Главная | Обратная связь

Розвиток образотворчого мистецтва та архітектури ХІХ ст.

Мистецтво. На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив мала Петербурзька академія художеств. Професійні майстри живопису, що працювали на Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника К. Брюллова — І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін. Випускник Петербурзької академії художеств 1815 р., К. Павлов відіграв важливу роль у розвитку української художньої культури. Працюючи викладачем Ніжинського ліцею та Київського університету, він багато часу віддавав малюванню. Художня творчість Павлова сприяла утвердженню реалістичного напряму в мистецтві. Правдивістю і задушевністю зображення відзначаються виконані ним портрети Д. Горленка, Б. Лизогуб, автопортрет, а також картина «Тесляр», в якій художник досяг значної типізації образу трудівника. Психологічність його портретів близька до творчої манери видатних російських художників О. Венеціанова і В. Тропініна. Сам Тропіпін, який протягом 20 років жив у маєтку подільського поміщика І. Моркова, відтворював мальовничу природу України, жанрові сцени з селянського життя. Чимало художників також працювали у поміщицьких маєтках, створюючи сімейні портрети. Становище ж тих художників, що перебували у кріпосній залежності (І. Усенко, П. Золотуха, С. Алексєєв та ін.) взагалі було подібним до лакейського прислужництва. Щоб заробити на прожиття, вони часто давали уроки малювання, влаштовуючись у невеликих містечках.
Мальовнича українська природа надихала багатьох митців. Художники-пейзажисти М. Сажин, І. Сошенко, В. Штернберг прагнули до її найреалістичнішого відображення. Нові соціальні мотиви започаткував у своїй живописній творчості Т. Шевченко, який присвятив свої полотна, як і поетичне слово, зображенню тяжкого життя поневоленого народу («Циганка-ворожка», «Катерина», «Селянська родина» та ін.). Велику майстерність виявив Шевченко у портретному жанрі. Ці твори відзначаються глибоким психологізмом, привабливою кольоровою гамою.

У добу романтизму архітектура тяжіє до відродження традиційних стилів минулого, які переосмислюються вже як національні. У Західній Європі знов повертаються до готики й романського стилю, в Росії – до візантійського і московського стилю ХV-XVI ст. Творчий розвиток традицій національної архітектури в Україні, у свідомості українців пов’язаних, передусім, з „ козацьким бароко” було загальмовано офіційними розпорядженнями. Офіційно схвалюваними архітектурними стилями на той час були класицизм та російський ампір, які в Україні набули певних національних особливостей. Найбільш відомими архітекторами, що працювали на українській землі, були Меленський (церква-ротонда на Аскольдовій могилі), Беретті ( головний корпус Київського університету), Боффо ( Потьомкінські сходи в Одесі, Воронцовський палац). Серед українських архітекторів східноукраїнських земель виділяються харків’янин П. Ярославський і чернігівець П. Дубровський. У класицистичній манері будуються численні споруди в західноукраїнських містах. Певні романтичні ідеї в загальному масиві класицистичних архітектурних пам’яток характерні в основному для заміських палаців, парків та резиденцій заможних аристократів і поміщиків. Найвідомішим в Україні комплексом такого типу є Софіївка під Уманню – маєток графів Потоцьких, забудований і засаджений деревами кількасот порід у кінці XVIII- на початку XIX століття. Романтичний настрій створювався не так само архітектурою, скільки природним оточенням споруд. На Харківщині найбільше наближався до Софіївського комплексу маєток Каразіних під Краснокутськом зі своїм екзотичним дендропарком, мальовничим ставком і печерами запустілого козацького монастиря.

В архітектурі з середини ХІХ століття втрачається стильова єдність. Виникають найнеможливіші комбінації різноманітних стильових елементів минулого. Виникає так званий еклектизм, котрий панує до 80-х років ХІХ ст. Це зумовлено швидкими темпами зростання , великими маштабами забудови, передусім житлової й промислової, появою численних господарських приміщень, складів, магазинів, контор, банків, вокзалів тощо. На формі споруд позначилося впровадження нових будівельних матеріалів і технологій. Загальний вигляд забудови визначали смаки замоаників – власників землі.

Можливість застосуванння нових будівельних матеріалів спричиняє раціоналістично-практичний напрям (за принципом „ вигідно й зручно”), а електизм дозволяє поєднувати різні стилі в одній будівлі. До української архітектури на віки увійшли такіархітектурні споруди, як Одеський та Львівський оперні театри (Г. Гельмер, Ф. Фельнер), Володимирський собор ( І. Шторм, О. Беретті, А. Прахов), Львівський університет (раніше крайовий сейм - Ю. Гохбергер). Серед різних фаз еклектизму та різноманітних мистецьких напрямів особливо поширюються так звані віденські неоренесанс і необарако. Загальне архітектурне обличчя центральних частин українських міст – Києва, Одеси, Харкова, Херсона, Львова, Чернівців, Перемишля тощо - завдячує переважно цій віденській моді.