Історичні літописи Самійла самовидця, Грабянки, Величка. Думи і пісні.
Культурно-національний рух XVI—XVII ст. та визвольна боротьба козаччини за українську Державність, розбудили серед освічених кругів українського громадянства тих часів живе зацікавлення історією. В 70-их роках XV II ст. повстає т. зв. «Літопис Самовидця», хроніка сучасних анонімному авторові історичних подій, від повстання Хмельницького до 1702 р. «Літопис», створений представником шляхетських сфер українського громадянства, характеристичний простотою стилю й ясністю викладу, при неприхильному наставлені до скрайного демократизму, все таки відзначується великою об’єктивністю. Писаний мовою зближеною до народньої, має «Літопис», крім історичної, ще й літературну вартість. 56.Розвиток української літератури пер пол. ХІХ ст..Творчість Котляревського, Гулака-Артемовського,Квітки-Основ’яненка,Гребінки. ХІХ століття-це період упродовж якого здійснилося перебазування усього духовного й культурного життя нації на живу, потенційно потужну й багату мову, що доти як розмовна функціонувала в народному середовищі. Мова простолюду, котрий її беріг – у пісні, в думі, в казці й легенді, в усній оповідіПершим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала «Енеїда» І. Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник».Творчість Івана Котляревського є органічною єднальною ланкою між старою і новою українською літературою. Котляревський став першим класиком нової української літератури.Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П. Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є. Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є. Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т. Шевченка.До харківського гуртка належав також Г. Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (краща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.Одним з осередків формування нової суспільної та художньої думки на початку ХІХ ст. стає Харківський університет (заснований 1805 р.). Діяльність його, зокрема, сприяла заснуванню в Україні періодичної преси: журналів «Харковський Демокрит» (1816), «Украинский вестник» (1816-1819), серед видавців якого був Г. Квітка-Основ'яненко, «Украинский журнал» (1824-1825), діяльну участь у якому брав П. Гулак-Артемовський.Нова українська література перших десятиріч ХІХ ст. формується не тільки на Лівобережній і Слобідській Україні, а й у Петербурзі, де в 30-40 роках починають літературно-культурну діяльність Т. Шевченко, Є. Гребінка, а також багато інших вихідців із України, які писали російською мовою на теми української історії та приватного життя. Перша половина ХІХ ст. характеризується входженням українських письменників у російську літературу (П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко, М. Костомаров та ін.), творенням й російською, й українською мовами. Це явище виникло не тільки внаслідок невизначеності на початку ХІХ ст. шляхів розвитку нової української літератури та невизнання реакційними колами права української мови на розвиток, а й як форма звернення українських письменників до загальноросійського читача, прагнення розповісти світові про історію, життя та звичаї українського народуЖанрова система української поезії перших десятиліть ХІХ ст. складається як із світських жанрів давньої літератури, так і з тих, що народилися в процесі формування нової літератури.До успадкованих належали сатиричний вірш, байка (віршова), ліричний вірш, вірш-травестія, до другої – іроїкомічна й травестійна поема, побутово-гумористична поема, історична поема, віршова «казка», романтична балада, елегійна й медитативна лірика, «думка», романс. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|