очевидцями певної ПОДІЇ, дані Про наявність ВІДПОВІДІ кваліфікації у перекладача чи експерта і т. ін. КПК містить вимогу, адресовану слідчому, дізнавачу прокурору проводити дослідження обставин справи об'єктивно, тобто збирати, аналізувати як обвинувальні, так і виправдувальні докази. На всіх етапах судочинства, приймаючи рішення, суб'єкти, в провадженні яких знаходиться справа, повинні врахувати як обвинувальні, такі виправдувальні докази. Докази поділяють на прямі та непрямі (побічні). Така класифікація можлива тільки щодо певної частини доказів, а саме тих, на підставі яких провадиться встановлення (або спростування) тільки однієї обставини — факту вчинення злочину конкретною особою. Всі інші докази (на підставі яких можна встановити інші обставини, котрі складають предмет доказування і передбачені ст. 64 КПК) можна вважати такими, що не підлягають поділу на прямі чи непрямі, вони, так би мовити, «нейтральні» відносно розглядуваної класифікації. Отже, прямі докази своїм змістом підтверджують або спростовують факт учинення злочину конкретною особою, а непрямі докази дозволяють зробити тільки припущення про можливу причетність певної особи до вчинення злочину і безпосередньо встановлюють деякі доказові (проміжні) факти. І тільки на підставі певної сукупності непрямих доказів із додержанням деяких умов можна буде дійти висновку про винність особи у вчиненні злочину. Так, наприклад, потерпілий та свідок-очевидець розповіли на допиті про обставини заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, вказали винну в цьому особу. Такі відомості, що містяться в протоколах допиту, є прямими доказами, тому що з їх змісту можна буде зробити безпосередній (одноступеневий) висновок про винність конкретної особи у вчиненні злочину (звичайно ж докази необхідно буде перевірити, оцінити, визначити їх достовірність). Якщо ж слідчий у справі про вбивство одержав показання свідка, який пояснив, що чув, як підозрюваний погрожував потерпілому, то такі відомості є непрямими доказами, з їх змісту неможливо зробити категоричний висновок про винність підозрюваного У вбивстві, але вони дають підстави для припущення про можливу причетність його до розслідуваного злочину. Такі докази також підлягають перевірці та оцінці для встановлення їх достовірності, після чого можна буде дійти висновку про те, що підозрюваний погрожував потерпілому. Коли слідчий матиме певну сукупність непрямих доказів» скажімо, відомості про те, що підозрюваного бачили, коли він заходив до оселі потерпілого, відомості про те, що підозрюваний пропонував свідкові купити у нього ювелірні прикраси, схожі на ті, що були викрадені у потерпілого після вбивства, у підозрюваного було вилучено зброю, яка була знаряддям вбивства потерпілого тощо, слідчий, перевіривши такі докази, переконавшись у їх достовірності, зможе дійти висновку, що саме підозрюваний учинив убивство потерпілого. Отже» використання непрямих доказів ускладнює процес доказування, інакше кажучи, потребує іншої структури процесу доказування в порівнянні з використанням прямих доказів, таке доказування е двоступеневим. Адже спочатку необхідно перевірити непрямі докази, визначити їх достовірність, на їх підставі встановити проміжні факти, а після цього визначити зв'язок між проміжними фактами и однією з обставин, які складають кінцеву мету доказування, а саме встановити винність певної особи у вчиненні злочину. Значення поділу доказів (а точніше — певної частини доказів) на прямі та непрямі в тому, що слідчий, прокурор, суд повинні чітко визначитися під час дослідження доказів, з якими саме доказами вони мають справу, якщо наявні докази можна віднести до непрямих, то на їх підставі не можна зробити однозначний висновок про винність або невинність особи у вчиненні злочину. Разом із тим, поділ доказів на прямі та непрямі не означає протиставлення прямих та непрямих доказів, і тим більше не дозволяє дійти висновку про перевагу одних доказів перед іншими. У багатьох справах прямі докази взагалі відсутні і доказування здійснюється тільки на підставі непрямих. У юридичній літературі пропонують певні правила доказування за допомогою непрямих доказів. До таких правил перш за все відносять необхідність мати певну сукупність доказів, які становлять «ланцюг», усі ланки якого не суперечать одна одній. Сукупність непрямих доказів повинна бути такою, щоб були перевірені та відкинуті всі можливі версії щодо осіб, які вчинили злочин, і лишилася тільки одна версія. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|